Провадження № 11-сс/803/1697/25 Справа № 182/5246/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
14 жовтня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
підозрюваного: ОСОБА_6 (в режимі відео конференції)
захисника: ОСОБА_7 (в режимі відео конференції)
прокурора: ОСОБА_8 (в режимі відео конференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м.Кривий Ріг апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 який діє в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2025 року, по кримінальному провадженню внесеному до ЄРДР від 07 червня 2024 року за № 62024050010004023, про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,-
До Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання слідчого про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного стосовно ОСОБА_6 по матеріалам кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62024050010004023 від 07 червня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
У апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , діючи в інтересах ОСОБА_6 , вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, вона є недостатньо обґрунтованою та не підтверджена належними доказами щодо наявності ризику ухилення обвинуваченого від суду. Вважає абсурдним посилання суду на можливість переховування ОСОБА_6 на окупованій території, оскільки він проходив службу у Збройних Силах України. Наголошує, що обвинувачений постійно проживає в селищі Томаківка Дніпропетровської області, має власне господарство, забезпечує себе городиною, свійськими тваринами та птицею, а також періодично працює за вільним наймом. Зазначає, що з моменту неповернення до військової частини 19.12.2023 року до 28.04.2025 року він не переховувався, а добровільно з'явився і не був затриманий, що спростовує ризики ухилення від суду. Додає, що в умовах воєнного стану можливість переховування обмежена через контроль за пересуванням осіб чоловічої статі. Вважає, що в ухвалі суду та клопотанні прокурора відсутні докази порушення ОСОБА_6 своїх процесуальних обов'язків. Вказує на відсутність належних доказів прокурора щодо ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Вважає, що суд не надав оцінки доказам, які захист надавав суду, а саме письмові медичні документи, які підтверджують факт тяжкого поранення та контузії під час бойових дій, а також подальше лікування та діагнози: уламкові поранення різних частин тіла, акубаротравма, сенсоневральна приглухуватість, наслідки вибухової травми. Наголошує, що вік обвинуваченого більше п'ятдесяти років та наслідки поранень обмежують його можливість проходити подальшу військову службу. Вказує на міцні соціальні зв'язки ОСОБА_6 : постійне місце проживання понад 16 років у селищі Томаківка, проживання разом із цивільною дружиною та двома неповнолітніми дітьми, що підтверджується свідоцтвами про народження та актом обстеження житлово-побутових умов. Зазначає, що обвинувачений просив суд про зміну запобіжного заходу на домашній арешт за місцем проживання. Також повідомляв про намір повернутися на військову службу та домовлявся з командиром військової частини про включення його до особового складу, що могло б забезпечити застосування ст. 408 КК України про звільнення від кримінальної відповідальності у разі добровільного повернення. Стверджує, що існують усі підстави для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час за місцем проживання у селищі Томаківка. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, або змінити ухвалу суду та визначити запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби за адресою фактичного місця проживання обвинуваченого у буд. АДРЕСА_1 Захисник наголошує, що ОСОБА_6 є військовим, призваним по мобілізації з 04.01.2023 року. Він отримав поранення та контузію, після чого повернувся на фронт, однак згодом залишився вдома за станом здоров'я. Медичних документів під час судового засідання надано не було через відсутність ВЛК, яку не пройдено з фінансових причин, та проживання у с. Томаківка, тоді як суд проходив у м. Нікополь. Вказує, що підозрюваний добровільно з'явився до суду для розгляду питання про запобіжний захід і просив обрати більш м'який - у вигляді домашнього арешту за місцем проживання. Підкреслює, що ОСОБА_6 не має можливості брати участь у бойових діях за станом здоров'я, хоча виявляє готовність служити. Під час судового засідання було надано посвідчення учасника бойових дій. Апелянт не погоджується з висновками суду, посилаючись на те, що підозрюваний проживає у селі, має господарство, яке забезпечує його продуктами, періодично працює за вільним наймом. Незважаючи на неповернення до частини з 19.12.2023, не переховувався і 28.04.2025 добровільно з'явився, не був затриманий, що, на його думку, спростовує наявність ризику переховування. Вказує, що в клопотанні прокурора не зазначено порушень підозрюваним процесуальних обов'язків, а також не надано доказів таких порушень. Вважає, що відсутні підстави вважати, що поведінка ОСОБА_6 свідчить про існування ризиків переховування від суду або слідства. На заперечення щодо відсутності медичних підтверджень зі сторони військової частини надає суду медичні документи, що підтверджують поранення, перебування на лікуванні та медичні обстеження, пов'язані зі скаргами на болі в спині, які зберігаються досі. Посилається на наявність міцних соціальних зв'язків: постійне місце проживання за адресою АДРЕСА_1 , де мешкає з цивільною дружиною та двома неповнолітніми синами. Ці обставини підтверджуються свідоцтвами про народження дітей та актом обстеження побутових умов від 30.04.2025. Також зазначає, що останнім часом ОСОБА_6 намагався повернутися до Збройних Сил України, перебуваючи в процесі погодження цього питання з командиром військової частини. Вважає, що тримання під вартою ускладнює його повернення до служби, що могло б дати підстави для звільнення від відповідальності за ч. 4 ст. 408 КК України. Захисник вважає необґрунтованими висновки суду про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу. Вказує, що до клопотання прокурора не додано належних доказів, які б обґрунтовували необхідність тримання під вартою. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та обрати щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби за місцем його проживання - АДРЕСА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, підозрюваного та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги і просили її задовольнити прокурора, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За вимогами ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону на момент розгляду клопотання слідчого судом першої інстанції дотримані.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Перевіривши надані матеріали та обговоривши доводи апеляційних скарг захисників підозрюваного, колегія суддів доходить висновку, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання слідчого слідчим суддею дотримані в повній мірі.
З матеріалів справи вбачається, по даному кримінальному правопорушенні СВ Нікопольського РУП ГУНП здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №62024050010004023 за фактом дезертирства, тобто самовільного залишенні військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Солдат ОСОБА_6 , в розумінні вимог ст. ст. 18, 19, 22, 401 КК України, диспозиції ст. 408 КК України, є військовослужбовцем, а отже суб'єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про особливості несення військової служби у час воєнного стану.
19.12.2023, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_6 , усвідомлюючи реальну можливість участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у військовій частині НОМЕР_1 .
28.04.2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Висновки слідчого судді про обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України за обставин, викладених в повідомленні про підозру, а також про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, є обґрунтованими і такими, що підтверджуються матеріалами, доданими до клопотання слідчого, яким слідчий суддя надав належну та повну оцінку в оскаржуваній ухвалі.
Так, слідчий суддя обґрунтовано врахував дані які вказують на обґрунтовану підозру, та які містяться у долучених матеріалах до клопотання, а саме: Актом службового розслідування помічника командира військової частини НОМЕР_2 з правової роботи - начальника юридичної служби ОСОБА_9 , яким було встановлено факт самовільного залишення військової частини старшим солдатом ОСОБА_6 (а.п.7-9 на звороті). Довідкою-доповіддю про самовільне залишення місця служби військовослужбовцем НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », солдатом ОСОБА_6 , згідно якого з доповіді командира НОМЕР_3 механізованого батальйону майора ОСОБА_10 від 19.12.2023 року, 19.12.2023 року о 21.00 год. при перевірці наявності особового складу в місці зосередження 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону (поблизу АДРЕСА_2 ) командиром 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону капітаном ОСОБА_11 було виявлено відсутність в місці служби солдата ОСОБА_6 (а.п.11 на звороті). Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 20.01.2023 року, згідно якого солдата ОСОБА_6 , з 20.01.2023 року зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечень і вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків на посаду номера обслуги механізованого відділення - бойової машини механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 (а.п.12). Показами свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 згідно яких вони знають ОСОБА_6 , який мешкає в АДРЕСА_1 з цивільною дружиною та двома неповнолітніми дітьми, про те, що ОСОБА_6 в СЗЧ вони дізналися від працівників поліції (а.п.21-22 на звороті). Показами свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , згідно яких 19.12.2023 року під час перевірки особового складу 7 механізованої роти біля населеного пункту Єлизаветівка Покровського району Донецької області, о 21.00 год. було виявлено відсутність солдата ОСОБА_6 та деяких його особистих речей (а.п.23-28).
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що органом досудового розслідування в судовому засіданні в суді першої інстанції доведена наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.4 ст. 408 КК України.
Підозрюваний ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.
Доводи апеляційної скарги про не врахування судом матеріали які характеризують підозрюваного, є безпідставними та спростовуються оскаржуваною ухвалою. Судом оцінено в сукупності такі обставини: достатню обґрунтованість підозри у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному (у разі встановлення його вини) за кримінальне правопорушення, а також особу підозрюваного та стан його здоров'я.
Доводи сторони захисту про відсутність доказів в матеріалах провадження про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки і клопотання слідчого, і оскаржувана ухвала містить вичерпну відповідь наявність ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, ризик переховування від органів досудового розслідування є обґрунтованим достатньою мірою, оскільки у разі доведеності вини підозрюваного у вчиненні інкримінованого злочину, йому буде призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, що є свідомим для підозрюваного і може спонукати його до переховування. До того ж, підозрюваний офіційно не працевлаштований, не має постійного законного джерела доходу, тривалий час не повертався до військової частини. Крім того, згідно медичної характеристики з військової частини НОМЕР_2 до лікарів він не звертався та не має жодних захворювань, які б могли перешкоджати йому виконувати обов'язки військовослужбовця.
Стороною захисту під час судового розгляду не надано документально підтверджених та переконливих доказів, що унеможливлюють перебування ОСОБА_6 під вартою та наявність загрози здоров'ю та життю обвинуваченого та те, що ОСОБА_6 позбавлений необхідної медичної допомоги та неможливістю лікування в умовах тримання під вартою.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
У судовому засіданні прокурорами доведено, що більш м'який запобіжний захід на даній стадії кримінального провадження не міг запобігти встановленим ризикам. Оскільки вони не зможуть забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, на що вказують особистість підозрюваного, а також суворість покарання за кримінальне правопорушення, що свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування та процедура виконання покарання.
Також судом вірно враховано вимоги ч.8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строку тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у вигляді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суддя при постановленні ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків передбачених цим Кодексом. Між тим, положення ч. 3 ст. 176 КПК України зобов'язує суддю насамперед розглянути можливість застосування менш суворих заходів, ніж позбавлення волі.
Так, слідчим суддею, було додержано вищевказані норми закону та застосовано до підозрюваного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави з наведенням в оскарженій ухвалі відповідних мотивів.
Колегія суддів, оцінив всі обставини справи, особу підозрюваного ОСОБА_6 , відомості що характеризують його як особу, приходить до висновку, що підстав для застосування стосовно ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не має, так як він не зможе забезпечити запобіганню встановлених ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, ухвала слідчого судді суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 405, 408, 422 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2025 року, про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024050010004023 від 07 червня 2024 року, залишити без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді