Провадження № 22-ц/803/8405/25 Справа № 209/7957/24 Суддя у 1-й інстанції - Юрченко Я. О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
28 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: Комунальне підприємство Кам'янської міської ради «Добробут», ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шишкін Віталій Миколайович,
на рішення Дніпровського районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 13 червня 2025 року, -
28.10.2024 року до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: Комунальне підприємство Кам'янської міської ради «Добробут», ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому позивачка просила визнати ОСОБА_2 втратившим право на користування житловим приміщенням у вигляді квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 13 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: Комунальне підприємство Кам'янської міської ради «Добробут», ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено.
07.07.2025 рокувід ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шишкін Віталій Миколайовичнадійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Дніпровського районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 13 червня 2025 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 28.03.2017 року по справі № 209/4562/16 ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно позивачки. І цим же рішенням встановлено, що ОСОБА_2 з 2013 року перебуває на території Російської Федерації, що також підтверджується й актом про непроживання № 614 від 27.09.2024 року.
Відсутність жодних дій з боку ОСОБА_2 стосовно забезпечення ним свого права на житло свідчить про втрату ним інтересу до свого житла.
Від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що квартиру АДРЕСА_1 вона отримала по ордеру на себе та свого сина, відповідача ОСОБА_2 , куди вони вдвох вселились і зареєструвались. ОСОБА_1 була зареєстровано в цій квартирі після її народження, але вона ніколи в ній не проживала фактично та не проживає й у наступний час. Цією квартирою вона ніколи не користувача, ніколи не сплачувала за будь-які комунальні послуги, хоч жодних перешкод їй ніхто не чинив. Квартира досі не приватизована, а зняття ОСОБА_2 з реєстрації дозволить позивачці одноособово приватизувати цю квартиру, якою вона жодного дня не користувалась.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.223-226).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:
03.11.1997 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Дніпродзержинський домобудівний комбінат» укладено договір щодо виділення ОСОБА_3 одну двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с.44).
На підставі довідки № 44 від 05.02.2003 року, наданої ВАТ «Дніпродзержинський домобудівний комбінат», ОСОБА_3 внесено пайовий внесок у розмірі 2000,00 грн. за одну двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с.45).
Рішення виконавчого комітету Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області № 225 від 19.08.1998 року, надано ОСОБА_3 ордер № 147 на житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 47).
З'ясовано, що ОСОБА_1 є біологічною донькою ОСОБА_2 та підтверджується доданою до матеріалів справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 14.09.2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, актовий запис № 622 (а.с.9).
Рішенням (заочним) Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28.03.2017 року, яке набрало законної сили 11.06.2017 року (по справі № 209/4562/16, провадження № 2/209/373/17) ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Листом Комунальне підприємство Кам'янської міської ради «Добробут» від 10.10.2024 року за № 1711/4 повідомило про рішення виконавчого комітету Дніпровської райради № 286 від 24.11.2004 року про зміну квартиронаймача - з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 (а.с.15-16).
Згідно довідки ТОВ «Абонент ХХІ» № 001310176 про склад сім'ї від 19.09.2024 року, за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (кв. наймач), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дочка) (а.с. 7).
Згідно акту № 614 про не проживання від 27.09.2024 року, складеного КП КМР «Добробут», ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно не проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з 2012 року по теперішній час, про що підтверджують сусіди (а.с.6).
Разом з тим, не можно оцінити даний акт як належний доказ, оскільки відсутні докази наявності розпорядчого акту КП КМР «Добробут» щодо створення комісії, яка має, зокрема, право встановлювати факт проживання чи не проживання осіб за певною адресою, тобто їх повноважень, з урахуванням того, що жодного разу представник КП до зали судового засідання не прибув, своїх пояснень не надав, сповіщався судом належним чином про дату, час та місце слухання цієї цивільної справи. Крім того, не є зрозумілим яким чином техніками КП було встановлено, що ОСОБА_2 саме з 2012 року по теперішній час не проживає за спірною адресою, враховуючи, що платежі за спожиті комунальні послуги сплачуються регулярно, та враховуючи, що цей акт складений за ініціативою Позивача, яка, як встановлено вище, з 2005 року не проживає, хоча й зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, вищевказаний акт не містить відомостей, які підлягають обов'язковому доказуванню у категорії справ щодо визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зокрема вказаний Акт не підтверджує неповажність причин не проживання відповідача у спірній квартирі.
Матеріали справи містять дві заяви від осіб, які як сусіди підписали акт № 614 про не проживання ОСОБА_2 від 27.09.2024 року, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 30.01.2025 року, в яких ОСОБА_4 , в тому числі, зазначила, що під час підписання акту присутня не була та яка свідок його не підписувала, а ОСОБА_5 зазначила, що підписала акт на прохання техніків та ОСОБА_1 , які її запевнили, що складання акту є лише формальністю, жодних правових наслідків не матиме. Зазначає, що з ОСОБА_1 до 27.09.2024 року знайома не була.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були викликані за клопотанням представника позивача в судові засідання як свідки, проте двічі в призначені дату, час та місце не з'явились, поважність причин неявки не повідомили, у зв'язку з чим представник відмовився від свого клопотання.
Тобто, обставини складання та підписання вищевказаного єдиного акту, який за доводами позивача та його представника є підставою для прийняття судом рішення про визнання особи таким, що втратив право користування жилим приміщення, є спірними та такими, що викликають обґрунтований сумнів, в тому числі, враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень повноважень осіб, що його склали.
Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 перебуває за межами території України саме в РФ та з якого періоду матеріали справи не містять, позивачем не надані.
На підтвердження факту утримання спірної квартири ОСОБА_3 надані докази - платіжні документи щодо сплати комунальних послуг (а.с.109-147), встановлення металопластикових виробів, лічильників тощо, тобто поліпшення житлових умов у квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.148-151).
Отже, враховуючи пояснення ОСОБА_3 , можливо дійти висновку про те, що при дійсній тимчасовій відсутності ОСОБА_2 продовжує зберігати намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, що не може свідчити про втрату інтересу відповідача до спірного житла.
Позивачем ОСОБА_1 не оспорюється факт того, що після набуття нею повноліття, будь-яку майнову відповідальність за оспорювану квартиру не несла, в ній не проживала, комунальні послуги не сплачувала відповідно до вимог ст. 64 ЖК України.
Місцем фактичного проживання ОСОБА_1 з 2005 року та станом на день розгляду справи є АДРЕСА_5 .
Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Враховуючи той факт, що позивачка ОСОБА_1 жодного дня не користувалась квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_4 , ніколи в ній не проживала, ніколи не несла витрати на її утримання, її права порушено не було, а тому не має чого й захищати.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.
При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шишкін Віталій Миколайович залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 13 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 28.10.2025 року.
Судді: