Провадження № 11-кп/803/1981/25 Справа № 185/2947/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
20 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9
обвинуваченої ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 та прокурора Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року відносно:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки в с. Ільїнка, Покровського району, Луганської області, громадянки України, з вищою освітою, пенсіонерки, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,-
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року ОСОБА_10 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн.
Цивільний позов про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень з обвинуваченої ОСОБА_10 заявлений, потерпілим ОСОБА_7 - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь потерпілого ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень. В іншій частині позову - відмовити.
Як встановлено судом, 12 січня 2024 року, приблизно о 13 годині 00 хвилин, ОСОБА_10 , перебуваючи в торгівельному залі магазину «Буревісник» розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Павлоград, вул. Центральна 75, вступила в словесний конфлікт з ОСОБА_7 , в ході чого в результаті раптово виниклих неприязних відносин у ОСОБА_10 , виник злочинний умисел спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 . Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень, та бажаючи їх настання ОСОБА_10 , стоячи біля ОСОБА_7 , та тримаючи в долоні своєї правої руки електрошокер нанесла не менше двох ударів електрострумом в область тильної поверхні правої кисті в проекції основної фаланги та голівки п'ясної кисті 2 пальця. Таким чином своїми умисними, злочинними діями ОСОБА_10 , спричинила ОСОБА_7 , тілесні ушкодження у вигляді електротравми (опікової поверхні) на тильній поверхні правої кисті в проекції основної фаланги та голівки п'ясної кисті 2 пальця утворилися від теплої дії струмонесучого провідника з місцем прикладання діючої сили у вищезазначену область та за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Дії ОСОБА_10 кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Захисник в своїй апеляційній скарзі просить оскаржуваний вирок скасувати.
Закрити кримінальне провадження №12024046370000076 від 07 лютого 2024 року відносно ОСОБА_10 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
В задоволенні цивільного позову відмовити у повному обсязі.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що вирок суду першої інстанції було прийнято з істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону.
Судом першої інстанції не враховано, що обвинувачена є особою з інвалідністю ІІІ групи, після операції на хребці, а розмір її пенсії складає 4800,00 грн.
Відповідно до ст. 368 КПК України судом першої інстанції не було вирішено питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, чи винуватий обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Крім того, вимогами п. 2 ч.3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не встановив під час судового розгляду фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, пославшись лише на те, що обставини викладені згідно із обвинувальним актом, таким чином зазначивши у мотивувальній частині обставини, встановлені досудовим розслідуванням, а не судом першої інстанції.
На думку захисника, оскільки, у вироку суду не вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, що суд першої інстанції припустився порушень вимог кримінального процесуального закону, які у відповідності до ч.1 ст. 412 КПК України, є істотними, та які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення, що тягне за собою безумовне скасування вироку.
Також, судом першої інстанції при ухвалені вироку, не розкрито суб'єктивну сторону кримінального правопорушення, а саме не вказано, що ОСОБА_10 умисно нанесла удари електрошокером.
Судом не враховано, що електрострумом електрошокера не ударяють, а електрострумом електрошокера вражають.
Поза увагою залишилось і те, що стороною обвинувачення не проводились слідчі (оперативно-розшукові) дії по встановленню конкретного струмопровідного провідника яким потерпілому ОСОБА_7 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді електротравми (опікової поверхні) те, що судово-медичному експерту ОСОБА_12 для дослідження не надавався відеозапис на DVD- диску з відеофайлом до протоколу проведення слідчого експерименту з підозрюваною ОСОБА_10 від 20.03.2024 року, а перед судово-медичною експертизою не ставилося питання про можливість заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому електрострумом електрошокер марки «669 TYPE», належним ОСОБА_10 , з урахуванням його технічних характеристик (відстані між контактними електродами електрошокового пристою, форми контактних електродів, тощо), внаслідок чого судом першої інстанції не було ідентифіковано предмет, яким заподіяні тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_7 .
Крім цього, у вироку судом першої інстанції не враховано відомості про вплив електроструму електрошокера на організм людини.
Судом першої інстанції у вироку від 28.03.2025 року не враховано та не надано правової оцінки фактичним обставинам кримінального провадження, щодо того, що 12 січня 2024 року ОСОБА_7 заяви про притягнення до відповідальності ОСОБА_10 не писав, а у своїх письмових поясненнях працівникам поліції не повідомляв про застосування ОСОБА_10 електрошокера до його тіла (руки) та отриманням ним, в наслідок застосування електрошокера, будь-яких тілесних ушкоджень від дій ОСОБА_10 , що «Швидка допомога не викликалася», а опік на руці ОСОБА_7 жодним чином медичними працівниками не було зафіксовано, факту накладання ОСОБА_13 пов'язки на рану останньому.
Також не усунуті протиріччя у показах потерпілого ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , в частині механізму утворення тілесних ушкоджень на руці потерпілого ОСОБА_7 , кількості дій електроструму електрошокера, що текла кров за свідченнями свідка ОСОБА_14 (не менше 2 удари, декілька ударів, 5 ударів), деталізації розташування місця пошкоджень шкіри руки у потерпілого.
Судом першої інстанції при ухваленні вироку, не враховано, що не можуть бути належними та допустимими доказами копії письмових доказів, надані стороною обвинувачення, а саме:
- фотокопія довідки травмпункту №513 КНП «ПЛІЛ» ПМР від 17.01.2024 року на ім'я ОСОБА_7 , на яку посилається судово-медичний експерт ОСОБА_12 у експертних висновках №73, №88-Д, №89-Д;
- фотокопія світлини руки невідомої людини, без зазначення дати її виготовлення.
Як оригінал письмових доказів (документів), у відповідності до ч.3 ст. 99 КПК України, стороною обвинувачення суду для дослідження не надавалися, та їх копії, у відповідності до ч.4 ст. 99 КПК України судом, як оригінали не визнавалися.
Оригінал довідки травмпункту №513 КНП «ПЛІЛ» ПМР від 17.01.2024 року на ім'я ОСОБА_7 , на яку посилається судово-медичний експерт ОСОБА_12 у експертних висновках №73, №88-Д, №89-Д взагалі відсутності.
Крім того, судом першої інстанції не враховано, що судово-медичним експертом ОСОБА_12 у висновках СМЄ №73 від 09.02.2024 р., №88-Д, №89-Д від 12.02.2024 року не усунуті суттєві протиріччя між кількістю ран (опікових поверхонь) відповідно до довідки з травмпункту №513 КНП «ПЛІЛ» ПМР від 17.01.2024 року на ім'я ОСОБА_7 рани взагалі не описані, не вказано кількість ран (опікових поверхонь), запису хірурга в амбулаторній карті ОСОБА_7 від 18.01.2024 року (рана взагалі не описана, лише зазначено «рана 0,5х3 см», а при особистому огляді експертом ( рани взагалі не описані), а лише виявлено опікові поверхні розмірами 2х1см, 1,5х1 см (без зазначення місця розташування, відстані між ними).
Також, судово-медичним експертом ОСОБА_12 у висновках СМЕ №73 від 09.02.2024 р., №88-Д, №89-Д від 12.02.2024 року не описані морфологічні ознаки тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 характерні при можливому заподіянні їх електричним струмом електрошокера різних марок (садна, точкові внутрішньо-шкіряні крововиливи червоного кольору, електромітка і інше).
Судом першої інстанції при ухваленні вироку не враховані покази у судовому проваджені, судово-медичного експерта ОСОБА_12 в частині того, що локалізації виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 доступна для спричинення їх ним власноруч.
Таким чином на думку захисника, висновки СМЕ №73 від 09.02.2024 р., №88-Д, №89-Д від 12.02.2024 року, складені судово-медичним експертом ОСОБА_12 , що покладені в основу обвинувального вироку, складені без урахування усіх обставин кримінального провадження, слідчого експерименту з підозрюваною ОСОБА_10 від 20.03.2024 року, а ґрунтуються лише на припущеннях судово-медичного експерта і суперечить іншим матеріалам кримінального провадження.
Крім того, судом стороні захисту необґрунтовано відмовлено у задоволені клопотань про проведення додаткової судово-медичної експертизи від 18.02.2025 року та комісійної судово-медичної експертизи від 25.02.2025 року, з метою усунення вищеперерахованих протиріч у кримінальному проваджені.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_8 , зауважуючи на тому, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_10 , просить вирок скасувати та закрити кримінальне провадження у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.
Прокурор в своїй апеляційній скарзі просить оскаржуваний вирок змінити в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди та вирішення питання про долю речового доказу електрошокеру з написом «669 TYPE» «MADE IN CHINA» конфіскувати.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд розглядаючи цивільний позов потерпілого всебічно не з'ясував усіх обставин, при його вирішенні, а саме глибину фізичних та душевних страждань, факт спричинення тілесних ушкоджень потерпілому на очах у його дружини та персоналу магазину, власником якого він є.
Щодо речового доказу, то знаряддя вчинення злочину відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України має бути конфіскований.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення,просив її задовольнити, з підстав викладених в ній. Проти задоволення апеляційної скарги захисника, прокурор заперечував та просив залишити її без задоволення.
Потерпілий та представник потерпілого апеляційну скаргу прокурора просили задовольнити, апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Захисник та обвинувачена підтримали свою апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги з обставин викладених у ній. В задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовити.
Мотиви суду.
Заслухавши сторони кримінального провадження: обвинувачену та її захисників, які підтримали апеляцію захисника, заперечували проти апеляційної скарги прокурора; прокурора, який заперечував проти апеляції захисту та підтримав вимоги і доводи апеляції прокурора; перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції, у відповідності з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та пред'явленого обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності вини обвинуваченої ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 125 КК України, виклавши їх у вироку.
Доводи сторони захисту в частині порушення вимог ч. 1 ст. 412 КПК України, а саме щодо відповідності ст. 368 КПК України, що судом першої інстанції не вирішено питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та порушення вимог п.2 ч.3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не встановив під час судового розгляду фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, пославшись лише на те, що обставини викладені згідно із обвинувальним актом, таким чином зазначивши у мотивувальній частині обставини, встановлені досудовим розслідуванням, а не судом першої інстанції колегія суддів вважає їх надуманими виходячи з наступного.
Так, відповідно до вироку від 28 березня 2025 року в останньому викладено в повному обсязі як об'єктивна так і суб'єктивна сторона, а саме, те що 12 січня 2024 року приблизно о 13 годині 00 хвилин ОСОБА_10 , перебуваючи в торгівельному залі магазину «Буревісник» розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Павлоград, вул. Центральна 75, вступила в словесний конфлікт з ОСОБА_7 , в ході чого в результаті раптово виниклих неприязних відносин у ОСОБА_10 , виник злочинний умисел спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень, та бажаючи їх настання ОСОБА_10 , стоячи біля ОСОБА_7 , та тримаючи в долоні своєї правої руки електрошокер нанесла не менше двох ударів електрострумом в область тильної поверхні правої кисті в проекції основної фаланги та голівки п'ясної кисті 2 пальця.
Таким чином своїми умисними, злочинними діями ОСОБА_10 , спричинила ОСОБА_7 , тілесні ушкодження у вигляді електротравми (опікової поверхні) на тильній поверхні правої кисті в проекції основної фаланги та голівки п'ясної кисті 2 пальця утворилися від теплої дії струмонесучого провідника з місцем прикладання діючої сили у вищезазначену область та за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Тому, вищевказані вимоги судом першої інстанції виконані в повному обсязі і тому цей довод не заслуговує на увагу.
Апеляційний суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні.
Так, у суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_10 вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні не визнала та пояснила, що 12 січня 2024 року біля 13.00 годин вона прийшла в магазин «Буревісник» по вул. Центральній в м. Павлоград, приміщення якого орендують батьки співмешканця її доньки - ОСОБА_15 та ОСОБА_16 з метою повернення особистих речей її доньки ОСОБА_16 , які залишилися у сина ОСОБА_17 .
У грудні 2023 року, ОСОБА_18 вигнав її доньку зі зйомної квартири в м. Бровари без речей, документів та ключів від її автомобіля. Це він зробив напевно в агонії, тому що грав в онлайн казино та вживав наркотичні речовини. З цього приводу було подано заяву до поліції про вчинення домашнього насильства. Після цього ОСОБА_19 пообіцяв сприяти у поверненні майна, однак обіцянку не виконав.
У приміщенні магазину «Буревісник» між мною та ОСОБА_20 виникла словесна суперечка, під час якої останній висловлювався на її адресу нецензурними словами. До конфлікту долучилися дружина ОСОБА_21 - ОСОБА_22 та продавчиня магазину ОСОБА_23 . ОСОБА_23 шваброю штовхала її то в плече, то в груди, а потім ОСОБА_19 вихватив швабру і штовхав нею її до дверей.
Під час інциденту у неї при собі був шокер, який вона тримала в руках з метою самозахисту, однак фактично не застосовувала. Удари вона не наносила, лише відмахувалася пристроєм, який тріщав у режимі попередження.
На виході з магазину ОСОБА_19 наніс їй удар правою рукою в ліве вухо, після чого продовжував штовхати шваброю до зупинки громадського транспорту навпроти магазину. На місце події було викликано поліцію, обидві сторони надали пояснення.
Після інциденту вона звернулася до лікаря, який діагностував у неї отит. Слідів від швабри на її тілі не залишилось, оскільки вона була одягнена у пальто.
ОСОБА_10 зазначала, що неприязних відносин з ОСОБА_20 раніше не мала, шокер використовує переважно для відлякування тварин.
Тобто, обвинувачена визнала факт перебування на місці вчинення злочину 12 січня 2024 року, а також конфлікту з потерпілим ОСОБА_7 .
Незважаючи на позицію обвинуваченої, яка у суді першої інстанції не визнала себе винною у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції версія сторони захисту була належним чином перевірена, надана належна оцінка та було відхилена, оскільки її визнано, як формою захисту обвинуваченої, оскільки наведені вище показання обвинуваченої суперечать іншим доказам по справі, які ретельно досліджені, перевірені та оцінені судом першої інстанції, як окремо так і у сукупності, і яким суд першої інстанції дав відповідну оцінку.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно, як на докази винуватості обвинуваченої у вчиненні інкримінованому їй кримінального правопорушення, послався на показання потерпілого та свідків, які докладно виклав у вироку.
Потерпілий ОСОБА_7 пояснив суду, що його син ОСОБА_24 зустрічався із донькою обвинуваченої - ОСОБА_16 . Між його сином та ОСОБА_16 стався конфлікт, унаслідок чого між ними почали складатися неприязні стосунки.
В січні 2024 року біля 13.00 години він був в магазині «Буревесник» в м. Павлоград. В магазин зайшла обвинувачена і почала сварку стосовно речей її доньки, які не віддав його син ОСОБА_24 . В ході цього конфлікту обвинувачена поводилася агресивно і він попросив її залишити приміщення магазину та розмовляти з нею не буде. Однак обвинувачена відмовилася виконати його прохання.
Після цього обвинувачена дістала з кишені шокер та почала наносити йому удари в руку цим пристроєм, внаслідок чого утворилися тілесні ушкодження, які були описані у медичній довідці та у висновку експерта.
Свідками події були дружина потерпілого - ОСОБА_22 , а також працівниця магазину - ОСОБА_25 . Дружина знаходилась у кабінеті магазину, коли почула крики вийшла, а ОСОБА_14 знаходилась в приміщенні торгового залу та бачила події які відбувались. ОСОБА_7 почав витісняти ОСОБА_10 з магазину та фізичної сили до неї не застосовував, шваброю її не бив.
Потерпілий звернувся за медичною допомогою через 4-5 днів після інциденту у зв'язку з тим, що ушкодження не заживало самостійно.
Свідок ОСОБА_13 , пояснила, що в 20-х числах січня 2024 року вона перебувала в кабінеті магазину «Буревісник» по вул. Центральна, 74 в м. Павлограді. Почула шум в торговому залі та вийшла. Там її чоловік вступив у перепалку з обвинуваченою ОСОБА_10 при цьому просив її вийти з магазину, вона відмовлялась виходити. В ході сварки ОСОБА_10 дістала шокер та почала наности декілька ударів струмом її чоловіка в руку. Після чого вони винудили вийти обвинувачену з приміщення магазину.
Апеляційний суд констатує, що показання потерпілого та свідка ОСОБА_13 , узгоджуються між собою та письмовими доказами, зокрема, змістом роздруківки з автоматизованої системи, відповідно до якої черговим Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області прийнято телефонне повідомленням від ОСОБА_13 про те, що жінка погрожує шокером, поводить себе агресивно та буйно. (т. 1 а.п. 64) та протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення (т.1 а.п. 62), зі змісту якого убачається, що громадянка ОСОБА_10 спричинила тілесні ушкодження у вигляді електронного опіку пальця правої руки, що у свою чергу підтверджуються висновком експерта № 73, №88-Д, №89-Д з яких убачається, що у потерпілого ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження у вигляді електротравми (опікової поверхні) на тильній поверхні правої кисті в проекції основної фаланги та голівки п'ясної кістки 2 пальця. (т.1 а.п. 84-85)
У свою чергу, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано поставився критично до показань, наданих у судовому засіданні обвинуваченої ОСОБА_10 в частині того, що вона захищалася та не мала умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, так як це спростовується, як показами потерпілого, свідка ОСОБА_13 та експерта, який склав висновки судово-медичних експертиз в їх сукупності.
Таким чином, сукупність доказів дають обґрунтовані підстави поза розумним сумнівом вважати доведеною вину ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 125 КК України за ознаками: умисне легке тілесне ушкодження.
Доводи захисника в частині безпідставної відмови в проведенні додаткової судово-медичної експертизи від 18.02.2025 року та комісійної судово-медичної експертизи від 25.02.2025 року є необґрунтованими виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження захисник ОСОБА_8 18 лютого 2025 року заявляв клопотання про призначення по даному кримінальному провадженню додаткової судово-медичної експертизи, оскільки висновки судово-медичних експертиз мають не визначений, не конкретний характер, та експертом не надано вичерпних відповідей на поставлені перед ним питання, а грунтуюься лише на припущеннях, можливості їх утворення за обставин та умов, на які вказують потерпілий ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_14 . При допиті експерта ОСОБА_12 неповнота висновків СМЕ №73 від 09.02.2024 року та додаткові судово-медичні експертизи №88-Д, №89-Д від 12.02.2024 року в частині їх невизначеності та неконкретності не усунута.
Крім того, захисником ОСОБА_8 25 лютого 2025 року було заявлено клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи, оскільки при застосуванні обвинуваченою ОСОБА_10 елекрошокера до своєї ділянки шкіри вказаного пальця руки, будь-які тілесні ушкодження не утворювалися, легкі тілесні ушкодження у ОСОБА_7 не характерні для ураження електрострумом електрошокера, отримані ним в інший час, в іншому місці та при інших обставинах, від іншого струмопроводного провідника або внаслідок самозаподіяння собі тілесних ушкоджень, не призначалась судово-медична експертиза після проведення слідчого експерименту з обвинуваченою і її покази судовим експертом ОСОБА_12 , у висновках СМЕ не оцінювалися, стороною обвинувачення не надано оригінал довідки з травмпункту №513 КНП «ПЛІЛ» ПИР на ім'я ОСОБА_7 , експертом ОСОБА_12 у висновках №88-Д №89-Д від 12.02.2024 року не усуно протиріччя між кількістю ран (опікових поверхонь), судово-медична експертиза, що поклалдена в осонову обвинувачення проведена без урахування усіх обставин кримінального провадження, а її висновки суперечать іншим матеріалам кримінального провадження.
Колегія суддів вважає, що вказані клоптання були розглядунуті належним чином, передбаченому ст. 350 КПК України та обгрунтовано постановлено ухвали про відмову в їх задоволенні.
Захисник також наголошує на тому, що у вироку суду першої інстанції не зазначено марку, модель елекрошокера яким ОСОБА_10 нанесла електрострумом по правій руці потерпілого.
Колегія суддів не погоджується з цими доводами захисника, оскільки відсутність у вироку суду першої інстанції вказівки на марку та модель електрошокера не впливає ні на встановлені обставини справи, ні на механізм вчинення злочину, а також не змінює оцінку ступеня тяжкості діяння.
Думка захисника стосовно, що докази надані суду стороною обвинувачення, як докази винуватості обвинуваченої ОСОБА_10 , є неналежними, оскільки здобуті з істотними порушенням кримінально-процесуального законодавства і є таким чином недопустимими, а тому не можуть бути прийняті судом як докази на підтвердження вчиненню нею даного кримінального правопорушення, колегія суддів вважає неспроможними та такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Логічний аналіз вищевикладеної ч. 1 ст. 94 КПК України дає підстави дійти висновку про те, що оцінка доказів судом здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватись на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, при цьому, сукупність зібраних доказів оцінюється з точки зору достатності та взаємозв'язку, необхідних для прийняття відповідного процесуального, в даному випадку, судового рішення.
Внутрішнє переконання - це такий стан свідомості суб'єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку та готовий до практичних дій у відповідності з отриманими знаннями. Закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунтованим.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
У справі «Кобець проти України» ЄСПЛ повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачена є винною у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Система зібраних в кримінальному провадженні доказів повинна давати можливість зробити однозначний висновок як за кожним елементом предмета доказування, так і у справі загалом та усунути будь-які сумніви. Всі сумніви у справі підлягають об'єктивному вивченню, а якщо вичерпано можливості їх усунути, повинні тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого.
В цьому контексті колегія суддів керується правовою позицією, викладеною в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС ВС) від 04.07.2018 у справі №688/788/15-к (провадження №51-597км17), відповідно до якої поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, доходить переконання про те, що висунута стороною обвинувачення версія подій знайшла своє підтвердження у ході судового розгляду кримінального провадження, сукупності зібраних по справі доказів достатньо для стійкого висновку про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Доводи сторони захисту про, що суд не усунув розбіжностей у показаннях потерпілого та свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 наданих під час досудового розслідування та під час судового розгляду, є безпідставними, адже, відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно; не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Окрім того, згідно з вимогами ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Доводи сторони захисту про відсутність в матеріалах кримінального провадження повідомлення про підозру, не заслуговують на увагу.
Слід зазначити, що захист не ставить під сумнів сам факт повідомлення про підозру, що може істотно вплинути на кримінальне провадження, а лише зазначає про відсутність документів у провадженні.
Частиною 4 ст. 291 КПК України визначено вичерпний перелік документів, які додаються до обвинувального акта. Це, зокрема: 1) реєстр матеріалів досудового розслідування; 2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування; 3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297 - 1 цього Кодексу).
Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.
Документи, інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, судові рішення та інші документи і матеріали, що мають значення для цього кримінального провадження, долучаються до обвинувального акта і є матеріалами кримінального провадження (кримінальною справою) (ст. 317 КПК України).
Під час судового розгляду у суді першої інстанції захист не ставив під сумнів допустимість чи достовірність зібраних доказів, не просив витребувати та приєднати до справи письмове повідомлення про підозру.
Лише якщо в учасників провадження виникне питання щодо перевірки доказів з огляду на їх належність та допустимість, суд має перевірити ці обставини, в тому числі шляхом витребування та приєднання до справи відповідних процесуальних документів з подальшим наданням їм оцінки (правова позиція об'єднаної палати ККС ВС, справа №477/426/17).
Після згадки сторони обвинувачення про відсутність у справі зазначених документів, прокурор заявляв клопотання про долучення документів, однак і обвинувачена, і її захисники заперечували, посилаючись на те, що цей документ не був досліджений в суді першої інстанції та вони не ознайомлені із ними. Факт ознайомлення підтверджено підписами захисника ОСОБА_26 та ОСОБА_10 у повідомленні про підозру від 20.03.2024 року.
Таким чином, відсутність в матеріалах судового провадження повідомлення про підозру не може бути підставою для скасування судових рішень судом апеляційної інстанції (стала практика ККС ВС застосована у провадженнях 51-137км21, 51-855км21 та ін.).
Захисник також наголошує на тому, що органом досудового розслідування було порушено строки досудового розслідування, а саме відповідно до п.10 ч. 1 ст. 284 КК України але колегія суддів не погоджується з вказаними доводами захисника та визнає їх необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 219 КПК України, чинної на момент внесення до ЄРДР відомостей в зазначеному кримінальному провадженню №12024046370000076 за ч. 1 ст. 125 КК України, досудове розслідування повинно бути закінчено протягом сімдесяти двох годин - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або затримання особи в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298-2 цього Кодексу
Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 цього Кодексу. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 частини третьої цієї статті.
Відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування в зазначеному кримінальному провадженні, 20 березня 2024 року ОСОБА_10 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Обвинувальний акт складено прокурором Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_27 та було отримано розписки про отримання обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування 22 березня 2024 року.
Отримано обвинувальний акт Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за допомогою системи «Електронний суд» 25.03.2024 року, тобто в межах передбачених вимогами ст. 219 КПК України.
Доводи сторони захисту про перебування у стані необхідної оборони ОСОБА_10 є безпідставними.
Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає такої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених ст. 118, та 124 цього Кодексу.
Між тим, доказів застосування потерпілим чи іншими особами щодо обвинуваченої дій, які б свідчили про реальне посягання на її життя, внаслідок яких ОСОБА_10 могла перевищувати межі необхідної оборони, матеріали кримінального провадження не містять, і таких доказів не здобуто ні судом першої інстанції, ні при апеляційному розгляді справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а твердження обвинуваченої щодо відсутності її вини в заподіянні потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень є безпідставними.
Не відповідають матеріалам провадження доводи захисника, що суд першої інстанції не допитав безпосереднього свідка події ОСОБА_14 , оскільки судом вживалися заходи для безпосереднього допиту в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 , однак остання виїхала за межі державного кордону України, що підтверджується відповіддю з Державної прикордонної служби України від 06 січня 2025 року (т.1 а.п. 169).
Відповідно до висновків об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, відображеними в постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь особи, з якою він проводиться, у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1ст. 240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Отримання відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) від особи, з якою проводиться ця слідча дія, є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 КПК України та п. 3 ч. 2 ст.99 КПК України є документом.
З доданого до протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_14 та відеозапису, розміщеного на технічному носії інформації, видно, що свідок розповідає про відомі їй обставини кримінального правопорушення, після чого вона на статисті показує механізм нанесення потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень за допомогою електричного шокеру, який обвинувачена тримала в правій руці.
Таким чином, у даному провадженні протокол проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_14 відповідає вимогам ст. 240 КПК України, оскільки з метою досягнення мети слідчого експерименту вказаною особою було відтворено дії, обстановку, обставини події злочину й відомості, повідомлені учасником, є невід'ємними складовими цього слідчого експерименту.
Також сторона захисту ставить під сумнів висновки експерта №73 від 09.02.2024 року, №88-Д, №89-Д від 12.02.2024 року, оскільки вони складені на підставі документів, які надані експерту з порушенням вимог КПК України, однак, колегія суддів не погоджується із такими доводами.
Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України судово-медична експертиза призначається обов'язково для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень.
Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.
У свою чергу, судово-медичний експерт встановлює особу обстежуваного за паспортом чи іншим документом, що його замінює, з'ясовує у нього обставини заподіяння ушкоджень, скарги та, за потребою, інші відомості; ознайомлюється з матеріалами справи і наявними медичними документами. Всі отримані відомості фіксуються у висновку експерта (акті судово-медичного обстеження).
Як убачається з матеріалів провадження, висновки експерта були складені на підставі огляду потерпілого, а також на підставі довідки з травмпункту №513 КНП «ПЛІЛ» ПМР та виписки хірурга від 18.01.2024 року.
Крім того, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції оскільки, була досліджена копія довідки з травмпункту № 513 КНП «ПЛІЛ» ПМР на ім'я ОСОБА_7 , яку надав безпосередньо потерпілий (т.1 а.п. 186).
Відповідно до описової частини висновку експерта № 73 від 09 лютого 2024 року, згідно довідки з травмпункту № 513 КНП «ПЛІЛ» ПМР на ім'я ОСОБА_7 , 1958 року народження, відомо, звернувся 17.01.2024 року 14.35 год. Травма 12.01.2024 року о 12.00 год. кримінальна Бондарєва Єлизавета по вул. Центральна, 75 вдарила електрошокером. Об-но: в ділянці основної фаланги ІІ п. правої кісті опіки. ДЗ: Електротравма ІІ п. правої кісті.
Допитана експерт ОСОБА_12 пояснила, що «…Постанову про призначення експертиз надав старший дізнавач, була також довідка з травмпункту на ім'я ОСОБА_7 № 513 з КНП «ПЛІЛ» ПМР. Хто надавав довідку вона сказати не може. Чи була амбулаторна картка сказати не може. Ще був запис хірурга, скоріше з довідки. Документи були повернуті тим, хто їх надав, копії вона з них не робила».
Тобто експерт в судовому засіданні підтвердила, що їй для дослідження надавалася саме довідка з травмпункту № 513 КНП «ПЛІЛ» ПМР на ім'я ОСОБА_7 , яку вона повернула, кому саме не пам'ятає. Зміст копії довідки з травмпункту № 513 КНП «ПЛІЛ» ПМР на ім'я ОСОБА_7 , яка була в судовому засіданні, повністю збігається зі змістом цієї довідки, яка описана у висновку експерта № 73 від 09 лютого 2024 року.
А тому, у колегії суддів відсутні сумніви, щодо її ідентичності та належності.
Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, щодо доводів захисника стосовно не усунення суттєвих протирічч між кількістю ран (опікових поверхонь), відповідно до довідки з травмпункту № 513 КНП «ПЛІЛ» ПМР на ім'я ОСОБА_7 (рани взагалі не описані, не вказано кількість ран (опікових поверхонь), запису хірурга в амбулаторній картці ОСОБА_7 від 18.01.2024 року (рана взагалі не описана, лише зазначено «рана 0,5x3 см»), а при особистому огляді експертом (рани взагалі не описані, а виявлено лише опікові поверхні розмірами 2x1 см та 1,5x1 см, (без зазначення місця їх розташування, відстані між ранами) судово-медичним експертом ОСОБА_12 у висновках № 73від 09лютого 2024року,№ 88-Д від 09 лютого 2024 року та № 89-Д від 12 лютого 2024 року
Допитана експерт ОСОБА_12 пояснила, що «…На момент огляду і згідно медичної документації були виявлені тілесні ушкодження у вигляді електротравми опікових поверхонь на тильній поверхні правої кісті в проекції основної фаланги та голівки п'ясної кістки другого пальця. Дані тілесні ушкодження утворилися від теплової дії струмонесучого провідника з містом прикладання діючої сили у вищезазначену область. Дані тілесні ушкодження за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень. Було виявлено дві опікові поверхні. Будь яких інших тілесних ушкоджень не виявлено. Одна знаходиться в проекції основної фаланги друга голівки п'ясної кістки. Відстані між ними не вимарювалися. При загоюванні опікових поверхонь розміри їх змінюються. Вона бачила у потерпілого кількість тілесних ушкоджень. На момент загоювання стягується більша локалізація шкірних покривів даних ушкоджень. Вона вимірювала ушкодження масштабною лінійкою, а як вимірював хірург, вона не знає. Тілесні ушкодження були нанесенні з застосуванням електричного пристрою…». Тобто експерт пояснила, як вона описала тілесні ушкодження, і за допомогою чого вона їх вимірювала, а саме масштабної лінійки. Також вона пояснила, що при загоюванні опікових поверхонь розміри їх змінюються.
А тому, колегія суддів погоджується з висновами суду першої інстанції, вважає, що суттєвих протиріч між кількістю ран (опікових поверхонь), зазначених у висновках № 73від 09лютого 2024року, № 88-Д від 09 лютого 2024 року та № 89-Д від 12 лютого 2024 року та довідки з травмпункту № 513 КНП «ПЛІЛ» ПМР на ім'я ОСОБА_7 і запису хірурга в амбулаторній картці ОСОБА_7 від 18.01.2024 року не має і висновки № 73 від 09 лютого 2024року, № 88-Д від 09 лютого 2024 року та № 89-Д від 12 лютого 2024 року є належними та допустимими доказами.
Доводи захисника з приводу на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, зокрема, неврахування інвалідності обвинуваченої та факту, що розмір її пенсії становить 4800 грн, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції ці обставини враховано в сукупності з іншими обставинами, які характеризують особу обвинуваченої.
Захисник в апеляційній сказі вказує, що не проводилися слідчі дії по встановленню конкретного струмопровідного провідника, яким потерпілому заподіяні тілесні ушкодження у виді електротравми, також судом не враховані покази судового-медичного експерта ОСОБА_12 в частині того, що локалізації виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 доступна для спричинення їх ним власноруч є необґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки потерпілий пояснив, що нібито електрошокер у обвинуваченої був білого кольору. 20.03.2024 року обвинувачена ОСОБА_10 добровільно видала для огляду електрошокер, в корпусі чорного кольору з надписом «669 TYPE» та написом «MADE IN CHINA», але в судовому засіданні не підтверджено, що саме даний електрошокер був у обвинуваченої 12.01.2024 року під час спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.
Перевіривши доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про те, що стягнутий судом розмір моральної шкоди не відповідає характеру, обсягу та тривалості моральних страждань, які поніс потерпілий, а також вимушених змін, що сталися у його житті, апеляційний суд дійшов висновку, що такі доводи є необґрунтованими.
Приписами ч.2 ст.127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Положеннями ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, між іншим, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала через протиправну поведінку щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених ч.2 цієї статті.
При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Як убачається з оскаржуваного судового рішення, міськрайонний суд, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_7 , виходив з того, що останній внаслідок протиправних дій ОСОБА_10 завдано емоційних та душевних страждань, що призвело до погіршення здоров'я та тривалого лікування та визначив розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_10 на його користь, на рівні 8 000 грн.
Слід зазначити, що у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями потерпілий зазнав як фізичний біль, так і страждання після нанесення тілесних ушкоджень та в приниженні людської гідності, оскільки напад стався у присутності дружини та продавців, які працюють на потерпілого, у приміщенні торгового залу магазину, який орендує його дружина.
Апеляційний суд, враховуючи обставини справи,характер правопорушення, глибину та тривалість фізичних та душевних страждань, вважає, що стягнена з обвинуваченого грошова сума у розмірі 8 000 гривень буде достатньою сатисфакцією отриманих потерпілим моральних страждань, оскільки він отримав тілесні ушкодження та тимчасово був вимушений змінити звичайний уклад життя.При цьому, слід зазначити, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20).
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора щодо необхідності застосування спеціальної конфіскації до речових доказів, питання про які було вирішене в оскаржуваному вироку в загальному порядку, передбаченому ст. 100 КПК України.
Суд не врахував, що вказаний електрошокер з написом «669 TYPE», «MADE IN CHINA»був використаний обвинуваченою, як засіб вчинення кримінального правопорушення.
При цьому суд не навів мотивів, з яких підстав не застосував спеціальну конфіскацію.
Таке рішення суду першої інстанції, з огляду на обставини кримінального провадження та положення ч.9 ст.100 КПК, ст.ст. 96-1, 96-2 КК визнається апеляційним судом незаконним у зв'язку з порушеннями кримінального процесуального закону, що тягне за собою зміну рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про долю речових доказів.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає за необхідне оскаржений вирок суду першої інстанції змінити в частині вирішення питання долі речових доказів та в порядку ч.9 ст.100 КПК України, ст.ст.96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію вилученого в ході розслідування даного кримінального провадження електрошокеру з написом «669 TYPE», «MADE IN CHINA».
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначення покарання, оскільки це не погіршує його становища.
Керуючись ст.ст. 403, 404, 407, 409, 413, 421 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року за ч. 1 ст. 125 КК України відносно ОСОБА_10 - змінити в частині вирішення питання щодо речових доказів.
На підставі ст. 96-1 КК України застосувати спеціальну конфіскацію у власність держави - електрошокер з написом «669 TYPE», «MADE CHINA».
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4