29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №990/56/25
адміністративне провадження №П/990/56/25
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, у якій вона просила визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 21.01.2025 № 82/0/15-25 про відмову у призначенні її на посаду члена Вищої кваліфікаційної суддів України (далі - ВККС України) та зобов'язати ВРП провести повторне голосування з питання призначення її на посаду члена ВККС України.
Рішення та мотиви суду.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову повністю, Суд зазначив, що:
1) ВРП за результатами аналізу інформації, отриманої з досьє кандидата та під час співбесіди, відомостей та матеріалів, отриманих з інших джерел, аналізу поведінки кандидата під час співбесіди, обговорення, шляхом порівняння всіх кандидатів на відповідність критеріям доброчесності, професійної компетентності, політичної нейтральності, дійшла висновку, що ОСОБА_1 відповідає зазначеним критеріям для призначення на посаду члена ВККС України.
Проте відповідач відмовив у призначенні її на посаду члена ВККС України. Підставою відмови стали результати волевиявлення членів ВРП, які ґрунтувались на внутрішньому переконанні та власній оцінці обставин, пов'язаних із кандидатом на посаду члена ВККС України, а також на власній оцінці її особистих і професійних якостей. За результатами відкритого голосування членів ВРП у пленарному складі ОСОБА_1 не набрала більшості голосів, за її кандидатуру проголосувало шість членів ВРП з чотирнадцяти, які брали участь у засіданні ВРП.
Далі Суд вказав, що повноваження ВРП щодо відбору кандидата для призначення на посаду члена ВККСУ є дискреційними та належать до виключної компетенції ВРП як уповноваженого органу в системі правосуддя України й ніхто, зокрема і суд, не може перебрати на себе повноваження ВРП у цьому питанні.
Водночас суд здійснює контроль за дотриманням ВРП вимог закону при проведенні співбесіди, відбору та призначенні кандидата на посаду члена ВККС України в разі оскарження рішення (дії чи бездіяльності) ВРП. Судовий контроль за реалізацією ВРП дискреційних повноважень щодо оцінки кандидата на посаду члена ВККС України на предмет його відповідності встановленим законом критеріям доброчесності, професійної компетентності та політичної нейтральності згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України повинен забезпечити, щоб ці повноваження були використані відповідно до мети, з якою вони були надані, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом (запобігаючи всім формам дискримінації), пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте Комісією рішення за результатами співбесіди). Тобто суд повинен забезпечити, щоб реалізація ВРП дискреційних повноважень у процедурі прийняття рішення щодо призначення кандидатів на посаду члена ВККС України не була свавільною.
Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВРП, зокрема стосовно прийняття рішення щодо призначення кандидатів на посаду членів ВККС України у конкурсній процедурі на зайняття вакантних посад членів ВККС України, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес співбесіди, як і рішення в результаті цього процесу, мають бути зрозумілими як учасникам цих відносин, зокрема кандидатам на посаду членів ВККС України, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
Належна мотивація рішення ВРП (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура співбесіди, відбору та призначення кандидатів на посаду члена ВККС України в межах конкурсу на зайняття вакантних посад членів ВККС України і чи була дотримана процедура його прийняття.
Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення кандидата на посаду члена ВККС України взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВРП, коли оцінювала цього кандидата. Виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про відмову в призначенні кандидата на посаду члена ВККС України.
При цьому частиною сьомою статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прямо передбачено обов'язок ВРП мотивувати рішення про призначення або про відмову в призначенні відібраних кандидатів на вакантні посади членів ВККС України.
З огляду на викладене Суд вважав, що вмотивованість рішення ВРП про відмову в призначенні кандидата на посаду члена ВККС України є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови в призначенні на посаду члена ВККС України.
Відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі України «Про Вищу раду правосуддя». Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження
Таким чином, здійснюючи судовий контроль за реалізацією ВРП дискреційних повноважень щодо відбору та призначення кандидата на посаду члена ВККС України на предмет його відповідності встановленим законом критеріям доброчесності, професійної компетентності та політичної нейтральності згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє викладені у спірному рішенні висновки ВРП на предмет їх об'єктивності та обґрунтованості як ключових питань правового спору в цій справі.
Суд установив, що ВРП під час співбесіди з позивачкою розглядала питання її відповідності критеріям доброчесності, професійної компетентності та політичної нейтральності. І у спірному рішенні відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_1 відповідає зазначеним критеріям для призначення на посаду члена ВККС України.
Разом із тим, за результатами відкритого голосування членів ВРП позивачка не набрала більшості голосів («за» 6 з 14), а відтак ВРП дійшла висновку про наявність підстав для відмови у її призначенні на посаду члена ВККС України.
Проте вказане волевиявлення членів ВРП не містить мотивів відмови та посилань на використану членами ВРП інформацію, отриману з досьє та під час співбесіди, шляхом порівняння всіх кандидатів, які взяли участь у співбесідах, яка вплинула на їх рішення.
Хоч волевиявлення членів ВРП і ґрунтується на їх внутрішньому переконанні та власній оцінці обставин, пов'язаних із ОСОБА_1 як кандидатом на посаду члена ВККС України, а також на власній оцінці її особистих і професійних якостей, однак таке волевиявлення має бути належним чином вмотивоване в рішенні про відмову у призначенні позивачки на посаду члена ВККС України, оскільки з аналізу фактичних обставин, які покладено в основу оскаржуваного рішення ВРП, не вбачається обставин, які б свідчили про невідповідність позивачки вимогам як до кандидата на посаду члена ВККС України.
Оцінивши аргументи сторін, надані докази, Суд дійшов висновку, що ВРП в оскаржуваному рішенні не навела обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності ОСОБА_1 як кандидата на посаду члена ВККС України критеріям доброчесності, професійної компетентності та політичної нейтральності.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних відносин Суд дійшов висновку, що спірне рішення не відповідає критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Тобто, Суд фактично встановив, що оскаржуване рішення ВРП про відмову у призначенні позивачки на посаду члена ВККС є протиправним.
2) Проте далі Суд зазначив, що враховуючи, що ВККС України як постійно діючий орган в системі судоустрою України має працювати безперервно, то оголошення конкурсу на посаду члена ВККС України і його стрімке проведення та завершення покликані на забезпечення безперервної та ефективної роботи цього органу як одного з ключових в судовій системі. Саме тому невдовзі після завершення конкурсу, оголошеного 05.04.2024, процедури проходження якого завершила позивачка 21.01.2025, було оголошено новий конкурс на посади членів ВККС України - 06.02.2025.
Відтак, хоч Суд і констатував, що оскаржуване позивачкою рішення не містить мотивів відмови у її призначенні на посаду члена ВККС України, однак не може відновити порушене право позивачки у спосіб, який вона обрала, а саме шляхом зобов'язання відповідача провести повторне голосування з питання призначення її на посаду члена ВККС України у конкурсі, що закінчився, оскільки у спірних правовідносинах такий спосіб захисту є неефективним.
З огляду на викладене, Суд зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про:
визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 21.01.2025 № 82/0/15-25 про відмову у призначенні її на посаду члена ВККС України;
зобов'язання ВРП провести повторне голосування з питання призначення її на посаду члена ВККС України.
Мотиви окремої думки.
З вказаними мотивами, викладеними у постанові колегії суддів Верховного Суду, не погоджуюсь з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 131 Конституції України, пункту 20№ частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», частини першої статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначення на посаду члена ВККС України здійснюється ВРП за результатами конкурсу в порядку, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів», строком на чотири роки.
Згідно частини першої статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначення на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України здійснюється Вищою радою правосуддя за результатами конкурсу в порядку, встановленому цим Законом, строком на чотири роки.
Частинами другою-четвертою статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що конкурс на зайняття посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України проводиться на основі принципів верховенства права, професійності, публічності та політичної нейтральності в порядку, встановленому цим Законом.
Конкурс на зайняття посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України проводить Конкурсна комісія у порядку, передбаченому цим Законом.
Положення про проведення конкурсу на зайняття посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, методологія оцінювання відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної компетентності кандидатів на зайняття посади члена ВККС України, показники відповідності критеріям такого оцінювання та засоби їх встановлення затверджує Конкурсна комісія.
Частинами п'ятою-шостою статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що конкурсна комісія проводить добір кандидатів на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які відповідають критеріям доброчесності та професійної компетентності, з розрахунку не менше двох кандидатів на одну вакантну посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
За результатами проведеного конкурсу на зайняття посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Конкурсна комісія формує перелік кандидатів, які відповідають критеріям доброчесності та професійної компетентності, та передає його до Вищої ради правосуддя.
Згідно з частинами сьомою-восьмою статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВРП проводить співбесіду з рекомендованими Конкурсною комісією кандидатами відкрито та приймає за її результатами обґрунтоване і вмотивоване рішення про призначення або про відмову в призначенні відібраних кандидатів на вакантні посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Порядок проведення співбесіди ВРП визначається Регламентом ВРП.
Відповідно до частин двадцятої-двадцять третьої статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» конкурсна комісія проводить конкурс на зайняття посади члена ВККС України за критеріями доброчесності та професійної компетентності.
Кандидат на посаду члена ВККС України вважається таким, що відповідає критерію доброчесності, якщо він є незалежним, чесним, неупередженим, непідкупним, сумлінним, дотримується етичних норм та демонструє бездоганну поведінку у професійній діяльності та особистому житті, а також якщо немає сумнівів щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу.
Кандидат на посаду члена ВККС України вважається таким, що відповідає критерію професійної компетентності, якщо він володіє знаннями у сфері права, в тому числі щодо функціонування судової системи, має аналітичні здібності, здатність наполегливо працювати, має усні та письмові комунікаційні навички, а також вміння взаємодіяти з колегами.
Конкурсна комісія для перевірки кандидата на посаду члена ВККС України на відповідність критеріям доброчесності та професійної компетентності застосовує зазначені показники таким чином:
1) оцінювання відповідності показникам спирається на інформацію без часових або територіальних обмежень;
2) кандидат не відповідає показникам у разі доведення невідповідності або наявності обґрунтованих сумнівів у відповідності;
3) будь-який висновок чи оцінка національного або міжнародного органу щодо доброчесності та професійної компетентності кандидата не є наперед визначальними та обов'язковими для Конкурсної комісії.
Частиною першою статті 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення ВРП ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП, якщо інше не визначено цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення ВРП, її органів ухвалюється відкритим поіменним голосуванням, якщо інше не визначено цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» порядок та підстави оскарження рішення ВРП визначаються законом. Підстави оскарження окремих рішень ВРП визначаються цим Законом.
Пунктом 6.1 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24.01.2017 № 52/0/15-17, у редакції рішення ВРП від 21.11.2023 № 1068/0/15-23 (зі змінами) (далі - Регламент ВРП) визначено, що розгляд Радою питання про призначення кандидатів на вакантні посади членів ВККС України здійснюється відповідно до статті 3 Закону, статей 92, 94, 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Методики проведення Вищою радою правосуддя співбесіди, відбору та призначення кандидатів на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Проведення співбесіди з кандидатом відбувається на пленарному засіданні Ради за його / її особистою участю.
Проведення співбесіди здійснюється з повним фіксуванням технічними засобами (відеозапис).
У разі неможливості особистої присутності кандидата з поважних причин співбесіда може проводитися в режимі відеоконференції (пункт 6.6 Регламенту ВРП).
Згідно з пунктом 6.10 Регламенту ВРП за результатами співбесіди Рада на пленарному засіданні ухвалює обґрунтоване і вмотивоване рішення про призначення на посаду / посади члена / членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або про відмову у призначенні на посаду / посади члена / членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
У рішенні Ради кандидати зазначаються в алфавітному порядку.
Відповідно до пункту 6.11 Регламенту ВРП рішення про призначення на посаду / посади члена / членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або про відмову у призначенні на посаду / посади члена / членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України підписують усі члени Ради, які брали участь у його ухваленні.
З метою визначення організаційних засад, принципів, критеріїв та процедури проведення ВРП співбесід, відбору та призначення кандидатів на посаду члена ВККС України ВРП рішенням від 28.03.2023 № 275/0/15-23 затвердила Методику проведення ВРП співбесіди, відбору та призначення кандидатів на посаду члена ВККС України (далі - Методика), яку оприлюднено на офіційному вебсайті ВРП. Ця Методика розроблена на підставі Конституції України, Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та визначає організаційні засади, принципи, критерії та процедуру проведення Вищою радою правосуддя співбесіди, відбору та призначення кандидатів на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
ВРП застосовує принцип позитивного відбору.
Ця Методика застосовується з урахуванням положень Регламенту Вищої ради правосуддя.
Згідно з пунктом 4.3. «Рішення» розділу 4. «Процедура відбору» вказаної Методики, для відбору кандидата для призначення на посаду члена ВККС України Рада застосовує такі прийоми та методи:
аналіз інформації з досьє кандидатів, а також матеріалів, що були отримані додатково відповідно до правил, визначених цією Методикою;
запитання та відповіді під час співбесіди;
спостереження та аналіз поведінки кандидата під час співбесід (з КК та ВРП);
обговорення.
Відбір кандидата для призначення на посаду члена ВККСУ здійснюється членами ВРП на основі власного переконання та аналізу інформації, отриманої з досьє та під час співбесіди, шляхом порівняння всіх кандидатів, які взяли участь у співбесідах, з урахуванням вимог частин третьої, четвертої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Обговорення та формування переліку кандидатів для призначення на посади членів ВККСУ здійснюється ВРП конфіденційно та не підлягає публічному розголошенню.
Як вбачається з оскаржуваного позивачкою рішення ВРП відповідач за результатами аналізу інформації, отриманої з досьє кандидата та під час співбесіди, відомостей та матеріалів, отриманих з інших джерел, аналізу поведінки кандидата під час співбесіди, обговорення, шляхом порівняння всіх кандидатів на відповідність критеріям доброчесності, професійної компетентності, політичної нейтральності, дійшов висновку, що ОСОБА_1 відповідає встановленим критеріям для призначення на посаду члена ВККС України.
А підставою для відмови в її призначенні на посаду члена ВККС України стали саме результати волевиявлення членів ВРП, яке ґрунтувалось на внутрішньому переконанні та власній оцінці обставин, пов'язаних із кандидатом на посаду члена ВККС України, а також на власній оцінці її особистих і професійних якостей. За результатами відкритого голосування членів ВРП у пленарному складі ОСОБА_1 не набрала більшості голосів, за її кандидатуру проголосувало шість членів ВРП з чотирнадцяти, які брали участь у засіданні ВРП.
За таких обставин справи та її правового регулювання вважаю, що відбір кандидата для призначення на посаду члена ВККС України здійснюється членами ВРП на основі власного переконання та аналізу інформації, отриманої з досьє та під час співбесіди, шляхом порівняння всіх кандидатів, які взяли участь у співбесідах, з урахуванням вимог частин третьої, четвертої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обговорення та формування переліку кандидатів для призначення на посади членів ВККСУ здійснюється ВРП конфіденційно та не підлягає публічному розголошенню.
Це дає підстави для висновку, що повноваження ВРП щодо відбору кандидата для призначення на посаду члена ВККСУ є дискреційними та належать до її виключної компетенції як уповноваженого органу в системі правосуддя України й ніхто, зокрема і суд, не може перебрати на себе повноваження ВРП у цьому питанні.
Оскаржуване рішення прийнято ВРП відповідно до її повноважень, визначених законом, за результатами проведення співбесіди з рекомендованим Конкурсною комісією з добору кандидатів на посаду члена ВККС України кандидатом в конкурсній процедурі на зайняття вакантних посад членів ВККС України.
Повноваження ВРП стосовно співбесіди відбору та прийняття рішення щодо призначення на посаду члена ВККС України є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. При цьому проведення співбесіди, відбір та прийняття рішення щодо призначення на посаду члена ВККС України з рекомендованим Конкурсною комісією з добору кандидатів на посаду члена ВККС України кандидатом на посаду члена ВККС України відбувається з метою визначення відповідності кандидата на посаду члена ВККС України критеріям доброчесності, професійної компетентності та політичної нейтральності. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів ВРП.
Жоден суб'єкт, зокрема й суд, не вправі втручатися у здійснення ВРП компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду члена ВККС України в межах конкурсу на зайняття вакантних посад членів ВККС України.
Водночас суд повинен забезпечити, щоб реалізація ВРП дискреційних повноважень у процедурі прийняття рішення щодо призначення кандидатів на посаду члена ВККС України не була свавільною.
При цьому, з огляду на норми частини другої статті 6 КАС України, статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Щодо обставин цієї справи варто звернути увагу на висновки ЄСПЛ про те, що за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Druћstevnн Zбloћna Pria аnd оthers v. the Czech Republic», № 72034/01, п. 107, «Putter аnd оthers v. Bulgaria», № 38780/02).
Виходячи з вказаної практики ЄСПЛ є підстави стверджувати, що межі дискреції ВРП, зокрема стосовно прийняття рішення щодо призначення кандидатів на посаду членів ВККС України у конкурсній процедурі на зайняття вакантних посад членів ВККС України, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес співбесіди, як і рішення в результаті цього процесу, мають бути зрозумілими як учасникам цих відносин, зокрема кандидатам на посаду членів ВККС України, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
Належна мотивація рішення ВРП (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура співбесіди, відбору та призначення кандидатів на посаду члена ВККС України в межах конкурсу на зайняття вакантних посад членів ВККС України і чи була дотримана процедура його прийняття.
При цьому обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення кандидата на посаду члена ВККС України взято до уваги і давати розуміння, чому і чим керувалася ВРП, коли оцінювала цього кандидата.
Таким чином, здійснюючи судовий контроль за реалізацією ВРП дискреційних повноважень щодо відбору та призначення кандидата на посаду члена ВККС України на предмет його відповідності встановленим законом критеріям доброчесності, професійної компетентності та політичної нейтральності згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє викладені у спірному рішенні висновки ВРП на предмет їх об'єктивності та обґрунтованості як ключових питань правового спору в цій справі.
У цій справі Суд установив, що ВРП під час співбесіди з позивачкою розглядала питання її відповідності критеріям доброчесності, професійної компетентності та політичної нейтральності. Доводи позивачки як кандидата на посаду були взяті до уваги. І у спірному рішенні відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_1 відповідає зазначеним критеріям для призначення на посаду члена ВККС України.
Разом із тим, за результатами відкритого голосування членів ВРП, яке ґрунтувалось на їх внутрішньому переконанні та власній оцінці обставин, пов'язаних із ОСОБА_1 як кандидатом на посаду члена ВККС України, а також на власній оцінці її особистих і професійних якостей, позивачка не набрала більшості голосів («за» 6 з 14). Вказане, з огляду на приписи частини першої статті 34 Закону України «Про вищу раду правосуддя», якою визначено, що рішення ВРП ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП, свідчить про відмову в призначенні ОСОБА_1 на посаду члена ВККС України.
Таке волевиявлення членів ВРП шляхом відкритого голосування, яке здійснюється на основі їх власного переконання та аналізу інформації, отриманої з досьє та під час співбесіди, шляхом порівняння всіх кандидатів, які взяли участь у співбесідах (що є одним з принципів позитивного відбору) є однією з форм вираження дискреційних повноважень ВРП, втручатись в які суд не повинен.
При цьому результати обговорення, висновки ВРП щодо результатів обговорення питання про призначення позивачки на посаду члена ВККС України та результати голосування зазначені у оскарженому рішенні відповідача. Підставою відмови вказано результати голосування, за якими рішення про призначення ОСОБА_1 на посаду члена ВККС України не підтримала більшість членів ВРП, які брали участь у засіданні.
Принагідно відмітити, що чинним законодавством не передбачено зазначення у рішенні ВРП про призначення чи про відмову у призначенні кандидата на посаду члена ВККС України підстав та причин голосування членів ВРП «проти» призначення на посаду членом ВККС України кандидата, як і їх мотивування і обґрунтування. Більше того, згідно з Методикою проведення ВРП співбесіди, відбору та призначення кандидатів на посаду члена ВККС України обговорення та формування переліку кандидатів для призначення на посади членів ВККС України здійснюється ВРП конфіденційно та не підлягає публічному розголошенню.
Крім того під час проведення співбесіди, відбору та призначення кандидатів на посаду члена ВККС України ВРП застосовує принцип позитивного відбору, тобто відбір відбувається через виявлення та вибір найкращого кандидата, а не на пошуку та дискваліфікації менш гідних. Кандидати, які не пройшли відбір не отримують негативних висновків, які могли б зашкодити їх подальшій кар'єрі. Відтак оскаржене рішення відповідача не має для позивача юридичного значення поза цим конкурсом.
За таких обставин справи та їх правового регулювання оскаржене рішення відповідача не порушує прав, свобод чи інтересів позивачки, які підлягають судовому захисту шляхом задоволення позову. Відтак у задоволенні позову слід було відмовити з вказаних вище мотивів.
Суддя В.М. Шарапа