Справа № 755/6321/24 Номер провадження 22-ц/814/2060/25Головуючий у 1-й інстанції Чуб К.В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
28 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.
за участю секретаря Сальної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Глібка Володимира Івановича на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 17 лютого 2025 року,
У квітні 2024 року позивач звернулась до місцевого суду із вказаним позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову зазначала, що під час спільного проживання у незареєстрованому шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . Після народження дитини між сторонами погіршилися взаємовідносини через зловживання відповідачем алкогольними напоями, вживання ним наркотичних речовин та приниженням позивачки, як матері їхньої спільної дитини.
Враховуючи негативну поведінку відповідача позивачка запропонувала ОСОБА_2 залишити її та сина.
У 2015 році ОСОБА_2 залишив сім'ю. Після цього батько дитини не піклується про здоров'я сина, про його фізичний та духовний розвиток, матеріальної допомоги на утримання сина не надає.
Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 17 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позовних вимог.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Глібко Володимир Іванович, посилаючись на відповідність норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційну скаргу обгрунтовано тим, що рішення суду побудоване лише на внутрішньому переконанні суду та посиланнях на правові висновки Верховного Суду в аналогічних судових справ.
Вказано, що суд проігнорував висновки органу опіки та піклування Дніпровської у місті Києві РДА.
Суд не довів, яким чином можливо змінити поведінку батька в кращу сторону, не знайшовши у діях та поведінці відповідача його винної (злісної) поведінки щодо повного ухилення ним від виконання своїх батьківських обов'язків.
Вважає, що суд прийняв рішення, яке повністю суперечить інтересам дитини.
Посилався на те, що позивачем надано достатньо доказів, які свідчать про винну поведінку відповідача та умисне ухилення від виховання дитини, що є достатніми підстави для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
Також просив при розгляді справи взяти до уваги висновки, викладені у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі №147/277/24.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони проживали разом як подружжя без реєстрації шлюбу. Відповідач ОСОБА_2 є батьком малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 9).
На сьогоднішній день малолітній ОСОБА_4 проживає з позивачкою, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 .
З характеристики, виданої директором Середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №99 м. Києва, від 26.03.2024 вбачається, що малолітній ОСОБА_3 характеризується позитивно, вихованням дитини займається мама, яка постійно підтримує зв'язок із вчителем, батько - ОСОБА_2 жодного разу не був присутній на батьківських зборах, шкільних заходах, з вчителем не спілкувався (а.с. 12).
Згідно даних акта обстеження умов проживання № 168 від 19.12.2024 малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Для виховання та розвитку малолітнього у квартирі облаштовано окрему кімнату, окреме ліжко для сну, є стіл для навчання, ноутбук, підручники, одяг, взуття в достатній кількості. За вказаною адресою, крім позивачки та малолітнього ОСОБА_4 , проживають інший син позивачки - ОСОБА_6 та дядько - ОСОБА_7 .
Орган опіки і піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації надав висновок № 103-6847 від 22.08.2024 згідно якого вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини. З висновку вбачається, що батько дитини - ОСОБА_2 вихованням та утриманням сина не займається, не цікавиться його життям та здоров'ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, не виявляє бажання спілкуватися з сином, матеріально не допомагає. ОСОБА_2 жодного разу не звертався до органу опіки і піклування чи то до суду щодо усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дитиною, що свідчить про самоусунення батька від виконання своїх батьківських обов'язків. Особисто відповідач на засідання комісії не з'явився, надіслав пояснення в яких заперечував щодо позбавлення його батьківських прав. На засіданні комісії був присутній малолітній ОСОБА_8 , який пояснив, що батько не цікавиться його життям та здоров'ям, матеріально не допомагає (а.с. 75-77).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та його винної поведінки, не доведено фактів злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками щодо малолітнього сина.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтями 150, 151 СК України передбачені обов'язки та права батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема, обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, обов'язок забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. При цьому батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України.
Вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків.
Тлумачення пункту 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Верховним Судом у постанові від 29.07.2021 (справа № 686/16892/20) зазначено, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Крім того, відповідно до частин 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22 визнання відповідачем позову не може бути основою для позбавлення відповідача батьківських прав. Адже такі дії самі по собі є неправозгідними, суперечать моральним засадам суспільства та не відповідають інтересам дитини.
Таким чином, обгрунтованим висновок суду про те, що заява відповідача, що він відмовляється від батьківських прав на дитину та визнавав позов про позбавлення його батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачем надано достатньо доказів для позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки вказане спростовується матеріалами справи.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини. Проте, таких переконливих, допустимих та беззаперечливих доказів позивачем не надано.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд проігнорував висновки органу опіки та піклування Дніпровської у місті Києві РДА.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками. Крім того, при його винесенні не враховано заперечення батька щодо позбавлення його батьківських прав.
Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд не довів, яким чином можливо змінити поведінку батька в кращу сторону.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Як суд зазначив у рішенні, відповідач бажає приймати участь у вихованні сина, бачитись та спілкуватись з ним.
Під час надання пояснень у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, відповідач також підтвердив, що бажає спілкуватись із сином та бажає приймати участь у його вихованні.
Разом з тим, місцевим судом не встановлено, що до відповідача раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Щодо посилання на висновки, викладені у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі №147/277/24, колегія суддів зазначає, що ці висновки є нерелевантними вказаним правовідносинам, оскільки у справі, що розглядається біологічному батьку не було встановлено службою у справах дітей графік контакту дитини з батьком та який ним не виконується.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з ухваленим, а тому рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Глібка Володимира Івановича - залишити без задоволення.
Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 17 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2025 року.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль