Справа № 761/14537/15-ц
Провадження № 6/761/422/2025
22 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі
головуючого судді: Савчук Ю.Н.,
при секретарі: Фортуні М.А.
за участі заявника ОСОБА_1 ,
представника боржника ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_3 про встановлення судового контролю шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення у справі №761/14537/15-ц, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ),
До суду через систему ЄСІТС підсистему «Електронний суд» надійшли матеріали заяви ОСОБА_3 про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення у справі №761/14537/15-ц в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, відповідно до якої просить суд: - зобов'язати особисто керівника Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку - Білай Ольги Сергіївни, подати до суду звіт про виконання додаткової ухвали Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року в цивільній справі №761/14537/15-ц в частині стягнення судових витрат, у тридцятиденний строк з дня отримання ухвали суду.
В обґрунтування заяви зазначено, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року у справі №761/14537/15-ц скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Щеремет О.В., заінтересована особа (боржник) Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білай О.С., повернуто заявнику без розгляду.
В подальшому, за наслідками апеляційного та касаційного перегляду вказаної справи, постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білай О.С. на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 3 200,00 грн.
У заяві зазначено, що 07 липня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судових витрат на правничу допомогу в розмірі 3200,00 грн. на користь ОСОБА_1
13.07.2023 року постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кухарського О.М. відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.
Зазначав, що попри усі вчинені державним виконавцем виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, судове рішення про стягнення судових витрат у справі №761/14537/15-ц - залишається невиконаним.
Заява мотивована тим, що керуючись нормами щодо обов'язковості судових рішень (ст.129-1 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.18 ЦПК України) та, враховуючи конституційний обов'язок держави забезпечити виконання будь-якого судового рішення, яке набрало законної сили, заявник ОСОБА_4 вважав за необхідне звернутися до суду з цією заявою про зобов'язання подати звіт про виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року у справі №761/14537/15-ц - в порядку, встановленому статтею 453-1 ЦПК України.
07.02.2025 до суду надійшли заперечення представника ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», відповідно до яких представник наголосив увагу, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перебуваючи в процедурі ліквідації, в силу положень ч.2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позбавлений можливості позачергового відшкодування витрат на правову допомогу шляхом добровільного перерахування коштів на рахунок стягувача чи органу державної виконавчої служби, оскільки витрати на правову допомогу, які стягнуто судом з неплатоспроможного банку не є витратами, що безпосередньо пов'язані з процедурою ліквідації банку, а відтак вказані витрати не підлягають включенню до кошторису витрат неплатоспроможного банку.
У запереченні вказано, що розглядаючи подану скаргу, суд вирішував виключно питання правомірності примусового виконання судового рішення про стягнення з неплатоспроможного банку витрат на правову допомогу, тобто, характер даних правовідносин не стосувався захисту прав споживача фінансових послуг та жодного із пунктів зазначених у статті 453-1 ЦПК України. Вказане судове рішення є рішенням майнового характеру та встановлює спосіб його виконання виключно шляхом стягнення коштів з боржника на користь стягувача, тобто, його виконання у примусовому порядку в силу повноважень державного виконавця, визначених Законом України «Про виконавче провадження», не залежить від дій боржника та може бути виконане без його участі.
Звертає увагу суду на те, що відповідачем у даній справі є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і саме останній має обов'язок щодо виконання рішення, а тому будь-які наміри та умисел на ухилення від виконання рішення суду у даній справі саме керівника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відсутні. Натомість, подана стягувачем заява про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, за своїми наслідками фактично спрямована зобов'язати керівника боржника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вчинити необхідні дії стосовно перерахування витрат ОСОБА_5 на професійну правничу допомогу без врахування вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Крім того, представник банку зауважив, що положення ст.453-1 ЦПК України не передбачають можливості встановлення судового контролю за рішенням суду про стягнення витрат на правову допомогу, що постановлено за результатом розгляду скарги на дії/ бездіяльність державного виконавця.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали заяви, цивільної справи, суд дійшов до наступних висновків.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року у справі №761/14537/15-ц скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Щеремета О.В., заінтересована особа (боржник) Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білай О.С., повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06.06.2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства оо«Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білай О.С. на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року у справі за скаргою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Щеремет О.В., відмовлено.
Додатковою ухвалою Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білай О.С. на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 3 200,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) Кухарським О.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 13.07.2023 з примусового виконання виконавчого документу - виконавчого листа №761/14537/15-ц, виданого 07.07.2023 Шевченківським районним судом м. Києва, відповідно до якого з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 стягнуто 3200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
13.07.2023 року постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кухарського О.М. відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.
Відповідно до відомостей, які містяться в Автоматизовані системі виконавчого провадження, станом на 24.01.2025 року, виконавче провадження НОМЕР_1, не завершено.
Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно до положень ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Із наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про міжнародні договори» міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
Згідно з ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
11.09.1997 для України набрала чинності Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини), яку ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97.
Відповідно до ч. 2,4 ст. 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Сферою регулювання ст. 6 Конвенції є також виконання судового рішення. Зокрема Європейський суд з прав людини зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції («Право на справедливий суд») гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і також зазначено, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013р. по справі № 1-7/2013.
Беручи до уваги свою усталену практику (п.п. 56 - 58 та 66 - 70 рішення № 40450/04 від 15 жовтня 2009р. у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України») ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.
Згідно ст.129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Так, судовий контроль за виконанням судових рішень встановлено розділом VII ЦПК України.
Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч. 1 ст. 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов'язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах: 1) що виникають із трудових правовідносин; 2) що виникають із сімейних правовідносин; 3) щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення; 4) щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; 5) щодо відшкодування моральної шкоди; 6) щодо захисту прав споживачів; 7) щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; 8) в інших спорах немайнового характеру.
Аналізуючи наведену норму процесуального закону, суд звертає увагу, що перелік цивільних справ, у яких може бути зобов'язано боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є вичерпним, та містить чіткий перелік категорій справ за виключенням ч. 4 ст. 453-1 ЦПК України (спори немайнового характеру).
З матеріалів справи вбачається, що у виконавчому провадженні НОМЕР_2, примусове виконання судового рішення (постанова апеляційного суду в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) здійснюється у справі за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця, поданої в порядку судового контролю за виконанням рішення у справі №761/14537/15-ц, в порядку визначеному статтями 447-1 - 450 ЦПК України, що не підпадає під перелік цивільних справ, визначених ч.1 ст.453-1 ЦПК України.
Той факт, що первісне рішення суду винесено у цивільній справі, яка підпадає під категорію спорів щодо захисту прав споживачів, судом до уваги не береться, оскільки вказане рішення суду в частині стягнення суми вкладу повністю виконано, а можливість зобов'язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання додаткового судового рішення про стягнення судових витрат процесуальним законом не передбачена.
У відповідності до ч.2 ст.453-2 ЦПК України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог заяви ОСОБА_3 , оскільки дана справа не відноситься до переліку цивільних справ, у яких може бути зобов'язано боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Крім того, за змістом ч.2 ст.20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для: 1) виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону; 2) покриття витрат, пов'язаних з виконанням покладених на Фонд функцій та повноважень, зокрема, пов'язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 2-1) погашення облігацій і виплата доходів за ними (сплата векселів), враховуючи витрати, пов'язані з їх розміщенням (видачею); 2-2) покриття витрат, пов'язаних із залученими Фондом кредитами; 3) забезпечення поточної діяльності Фонду, утримання його апарату, розвитку його матеріально-технічної бази в межах кошторису витрат, затвердженого адміністративною радою Фонду; 4) надання фінансової підтримки приймаючому або перехідному банку; 7) надання кредиту перехідному банку, створеному з метою, визначеною пунктом 2 частини двадцятої статті 42 цього Закону, на підставі рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений пунктом 4 частини другої статті 39 цього Закону, у порядку та на умовах, визначених правилами Фонду; 8) формування статутного капіталу перехідного банку; 10) повернення гарантійних внесків, перерахованих учасниками відкритого конкурсу у випадках, передбачених цим Законом; 11) здійснення перерахувань до Державного бюджету України за рішенням виконавчої дирекції Фонду відповідно до цього Закону.
Отже, законом визначено вичерпний перелік для використання коштів Фонду.
Проте аналіз змісту вказаної статті закону дає підстави дійти висновку про те, що її дія не поширюється на випадки примусового виконання судових рішень про стягнення коштів з Фонду гарантування вкладів, а стосується лише добровільного перерахування Фондом цих коштів.
Однак при цьому судом береться до уваги те, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перебуває в процедурі ліквідації.
Відповідно до вимог ч.1,6 ст.26 цього Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на кінець дня, що передує дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Згідно з п.1 ч.5 ст.36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Отже на час проведення тимчасової адміністрації банку діє мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Ч. 6 цього Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо: виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на кінець дня, що передує дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку).
Таким чином, на вимоги ОСОБА_1 до банку (про стягнення суми вкладу в розмірі 200 000 грн.) дія вказаного мораторію не поширювалася, а відтак вказані кошти було спрямовано Фондом на погашення відповідної заборгованості.
Згідно з п. 1,3,9 ч.2 ст.46 Закону з дня початку процедури ліквідації банку: припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; заміна кредитора у зобов'язанні банку не змінює черговості задоволення акцептованих вимог кредиторів, визначених статтею 52 цього Закону.
Зі змісту вказаної статті закону випливає, що мораторій на задоволення вимог кредиторів під час ліквідаційної процедури не діє, однак задоволення таких вимог здійснюється виключно в порядку черговості, встановленої ст.52 Закону.
Положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не дано визначення терміну « безспірні вимоги кредиторів», а за змістом ч.9 ст.36 Закону дія Кодексу України з процедур банкрутства на банки не поширюється.
В редакції раніше чинного Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та відповідно до викладеного в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року (cправа № 904/10560/17) безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
Таким чином, суми, стягнуті з ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» на користь ОСОБА_1 за рішенням суду, вважаються безспірними вимогами. Однак навість безспірні вимоги задовольняються в процедурі ліквідації в порядку черговості, встановленої законом, в даному випадку, ст.52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Ч.1 ст.52 Закону встановлена черговість спрямовання Фондом коштів на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери.
Вимоги за вкладами фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), крім вимог, за якими Фонд не відшкодовує кошти відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону, у межах граничного розміру відшкодування коштів, у тому числі вимоги за вкладами фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців) на суму наданої фінансової підтримки приймаючому або перехідному банку, тобто кредиторські вимоги ОСОБА_1 до банку відповідно до п.3 ч.1 ст.52 Закону належать до вимог третьої черги.
Таким чином, задоволення кредиторських вимог заявника до банку з недотриманням черговості вважалося б порушенням вимог зазначеної статті закону щодо черговості задоволення вимог кредиторів та призвело б до порушення прав інших акцептованих вимог кредиторів.
Відповідно до ч.2 ст.52 Закону оплата витрат банку, пов'язаних із здійсненням процедури ліквідації, у тому числі витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами), проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом. До таких витрат, зокрема, належать: 1) витрати на опублікування оголошення про ліквідацію банку, відкликання банківської ліцензії та інформації про продаж майна (активів) банку; 2) витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку; 3) витрати на проведення оцінки та продажу майна (активів) банку; 4) витрати на проведення аудиту; 5) витрати на оплату послуг осіб, залучених Фондом для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень; 6) витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку; 7) витрати Фонду, пов'язані з здійсненням тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку.
З огляду на викладене, доводи заяви про те, що зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення є єдиною можливою формою ефективного судового контролю у цій справі, не є безумовною підставою для задоволення заяви, оскільки ПАТ «Банк «Фінанси і кредит», перебуваючи в процедурі ліквідації, в силу положень ч.2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позбавлений можливості позачергового відшкодування витрат на правову допомогу шляхом добровільного перерахування коштів на рахунок стягувача чи органу державної виконавчої служби, оскільки витрати на професійну правничу допомогу, які стягнуто судом з неплатоспроможного банку, не є витратами, що безпосередньо пов'язані з процедурою ліквідації банку, а відтак не може проводитися позачергово.
Відтак, неможливість державного виконавця стягнути з банку в примусовому порядку судові витрати на правничу допомогу за постановою Верховного Суду від 03.07.2023 року, безпосередньо пов'язана із законодавчим обмеженням і на підставі ч. 1 ст. 453-1 ЦПК України, суд не вправі втручатися в черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів, визначений ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення у справі №761/14537/15-ц, - задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 42, 48, 55, 77, 81, 89, 453-1, 453-2, 260-261, 352-355, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_3 про встановлення судового контролю шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення у справі №761/14537/15-ц, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.261 ЦПК України.
Повний текст ухвали складено: 29.10.2025.
Суддя: