Справа № 161/19814/25
Провадження № 2-а/161/350/25
28 жовтня 2025 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого - судді Черняка В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови,-
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування вимог вказує, що 18 вересня 2025 року представниками поліції щодо нього було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП. Зазначена постанова не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства (у постанові невідно вказано марку та модель транспортного засобу та власника автомобіля).
З цих підстав просить суд визнати незаконною та скасувати постанову серії ЕНА № 5746986 від 18.09.2025 року.
Представник відповідача у письмовому відзиві позов заперечив.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи слідує, що постановою інспектора 5 роти 1 батальйону УПП у Волинській області ДПП лейтенанта Кващука В.В. про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 18.09.2025 року серії ЕНА №5746986, встановлено, що водій ОСОБА_1 на а/д м-19 Доманове-Ковель- Чернівці-Теребляче 82 км 18.09.2025 року о 10:02 год., керуючи транспортним засобом рухався зі швидкістю 122 км/год. при дозволеній швидкості 50 км/год. в межах населеного пункту, позначеного д.з.4.49, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 4 ст. 122 КУпАП (швидкість руху вимірювалась технічним приладом TruCam ТС000698, на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн.).
Зі змісту позову та відповідно до встановлених обставин вправи, в тому числі дослідженого судом відеозапису з нагрудної камери поліцейського слідує, що позивач не заперечує свою вину у вчиненому правопорушенні, однак вказує про невірне зазначення марки ТЗ та реквізитів власника автомобіля поліцейським.
Надаючи свою правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст.78 цього Кодексу.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху України (далі -ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001(із змінами та доповненнями).
Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з ст. 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення замір швидкості руху автомобіля, яким керував позивач ОСОБА_1 марки Mercedes-Benz С 270 CDI. д.н.з. НОМЕР_1 , здійснювався приладом ТruСАМ LТІ 20/20 ТС000698.
Згідно з п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частиною 4 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність, у тому числі, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину.
Відповідно до відеозапису фіксації місця події, який наданий представником відповідача, автомобіль позивача зафіксований, інформація про подію правопорушення згенерована.
Наявний у справі фотознімок, долучений представником відповідача до відзиву на позов, здійснений приладом «TruCAM» містить також інформацію про те, що транспортний засіб Mercedes-Benz С 270 CDI. д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого перебував позивач рухався зі швидкістю 122 км/год.
З матеріалів справи слідує, що в тексті постанови вказано вірний номер ТЗ, яким керував позивач « НОМЕР_1 », однак встановлені судом обставини свідчать про допущення описки представником поліції при складанні постанови: зазначення невірної марки ТЗ, яким керував позивач «ZS150-J», замість вірного «Mercedes-Benz С 270 CDI», а також власника ТЗ «Гінайло Андрій Вікторович», замість вірного « ОСОБА_2 ».
Суд зауважує, що недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог ПДР, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися, як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом в межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Порушення процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий».
При цьому, як свідчить вказана практика Європейського суду з прав людини, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує Європейський суд з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку суду, напрацьовані Європейським судом з прав людини положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу «правової визначеності» лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Водночас, під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури , які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.122 КУпАП. Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено. Підстав для сумніву щодо об'єктивності відповідача щодо позивача також не вказано.
Відтак постанова в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП є обґрунтованою та законною.
Доводи, викладенні позивачем в позові, суддя оцінює критично, оскільки такі спростовано наявними матеріалами справи, та вважає їх такими, що спрямовані на уникнення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності адміністративного стягнення.
Відповідачем в установленому порядку доведено факт скоєння позивачем інкримінованих йому правопорушень, про які зазначено в оскаржуваній постанові, що свідчить про її обґрунтованість.
Зважаючи на встановлення судом обґрунтованості оскаржуваної постанови та наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. ст. 122 КУпАП, позовну заяву необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову, - без змін.
На підставі ст. 19 Конституції України, ст.9,22,122, 126, 251, 258, 289, 293 КУпАП, та керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242, 244-246, 257, 271, 286 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови - залишити без задоволення, а постанову Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції від 18.09.2025 року серії ЕНА № 5746986, - без змін.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 28 жовтня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.В. Черняк