29 жовтня 2025 року справа №200/2010/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Блохіна А.А., Гайдара А.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі № 200/2010/25 (головуючий суддя І інстанції - Черникова А.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області від 14 січня 2025 року № 184150014093 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу в частині не зарахування до страхового стажу період роботи з 20.07.1984 по 28.04.1989, з 26.07.1989 по 24.12.1993, з 02.01.1994 по 01.09.1995, з 04.09.1995 по 01.12.1998, з 09.12.1998 по 31.12.1998;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 7 січня 2025 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 20.07.1984 по 28.04.1989, з 26.07.1989 по 24.12.1993, з 02.01.1994 по 01.09.1995, з 04.09.1995 по 01.12.1998, з 09.12.1998 по 31.12.1998, з 05.01.2015 по 22.04.2015, з 23.04.2015 по 30.03.2018, з 15.03.2019 по 02.07.2021.
В обґрунтування позову зазначила, що відповідач протиправно не зарахував спірні періоди роботи позивача до страхового стажу, які підтверджуються записами в трудовій книжці, та відмовив в призначенні пенсії за віком, оскільки на момент звернення із заявою позивач досягла 60 років і має достатній стаж роботи.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області від 14 січня 2025 року № 184150014093 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 7 січня 2025 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 20.07.1984 по 28.04.1989, з 26.07.1989 по 24.12.1993, з 02.01.1994 по 01.09.1995, з 04.09.1995 по 01.12.1998, з 09.12.1998 по 31.12.1998, з 15.03.2019 по 02.07.2021.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
07.01.2025 позивач звернулась за призначенням пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058.
Позивач має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 роки.
До страхового стажу не зараховані періоди роботи з 05.01.2015 по 22.04.2015, з 23.04.2015 по 30.03.2018, з 15.03.2019 по 02.07.2021, оскільки відомості про роботу згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 відсутні.
За результатами розгляду документів до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 20.07.1984 серії НОМЕР_1 :
- з 20.07.1984 по 28.04.1989, з 26.07.1989 по 24.12.1993, з 02.01.1994 по 01.09.1995, з 04.09.1995 по 01.12.1998, з 09.12.1998 по 31.12.1998, оскільки запис про звільнення завірено не читабельною печаткою.
Отже, у позивача відсутній необхідний (32 роки) страховий стаж, тому ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058.
Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на зазначене, суд надає оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду».
Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов'язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему “Електронний суд» матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.
Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі “Електронний суд».
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Встановлені обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України згідно паспорту серії НОМЕР_2 , який виданий Докучаєвським МВ УМВС України у Донецькій області 9 січня 1998 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання/перебування згідно довідки від 17.08.2022 № 5920-5002025319 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 .
07 січня 2025 року позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Заяву про призначення пенсії розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 січня 2025 року № 184150014093 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.
В рішенні зазначено, що вік заявника - 60 років.
Необхідний страховий стаж відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058, починаючи - з 1 січня 2024 року після досягнення віку 60 років становить - 31 рік.
Страховий стаж позивача становить - 20 років 09 місяців 21 день, стаж для визначення права становить 20 років 11 місяців 06 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: періоди роботи з 20.07.1984 по 28.04.1989, з 26.07.1989 по 24.12.1993, з 02.01.1994 по 01.09.1995, з 04.09.1995 по 01.12.1998, з 09.12.1998 по 31.12.1998 згідно трудової книжки від 20.07.1984 серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відтиск печатки не придатний для сприйняття змісту.
Період роботи з 20.07.1984 по 28.04.1989, оскільки запис про звільнення завірено не читабельною печаткою.
Страховий стаж з 01.01.1999 зараховано на підставі відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До заяви про призначення пенсії за віком долучено паспорт від 09.01.1998 серії НОМЕР_4 та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.08.2022 № 5920-5002025319, у якому зазначено місце реєстрації з 07.01.1998 в м. Докучаєвськ Донецької області, яке відноситься до тимчасово окупованих територій з 19.11.2014.
Особисте повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, згідно вимог пункту 14-4 розділу ХV “Прикінцеві положення» закону № 1058 відсутнє.
У зв'язку із відсутністю необхідних 31 року страхового стажу та відсутність повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_5 від 20 липня 1984 року ОСОБА_1 , в оскаржувані періоди:
- з 20.07.1984 по 28.04.1989 працювала на Докучаєвському заводі ЖБК Донецького “Олекс» контролером 4 розряду, бухгалтером, звільнена за п. 1 ст.40 КЗпП України (ліквідація підприємства) (записи № № 1-4);
- з 26.07.1989 по 24.12.1993 працювала у Докучаєвському торгівельному технікумі завідуючою господарством гуртожитку № 3 (записи № № 5-7);
- з 02.01.1994 по 01.09.1995 працювала в Докучаєвському дитячо-юнацькому центрі керівником гуртків (записи № № 8-9),
- з 04.09.1995 по 01.12.1998 працювала в ТОВ “Газовик» м. Докучаєвськ Донецької області, бухгалтером (записи№ № 10, 11);
- з 09.12.1998 по 02.02.2005 працювала в Докучаєвській міській лікарні спеціалістом по охороні праці, інженером по охороні праці (записи № № 14-16).
Як свідчить форма РС-право відповідачем здійснено розрахунок роботи позивача:
з 01.09.1982 по 29.06.1984 - навчання у вищих/середн. НЗ - 1 рік 9 місяців 29 днів;
з 20.07.1984 по 28.04.1989 - 4 роки 9 місяців 0 днів;
з 29.04.1989 по 25.07.1989 - догляд за дитиною до 3-х років - 0 років 2 місяці 27 днів;
з 26.07.1989 по 24.12.1993 - 4 роки 4 місяці 29 днів;
з 02.01.1994 по 01.09.1995 - 1 рік 8 місяців 0 днів;
з 04.09.1995 по 01.12.1998 - 3 роки 2 місяці 28 днів;
з 09.12.1998 по 31.12.2003 - 5 років 0 місяці 23 дні;
з 01.01.2004 по 02.02.2005 - 1 рік 1 місяць 8 днів;
з 01.04.2005 по 31.12.2005 - 0 років 7 місяців 15 днів;
з 28.08.2006 по 28.11.2014 - 8 років 2 місяці 8 днів;
з 05.01.2015 по 22.04.2015 - 0 років 0 місяців 0 днів;
з 06.08.2015 по 30.03.2018 - 0 років 0 місяців 0 днів;
з 15.03.2019 по 02.07.2021 - 0 років 0 місяців 0 днів;
з 06.10.2023 по 31.03.2024 - 0 років 5 місяців 25 днів.
Всього 31 рік 7 місяців 21 день.
В зазначеному розрахунку відповідачем не включений період з 05.01.2015 по 22.04.2015, з 23.04.2015 по 30.03.2018, з 15.03.2019 по 02.07.2021.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_6 від 5 січня 2015 року ОСОБА_1 , в оскаржувані періоди:
- з 05.01.2015 по 22.04.2015 працювала в Докучаєвському Будинку дитячої та юнацької творчості методистом (записи № № 1-2);
- з 23.04.2015 по 30.03.2018 працювала у відділі освіти м. Докучаєвська головним спеціалістом відділу освіти (записи № № 3-5);
- з 15.03.2019 по 02.07.2021 працювала в КП “Компанія “Вода Донбасу» Докучаєвського виробничого управління інженером по охороні праці (записи № № 6-7).
Відповідно до ОК-5 за період з березня 2019 року по липень 2021 року код 35580875 Докучаєвське виробниче управління Водопровідно-каналізаційного господарства Комунального підприємства “КОМПАНІЯ “ВОДА ДОНБАСУ» нараховувала позивачу заробітну плату, проте відсутні відомості про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
Несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-VI “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-VI).
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
На підставі частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, починаючи - з 1 січня 2024 року після досягнення віку 60 років становить - 31 рік.
На підставі статті 62 Закон України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637) , основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
На підставі пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
На час первинного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
На підставі пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
У період внесення записів про роботу позивача у спірні періоди після 1993, порядок ведення трудових книжок визначався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції № 58 необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
На підставі пункту 2.6. Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань призначення пенсії.
При цьому, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження права особи на соціальний захист.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки для особи, яка допустила такі порушення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
З огляду на вищевикладене пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 20.07.1984 по 28.04.1989, з 26.07.1989 по 24.12.1993, з 02.01.1994 по 01.09.1995, з 04.09.1995 по 01.12.1998, з 09.12.1998 по 31.12.1998 в зв'язку з неякісною печаткою в запису про звільнення.
Щодо періоду роботи позивача з 15.03.2019 по 02.07.2021 в КП “Компанія “Вода Донбасу» Докучаєвського виробничого управління інженером по охороні праці (записи № № 6-7) суд зазначає наступне.
Як свідчать матеріали справи, за період з березня 2019 року по липень 2021 року Докучаєвське виробниче управління Водопровідно-каналізаційного господарства Комунального підприємства “КОМПАНІЯ “ВОДА ДОНБАСУ» нараховувало позивачу заробітну плату, проте відсутні відомості про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 106 Закону України № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
У відповідності до статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З огляду на положення частин 1 та 2 статті 24 Закону № 1058-IV, законодавцем визначено дві обов'язкові умови для включення стажу роботи особи до страхового стажу, а саме:
1) особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
2) сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як вказано у частині 2 статті 24 Закону № 1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Таким чином, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.
Таким чином, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам, відсутність відомостей про сплату ним страхових внесків, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
З огляду на викладене, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період з 15.03.2019 по 02.07.2021.
Щодо ненадання заяви позивачем про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
В заяві позивача про призначення пенсії від 7 січня 2025 року не зазначалося про її не перебування на обліку як одержувача пенсії в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Таким чином, відповідач, встановивши відсутність вищевказаного підтвердження в документах для призначення пенсії, мав можливість роз'яснити позивачу необхідність надання такого підтвердження та надати для цього час.
При цьому, відповідачем не надано жодних доказів виконання ним вимог положень статті 44 Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1 щодо вчинення дій, спрямованих на отримання підтвердження щодо не перебування позивача на обліку як одержувача пенсії в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі № 200/2010/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі № 200/2010/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 29 жовтня 2025 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 29 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.А. Блохін
А.В. Гайдар