Справа № 500/5442/25
29 жовтня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійною фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії №233050011370 від 26.06.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 05.07.1993 по 28.02.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 та призначити дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як учаснику бойових дій з 03.05.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком та надав пакет необхідних документів для розгляду. На час звернення 02.05.2025 позивачу виповнилося 55 років.
26.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонд) України в Тернопільській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №233050011370 у зв'язку з тим, що у позивача відсутнє право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З відмовою відповідача позивач повністю не згоден та вважає, що йому безпідставно відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком, чим грубо порушено його право на соціальний захист гарантований державою, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 29.09.2025 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі; вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено сторонам справи строки для подання заяв по суті справи.
Правом подання відзиву скористався відповідач, зазначивши, що.у довідці №5/37 від 18.06.2025, яка видана ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надана позивачем до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, не зазначено про те, чи брав участь військовослужбовець у бойових діях, як це передбачено додатком №2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 123.08.1993 №637. Записи трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 про період роботи з 05.07.1993 по 28.02.1995 не містять назви підприємства, а інших документів, виданих за місцем роботи чи архівними установами не надано, тому підстав для зарахування даного періоду трудового стажу не вбачається.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 19.06.2025 ОСОБА_1 (позивач) звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком та надав пакет документів для розгляду. На час звернення позивачу виповнилося 55 років.
За принципом екстериторіальності органом, який розглядав заяву позивача про призначення пенсії разом з доданими до неї документами, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
26.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №233050011370 у зв'язку з тим, що у позивача відсутнє право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до вищевказаного рішення позивачу до страхового стажу не враховано період роботи з 05.07.1993 по 28.02.1995, оскільки відсутні відомості про зміну назви установи.
Крім того, відповідачем не взято до уваги для визначення права на дострокову пенсію за віком довідку від 18.06.2025 №5/37, видану ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки дана довідка не відповідає додатку №2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, інформація про те, що військовослужбовець брав участь у бойових діях відсутня.
Повідомлено позивача про те, що згідно поданих документів право на дострокову пенсію за віком п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутнє.
Не погоджуючись з наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Змістом спірних правовідносин є не зарахування періоду роботи позивача з 05.07.1993 по 28.02.1995, що призвело до прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Частиною 3 ст. 24 Закону України № 1058-IV встановлено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-VI періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 1 ст. 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 4 Закону №1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст. 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (далі Постанова №301), Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі Інструкція №58).
Так, за приписами п. 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Суд зазначає, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , дата заповнення 28.01.1991, наявні такі записи щодо спірних періодів:
- 05.07.1993 - військова частина НОМЕР_2 - прийнятий на роботу на посаду водія автобуса (запис №7);
- 28.02.1995 - військова частина НОМЕР_3 - звільнений з роботи у зв'язку з призивом на військову службу (запис №8);
- Військова служба в Збройних Силах України з 1 березня 1995 по 6 листопада 1996 (запис №9).
Щодо періоду проходження військової служби також наявне підтвердження у військовому квитку серії НОМЕР_4 від 09.12.1988. З якого слідує, що відомостей про проходження військової служби зазначено, що зарахований на військову службу по контракту з 01.03.95 по 06.11.96 та звільнений з військової служби за контрактом в запас по пункту 118 «є» Положення.
Крім цього, відповідно до п. 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки, в тому числі внесення до неї записів є роботодавець.
Суд критично ставиться до покликань відповідача про те, що період роботи з 05.07.1993 по 28.02.1995 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 28.01.1991, не зараховано до страхового стажу, оскільки відсутні відомості про зміну назви установи.
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач у період з 05.07.1993 у військову частину НОМЕР_2 прийнятий на роботу на посаду водія автобуса та 28.02.1995 звільнений з військової частини НОМЕР_3 у зв'язку з призивом на військову службу.
Суд також зазначає, що записи за період роботи позивача, який не врахований відповідачем (з 05.07.1993 по 28.02.1995) є чіткими та містять записи про прийняття на роботу, запис про звільнення, посилання на накази та скріплені підписом та печаткою.
Також суд звертає увагу, що п. 2.4. Інструкції №58 не містить вимог про зазначення зміни назви організації. Крім того, суд зазначає, що не виконання роботодавцем обов'язків щодо належного ведення трудових книжок працівників не може бути підствою для позбавлення права таких працівників на пенсійне забезпечення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити дострокову пенсію за віком, як учаснику бойових дій відповідно до п. 4 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV, починаючи з 03.05.2025, суд зазначає таке.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Отже, з системного аналізу положень п.4 ч.1 ст.115 Закону Закон №1058-IV вбачається, що у зазначеній нормі права наведено перелік осіб, які мають право на призначення дострокової пенсії за віком. Спільним для цих категорій осіб є обов'язкове досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період входить до видів військової служби.
Відповідно до абз. 2 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 57 Закону №1788-XII передбачено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
За змістом ст. 1 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України» під бойовими діями слід розуміти форму застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння).
Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 «Про положення про організацію роботи з обчислення вислуги років», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 за №1294/2607 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (далі Положення №530).
Згідно матеріалів справи позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією дублікату посвідчення серії НОМЕР_5 від 13.08.2009.
Також в матеріалах справи наявна виписка з наказу №121 командира військової частини НОМЕР_3 , з якого слідує те, що сержанта ОСОБА_1 призначено для проведення робіт по очистці місцевості від вибухонебезпечних предметів та довідка від 18.06.2025 №5/37, видана ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те що позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 як учасник бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ст. 6 пункт п. 11 - приймав участь у розмінуванні з 01 березня 1995 року по 06 листопада 1996 року.
Згідно зі ст. 101 Закону № 1788-ХІІ, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Приписами частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Виходячи з викладеного, відповідач наділений повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів. Ці повноваження можуть бути реалізовані шляхом відповідних запитів, витребування первинних документів щодо підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виплаченої заробітної плати, проведення фактичних перевірок тощо.
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Підсумовуючи все вищенаведене та встановлене при розгляді справи, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу від 26.06.2025 №233050011370 прийнято не на підставі Конституції та законодавства України, а отже підлягає скасуванню.
З огляду на визнання протиправним та скасування спірного рішення, належним способом захисту порушеного права позивача на отримання обґрунтованого та вмотивованого рішення за його заяви є зобов'язання відповідача повторно розглянути дану заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду.
Такий висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 по справі №461/4544/18 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 по справі №509/1350/17.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 26.06.2025 №233050011370 про відмову у призначенні пенсії позивачу та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.06.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 05.07.1993 по 28.02.1995 із урахуванням висновків суду.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у загальному розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 12.09.2025.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій (бездіяльності) відповідача, судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню пропорційно до задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 605,60 грн.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 26.06.2025 №233050011370 про відмову в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2025 про призначення дострокової пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 05.07.1993 по 28.02.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , та прийняти рішення по суті заяви із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 29 жовтня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_6 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.