Справа № 420/23625/25
29 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення
До Одеського окружного адміністративного суду 17.07.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Таїровської селищної ради від 25.06.2025 року №269 «Про відмову у зарахуванні на квартирний облік ОСОБА_1 »;
2. Зобов'язати виконавчий комітет Таїровської селищної ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про взяття на квартирний облік;
3. Зобов'язати виконавчий комітет Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області прийняти рішення про зарахування мене на квартирний облік як особу, яка має право на поліпшення житлових умов.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він з 15.02.2024 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 15.02.2024. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №5125-7000769379 від 15.04.2022 ОСОБА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки до акта медико-соціальною експертною комісією серії 12АГГ №605477 ОСОБА_1 , безтерміново встановлено 2 групу інвалідності, яка пов'язана із захистом Батьківщини. 13 червня 2025 року він звернувся до Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області із заявою про взяття на квартирний облік, як особи, що потребує поліпшення житлових умов. Проте рішенням виконавчого комітету Таїровської селищної ради від 25.06.2025 №269 було відмовлено у взятті на облік на підставі того, що «забезпечений житловою площею через наявність у дружини права власності на квартиру житловою площею 19 кв.м.».
Ухвалою судді від 21.07.2025 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
05.08.2025 до суду від Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що ОСОБА_2 , дружина позивача, має у приватній власності квартиру загальною площею 36,5 кв. м, житловою площею 19 кв. м. Отже, є правомірною відмова у зарахуванні на квартирний облік для поліпшення житлових умов ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю правових підстав - заявник та члени його сім'ї забезпечені житлом відповідно до норм, встановлених чинним законодавством України.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.
Відповідно до довідки від 15.04.2022 №5125-7000774391 (а.с.19), ОСОБА_1 є внутрішньо-переміщеної особою. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Овідіопольським відділом Управління соціального захисту населення Одеської РДВА Одеської області від 08.08.2024 (а.с.15), довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №605477 (а.с.21-22), ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на всі пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни. Травма пов'язана із захистом Батьківщини.
Матеріали справи містять копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.16), відповідно до якого 15.02.2024 зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.26-27), ОСОБА_1 не має права власності на нерухоме майно, а ОСОБА_2 має право власності з 21.07.2017 на квартиру, яка розташована у м.Кроматорську Донецької області, загальна площа якої 36,5 кв.м, житлова площа - 19 кв.м.
ОСОБА_1 звернувся до Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області із заявою від 13.06.2025 (а.с.61) у якій просив зарахувати його на квартирний облік при виконавчому комітеті для поліпшення житлових умов з дружиною.
Посадовими особами Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області складено акт обстеження житлових умов заявника від 18.06.2025 (а.с.59) за адресою: АДРЕСА_1 . При перевірці встановлено, що заявник разом із дружиною ОСОБА_2 проживає у зазначеній квартирі, загальна площа якої 29,9 кв.м, житлова - 13,5 кв.м. Рекомендовано розглянути питання постановки на квартирний облік для поліпшення житлових умов.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.06.2025, виконавчим комітетом Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області прийнято рішення від 25.06.2025 №269 «Про відмову у зарахуванні на квартирний облік ОСОБА_1 » (а.с.62), яким вирішено: «Відмовити ОСОБА_1 , внутрішньо переміщеній особі, осіб з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у зарахуванні його та дружини на квартирний облік при виконавчому комітеті Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області у зв'язку з відсутністю правових підстав - забезпеченість житловою площею не нижче встановленого рівня, а саме: наявність у дружини ОСОБА_1 зареєстрованого права власності на об'єкт житлової нерухомості житловою площею 19 кв.м».
Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Так, вирішуючи дану справу, суд виходить з такого.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини другої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 9 Житлового кодексу України визначено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 43 Житлового кодексу України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Відповідно до статті 31 Житлового кодексу України визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Статтею 36 Житлового кодексу України передбачено, що облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради.
Загальні підстави для визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов визначені статтею 34 Житлового кодексу України, відповідно до положень якої потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному цим Кодексом та іншими актами законодавства України; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. Перелік зазначених захворювань затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності 6) які проживають у гуртожитках.
Згідно статті 47 Житлового кодексу України норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу.
Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Також права військовослужбовців регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житлового кодексу УРСР та іншими нормативно-правовими актами.
Однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення їх та членів їхніх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 Житлового кодексу України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Отже, чинним законодавством врегульовано порядок надання житла особам, які потребують поліпшення житлових умов, а також особам, які мають переваги в одержанні жилих приміщень перед іншими категоріями громадян.
Постановою ради міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року №470 затверджено Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР (далі - Правила №470).
Відповідно до пункту 13 Правил №470 на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов. Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:
1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом із радами профспілок. Цей рівень періодично переглядається вказаними органами;
2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам. Перелік випадків, коли жилі будинки (жилі приміщення) вважаються такими, що не відповідають санітарним і технічним вимогам, визначається Міністерством житлово-комунального господарства УРСР, Міністерством охорони здоров'я УРСР і Держбудом УРСР;
3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров'я УРСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок. Порядок видачі медичних висновків зазначеним хворим встановлюється Міністерством охорони здоров'я УРСР;
4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;
5) які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;
6) які проживають у гуртожитках;
7) які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім'ї, незалежно від родинних відносин, або особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати);
8) внутрішньо переміщені особи з числа учасників бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 та осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених у пунктах 10-14 частини другої статті 7, та членів їх сімей, а також членів сімей загиблих, визначених абзацами четвертим-восьмим, чотирнадцятим, шістнадцятим-двадцять другим пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються також громадяни, які проживають у комунальних чи невпорядкованих стосовно умов даного населеного пункту квартирах, зокрема, особи, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни; особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пункт 14 Правил №470).
Відповідно до пункту 15 Правил №470 на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті. Виконавчі комітети разом з радами профспілок можуть установлювати тривалість часу постійного проживання громадян у даному населеному пункті, необхідну для взяття на квартирний облік.
Згідно абзацу 2 пункту 15 Правил №470 громадяни, які користуються правом першочергового і позачергового одержання жилих приміщень, беруться на квартирний облік при наявності передбачених Правилами підстав, незалежно від тривалості проживання у даному населеному пункті.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин мав статус особи, яка є інвалідом 2 групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.
Відповідно до пункту 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги: першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
Судом встановлено, що позивач не має власного житла та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.06.2025, виконавчим комітетом Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області прийнято рішення від 25.06.2025 №269 «Про відмову у зарахуванні на квартирний облік ОСОБА_1 » (а.с.62), яким вирішено: «Відмовити ОСОБА_1 , внутрішньо переміщеній особі, осіб з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у зарахуванні його та дружини на квартирний облік при виконавчому комітеті Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області у зв'язку з відсутністю правових підстав - забезпеченість житловою площею не нижче встановленого рівня, а саме: наявність у дружини ОСОБА_1 зареєстрованого права власності на об'єкт житлової нерухомості житловою площею 19 кв.м».
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у власності позивача відсутнє нерухоме майно.
А отже позивач, будучи особою з інвалідністю внаслідок війни, має право на першочергове забезпечення жилою площею, як особа що потребує поліпшення житлових умов, тому суд вважає помилковим посилання відповідача на те, що позивач забезпечений житловою площею в межах норми.
Щодо твердження позивача про наявність у дружини ОСОБА_1 зареєстрованого права власності на об'єкт житлової нерухомості житловою площею 19 кв.м, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Статтею 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
В свою чергу, у відповідності до ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 Житлового кодексу України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 64 Житлового кодексу України визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина (чоловік) наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до частини першої статті 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Таким чином право членів сім'ї власника будинку (квартири) користуватись житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
При цьому, матеріали справи не містять надання згоди ОСОБА_2 на вселення ОСОБА_1 у квартиру, яка належить їй на праві приватної власності та розташована у м.Кроматорську Донецької області.
Більш того, як вбачається з акту обстеження житлових умов заявника від 18.06.2025 (а.с.59) за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що позивач разом із дружиною ОСОБА_2 проживає у зазначеній квартирі, загальна площа якої 29,9 кв.м, житлова - 13,5 кв.м, яка не належить їм на праві власності.
Підсумовуючи наведене, позивач, будучи особою з інвалідністю внаслідок війни, має право на першочергове забезпечення жилою площею, як особа що потребує поліпшення житлових умов, тому суд вважає помилковим посилання відповідача на те, що позивач забезпечений житловою площею в межах норми.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття відмови у взятті позивача на квартирний облік, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відтак спірне рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Разом із цим, суд звертає увагу на поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яку прийняв Комітет Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.
Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, з метою захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати виконавчий комітет Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області прийняти рішення про зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік як особу, яка має право на поліпшення житлових умов.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов'язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Таїровської селищної ради від 25.06.2025 №269 «Про відмову у зарахуванні на квартирний облік ОСОБА_1 ».
Зобов'язати виконавчий комітет Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області зарахувати ОСОБА_1 та членів його сім'ї на квартирний облік як особу, яка має право на поліпшення житлових умов.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - Виконавчий комітет Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (65496, Одеська область, с. Таїрове, вул. Перемоги, 27, код ЄДРПОУ 05582159).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА