Справа № 420/29216/25
29 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що норма частини другої статті 15 Законі №2011-ХІІ не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ є наявність «вислуги 10 років і більше». Загальна вислуга років на час звільнення позивача з військової служби станом на 03 квітня 2020 року становить: календарна 07 роки 01 місяців 27 днів, пільгова військова 04 років 10 місяців 20 днів; всього військова років 10 місяць 17 днів, що перевищує необхідних 10 років вислуги, а тому під час звільнення з військової служби він набув право на виплату одноразової грошової допомоги.
Представником НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що норми пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ застосовують календарне обчислення вислуги років; - користуючись проделегованим частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ, пунктом 3 Постанови № 704 правом визначати порядок виплати грошового забезпечення, Міністерство внутрішніх справ України кокретизувало, що в аспекті виплати допомоги при звільненні мається на увазі саме календарна вислуга років; - норми Постанови № 393 стосуються лише призначення пенсії на пільгових умовах, отже пільгове обчислення вислуги років передбачено виключно для призначення пенсії військовослужбовцям, а не для будь-яких інших цілей. Отже, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 календарних років і більше. Іншого законодавством не передбачено.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/29216/25 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як з'ясовано судом, та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 155-ОС від 03.04.2020 року ОСОБА_1 виключно зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 05 квітня 2020 року. вислуга років на 05.04.2020 року становить: календарна військова - 07 років 01 місяць 27 днів, пільгова військова - 04 роки 10 місяців 20 днів, всього військова - 12 років 00 місяців 17 днів.
ОСОБА_1 звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, на яку листом від 23.07.2025 року надано відповідь та повідомлено, що відповідно до п.п. 1 п. 9 розділу V «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженої наказом МВС України від 25.06.2018 року № 558, одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (мається на увазі наявність календарної вислуги років). На день звільнення календарна вислуга років складала 7 років 1 місяць 27 днів. Правові підстави для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії є такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Стаття 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, який гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регламентує питання грошового забезпечення військовослужбовців.
Так, згідно ч. 1 цієї статті, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Однією з гарантій військовослужбовців є виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на момент звільнення позивача), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Аналогічну за змістом норму місить абзац другий пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», де передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Як встановлено судом, наказом від 03.04.2020 року №155-ОС позивач звільнений з військової служби в запас на підставі підпункту «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за наявності вислуги років 10 років і більше може набути право на одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Питання щодо наявності у позивача вислуги років для набуття права на одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є предметом спору у зазначеній справі.
Згідно ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція №558 у редакції, чинній на момент звільнення позивача).
Глава 9 розділу V Інструкції №558 передбачає виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Відповідно до п. 1 гл. 9 розд. V Інструкції №558, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).
Отже, п. 1 гл. 9 розд. V Інструкції №558 передбачає набуття права на одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності календарної вислуги років 10 років і більше.
Надаючи оцінку наведеним обставинам справи, суд зазначає наступне.
У аспекті спірних правовідносин необхідно зауважити, що Верховним Судом сформовано правову позицію, відповідно до якої поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги за вислугу років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 25/50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є наявність «вислуги 10 років і більше». Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що в частині другій статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Така правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17, від 24.11.2020 у справі № 822/3008/17, від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20, від 27.05.2021 у справі № 1.380.2019.005965, від 29.04.2022 у справі № 580/2497/21, від 26.07.2023 у справі № 200/17688/21, від 25.11.2024 у справі № 320/14700/21.
Також Верховний Суд в постанові від 29.04.2022 у справі № 580/2497/21 зазначив, що поняття «умова набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги» і поняття «обчислення розміру одноразової грошової допомоги» є відмінними, адже до складу першого включається як календарна так і пільгова вислуги років, а до складу другого - лише календарна.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
Відповідно до Наказу № 155-ОС від 03.04.2020 року вислуга років позивача на 05.04.2020 року становить: календарна військова - 07 років 01 місяць 27 днів, пільгова військова - 04 роки 10 місяців 20 днів, всього військова - 12 років 00 місяців 17 днів.
Таким чином, позивач на час його звільнення мав 10 і більше років вислуги, до складу якої, як зазначено вище, включається як календарна так і пільгова вислуги років, що є умовою набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
Отже, вислуга років позивача в пільговому обчисленні, що становить 12 років 00 місяців 17 днів, з урахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, дає йому право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Вирішуючи спір, суд також вважає необхідним врахувати, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили, у даному випадку ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не п. 1 гл. 9 розд. V Інструкції №558, а тому позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню, з вищеокреслених підстав.
Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням виплачених сум.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 29.10.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці з 29.09.2025 по 24.10.2025 року включно.
Суддя Ю.В. Харченко