27 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/12458/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Калинівської селищної ради Броварського району Київської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом Калинівської сільської ради Броварського району Київської області (далі -відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним підпункт 1.1. пункту 1 рішення Калинівської селищної ради Броварського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 544/11 позачергова VII про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Рожівка Броварського району Київської області;
- зобов'язати Калинівську селищну раду Броварського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Рожівка Броварського району Київської області;
- зобов'язати Калинівську селищну раду Броварського району Київської області подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення у даній справі.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що на підставі статті 118 Земельного кодексу України 25.09.2020 звернулася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Рожівка Броварського району Київської області. Втім, рішенням Калинівської сільської ради від 23 жовтня 2020 року № 544/11 протиправно відмовлено ій у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв'язку з тим, що на зазначену в графічних матеріалах земельну ділянку раніше було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою іншій фізичній особі.
Позивачка вважає, що відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України, є необґрунтованою у зв'язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню. Зокрема, позивач зазначає, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Однак, відповідач у своєму рішенні передбаченими статтею 118 ЗК України підставами не керувався, жодної із встановлених законом підстав для відмови не вказав. Отже, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача, відповідач вийшов за межі наданих ЗК України повноважень та протиправно відмовив позивачу.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у відповідності до приписів статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України не скористався та не надав.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського кружного адміністративного суду від 02.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
19.10.2022 позивачем подано до суду заяву про пришвидшення розгляду справи та замінити відповідача в адміністративній справі №320/12458/20 з Калинівської селищної ради Броварського району Київської області (ЄДРПОУ 04363886) на його правонаступника Виконавчий комітет Калинівської селищної ради Броварського району Київської області (ЄДРПОУ 43459903).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 прийнято адміністративну справу №320/12458/20 до провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.
Щодо клопотання позивача про заміну відповідача в адміністративній справі №320/12458/20 з Калинівської селищної ради Броварського району Київської області (ЄДРПОУ 04363886) на його правонаступника Виконавчий комітет Калинівської селищної ради Броварського району Київської області (ЄДРПОУ 43459903), суд зазначає таке.
Необхідність заміни відповідача його правонаступником обґрунтовується тим, що рішенням Калинівської селищної ради Броварського району Київської області від 27.02.2020 «Про внесення змін в рішення №1069/48 -VІІ від 19.12.2019 року «Про бюджет Калинівської селищної ради Броварського району Київської області на 2020 рік» та додатків до нього та приведення його у відповідність до рішення №21-02-VІІ від 17.01.2020 року «Про створення юридичної особи Виконавчий комітет Калинівської селищної ради та проведення державної реєстрації виконавчого комітету Калинівської селищної ради» усі кошторисні призначення, касові видатки, юридичні зобов'язання, залишок коштів, які обліковувалися за Калинівською селищною радою було передано на Виконавчий комітет Калинівської селищної ради.
Частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Відповідно до вимог ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Суд звертає увагу, що згідно з вимогами ст. 52 КАС України заміна сторони на її правонаступника суд допускає на будь-якій стадії судового процесу. Проте, суд зауважує, що судовий процес по цій справі закінчився після винесення судом рішення. Вищенаведене повністю виключає можливість суду здійснити заміну відповідача після ухвалення рішення у справі.
Суд наголошує, що процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов'язків від однієї особи, яка була в процесі стороною або третьою особою, до іншої особи у зв'язку з переходом до неї суб'єктивних матеріальних прав.
Крім того, підставами для процесуального правонаступництва є:
1) перехід суб'єктивних матеріальних прав і обов'язків в результаті: смерті громадянина (окрім спорів, пов'язаних з особою); припинення діяльності юридичної особи (реорганізації); уступки вимог; переведення боргу;
2) наявність порушеного процесу до моменту настання фактів, вказаних вище;
3) вибуття з процесу певних суб'єктів: сторін і третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Вибуття інших суб'єктів не приводить до виникнення процесуального правонаступництва.
Суд звертає увагу, що здійснення заміни відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником може відбуватися у зв'язку з припиненням діяльності або реорганізацією такої особи та до вирішення винесення рішення по справі.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивачки та замінити відповідача в адміністративній справі №320/12458/20 з Калинівської селищної ради Броварського району Київської області (ЄДРПОУ 04363886) на його правонаступника Виконавчий комітет Калинівської селищної ради Броварського району Київської області (ЄДРПОУ 43459903).
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 25.09.2020 звернулася до Калинівської сільської ради із клопотанням, у порядку визначеному статтею 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Рожівка Броварського району Київської області.
До вказаного клопотання позивачем було додано копію паспорту та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Рішенням Калинівської сільської ради Броварського району Київської області №544/1 від 23.10.2020 «Про відмову в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок громадянам України» вирішено відмовити в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок комунальної власності у приватну власність громадянам України, а саме:
- гр. ОСОБА_1 на земельну ділянку орієнтовною площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в межах с.Рожівка, Броварського району, Київської області, в зв'язку з тим, що на земельну ділянку, позначену на графічному матеріалі доданому до клопотання Вх. №932 від 30.09.2020, рішенням №154-Х-УІ сесії Рожівської сільської ради від 14.10.2011 надано дозвіл іншій фізичній особі на розроблення проекту землеустрою (п.1.1 Рішення).
Не погоджуючись з правомірністю такого рішення відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно із пунктом «б» частини першої статті 81 ЗК громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
За змістом статті 116 ЗК, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до пункту «г» частини першої статті 121 ЗК, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17 та від 05.03.2019 у справі №360/2334/17.
Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб'єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17.
Матеріалами справи встановлено, що оскаржуваним рішення відповідача позивачу відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Рожівка Броварського району Київської області, в зв'язку з тим, що на зазначену ділянку на графічних матеріалах бажаного місця розташування земельної ділянки, раніше було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність іншій особі.
З приводу підстав, на які відповідач послався у своєму рішення про відмову позивачеві у наданні по дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, суд зазначає наступне.
У постанові від 18.05.2022 по справі №154/3345/16 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду наголосив на тому, що у подібних спорах застосуванню підлягає правовий висновок про вичерпність переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК (п. 21 цієї постанови), та правовий висновок про незаконність відмови у наданні дозволу у зв'язку з відведенням земельної ділянки іншій особі (п. 23 цієї постанови).
У зв'язку із цим, суд звертає увагу, що частиною сьомою статті 118 ЗК не передбачено такої підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність іншій особі.
Поряд з цим, суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17.
Крім того, з даного приводу суд зазначає, що громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 1, 2 статті 116 Земельного Кодексу України).
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 Земельного Кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Суд зазначає, що відповідачем жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що земельна ділянка саме відносно якої позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, належить на праві власності третім особам надано, а саме по собі надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не створює права власності на вказану земельну ділянку.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи рішення Калинівської селищної ради Броварського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 544/11 позачергова VII в частині п.1.1.про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Рожівка Броварського району Київської області не дотримався вимог Земельного Кодексу України та безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою посилаючись на надання дозволу на розробку проекту землеустрою на бажану земельну ділянку іншій особі, у зв'язку з чим спірне рішення не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства та є необгрнутованим.
Враховуючи наведені обставини суд вирішив, що вимога позивача про визнання протиправним рішення Калинівської селищної ради Броварського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 544/11 позачергова VII про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Рожівка Броварського району Київської області, підлягає задоволенню.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Поряд з цим, суд зазначає, що дискреційні повноваження відповідача, як суб'єкта владних повноважень, що на підставі статті 118 Земельного кодексу України здійснює від імені територіальної громади розпорядження належними їй землями, є обмеженими.
Так, на етапі, коли особа у порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, звернулась до органу місцевого самоврядування із заявою, у якій вказала бажане місце розташування земельної ділянки і додала до заяви відповідні графічні матеріали, єдиним можливим законним варіантом поведінки суб'єкта владних повноважень є прийняття рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації, або ж, у разі наявності вичерпних підстав, встановлених цією ж статтею, - прийняття рішення про відмову у наданні запитуваного дозволу.
Беручи до уваги, що для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачем виконано усі умови, визначені законом, зокрема, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов'язання Виконачого комітету Калинівської селищної ради Броварського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Рожівка Броварського району Київської області є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.
Відповідно до статті 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно з частиною п'ятою статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Приписи частини першої статті 382 КАС України, кореспондують з закріпленими у пункті 4-1 частини шостої статті 246 КАС України приписами, згідно з якими, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується здійснення судового контролю, передбаченого частинами п'ятою, шостою статті 382 цього Кодексу.
Отже, судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може встановити під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, та накладенням штрафу на керівника у разі відмови у прийнятті звіту.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд зауважує, що правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
При цьому, аби застосувати спосіб судового контролю, суд повинен мати обґрунтовані сумніви у виконанні суб'єктом владних повноважень свого конституційного обов'язку - виконання судового рішення, що відповідає позиції Верховного Суду, наведеній, зокрема, у постановах від 03.04.2019 по справі №820/4261/18, від 09.07.2019 по справі №826/17587/18, від 22.08.2019 по справі №522/10140/17, від 22.12.2020 по справі №440/1810/19, від 25.02.2021 по справі №640/13599/20, від 30.03.2021 по справі №580/3376/20, від 27.04.2021 по справі №460/418/20, від 13.09.2021 по справі №20/3888/21, від 02.12.2021 по справі №808/1156/18.
З урахуванням наведеного, враховуючи, що позивачем не наведено обґрунтувань та не надано доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, визначеного статті 382 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення такого судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі, а тому відповідна вимога позивача задоволенню не підлягає.
VI. Судові витрати.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь понесених ним витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 7 400, 00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, третьої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Наведене в сукупності свідчить про те, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час розподілу судових витрат, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З матеріалів справи вбачається, що 15.01.2020 між позивачем та адвокатом Дубовим Олександром Володимировичем укладено договір № № 001258 про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу у справі за позовом Клієнта до Калинівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 1.1. розділу 1 договору).
Згідно пункту 4.2. Розділу 4 вартість правової допомоги, що надається Адвокатом відповідно до умов цього Договору:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань: 1000 гривень за 1 годину;
- складання будь-яких документів: 1000 гривень за 1 годину;
- представництво і захист прав, свобод та інтересів Клієнта в суці: 2000 гривень за 1 судове засідання.
Пунктом 4.3 Договору встановлено, що перелік та вартість правової допомоги, що не визначена в п. 4.2. Договору, визначається за згодою сторін в актах наданої правової допомоги.
Відповідно до п. 4.4 Договору Оплачуючи правову допомогу Клієнт підтверджує, що допомога надана в повному обсязі і належної якості. Факт отримання Адвокатом коштів від Клієнта за надану правову допомогу може бути підтверджений шляхом зазначення відповідної інформації про оплату в актах наданої правової допомоги.
Матеріали справи містять копію Акта приймання-передачі наданої правничої допомоги, відповідно до умов Договору, Адвокат надав, а Клієнт отримав та оплатив наступну правову допомогу:
1. Надання правової інформації, усних консультацій і роз'яснень з правових питань, щодо оскарження протиправного рішення Калинівської селищної ради Броварського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 544/11 позачергова VII - 2400,00 грн.;
2. Збір та підготовка позовних матеріалів, складання позовної заяви за позовом Клієнта до Калинівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання протиправним рішення від 23 жовтня 2020 року № 544/11 позачергова VII та зобов'язання вчинити певні дії - 5000,00 грн.
Всього: 7400,00 грн.
Відповідно до Довідки про оплату правової допомоги від 23.11.2020 ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплатила адвокату Дубовому Олександру Володимировичу вартість правової допомоги згідно акту наданої правової допомоги від 23.11.2020, укладеного до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.11.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом Дубовим Олександром Володимировичем, у розмірі 7400,00 гри. (сім тисяч чотириста гривень).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всього розміру гонорару до суми, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону № 5076-VI.
Наведене дозволяє суду дійти висновку, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, з матеріалів справи вбачається, що загальна вартість наданих послуг оцінена у сумі 7 400,00 грн, проте суд вважає заявлену суму необґрунтованою належним чином та у повному обсязі, а вартість наданих послуг значно завищеною щодо іншої сторони спору, тому з урахуванням принципів справедливості та верховенства права та виходячи з тих доказів, які оформлені належним чином, вважає за можливе задовольнити вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат, понесених на оплату правової допомоги під час розгляду справи судом у сумі 3 000, 00 грн.
При цьому суд звертає увагу, що послуги адвоката по суті складаються лише з складання та подання до суду позовної заяви. Матеріали справи не місять доказів звернення адвокатом до будь-яких органів державної влади щодо надання відповідей на адвокатські запити, а додатки до позовної заяви складаються лише зі звернення позивача до Калинівської сільської ради із клопотанням, у порядку визначеному статтею 118 Земельного кодексу України та оскаржуваного рішення. Також суд зазначає, що дана справа є справою незначної складності.
Також, відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 840, 80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним підпункт 1.1. пункту 1 рішення Калинівської селищної ради Броварського району Київської області від 23 жовтня 2020 року № 544/11 позачергова VII про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Рожівка Броварського району Київської області.
3. Зобов'язати Виконавчий комітет Калинівської селищної ради Броварського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Рожівка Броварського району Київської області.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Виконавчого комітету Калинівської селищної ради Броварського району Київської області (07443, Київська обл., Броварський р-н, с-ще Калинівка, вул. Чернігівська, буд. 20, код ЄДРПОУ 43459903).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені ним витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі у розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Виконавчого комітету Калинівської селищної ради Броварського району Київської області (07443, Україна, Броварський р-н, Київська обл., с-ще Калинівка, вул. Чернігівська, буд. 20, код ЄДРПОУ 43459903).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.