27 жовтня 2025 року м. Київ справа №810/1339/18
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - ТУ ДСА України в Київській області /відповідач), в якому просить:
- визнати незаконною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо не нарахування та не виплати судді Миронівського районного суду Київської області суддівської винагороди (заробітної плати) у подвійному розмірі за роботу у вихідні (неробочі) та святкові дні 2017 року;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (ідентифікаційний код: 26268119) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий 31.07.2012 Дніпровським РУ ГУ МВС України в місті Києві) - 113 465 гривень 40 копійок заборгованості по суддівській винагороді (заробітній платі) за роботу в 6 святкових та 53 вихідних днів 2017 року.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач працює суддею Миронівського районного суду Київської області з 04.11.2013 року. Згідно з рішеннями зборів суддів Миронівського районного суду Київської області від 26.12.2016 № 37 позивача обрано слідчим суддею Миронівського районного суду Київської області на строк з 01.01.2017 до 31.12.2017. З метою забезпечення можливості органів досудового слідства, прокуратури та інших учасників кримінального процесу на судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, в тому числі і у вихідні, неробочі та святкові дні, 22 січня 2016 року на зборах суддів Миронівського районного суду Київської області прийнято рішення, за яким розподіл справ із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні здійснюється між слідчими суддями у вихідні, святкові та неробочі дні в порядку черговості згідно графіків чергування. Відповідно до наказів Миронівського районного суду Київської області від 27.12.2016 № 46/А, від 31.01.2017 № 10/А, від 01.03.2017 № 16/А, від 24.03.2017 № 20/А, від 27.04.2017 № 22/А, від 02.06.2017 № 25/А, від 20.06.2017 № 29/А, від 27.06.2017 № 30/А, від 01.08.2017 № 33/А, від 01.09.2017 № 39/А, від 29.09.2017 № 43/А, від 02.11.2017 №48/А, від 10.11.2017 № 50/А, 01.12.2017 №57/А у 2017 році позивач залучався до роботи в 53 вихідних днів та 6 святкових дні, а отже, на думку позивача, на підставі ст. ст. 72,73, 107 КЗпП України має право на оплату роботи за цей час у подвійному розмірі.
Враховуючи викладене вище, позивач вважає, що він як суддя Миронівського районного суду Київської області у 2017 році мав право на оплату праці в розмірі передбаченому ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (який діяв до 30.09.2016), п. 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (що діє з 30.09.2016), а щодо роботи у вихідні та святкові дні в розмірах передбачених ст. ст. 72, 73,107 КЗпП України. Із розрахункових листів по заробітній платі, наданих відповідачем у порядку ст. 110 КЗпП України, вбачається, що позивачу в 2017 році не нараховано та не виплачено у подвійному розмірі, як того вимагають ст. 72, 73, 107 КЗпП України, заробітну плату за роботу за 53 вихідних днів та 6 святкових дні, яка за розрахунками позивача становить 113 465 гривень 40 копійок.
Отже, на думку позивача, у відповідача існує заборгованість по виплаті йому заробітної плати за 2017 рік в розмірі 113 465 гривень 40 копійок.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що згідно з наказами Миронівського районного суду Київської області затверджені графіки чергування слідчих суддів Миронівського районного суду Київської області, тому позивач не залучався до роботи в 53 вихідних днів та 6 святкових днів, що недостовірно зазначено у позовній заяві, а здійснював чергування відповідно до організаційно - розпорядчих документів. Робота у вихідні дні і чергування є різними поняттями, що регулюється чинним законодавством. ТУ ДСАУ в Київській області позивачу сплачувалась суддівська винагорода в розмірі, передбаченому статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (якій діяв до 30.09.2016) та пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (що діє з 30.09.2016). Згідно з наказами Миронівського районного суду Київської області за період з січня по грудень 2017 року позивач чергував 53 вихідних дні та 6 святкових дні.
Також відповідач звертає увагу, що бюджетними асигнуваннями на 2017 рік не було передбачено грошової компенсації за роботу в надурочний час. При цьому, відповідач зазначає, що необхідно відрізняти поняття чергування у вихідні і святкові дні, від залучення працівників до роботи в понаднормовий час і до роботи у вихідні і святкові дні, оскільки саме в останньому випадку працівники саме залучаються до роботи, обумовленої трудовим договором, у виняткових випадках, передбачених законодавством, що забезпечується різними видами компенсацій. Питання залучення працівників до чергування з метою вирішення невідкладних виробничих питань у роботі підприємства у вихідні та/або святкові чи неробочі дні, а також оплати роботи в ці дні КЗпП прямо не врегульовані.
Одночасно, відповідач зазначає, що доданий Розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства, позивачем не обґрунтовано заявленої суми для стягнення. При цьому, статтею 149 Закону № 1402-VIII передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Таким чином, оскільки згідно доданих наказів позивач не залучався до роботи у вихідні та святкові дні а здійснював чергування. Чергування у вихідний день не підлягає оплаті, а за нього надається відгул. Бюджетними асигнуваннями на 2017, 2018 роки по КПКВ 0501020 «Здійснення правосуддя місцевими судами» за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» не передбачено грошової компенсації за роботу в надурочний час.
У поданій до суду відповіді на відзив відповідача, позивач зазначає, що чергування слідчих суддів Миронівського районного суду Київської області в святкові, неробочі та вихідні дні за наказами зазначеними в позові здійснюється регулярно протягом кожного святкового, неробочого та вихідного дня протягом усього 2017 року, тобто вони здійснюються більше одного разу на місяць, не у виняткових випадках, без погодження із органами профспілки (в судах відсутні профспілки) та з метою виконання своїх безпосередніх трудових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 21, ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 18 ч. 1 ст. 3 та глав 20, 26 КПК України. Як зазначено в наказах про чергування слідчих суддів Миронівського районного суду Київської області в 2017 році, вони прийняті на виконання рішення зборів суддів Миронівського районного суду Київської області від 22 січня 2016 року № 11, за яким розподіл судових справ із здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні у вихідні, святкові та неробочі дні здійснюється в порядку чергування, графік якого встановлюється наказом голови суду. Тобто, голову суду уповноважено визначати черговість залучення слідчих суддів Миронівського районного суду Київської області до роботи у святкові, неробочі та вихідні дні з чіткою метою, а саме для здійснення розгляду судових справ. За таких обставин доводи відповідача, що чергування слідчих суддів відповідно до зазначених у позові наказів голови Миронівського районного суду Київської області здійснювалось в порядку передбаченому постановою Секретаріату ВЦРПС від 02 квітня 1954 року № 233 «Про чергування на підприємствах і в установах» є надуманими, та такими, що не відповідають дійсності.
У поданих до суду заперечені на відповідь на відзив, відповідач звертає увагу, що правомірність дій щодо не нарахування та не виплати судді Миронівського районного суду Київської області суддівської винагороди (заробітної плати) у подвійному розмірі за роботу у вихідні (неробочі) та святкові дні 2017 року підтверджується правовою позицією Ради Суддів України від 07.06.2017 року №9рс-284-вих та Міністерства праці та соціальної політики від 02.04.2010 року №89/13/116-10. Державною судовою адміністрацією України в Звіті про результати діяльності відділу аудиту Державної судової адміністрації України у 2017 році зазначено лише що встановлено не відображення в табелі обліку використання робочого часу роботи у вихідний день працівників, надання їм іншого дня відпочинку. Тобто у звіті зазначено, що в табелі відображаються дні відпочинку як компенсація за роботу у вихідний, святковий або неробочий день. Крім того, не оплата територіальними управліннями чергувань у неробочі та святкові дні як недолік та порушення чинного законодавства у Звіті не відображено, що є підтвердженням правомірних дій ТУ ДСА України в Київській області.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання.
25.04.2018 відповідачем подано заяву про перенесення судового засідання.
05.05.2018 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
16.05.2018 відповідачем подано заяву в порядку ст. 166 КАС України.
17.05.2018 відповідачем подано заяву в порядку ст. 166 КАС України.
22.05.2018 позивачем подано до суду відповідь на відзив.
25.05.2018 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 внесено виправлення у судове рішення від 06.07.2018.
12.07.2018 позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
12.07.2018 позивачем подано до суду письмові пояснення.
14.08.2018 позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
26.04.2019 відповідачем подано до суду заяву про видачу судового рішення.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 прийнято адміністративну справу №810/1339/18 до провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Згідно Указу Президента України від 18.10.2013 №570/2013 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Миронівського районного суду Київської області.
Відповідно до наказу Голови Миронівського районного суду Київської області від 04.11. 2013 № Ю-ОС. позивача зараховано до штату суддів Миронівського районного суду Київської області.
Згідно з рішеннями зборів суддів Миронівського районного суду Київської області від 17.12.2015 № 16, від 22.01.2016 № 3 позивача обрано слідчим суддею Миронівського районного суду Київської області на строк з 01.01.2016 до 31.12.2016.
Рішенням зборів суддів Миронівського районного суду Київської області від 26.01.2016 № 11 вирішено розподіл судових справ із з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому процесуальним законом здійснюється між слідчими суддями у вихідні, святкові та неробочі дні в порядку черговості згідно графіків чергування. Графіки чергування слідчих суддів у вихідні, святкові та неробочі дні встановлюються наказом голови суду.
Рішенням зборів суддів Миронівського районного суду Київської області від 26.12.2016 № 37 вирішено для здійснення повноважень з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому процесуальним законом, слідчим суддям Миронівського районного суду Київської області на строк з 01.01.2017 по 31.12.2017 обрати суддів Капшук Любов Олексіївну та Поліщука Андрія Сергійовича.
Відповідно до наказів Миронівського районного суду Київської області від 27.12.2016 № 46/А, від 31.01.2017 № 10/А, від 01.03.2017 № 16/А, від 24.03.2017 № 20/А, від 27.04.2017 № 22/А, від 02.06.2017 № 25/А, від 20.06.2017 № 29/А, від 27.06.2017 № 30/А, від 01.08.2017 № 33/А, від 01.09.2017 № 39/А, від 29.09.2017 № 43/А, від 02.11.2017 №48/А, від 10.11.2017 № 50/А, 01.12.2017 №57/А затверджені графіки чергування слідчих суддів Миронівського районного суду Київської області.
Позивач вважає, що оскільки відповідно до наказів Миронівського районного суду Київської області від 27.12.2016 № 46/А, від 31.01.2017 № 10/А, від 01.03.2017 № 16/А, від 24.03.2017 № 20/А, від 27.04.2017 № 22/А, від 02.06.2017 № 25/А, від 20.06.2017 № 29/А, від 27.06.2017 № 30/А, від 01.08.2017 № 33/А, від 01.09.2017 № 39/А, від 29.09.2017 № 43/А, від 02.11.2017 №48/А, від 10.11.2017 № 50/А, 01.12.2017 №57/А у 2017 році він залучався до роботи в 53 вихідних днів та 6 святкових дні, а отже на підставі ст. ст. 72,73, 107 КЗпП України має право на оплату роботи за цей час у подвійному розмірі.
Згідно його розрахунку сума до виплати становить 113 465 гривень 40 копійок.
Листом від 22 липня 2016 року за №02-13/981, відповідач повідомив Миронівський районний суд Київської області, що ним повернуто до суду накази про залучення позивача до роботи в надурочний час, оскільки бюджетними асигнуванням на 2016 рік не передбачено грошової компенсації за роботу в надурочний час
Позивач вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати суддівської винагороди (заробітної плати) у подвійному розмірі за роботу у вихідні (неробочі) та святкові дні 2017 року, обумовила його на звернення до суду з даним позовом.
V. Оцінка суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (стаття 126 Конституції України).
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно із статтею 72 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
Відповідно до статті 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі:
1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.
На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Частиною дев'ятою статті 133 Закону № 1402-VIII встановлено, що рішення Ради суддів України, прийняті в межах визначених цим Законом повноважень, на наступний день після їх прийняття оприлюднюються на офіційному веб-порталі судової влади.
Рішення Ради суддів України, прийняті в межах визначених цим Законом повноважень, є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування, крім з'їзду суддів України. Рішення Ради суддів України може бути скасовано з'їздом суддів України або в судовому порядку.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року №5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в України» (далі- Закон №5207-VI) визначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Статтею 4 Закону №5207-VI установлено, що дія цього Закону поширюється на відносини між юридичними особами публічного та приватного права, місцезнаходження яких зареєстровано на території України, а також фізичними особами, які перебувають на території України. Дія цього Закону поширюється на такі сфери суспільних відносин: громадсько-політичну діяльність, державну службу та службу в органах місцевого самоврядування, правосуддя, трудові відносини, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, житлові відносини, доступ до товарів і послуг, на інші сфери суспільних відносин.
Суд зазначає, що статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до частини другої статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
З огляду на зазначене, суддям надаються гарантії на їх матеріальне забезпечення від держави, яке проявляється насамперед у вигляді суддівських винагород, пенсій, щомісячних довічних грошових утримань, а також у перспективі отримання статусу судді у відставці. Отже, суддівська винагорода виступає не тільки одним з основних елементів правового статусу суддів, але й гарантією, наданою Конституцією України.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Суд вважає за необхідне також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Спірним питанням в межах розгляду цієї справи є можливість нарахування судді за роботу у вихідні та святкові дні грошової компенсації у подвійному розмірі.
На підставі аналізу положень статей 72 та 107 КЗпП України працівник наділений правом на оплату у подвійному розмірі за роботу у вихідний день, водночас складові суддівської винагороди як оплати за виконання функцій судді визначені статтею 133 Закону № 2453-VI (з урахуванням приписів пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ).
Суд звертає увагу, що питання щодо співвідношення норм трудового та спеціального законодавства вирішувалося в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року в справі № 21-8а15.
Відповідно до правової позиції, викладеної у наведеній постанові, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Положеннями статті 135 «Суддівська винагорода» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначається, що суддям виплачується суддівська винагорода з дня, коли їх зарахували до штату певного суду, окрім випадків, визначених цим Законом. При цьому суддівська винагорода включає посадовий оклад і доплати за:
- термін перебування на адміністративній посаді;
- вислугу років;
- науковий ступінь;
- роботу, якою передбачається доступ до державної таємниці.
Отже, у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» надано вичерпний перелік складових суддівської винагороди, а також визначено розміри базового посадового окладу суддів та відповідних доплат. У цьому Законі прямо зазначено про можливість регламентування суддівської винагороди лише цим законодавчим актом, який має спеціальний характер щодо норм законодавства про працю. Це означає, що норми трудового законодавства, які встановлюють загальні умови, порядок, компенсації та гарантії працівникам, пов'язані з оплатою заробітної плати, не застосовуються при регулюванні оплати праці суддів.
З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що гарантії захисту прав працівників щодо роботи у вихідний день, визначені нормами загального законодавства, зокрема статтею 72 КЗпП, не поширюються на суддів з огляду на встановлений спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» окремий правовий режим регулювання суддівської винагороди.
Встановлення грошової компенсації суддів за виконання обов'язків слідчого судді може вважатися одним із фінансово-правових способів стимулювання правомірної поведінки суддів. Проте вирішення питання компенсації судді роботи у святкові, неробочі та вихідні дні потребує внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
До внесення відповідних змін у законодавство здійснення суддею за окремим наказом керівника суду роботи у святкові, неробочі та вихідні дні без отримання відповідної компенсації може, у певній мірі, розглядатися, як дискримінаційні умови праці по відношенню до інших суддів, які такої роботи не виконують і отримують рівнозначну суддівську винагороду.
Оскільки стаття 135 Закону № 1402-VIII не надає суддям право на виплату компенсації за виконання суддею роботи, за окремим наказом керівника суду, у святкові, неробочі й вихідні дні, а тому така робота може бути компенсована наданням іншого оплачуваного часу відпочинку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2021 року по справі № 480/3310/19.
Також Верховний Суд у постановах від 15 січня 2019 року у справі №826/8358/17, від 29 січня 2020 року №440/2403/19 сформулював правову позицію, згідно з якою стаття 133 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (статтею 133 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" регулювалось питання суддівської винагороди на час виникнення спірних правовідносин у цих справах) не надає суддям право на суддівську винагороду за роботу у святкові, неробочі й вихідні дні.
Отже, Закон №2453-VI містить імперативну норму про те, що суддівська винагорода регулюється тільки цим законом (крім суддів Конституційного Суду України) і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 №826/8358/17 (провадження №К/9901/63994/18).
Враховуючи викладене, у суду відсутні правові підстави для визнання незаконною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо не нарахування та не виплати судді Миронівського районного суду Київської області суддівської винагороди (заробітної плати) у подвійному розмірі за роботу у вихідні (неробочі) та святкові дні 2017 року та стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (ідентифікаційний код: 26268119) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий 31.07.2012 Дніпровським РУ ГУ МВС України в місті Києві) - 113 465 гривень 40 копійок заборгованості по суддівській винагороді (заробітній платі) за роботу в 6 святкових та 53 вихідних днів 2017 року.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.