ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"28" жовтня 2025 р. справа № 300/7627/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Галицького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Сікоза В'ячеслав Олександрович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Галицького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними дії щодо стягнення виконавчого збору у доларах США у виконавчому проваджені № 48542984 відкритому на підставі виконавчого листа № 2/349/57/14 що видав Рогатинський районний суд Івано-Франківської області 11 квітня 2014 року у справі №349/2412/13-ц, зобов'язати здійснити перерахунок заборгованості за виконавчим збором у виконавчому проваджені № 48542984 відкритому на підставі виконавчого листа № 2/349/57/14 що видав Рогатинський районний суд Івано-Франківської області 11 квітня 2014 року у справі №349/2412/13-ц в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на момент відкриття виконавцем виконавчого провадження.
Приписами пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у даній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Відтак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
При цьому, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Стаття 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Так, згідно частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, необхідною умовою для реалізації позивачем права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби є відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначений у розділі X Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VIII).
Статтею 3 Закону № 1404-VIII передбачений перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень іноземних судів; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Тобто, примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі документи, видані судами у передбачених законом випадках на виконання судових рішень, а також рішення інших органів.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відтак, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.
Відповідного підходу дотримується Верховний Суд у постановах від 05.03.2021 в справі №640/19503/19, від 08.02.2023 в справі №320/9413/21, від 11.01.2024 в справі № 380/6328/22, від 08.08.2024 в справі № 369/7016/22.
Із змісту позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що позивач просить суд визнати протиправними дії щодо стягнення виконавчого збору у доларах США у виконавчому проваджені № 48542984 відкритому на підставі виконавчого листа № 2/349/57/14, який видано Рогатинським районним судом Івано-Франківської області 11 квітня 2014 року у справі №349/2412/13-ц, щодо зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості за виконавчим збором у виконавчому проваджені № 48542984 відкритому на підставі виконавчого листа № 2/349/57/14, що видав Рогатинський районний суд Івано-Франківської області 11 квітня 2014 року у справі №349/2412/13-ц в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на момент відкриття виконавцем виконавчого провадження.
В свою чергу, згідно матеріалів позовної заяви, виконавче провадження №48542984 державним виконавцем було відкрито на підставі виконавчого листа № 2/349/57/14, що видав Рогатинський районний суд Івано-Франківської області 11 квітня 2014 року у справі №349/2412/13-ц.
Таким чином, позивач є боржником у виконавчому провадженні, відкритому на виконання рішення Рогатинський районний суд Івано-Франківської області ухваленого за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 448 ЦПК України).
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено у статті 287 КАС України та статті 74 Закону №1404-VIII, з аналізу яких випливає, що рішення, дії, бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення сторонами виконавчого провадження можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ стосовно оскарження учасниками виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ. За загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
В цьому випадку позивач не надав доказів завершення виконавчого провадження № 48542984 з примусового виконання виконавчого листа № 2/349//27/14 та виділення у окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору, відтак питання правомірності дій щодо визначення розміру виконавчого збору у ВП № 48542984 повинно вирішуватися за загальними правилами, встановленими частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", а саме судом, який видав виконавчий документ.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" передбачає розуміння суду, як юрисдикційного органу, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом. ЄСПЛ у рішеннях наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді ("Coeme та інші проти Бельгії" №3249296, рішення від 22 червня 2000 року; "Gurov проти Молдови" №3645502, рішення від 11 липня 2006 року; "Олександр Волков проти України" №21722/11, рішення від 9 січня 2013 року; "DMD Group A.S. проти Словаччини" №1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року; "Сокуренко і Стригун проти України" №№29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року).
Враховуючи те, що чинним законодавством встановлений інший порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 2, 4, 5, 19, 170, 241-243, 248, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі за позовом до Галицького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції Рогатинського районного суду Івано-Франківської області та підлягає розгляду в порядку встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Суддя Микитин Н.М.