29 жовтня 2025 року Справа № 280/7431/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 084450001603 від 03.03.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області і Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 22.02.1980 по 23.02.1981, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.02.2025року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначено про необґрунтованість та безпідставність не врахування відповідачем 2 до страхового трудового стажу періоди роботи позивачки з 22.02.1980 по 23.02.1981, у зв'язку з чим прийняте оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком є протиправним та порушує її права і інтереси щодо визначення розміру загального страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також позбавляє законного права на призначення і отримання пенсії за віком.
Ухвалою суду від 29.08.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач 2 позов не визнав, 11.09.2025 до суду через систему «Електронний суд» надіслав відзив (вх. №45546) на позовну заяву в якому вказує, що правомірність прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішення № 084450001603 від 03.03.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пов'язується з відсутністю належним чином підтвердженого страхового стажу. У позивача в наявності із необхідних 15 років належним чином підтверджено лише 14 років 07 місяців 21 днів страхового стажу, що не дає право на призначення пенсії. До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи в російській федерації з 22.02.1980 по 23.02.1981 згідно трудової книжки від 03.01.1979 НОМЕР_2 , оскільки відсутній номер запису про звільнення та згідно довідки від 29.07.2020 №У-842, оскільки документ невстановленого зразку та відсутній штамп про консульську легалізацію чи проставлення спеціального штампу «АРОSTILLE». Відповідно пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.11.2005 року № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації (повині мати штамп про консульську легалізацію чи проставлення спеціального штампу “АРОSTILLE»), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Крім всього, з 01.01.2023 російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, для української сторони цей міжнародний договір припинив дію 19.06.2023 у відповідності до листа Міністерства закордонних справ від 29.12.2022 №72/14-612-108210. Вказані обставини суперечать вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, Порядку №637, п. 2.1. Порядку №22-1, ст. 24, 26, 40, 41 Закону №1058 та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 27.01.2025. Інші документи, які підтверджують додатковий стаж не долучено і до позовної заяви. Законодавець встановив перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду України для обчислення пенсії особі, яка працювала на території рф. За таких обставин, вказує, відповідачем 2 правомірно та у порядку передбаченому чинним на момент спірних правовідносин законодавством здійснив обчислення страхового стажу позивачу, просить відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.
Відповідач 1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач 04.02.2025 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглянувши звернення позивача за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 03.03.2025 року №084450001603, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії.
В спірному рішенні від 03.03.2025 року №084450001603 зазначено про те, що страховий стаж особи становить 14 років 07 місяців 21 день, за доданими документами позивача до страхового стажу не зараховано: період роботи в російській федерації з 22.02.1980 по 23.02.1981 згідно трудової книжки від 03.01.1979 НОМЕР_2 , оскільки відсутній номер записки про звільнення та згідно довідки від 29.07.2020 № У-842, оскільки документ невстановленого зразку та відсутній штамп про консульську легалізацію чи проставлення спеціального штампу «APOSTILLE».
Позивач не погодився із правомірністю рішень про відмову у призначенні їй пенсії та звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із ч. 1 ст. 56, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1 Порядку, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Трудовий стаж встановлюється на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці.
Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №291/99/17.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з записами в трудовій книжці від 03.01.1979 НОМЕР_2 позивачка працювала в Орсько-Халіловський металургійний комбінат до центральної заводської лабораторії лаборантом хімічного аналізу в експрес лабораторію мартенівського цеху з 3 розрядом з 22.02.1980 по 23.02.1981. На підтвердження вказаного періоду трудової діяльності позивачка додатково надала до заяви про призначення пенсії архівну довідку від 29.07.2020 №У-842.
З оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що до страхового стажу позивача не зараховано згідно наданої трудової книжки від 03.01.1979 НОМЕР_2 , оскільки відсутній номер записки про звільнення та згідно довідки від 29.07.2020 № У-842, оскільки документ невстановленого зразку та відсутній штамп про консульську легалізацію чи проставлення спеціального штампу «Apostille».
Порядок ведення трудових книжок, був урегульований «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року № 162 та «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58.
Згідно з п. 2.4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зокрема, зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
При цьому, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Крім того, судом взято до уваги зміст положень Порядку № 637, відповідно до п. 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №275/615/17 (К/9901/768/17).
Щодо відсутності номеру записки про звільнення позивача у трудовій книжці, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, провадження № К/9901/2310/18.
Крім того, суд додатково зазначає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені з вини адміністрації підприємства.
Крім того, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Також, відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Європейська соціальна хартія ратифікована Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» від 14.09.2006 року №137-V, у пункті 4 статті 12 Розділу ІІ визначає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: - рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, яксумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
На виконання взятих на себе зобов'язань у статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Аналогічне положення міститься і в частині 2 статті 4, частині 4 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 №1058- IV.
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 1058- IV питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Тож при вирішенні питання зарахування до стажу періодів роботи, набутих на території російської федерації до 01.01.2023, слід керуватися Угодою між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 та Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, які були чинними на момент набуття позивачем спірного стажу роботи.
Згідно зі ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода), пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Ст. 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до ст. 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до ст. 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні та обчисленні пенсії.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 року «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року, за якою Україна вийшла з Угоди з 19 червня 2023 року.
В свою чергу, 24 червня 2023 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» №639, за якою Угода припинила свою дію для України з 04 липня 2023 року.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
При цьому, як трудова діяльність позивача на території російської федерації мала місце з 22.02.1980 по 23.02.1981, тобто в період до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 року.
04.02.2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» в п.1 якої зазначено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з архівною довідкою від 29.07.2020 № У-842 у документах архівного фонду ВАТ «НОСТА» Орсько-Халілівський металургійний комбінат є такі відомості про трудовий стаж ОСОБА_2 . У справі «Особові справи та особові картки працівників, звільнених у 1981» міститься особова картка (форма Т-2) на ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з наказом начальника цеху від 21.02.1980 № 126, її було прийнято на посаду лаборанта хімічного аналізу 3-го розряду до експрес-лабораторії мартенівського цеху з 22 лютого 1980 року. В записці про звільнення, начальника цеху від 09.06.981 має силу наказу, зазначено про те, що ОСОБА_3 звільняється з посади лаборанта 3-го розряду з 23.02.1981 за сімейними обставинами. Інші працівники у вище зазначених документах з прізвищем та ініціалами ОСОБА_3 не значаться.
Довідка завірена підписами уповноважених осіб та печаткою підприємства.
Відповідно до ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, чинної на момент роботи позивача (далі - Угода), відповідно до якої Україна була державою-учасницею до 02.12.2022 року, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).
Згідно Статті 3 Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, до якої Україна приєдналася 10.01.2002 року на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції», що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
Таким чином, на переконання суду, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, документи, видані громадянам для призначення пенсії державами-учасницями Угоди не потребують легалізації.
Суд вважає, що позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не може пов'язуватись з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року по справі №686/3264/16-а №6 зазначено необхідність застосування саме записів у трудовій книжці, а надання довідок вимагається у разі відсутності в ній відповідних записів.
Суд звертає увагу на те, що трудова книжка позивача містить дані про періоди трудової діяльності, а сумніви Управління щодо можливості зарахування цих періодів робіт до страхового стражу не знайшли свого обґрунтованого підтвердження.
Разом із тим, якщо органи Пенсійного фонду мають сумніви у достовірності даних, то не позбавлені права з власної ініціативи витребувати від підприємств та організацій необхідні відомості для перевірки наданих їм даних для призначення пенсії, однак, відповідачі не вчиняли жодних дій для отримання додаткових документів щодо зарахування/незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з Враховуючи вищевикладені обставини, для обчислення стажу роботи при призначенні пенсії позивачу мають бути зараховані періоди роботи позивача з 22.02.1980 по 23.02.1981 в ВАТ «НОСТА» Орсько-Халіловському металургійному комбінаті.
Крім того, суд додатково зазначає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені з вини адміністрації підприємства.
Таким чином до страхового стажу позивача має бути зарахований період роботи в Враховуючи вищевикладені обставини, для обчислення стажу роботи при призначенні пенсії позивачу мають бути зараховані періоди роботи позивача в ВАТ «НОСТА» Орсько-Халіловському металургійному комбінаті з 22.02.1980 по 23.02.1981.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №084450001603 від 03.03.2025 та його скасування.
Згідно висновків Верховного Суду у постанові Верховного Суду у справі №500/1216/23 від 08 лютого 2024 року дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, який розглядав заяву позивача про призначення пенсії.
Таким чином, враховуючи протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №084450001603 від 03.03.2025 про відмову в призначенні пенсії, у суду є всі підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з 03.09.2024 року згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-1V від 09.07.2003 року із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 22.02.1980 по 23.02.1981 в ВАТ «НОСТА» Орсько-Халіловському металургійному комбінаті.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем в обґрунтування позову, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову частково.
Ухвалою суду від 29.08.2025 позивачу відстрочено сплату судового збору в розмірі 968,96 грн за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі.
Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, ч. 2 ст. 133 КАС України передбачено, що якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи те, що позивачу було відстрочено сплату судового збору при поданні позовної заяви, а позов задоволено частково, судовий збір у 968,96 грн підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати противними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №084450001603 від 03.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з 04.02.2025 року згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-1V від 09.07.2003 року із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 22.02.1980 по 23.02.1981 в ВАТ «НОСТА» Орсько-Халіловському металургійному комбінаті, зазначеного в трудовій книжці від 03.01.1979 НОМЕР_2 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 29.10.2025.
Суддя А.В. Сіпака