Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 жовтня 2025 року Справа№200/6273/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, за участі третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (надалі - відповідач), за участі третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, (з урахуванням уточнених позовних вимог), про:
- визнання неправомірним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду у Київській області від 05 серпня 2025 року №045750033743 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 29 липня 2025 року із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01 січня 1992 року по 27 лютого 1995 року, з 28 лютого 1995 року по 13 грудня 1996 року та з 16 грудня 1996 року по 25 лютого 1997 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 05 серпня 2025 року №045750033743 позивачу відмовлено у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю загального страхового стажу. При цьому до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , а саме періоди роботи з 01 січня 1992 року по 27 лютого 1995 року, з 28 лютого 1995 року по 13 грудня 1996 року та з 16 грудня 1996 року по 25 лютого 1997 року в Російської Федерації, оскільки відсутні будь-які угоди між Україною та Російською Федерацією. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його право на призначення пенсії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року відкрито провадження у справі № 200/6273/25, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
30 вересня 2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії за віком, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996 та з 16.12.1996 по 25.02.1997, згідно записів трудової книжки роботи НОМЕР_1 , оскільки відсутні будь які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією. Станом на сьогодні будь які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією - відсутні. Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки позивач не набув необхідного страхового стажу. У зв'язку з чим, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
У поясненнях на позовну заяву представник третьої особи зазначив, що за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в Російській Федерації, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення 13.07.1983 з 01.01.1992 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996 та з 16.12.1996 по 25.02.1997, оскільки відсутні угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.07.2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності, вказана заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.08.2025 року № 045750033743 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в Російській Федерації, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення 13.07.1983 з 01.01.1992 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996 та з 16.12.1996 по 25.02.1997, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією.
Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 13.07.1983 року, в ній містяться записи про роботу, в тому числі на території РФ:
- з 01.10.1991 по 27.02.1995 в Новоуренгойському автотранспортному підприємстві «Укрбургаз» водієм по вахтовому методу роботи;
- з 28.02.1995 по 13.12.1996 в ІЧМП «Полярис» водієм;
- з 16.12.1996 по 25.02.1997 в АОЗТ компанія «Інта» водієм.
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Спірним є питання підтвердження: страхового стажу роботи позивача згідно трудової книжки (серія НОМЕР_1 ) на території Російської Федерації: з 01.01.1992 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996 та з 16.12.1996 по 25.02.1997, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Стаття 46 Конституції України проголошує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій (далі - Закон № 1788).
Цей Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Вказаний Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положенням частини першої статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 4 Закону № 1058 зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Частинами першою, другою та четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
На підставі ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України, від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
При цьому даний порядок підтвердження трудового стажу є обов'язковим в разі відсутності в трудовій книжці відомостей про роботу, але в трудовій книжці позивача є необхідні записи за спірний період, які завірені печаткою підприємства. Даний порядок не вимагає будь-який інших підтверджень.
Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 13.07.1983 року, в ній містяться записи про роботу, в тому числі на території РФ:
- з 01.10.1991 по 27.02.1995 в Новоуренгойському автотранспортному підприємстві «Укрбургаз» водієм по вахтовому методу роботи;
- з 28.02.1995 по 13.12.1996 в ІЧМП «Полярис» водієм;
- з 16.12.1996 по 25.02.1997 в АОЗТ компанія «Інта» водієм,
що є належним доказом роботи позивача на вказаних посадах і у наведений період часу, а отже юридичний факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами, оскільки спірні періоди роботи підтверджуються трудовою книжкою позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Однак, відповідачем до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки (серія НОМЕР_1 ) на території Російської Федерації: з 01.01.1992 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996 та з 16.12.1996 по 25.02.1997, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією. З цього приводу суд зазначає наступне.
Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 року (далі - Угода від 14.01.1993 року) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 року суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території Російської Федерації після 13.03.1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в Російській Федерації. Тобто, існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім цього, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
В силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім цього, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії в належному розмірі не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. Також, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у призначенні пенсії за період роботи у РФ.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави не враховувати періоди роботи позивача на території Російської Федерації з 01.01.1992 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996 та з 16.12.1996 по 25.02.1997.
Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийняття своїх дій щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналізуючи у сукупності фактичні обставини справи та норми закону, виходячи з принципу верховенства права, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у призначені пенсії за віком, є протиправною.
А отже, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.08.2025 року №045750033743 не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, а тому є незаконним, необґрунтованим і підлягає скасуванню.
Таким чином, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн., наведена сума відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, за участі третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.08.2025 року №045750033743 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.07.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи 01.01.1992 по 27.02.1995, з 28.02.1995 по 13.12.1996 та з 16.12.1996 по 25.02.1997, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Судове рішення складено та підписано 29 жовтня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко