29 жовтня 2025 рокуСправа №160/16113/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛЛАР» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛЛАР», в якій просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛЛАР» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік у розмірі 170972,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю у 2024 році, відповідач повинен був до 15.04.2025 самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 170972,75 грн.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
До суду від представника відповідача надійшла заява, в якій останній зазначив, що у ТОВ «СЕЛЛАР» з 01.04.2013 працює ОСОБА_1 на посаді робітник з комплексного обслуговування сільськогосподарського виробництва, що має інвалідність 3 групи. Таким чином, підприємство виконує ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Разом із заявою до суду також надано копії на підтвердження працевлаштування особи з інвалідністю.
До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем була отримана інформація про ознаки порушень про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, допущених ТОВ «СЕЛЛАР» у 2024 році. Зазначив, що у 2024 році на ТОВ «СЕЛЛАР» був працевлаштований ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що є особою з інвалідністю, що підтверджується: наказом №12 від 01.04.2013 «Про прийняття на роботу» до ТОВ «СЕЛЛАР» з 01.04.2013 на посаду робітника з комплексного обслуговування сільськогосподарського виробництва за основним місцем роботи - ОСОБА_1 ; копією посвідчення на ім'я ОСОБА_1 №125182 від 27.08.2009; копіями звітностей ТОВ «СЕЛЛАР» за 2024 рік; копіями відомостей ТОВ «СЕЛЛАР» про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за IV квартал 2024 року. Вищезазначені докази, якими підтверджено працевлаштування на ТОВ «СЕЛЛАР» особи з інвалідністю за основним його місцем роботи, з підстав передбачених ч.4 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», вказують на виконання підприємством нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті. Крім того, представник відповідача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕЛЛАР», код ЄДРПОУ 37890597, перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Позивач склав розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті, у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛЛАР».
Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 18 осіб, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону №875-ХІІ, відповідача, повинна складати 1 особу.
Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є менше, ніж встановлено нормативом.
Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2024 році, відповідач до 15.04.2025 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 170972,75 грн.
Несплата даної суми зумовила звернення з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частинами першою, другою статті 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ (в редакції до 06.11.2022) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX (чинний з 06.11.2022) частину третю статті 18 Закону №875-ХІІ викладено в новій редакції: «Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону №875-ХІІ).
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб'єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України №827-22 від 12.04.2022 року «Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі Порядок №827-22).
Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.
Відповідно до п.1.4, 1.5 Порядку №827-22 Форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Виходячи з викладених норм законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості.
Закон не покладає обов'язку на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.
Разом з тим, у матеріалах справи наявні копії доказів на підтвердження працевлаштування особи з інвалідністю у 2024 році - ОСОБА_1 , працевлаштованого на підставі наказу (розпорядження) №12 про прийняття на роботу від 30.06.2019 з 01.04.2013 на посаду робітника з комплексного обслуговування сільськогосподарського виробництва. Крім того, відповідачем підтверджено подання податкової звітності.
Також, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись особи з інвалідністю або останні самостійно звертались. Під час розгляду справи судом не встановлено та позивачем не доведено наявності доказів безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.
Досліджені в судом докази свідчать про те, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері соціального захисту прав та законних інтересів осіб з інвалідністю, оскільки відсутня вина відповідача та доведено працевлаштування на підприємстві у 2024 році особи з інвалідністю, у зв'язку з чим, позивачем було виконано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється.
Щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
З матеріалів справи встановлено, що 16.06.2025 між позивачем та адвокатом Короваєм Артемом Анатолійовичем укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1 якого предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Додатковою угодою №1 від 16.06.2025 до Договору про надання правової допомоги від 16.06.2025 сторони узгодили розмір гонорару 6000,00 грн за надання правової допомоги у справі №160/16113/25.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем витрат на правову допомогу в заявленому розмірі, позивачем не було надано до суду квитанції або іншого платіжного документа про сплату за надані послуги з правової допомоги, не надано акта приймання-передачі наданих послуг з конкретизацією таких послуг та часом, витраченим адвокатом на їх надання.
Оскільки належно складених документів на підтвердження витрат на правову допомогу у цій справі суду не надано, а саме відсутні докази сплати відповідачем за надані адвокатом послуги, у суду відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу на його користь.
Керуючись ст. ст.2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛЛАР» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька