29 жовтня 2025 року Справа 160/25440/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна С.В.
за участі секретаря судового засідання - Дубина Ю.О.
представника позивача - Гусаров В.О.
представника відповідача - Логойко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 3846/04-36-24-11 від 16.02.2024 року Про анулювання реєстрації платника єдиного податку;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в Реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку другої групи з 31.03.2023 року та внести відповідний запис до Реєстру платників єдиного податку.
У матеріалах справи міститься заява позивача про поновлення строку звернення з позовом до суду, у якій позивач вказує на пропущення ним строку звернення з позовом до суду, оскільки про існування оскаржуваного рішення позивач дізнався лише у серпні 2025 року; відповідач продовжувач приймати від позивача податкові декларації платника єдиного податку; отже, позивач вживав своїх можливих заходів для захисту своїх прав та інтересів, діяв добросовісно. За вказаних обставин позивач просить визнати поважними причини пропуску строку звернення з позовом до суду та поновити строк звернення з позовом до суду.
Ухвалою суду від 10.09.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Клопотання обгрунтовано тим, що відповідач направляв оскаржуване рішення засобами поштового зв'язку на податкову адресу позивача, однак поштове відправлення не було вручено позивачу
Позивач у судовому засіданні підтримав клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду.
Відповідач у судовому засіданні підтримав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.
Суд під час відкриття провадження у справі не вирішував питання стосовно дотримання позивачем строків звернення з позовом до суду.
Предметом оскарження є рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 3846/04-36-24-11 від 16.02.2024 року Про анулювання реєстрації платника єдиного податку.
У матеріалах справи міститься докази направлення відповідачем на податкову адресу позивача оскаржуваного рішення; поштове відправлення повернулося на адресу відповідача із зазначенням причин невручення.
Згідно вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України:
«…для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 08.11.2019 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.».
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Як зазначив Верховний Суд, Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.
За пунктом 99 Правил рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).
Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв'язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 222/1402/16).
У матеріалах справи відсутній документ, який би містив інформацію про одержання поштового відправлення позивачем, який би підтверджував отримання позивачем оскаржуваного рішення.
За вказаних обставин суд вказує на те, що відповідач не довів належними засобами доказування з урахуванням принципу «поза розумним сумнівом» факту отримання саме позивачем оскаржуваного рішення.
Судом також встановлено, що відповідач прийняв від позивача податкову декларацію платника єдиного податку за 2024 рік, що підтверджується копією квитанції № 2, яка міститься у матеріалах справи.
Відповідач лише 14.04.2025 року склав повідомлення про невизнання податкової звітності № 34864/6/04-36-24-10.
Позивач самостійно вказує у заяві про поновлення строку звернення з позовом до суду, що про оскаржуване рішення довідався у серпні 2025 року.
З даним позовом до суду позивач звернувся 04.09.2025 року через систему Електронний суд.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід'ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).
У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Враховуючи, запровадження на всій території України воєнного стану з 24.02.2022 року, приймаючи до уваги те, що оскаржуване рішення не вручення позивачу до серпня 2025 року, а також те, що відповідач у 2024 році прийняв податкову декларацію від позивача як платника єдиного податку, враховуючи право на звернення до суду, передбачене ч.1 ст. 5 КАС України, застосовуючи правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, суд вважає за необхідне визнати поважною причину пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду та необхідність його поновлення та відмовити у задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. 122, 161, 171, 256 КАС України суд -
Заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про поновлення строку звернення з позовом до суду - задовольнити.
Поновити фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 строк звернення з позовом до суду.
Клопотаггя Головного управління ДПС у Дніпропетроській області про залишення позовної заяви без розгляду - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя С.В. Златін