29 жовтня 2025 р.Справа №160/31079/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ільков В.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі №160/31079/25 про зобов'язання вчинити певні дії,-
28.10.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з заявою про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, у якій позивач просить:
заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та його посадовим особам вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією чи примусовим доставлення ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;
заборонити Головному управлінню Національної поліції в Дніпропетровській області та його посадовим особам здійснювати будь- які дії з адміністративного затримання чи доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 (Петропавлівка);
копію ухвали про забезпечення позову направити для виконання до ІНФОРМАЦІЯ_3 та Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області.
В обґрунтування заяви позивач зазначив те, що у вересні 2025 року позивач випадково дізнався, що в електронному військово-обліковому документі системи «Резерв+» зазначено: «Порушення - не стали на військовий облік за новою адресою. Звернення до Національної поліції від 31.03.2025 з метою доставлення громадянина для складання протоколу». Таким чином, у державних інформаційних системах позивач був позначений як особа, яка ухиляється від військового обліку. Ці факти підтверджуються офіційною відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 22.09.2025 №12/5831 на адвокатський запит, у якій прямо зазначено, що: «протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 не складався; постанова не виносилася; матеріали адміністративної справи відсутні». Незважаючи на це, посадові особи РТЦК внесли в державний реєстр і в систему «Резерв+» інформацію про нібито вчинене правопорушення - без будь-яких юридичних підстав, доказів чи процесуальних документів. Такі дії призвели до виникнення статусу “особи в розшуку», створення перешкод у пересуванні, ризику безпідставного затримання працівниками поліції, а також до порушення права позивача на честь, гідність і ділову репутацію, оскільки в офіційних реєстрах він обліковується як порушник військового обліку. Вказана ситуація стала наслідком помилкового або свавільного трактування норм законодавства посадовими особами РТЦК, які, не перевіривши фактичні обставини, неправомірно визначили, що позивач «змінив місце проживання», хоча в реальності він проживає за тією ж адресою й не здійснював реєстраційних дій, які могли б утворити нове місце проживання. Таким чином, позивач фактично був позбавлений можливості реалізовувати свої права громадянина, а інформація, внесена до державних баз даних, створює реальні ризики порушення його конституційних прав і свобод, зокрема права на свободу пересування, право на недоторканність особистого життя та права на справедливий судовий захист. Враховуючи наведене, вважає, що існує пряма загроза фактичного виконання незаконних дій відповідачів ще до розгляду справи судом, що створює ризик непоправних наслідків.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову суд виходить з такого.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, необхідність вжиття вищезазначених заходів забезпечення позову позивач пов'язує з тим, що створюється реальна загроза його затримання працівниками поліції будь-якого регіону, примусового доставлення до ТЦК, а також подальшої мобілізації попри наявного чинного бронювання, актуалізованих даних , відсутності повісток .
Слід вказати про те, що позивач звертаючись до суду із цим позовом просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 без факту притягнення його до адміністративної відповідальності;
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) щодо направлення звернення до органів Національної поліції про доставления ОСОБА_1 для складання протоколу про адміністративне правопорушення за відсутності факту вчинення ним такого правопорушення;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Петропавлівка) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Петропавлівка) направити до територіальних органів Національної поліції України повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 відповідно до пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для забезпечення позову з урахуванням норм процесуального права та вказаних доводів та аргументів заявника, суд зазначає про таке.
Частинами 1 та 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За змістом наведеної норми для висновку про наявність підстав для забезпечення позову заявнику необхідно довести очевидність протиправності рішення, дії, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, що оскаржуються та/або ускладнення, унеможливлення виконання рішення суду або захисту прав, свобод, інтересів, за захистом яких звернулась особа, якщо не будуть вжиті заходи забезпечення позову.
Згідно приписів частин 1, 2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за необхідне відмітити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року в справі № 826/8556/17, від 26.04.2019 в справі № 826/16334/18.
Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС).
Отже, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
З врахуванням зазначеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
З цією метою, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, аргументованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено в майбутньому (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №826/13306/18).
Отже, на переконання суду ймовірна можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову
Суд також зазначає, що лише незгода позивача із діями/бездіяльністю (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними не є достатньою підставою для підтвердження існування очевидних ознак протиправності в діях або бездіяльності відповідача та не є підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Заявник зазначає, що невжиття відповідних заходів забезпечення потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування, адже на даний час існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Суд звертає увагу заявника на те, що застосування судом обраних заявником заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах заявника про ймовірність порушення в майбутньому його прав та інтересів можливими діями службових осіб органу військового управління, що ведуть військовий облік та здійснюють мобілізацію населення.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
У силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Із 24.02.2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану.
Положеннями статті 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII визначено, що громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з пунктом 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування). Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Про військовий обов'язок і військову службу та цим Порядком.
Пунктом 6 Порядку №560 передбачено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та-резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Суд зазначає, що повістка є лише засобом оповіщення військовозобов'язаного для його прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, та не має обов'язкового наслідку призову на військову службу під час мобілізації. Обов'язок військовозобов'язаного з'явитись за викликом до відповідного територіального центру комплектування у строки, зазначені в отриманих ним документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях), проходити медичний огляд тощо, встановлений Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «;Про військовий обов'язок і військову службу».
Вказана правова позиція узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 08.09.2022 року у справі № 300/1263/22.
Суд зазначає, що лише незгода позивача із діями/бездіяльністю (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними не є достатньою підставою для підтвердження існування очевидних ознак протиправності в діях або бездіяльності відповідачів та не є підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Доказів, що відповідачами вчиняються активні мобілізаційні заходи по відношенню до позивача, які полягають у врученні йому повістки на відправку, та що існує реальна загроза вжиття заходів, спрямованих на призов заявника на військову службу під час мобілізації, тощо позивачем суду не надано.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної та реальної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в даній справі, а викладені в заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім того, суд зазначає, що обставини правомірності/протиправності дій суб'єкта владних повноважень щодо відмови у виключенні з військового обліку, тощо можуть бути встановлені лише за результатами розгляду справи по суті та дослідженні всіх доказів, наданих як позивачем та й відповідачем.
Беручи до уваги наведене, в поданій заяві про забезпечення позову заявник не довів існування жодної з обставин, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, за наявності яких суд може забезпечити позов.
Ураховуючи викладене, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/31079/25 про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Копію узвали направити учасникам справи.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПРОУ НОМЕР_2 ).
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Ільков