запорізький апеляційний суд
Провадження №33/807/1029/25Головуючий у 1-й інстанції Капітонов Є.М.
Єдиний унікальний №314/2336/25Доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С.
Категорія - ч.5 ст.126 КУпАП
10 жовтня 2025 року м.Запоріжжя
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Гончар О.С., за участі захисника Пономаренка О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Пономаренка Олександра Олександровича на постанову судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 червня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає у АДРЕСА_1 ,
притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП,
Згідно з постановою суду, ОСОБА_1 , будучи раніше притягнутим до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП, після цього 16.05.2025 року о 10 год. 11 хв. на трасі Запоріжжя-Донецьк с.Михайло-Лукашево повторно протягом року керував транспортним засобом ВАЗ 2106 д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортним засобом.
ОСОБА_1 визнано винним за ч.5 ст.126 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу та стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 гривень.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, захисник Пономаренко О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду та закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП.
Свої вимоги мотивував тим, що застосовуючи до ОСОБА_1 санкцію ч.5 ст.126 КУпАП у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років, суд не врахував, що у ОСОБА_1 посвідчення водія на права керування транспортними засобами відсутнє та він його ніколи не отримував.
Відповідно до п.28 Постанови ВСУ від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суди не вправі застосовувати позбавлення права керувати транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Зазначене судом першої інстанції враховано не було та на ОСОБА_1 безпідставно накладено додаткове адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом.
Заслухавши захисника Пономаренка О.О., який підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні, перевіривши матеріали справи, доводи, наведені у скарзі, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Рішення суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується
- відомостями, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №331978 від 16.05.2025 року, підписаному особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до якого водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, не маючи права керування таким транспортним засобом, правопорушення вчинено повторно протягом року;
- постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4720924 від 13.05.2025 року, відповідно до якої ОСОБА_1 керував транспортним засобом, не маючи такого права;
- довідкою щодо повторності вчиненого правопорушення та не отримання посвідчення водія;
- долученим до матеріалів справи відеозаписом.
У зв'язку наведеним, у апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в тому, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини дійсно мали місце.
Факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом апелянтом не оспорюється.
Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом як до особи, яка такого права не мала, апеляційний суд зазначає таке.
Диспозицією ч.5 ст.126 КУпАП передбачений склад адміністративного правопорушення, що інкримінується ОСОБА_1 , який полягає у повторному протягом року вчиненні порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
Частина друга статті 126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передачі керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
В даній частині норми закону на відміну від ч.1 ст. 126 КУпАП мова не йде про відсутність посвідчення водія, за що передбачено окрему відповідальність. В частині другій ст. 126 КУпАП мова йде саме про відповідальність особи, яка керувала транспортним засобом, проте ніколи у визначеному законом порядку не набувала права керування транспортними засобами.
Санкція ч.5 ст.126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року керування транспортним засобом такою особою. Стягнення за даною нормою закону є безальтернативним та передбачає обов'язкове накладення на правопорушника штрафу в певному розмірі з обов'язковим позбавленням права керування транспортними засобами.
Правовий статус особи, яка на підставі судового рішення позбавлена права керування транспортним засобом, і особи, яка не набувала такого права, за своєю суттю є однаковим. Адже обидві категорії таких осіб не мають права керувати транспортним засобом. Відтак у разі порушення такої заборони обидві категорії таких осіб мають нести рівнозначну відповідальність, незалежно від того чи набували вони таке право раніше. В іншому разі диференціація відповідальності за критерієм попереднього набуття права керування транспортним засобом з наступним позбавленням такого права і попереднього НЕнабуття права керування транспортним засобом буде суперечити принципам справедливого накладення стягнення і рівності всіх громадян перед законом.
Статтею 30 КУпАП прямо передбачено порядок застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами або до таких, які вже позбавлені такого права. Прямо передбачено випадки, коли таке стягнення не застосовується.
Крім того, апеляційний суд зважає на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).
Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності адміністративного правопорушення і стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому адміністративному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за адміністративне правопорушення повинно бути домірним. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад адміністративного правопорушення та рамки стягнення відповідатимуть один одному, а й те, що стягнення має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Принцип рівності всіх громадян перед законом - конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення стягнення. Притягнення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до адміністративної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності.
Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ст.30 КУпАП позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове стягнення призначається на строк до десяти років.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) КУпАП особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.
Положення зазначеної статті не містять також закріплення правових підстав призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм КУпАП.
Відповідно до вимог ст. 33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Санкція ч.5 ст.126 КУпАП передбачає штраф в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Суб'єкт адміністративного правопорушення, передбаченого ст.126 ч.5 КК, є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Додаткових вимог до суб'єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами, ст. 126 ч.5 КК не містить.
Крім того, позбавлення права керувати транспортними засобами як обов'язкове додаткове стягнення передбачено у санкціях всіх частин ст. 130 КУпАП, якою передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп'яніння.
Суб'єкт зазначеного адміністративного правопорушення також загальний і додаткових вимог до суб'єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами, ст. 130 КУпАП також не містить.
Більш того, апеляційний суд звертає свою увагу на те, що законодавець прямо передбачив відповідальність за ч.5 ст. 126 КУпАП у виді санкції позбавлення права керування транспортним засобом до осіб, що повторно протягом року вчинили адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст. 126 КУпАП зокрема за керування транспортним засобом, не маючи права такого права.
Санкціями ч.ч.2, 3 ст. 130 КУпАП законодавець також передбачив стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом щодо осіб, яких вже позбавлено такого права.
Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні статті 126, 130 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 126, 130 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст.23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Каральна мета такого додаткового стягнення досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб'єктивного права), так і покладенням на особу обов'язків за ухилення від відбування додаткового стягнення.
Підхід щодо неможливості призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення, а відтак враховуючи зазначене, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 126, 130 КУпАП, суд може призначити додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 складений з дотриманням вимог ст.ст.254-256 КУпАП та містить всі необхідні для розгляду справи відомості, якихось істотних недоліків при його складанні, які б тягли за собою визнання цього протоколу недопустимим доказом, не убачається. Достовірність відомостей, зазначених у протоколі, сумнівів не викликає, оскільки ці відомості узгоджуються з іншими доказами, доданими до протоколу.
Апеляційний суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги, в якій апелянт посилався на п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19.12.2008 р.) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де зазначалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами не можна застосовувати до винної особи, яке вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. При цьому апеляційний суд виходить з того, що Постанови Пленуму Верховного Суду України не є джерелом права. Роз'яснення, що в них містились, стосувались законодавства вісімнадцятирічної давнини, яке за цей час багато разів змінювалось і трансформувалось. Про застарілість і неактуальність такого роз'яснення свідчить те, що зазначеним пунктом Пленуму ВСУ передбачалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення. Проте в теперішній редакції даної норми права передбачено, що таке стягнення застосовується лише як додаткове. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судами при застосуванні норм права враховуються висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а не в постановах пленуму Верховного Суду України, який як судова інституція давно припинив свою правозастосувальну діяльність.
На переконання апеляційного суду, усі досліджені судом докази є допустимими і достатніми для визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника Пономаренка Олександра Олександровича залишити без задоволення.
Постанову судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 червня 2025 року в цій справі відносно ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.С. Гончар
Дата документу Справа № 314/2336/25