Справа № 305/85/24
Іменем України
02 жовтня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді Джуги С.Д.,
суддів - Кожух О.А., Собослоя Г.Г.,
з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 березня 2025 року та на додаткове рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2025 року у складі судді Дочинця С.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на утримання майна,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на утримання майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 червня 2007 року був укладений договір купівлі-продажу дачного будинку між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 , яка купила одну другу частину дачного будинку б/н, що розташований на полонині «Драгобрат» в селищі Ясіня Рахівського району Закарпатської області. Відповідачка ОСОБА_2 , як співвласник 1/2 частки дачного будинку з 2007 року і по даний час умисно ухиляється від утримання часткової власності дачного будинку і весь тягар по утриманню будинку в належному стані, по оплаті за опалення, за електроенергію, за охорону та спостереження відеокамер, оплату Інтернету несу позивач. Позивач зазначає, що відповідачка не приймає жодної участі в утриманні вказаного дачного будинку, в тому числі і шляхом проведення поточного ремонту будинку, підтримання будинку у належному технічному стані тощо. Тобто з 2007 року і по даний час вона самоусунулась від своїх обов'язків по утриманню будинку. Позивач вимушений 14 років утримувати весь будинок за свої власні кошти, чим відповідачка завдала йому матеріальної шкоди.
За таких обставин, вважає, що співвласниця дачного будинку ОСОБА_2 зобов'язана відшкодувати йому частину витрат, які він поніс на утримання їх спільного майна за останні три роки, а саме за 2021, 2022 та 2023 роки у повному обсязі. Зазначає, що відповідачка 14 років взагалі не відвідує будинок. Відповідно до платіжних квитанцій позивачем протягом трьох років було сплачено 186787 гривень.
Відповідач відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності на будинок зобов'язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, однак цього не робить.
За таких обставин, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування понесених ним витрат на утримання майна в сумі 186787 гривень та стягнути сплачений судовий збір.
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Параніча Андрія Миколайовича, про відшкодування витрат на правничу допомогу - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, а додаткове рішення скасувати і в задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявленого позову, не дав їм належної правової оцінки, та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні заявленого позову. Апелянт зазначає, що судом стягнуто судові витрати на правничу допомогу, які не є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих робіт.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Параніч А.М. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Учасники справи в судове засідання не з'явилася. Про дату, час, місце розгляду належним чином повідомлені.
Від ОСОБА_1 до суду надійшла заява, в якій просить провести розгляд справи без його участі, а апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі. До поданої заяви долучено акт обстеження дачного будинку.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Параніча А.М. до суду надійшла заява, в якій просить провести розгляд справи без участі відповідача та представника відповідача, а також вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами, оскільки відповідачем для надання правової допомоги у даній справі, в тому числі на стадії апеляційного провадження для підготовки та подачі відзиву було залучено адвоката. До поданої заяви долучено договір №031224 від 03 грудня 2024 року про надання правової допомоги, акт передачі-приймання наданих послуг №2 від 20 серпня 2025 року до договору №031224 від 03 грудня 2024 року про надання правової допомоги.
Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у відсутності сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (ст.80 ЦПК України).
Згідно з приписами ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6. ст. 81 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні заявленого позову суд першої інтенції виходив з його необґрунтованості та недоведеності.
З даними висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки такі ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
Матеріалами справи встановлено, що 21 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу частини дачного будинку б/н, що розташований на полонині «Драгобрат» в селищі Ясіня Рахівського району Закарпатської області.
До матеріалів справи також долучені квитанції стосовно купівлі цифрових товарів. Разом з тим, прізвище, ім'я, по батькові покупця, назву товарів в квитанціях не зазначено.
Згідно копій касових чеків, вони отримані при купівлі паливно-мастильних матеріалів, а саме бензину, керосину тощо.
Як вбачається з накладної №71108 від 15.08.2022 року, ОСОБА_1 було придбано у ФОП ОСОБА_3 будівельні матеріали на загальну суму 13087,80 гривень.
Згідно з квитанцій до прибуткового касового ордеру №820 від 04.04.2022 року за № 2837 від 15.08.2022 слідує, що ОСОБА_1 придбав дрова бук на суму 2208 гривень, лісоматеріали на суму 5632 гривень.
До матеріалів справи також додано квитанції про оплату електроенергії за період оплати з 2021 по 2023 рік.
Відповідно до ч.1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до ч.1 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно з ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної частково власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Аналіз вказаної статті свідчить, що управління, утримання та збереження спільного майна не охоплює собою житлово-комунальні послуги. Це зумовлено тим, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору про надання таких послуг. Більше того житлово-комунальні послуги надаються не будинку, як об'єкту права власності, а певному суб'єкту власнику (співвласнику, наймачу, суб'єкту сервітуту тощо) квартири, який проживає в ній. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг, направлене на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб'єкта сервітуту тощо) квартири і споживаються саме відповідним суб'єктом, а не для управління, утримання і збереження квартири, що перебуває в спільній частковій власності.
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі № 638/5001/17 від 15 квітня 2021 року.
Позивачем у позовній заяві зазначено, що відповідач не проживає у спірному будинку з 2007 року, тобто 14 років взагалі не відвідує будинок. Даний факт визнається також відповідачем у відзиві на позовну заяву, відтак, відповідач послугами електропостачання та опалення не користується.
Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що вказані витрати на електроенергію та опалення були направлені на задоволення потреб позивача, а тому не можуть бути стягнені з відповідача.
До матеріалів справи також додано накладну про придбання будівельних матеріалів. Разом з тим, жодних доказів, що вказані матеріали були витрачені саме на утримання спільного будинку, суду не надано.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що жодних доказів, які б підтверджували необхідність купівлі паливно-мастильних матеріалів, будівельних матеріалів для утримання та збереження спільного майна сторін, суду не надано, як і не надано доказів того, що відповідні цифрові товари були встановлені саме у вищезазначеному будинку, при цьому стягнення з відповідача витрат на сплату послуг електропостачання та опалення не підлягає задоволенню, оскільки відповідач не користується вказаним будинком, а оплата комунальних послуг здійснюється позивачем відповідно до кількості спожитих саме ним комунальних послуг, відтак заявлений позов є недоведений і задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Стосовно поданому позивачем до апеляційного суду акту обстеження дачного будинку від 06 травня 2025 року, то такому доказу не надається оцінка апеляційним судом, оскільки такий на момент ухвалення судом першої інстанції рішення не існував, що взагалі виключає можливість його прийняття і врахування судом апеляційної інстанції, оскільки в інакшому випадку матиме місце порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності суду.
Аналогічний правовий висновок вказаний Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №922/393/18, постанові від 27 липня 2022 року у справі №754/695/20.
Таким чином суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Стосовно додаткового рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2025 року слід зазначати наступне.
Матеріалами справи встановлено, що представником відповідача - адвокатом Паранічем А.М. 14.01.2025 року за допомогою системи «Електронний суд» було надіслано заяву про стягнення судових витрат, в якій він зазначив, що докази щодо вказаних витрат будуть подані представником відповідача протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 18.03.2025 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування витрат на утримання майна відмовлено.
Згідно Договору №031224 про надання правової допомоги від 03.12.2024 року слідує, що такий договір укладений між адвокатом Паранічем А.М. та клієнтом ОСОБА_2 .
Згідно Акту передачі-приймання наданих послуг №1 до договору №031224 від 03.12.2024 про надання правової (правничої) допомоги між ОСОБА_2 та адвокатом Паранічем А.М. від 20.03.2025 року, клієнтом замовлено, а адвокатом у повному обсязі виконано замовлення на загальну суму 7500 грн.
Як вбачається з платіжної інструкції №7004-5ТНК-Х845-РМ7Е від 21.03.2025, Стаучан Л.О. сплатила на рахунок ОСОБА_4 7500 грн. за правову допомогу за договором №031224 від 03.12.2024.
Відповідно до накладної Укрпошти №0407100276650 та опису цінного листа, заяву про розподіл судових витрат представником відповідача направлено до суду та позивачу 21.03.2025.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат слід враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі №756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі №701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі №530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі №367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення, враховуючи категорію,складність і обсяг справи та виконаної адвокатом роботи,принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, дійшов правильного висновку про належність та допустимість доказів підтвердження понесених витрат на професійну правничу, та обґрунтовано задовольнив частково в сумі 6 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо стягнення з апелянта витрат на професійну правничу допомогу колегія зазначає наступне.
У поданій заяві представник ОСОБА_2 - адвокат Параніч А.М. просив у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги стягнути на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн., яка була надана ОСОБА_2 згідно договору договір №031224 від 03 грудня 2024 року про надання правової допомоги, акт передачі-приймання наданих послуг №2 від 20 серпня 2025 року до договору №031224 від 03 грудня 2024 року про надання правової допомоги, укладених між ОСОБА_2 та адвокатом Параніч А.М.
Згідно акту передачі-приймання наданих послуг №2 від 20 серпня 2025 року слідує, що адвокатом Параніч А.М. надано ОСОБА_2 правову допомогу щодо: підготовки, узгодження з клієнтом та відправка до Закарпатського апеляційного суду, а також копії позивачу відзиву на апеляційну скаргу на рішення та додаткове рішення у справі №305/85/24.
Відповідно до ч.ч.1,4 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що з позивача на користь відповідача підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1500 (одну тисячу п'ятсот) гривень.
Керуючись ст.ст.137, 375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 березня 2025 року та додаткове рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1500 (одну тисячу п'ятсот) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 27 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: