Справа № 127/9842/25
Провадження № 22-ц/801/2105/2025
Категорія: 72
Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
28 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Молявчика Олексія Валерійовича
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Медяної Ю.В., повний текст якого складено 08 серпня 2025 року
у справі №127/9842/25
за позовом ОСОБА_1 (позивач)
до ОСОБА_2 (відповідач)
за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог)
про позбавлення батьківських прав,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в міський суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що до 10.05.2023 вони з відповідачем перебували в зареєстрованому в шлюбі, в якому у них народились діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати із ним та його батьками, де створені всі умови для проживання та навчання дітей та перебувають на повному його утриманні.
Відповідачка не приймає участі в утриманні та вихованні дітей, не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, не цікавиться їх життям, а з 2022 року жодного разу вона не зустрічалася з ними. Вказане свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків.
З огляду на викладене, позивач вважає, що залишення у відповідача батьківських прав стосовно дітей шкодить їх інтересам, що стало підставою для звернення до суду.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_2 попереджено про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Покладено на Службу у справах дітей Вінницької міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із судовим рішенням, 22 серпня 2025 року позивач ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Молявчика О.В., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд безпідставно вважав недостатніми докази, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання обов'язків щодо виховання дитини. Суд не взяв до уваги, що відповідач ще із 2022 року самоусунулась від виховання дітей, а також її письмову згоду на позбавлення батьківських прав.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Відзиви на апеляційну скаргу суду учасниками справи не подані, проте їх відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 29 вересня року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Люблінська В.М. вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених в ній та просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_5 та представник третьої особи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Від представника Органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області суду надійшла заява про розгляд справи в її відсутність, підтримують раніше наданий висновок про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.05.2023 у справі №127/5228/23 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 15.02.2011.
Відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_1 , позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
З витягів з реєстру територіальної громади № 2025/001697607 від 05.02.2025 та № 2025001697454 від 05.02.2025, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до копії довідки №144 від 05.02.2025, виданої старостою Вінницько-Хутірського старостинського округу В. Кривешко, за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 з 22.02.2022 не проживає.
З довідок № 02-10/18 від 04.02.2025 та № 02-10/20 від 05.02.2025, характеристик № 02-10/17 від 04.02.2025 та № 02-10/21 від 05.02.2025, виданих КЗ «Вінницько-Хутірський ліцей Вінницького району Вінницької області» вбачається, що мати дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_2 батьківські збори не відвідує, успіхами дітей не цікавиться, з 2022 року зв'язку з нею немає. Утриманням та вихованням дітей на даний час займається бабуся - ОСОБА_6 , оскільки батько мобілізований та знаходиться в зоні бойових дій.
З інформаційної довідки з реєстру Вінницької міської територіальної громади №12866 від 07.04.2025 вбачається, що ОСОБА_2 з 24.12.2010 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до копії заяви, посвідченої 06.05.2025 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу та зареєстрованої в реєстрі за № 1856, ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо її синів - ОСОБА_3 та ОСОБА_3 .
Згідно з висновком Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 20.06.2025 № 01/00/011/38910 комітет вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У висновку зазначено, що ОСОБА_1 пояснив необхідність звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_7 стосовно її синів виникла тому, що після розлучення діти лишились проживати з ним, а ОСОБА_2 припинила цікавитись життям хлопчиків, їх здоров'ям та навчанням. Він самостійно утримує та виховує дітей, але у зв'язку з проходженням ним військової служби діти тимчасово перебувають на вихованні у його матері ОСОБА_6 . ОСОБА_2 на засіданні комісії повідомила, що має залежності, але проходить лікування, у зв'язку з чим не спілкується з дітьми. Наразі вона не готова спілкуватися з дітьми, оскільки не повністю одужала та не повернулась до звичного життя. Вона не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав щодо дітей, але не готова втратити можливість спілкуватися з ними. Дитина ОСОБА_4 на засіданні комісії відмовився відповідати на запитання, а ОСОБА_3 повідомив, що після розлучення батьків він залишився проживати з батьком, а мати перестала цікавитись ним. Батько перебуває на військовій службі, а тому вони з братом перебувають на вихованні в бабусі. ОСОБА_3 ображений на мати за те, що вона залишила їх та не бажає спілкуватися з нею. ОСОБА_3 зазначив, що розуміє наслідки позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав та пояснив, що завдяки цьому батько повернеться додому.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених законом підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Водночас суд дійшов висновку про необхідність попередження ОСОБА_2 змінити ставлення до виховання неповнолітніх дітей.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вирішенні спору в цій справі суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Колегія суддів враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частин 4, 5, 6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Виконавчий комітет Вінницької міської ради зробив висновок №01/00/011/38910 про недоцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зазначеному висновку також йдеться про те, що на засіданні комісії була присутня мати дитини ОСОБА_2 , яка пояснила свою поведінку наявністю залежності, від якої проходить лікування, а тому поки не може спілкуватись з дітьми. При цьому не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, але не готова втратити можливість спілкуватись з дітьми.
Отже, зазначене свідчить про те, що матір не втратила інтересу до дітей. Між матір'ю і дітьми не склалися відносини, які б свідчили про фактичну втрату сімейного зв'язку і неможливість його відновлення.
Колегія суддів вважає, що така згода відповідача не свідчить про свідоме нехтування нею батьківськими обов'язками, а є наслідком життєвих обставин.
Крім того, під час засідання комісії дитина ОСОБА_8 розповів, що наразі вони з братом проживають у бабусі, оскільки їх батько проходить військову службу. Із мамою він не бажає спілкуватись, бо ображений на неї за те, що вона залишила їх. Також вказав на те, що позбавлення матері батьківських прав надасть можливість батькові повернутись зі служби додому.
Аналогічні пояснення ОСОБА_8 за клопотанням представника позивача надав і апеляційному суду. Він підтвердив, що ображений на матір, почуває себе зрадженим, покинутим, так як матір залишила сім'ю і проживає окремо, не цікавиться ним і братом, а коли телефонує - говорить нісенітниці очевидно перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, через що він її заблокував. Разом з тим, на запитання апеляційного суду як саме покращиться його життя у випадку позбавлення матері батьківських прав щодо нього відповісти не може, будь-яких аргументів не наводить. Зазначене відповідає висновку органу опіки та піклування про те, що діти пов'язують позбавлення матері батьківських прав з можливим поверненням батька з фронту.
У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Як неодноразово зазначав у своїх постановах Верховний Суд, сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та в сукупності.
Належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віку і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов'язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що образа дитини на матір не може бути достатньою підставою для позбавлення останньої батьківських прав, оскільки неповнолітня дитина є вразливою до певних ситуацій та маніпуляцій зі сторони дорослих, а тому слід враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого ставлення в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Крім того, та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дітей займається батько з допомогою в фактичному догляді і вихованні бабусі, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Суд першої інстанції правильно зауважив, що висуваючи позовну вимогу про позбавлення матері дітей батьківських прав, має на меті не забезпечення найкращих інтересів дітей, а переслідує свої власні цілі - уникнути подальшої військової служби.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_2 визнала позов, оскільки заява відповідача про визнання позовних вимог від 06.05.2025 року не є безумовною підставою для задоволення позову з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини відповідно до частини третьої статті 155 СК України. Подання заяви про визнання позову не є підставою для звільнення позивача від обов'язку довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
Заява відповідачки, в якій вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2023 року в справі № 401/1944/22.
Щодо посилання позивача на зловживання відповідачкою спиртними напоями, то колегія суддів зазначає, що підставою для позбавлення батьківських прав відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 164 СК України є саме хронічний алкоголізм.
Під хронічним алкоголізмом мається на увазі хвороба, яка з'являється в результаті довгострокової інтоксикації етиловим спиртом і речовинами, що утворюються після його розпаду. Хронічний алкоголізм за визначенням терміну відноситься до тяжких захворювань, пов'язаних з повним ураженням вольової сфери людини. Наявність у особи захворювання «хронічний алкоголізм» (як і будь-якого іншого захворювання) повинна підтверджуватись відповідним медичними висновком або довідкою.
Місцевим судом надана вичерпна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, з яких вбачається, що відомості про перебування на диспансерному обліку у медичних закладах з приводу хронічного алкоголізму або наркоманії суду не надані.
При цьому варто звернути увагу, що можливе епізодичне перебування відповідачки у стані сп'яніння не характеризує її як особу, яка не здатна забезпечити належне утримання та виховання дітей, має залежність, чи є поганою матір'ю. Жодних обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров'я дітей, або ж які б суперечили інтересам дітей, в рамках даної справи не встановлено.
Отже, у цій справі судом не встановлено умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми обов'язками, а відтак колегія суддів вважає про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, передбачених частиною 2 статті 164 СК України, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, і допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дітей, свідоме нехтування нею батьківськими обов'язками, її винну поведінку щодо синів.
А тому суд першої інстанції, з урахуванням якнайкращих інтересів малолітніх дітей, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав, попередивши при цьому ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітніх дітей.
За вказаних підстав порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Молявчика Олексія Валерійовича залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий І.М. Стадник
Судді Ю.Б.Войтко
І.В.Міхасішин