Справа № 127/2-1946/2007
Провадження № 22-ц/801/2311/2025
Категорія: 55
Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.
Доповідач:Сопрун В. В.
29 жовтня 2025 рокуСправа № 127/2-1946/2007м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Матківської М.В., Рибчинського В.П.,
за участю секретаря судового засідання Закерничної А.О.,
за участю сторін: представника скаржника ОСОБА_1 - адвоката Туніка Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу №127/2-1946/2007 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шуляка В.О., заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», ПАТ «Вектор Банк» про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії щодо зняття арешту з майна,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Туніка Юрія Миколайовича на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2025 року, яку постановила суддя Венгрин О.О. в Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст складено 15 вересня 2025 року,
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі зазначеною скаргою, яку мотивувала тим, що в жовтні 2024 заявнику стало відомо, що постановою старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Мальованої М.Ю. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 травня 2012 року у виконавчому провадженні №25140256 накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , та заборонено здійснювати його відчуження.
Підставою для накладення арешту на нерухоме майно могло бути рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 11 травня 2007 року (справа №2-1946/2007), яким стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (зараз АТ «Райффайзен Банк») заборгованість за кредитним договором №013/035-38/30645 від 25 серпня 2005 року: 72878,00 грн - заборгованість за кредитом, 3846,22 грн - заборгованість за відсотками, 10204,05 грн - пеня, 869,28 грн - судовий збір і 30,00 грн - витрат на ІТЗ.
Як відомо ОСОБА_1 , рішення суду було виконано ОСОБА_3 шляхом передачі банку в погашення боргу автомобіля. У банку відсутні претензії до ОСОБА_1 .
Згідно відповіді начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці від 25 жовтня 2024 року за вих. №168973 на запит адвоката повідомлено, що надати копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 травня 2012 року у виконавчому провадженні №25140256 не є можливим, оскільки відповідно до п. 9.9 наказу Міністерства юстиції України №2274/5 від 25 грудня 2008 року «Про затвердження порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби» (був чинним на той час) строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки, зазначене виконавче провадження знищено згідно акту знищення виконавчих проваджень №1 від 04 січня 2016 року.
Відповіді на додатковий запит (надати копію постанови про закінчення виконавчого провадження) адвокат не отримав.
Отже, виконавче провадження №25140256, в межах якого було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 травня 2012 року, було завершено і після закінчення строку зберігання знищено, але арешт не був знятий. Про завершення виконавчого провадження ОСОБА_1 не було повідомлено.
Після завершення виконавчого провадження державний виконавець був зобов'язаний зняти арешт, накладений на майно боржника, проте такі дії вчинені не були.
02 грудня 2024 року ОСОБА_1 подала до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці скаргу з проханням зняти арешт з нерухомого майна, що накладений постановою старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Мальованої М.Ю. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 травня 2012 року у виконавчому провадженні №25140256, але відповіді на звернення не отримала.
Таким чином, просила: 1). визнати протиправною бездіяльність начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не скасування арешту нерухомого майна, що накладений постановою старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Мальованої М.Ю. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 травня 2012 року у виконавчому провадженні №25140256; 2). зобов'язати Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо зняття зазначеного арешту майна.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні скарги.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Тунік Ю.М. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною, є такою, що не відповідає дійсним обставинам справи, судом не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Просив ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що з відповіді Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вбачається, що станом на 04 січня 2016 року виконавче провадження відносно ОСОБА_1 , в рамках якого була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №25140256 від 10 травня 2012 року завершено і після закінчення строку зберігання знищено, однак в порушення вимог законодавства, арешт накладений на майно боржника, знятий не був.
Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги вимоги ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, яка передбачає обов'язок скасувати арешт, накладений на майно боржника при завершенні виконавчого провадження і помилково послався на п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає повернення виконавчого документу стягувачу та не є підставою для скасування арешту майна та заборони його відчуження.
Крім того, зазначив, що в матеріалах справи відсутні вимоги стягувача до поручителя про майнові претензії, тому висновки суду протирічать діючим нормам права та практиці Верховного Суду, а також ґрунтується на припущеннях.
Отже, вважає, що арешт накладений на нерухоме майно не скасовано до теперішнього часу, порушує права скаржника.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги,дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 11 травня 2007 року (справа №2-1946/2007) стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (тепер АТ «Райффайзен Банк») заборгованість за кредитним договором №013/035-38/30645 від 25 серпня 2005 року: 72878,00 грн - заборгованість за кредитом, 3846,22 грн - заборгованість за відсотками, 10204,05 грн - пеня, 869,28 грн - судовий збір і 30,00 грн - витрат на ІТЗ.
Виконавчий лист у справі №2-1946/2007 видано стягувачу 29 липня 2010 року. До суду виконавчий лист не повертався, в матеріалах справи №2-1946/2007 не зберігається - відповідь Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2024 року на запит адвоката Туніка Ю.М.
Постановою старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Мальованої М.Ю. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 травня 2012 року у виконавчому провадженні №25140256 накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , та заборонено здійснювати його відчуження, що вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав (актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень), запис про обтяження за №1262589.
Згідно з відповіді начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці від 25 жовтня 2024 року за вих. №168973 на запит адвоката Туніка Ю.М. повідомлено, що надати копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 травня 2012 року у виконавчому провадженні №25140256 не є можливим, оскільки відповідно до п. 9.9 наказу Міністерства юстиції України №2274/5 від 25 грудня 2008 року «Про затвердження порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби» (був чинним на той час) строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки, зазначене виконавче провадження знищено згідно акту знищення виконавчих проваджень №1 від 04 січня 2016 року.
Згідно з інформаційної довідки №403563834 від 13 листопада 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , накладено обтяження у виді арешту. Обтяжувач: Ленінський відділ державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, постанова 25140256, видана 10 травня 2012 року.
Відповідно до інформації стягувача АТ «Райффайзен Банк» №81-15-9/7717 від 20 червня 2025 року заборгованість за кредитним договором №013/035-38/30645 від 25 серпня 2005 року ОСОБА_3 29 червня 2016 року була відступлена на користь нового кредитора ПАТ «Вектор Банк» (ЄДРПОУ 39037656) за договором відступлення права вимоги №114/23 від 24 червня 2016 року, укладеного між АТ «Райффайзен Банк» і ПАТ «Вектор Банк».
Згідно з витягу реєстру боржників №114/23-1 від 29 червня 2016 року до договору відступлення права вимоги №114/23 від 24 червня 2016 року загальна сума заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №013/035-38/30645 від 25 серпня 2005 року становить 901443,14 грн (основна сума боргу - 32900,29 грн, відсотки - 55067,29 грн, пеня - 813475,56 грн).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.
Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII).
У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається (частина третя статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII).
У пункті 10 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Згідно частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII арешти з майна боржника знімаються уразі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню.
За змістом частин четвертої, п'ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначено, що:
«законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Як вбачається зі скарги боржник також просив визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у не скасуванні арешту з нерухомого майна. За змістом частин четвертої, п'ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, суд першої інстанції, як і апеляційний суд не встановили випадків, передбачених частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Тому, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання неправомірною бездіяльності щодо не скасування арешту з нерухомого майна.
Також, суд першої інстанції вірно врахував, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
У постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22 (провадження № 61-9753св23) зроблено висновок, що арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України.
Близький за змістом висновок сформульовано у постановах Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 521/14329/20, в ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 754/19209/21, постановах Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г, від 16 травня 2018 року у справі № 10/56-08.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що правові підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 - відсутні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними, процесуальних порушень, які були б обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції чи призвели б до неправильного вирішення справи апеляційним судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Туніка Юрія Миколайовича залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29 жовтня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Матківська М.В.
Рибчинський В.П.