Справа № 201/13544/25
Провадження № 1-кс/201/4606/2025
29 жовтня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання старшого слідчого слідчого відділу 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Донецької обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 22025050000000704, внесеному до ЄРДР 27.06.2025 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 7 ст. 111-1 КК України,
Слідчий звернувся до суду із погодженим прокурором клопотанням про арешт майна.
В обґрунтування заявленого клопотання посилався на те, що В обґрунтування поданого клопотання слідчий вказує, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року - Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн - засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь - якої держави, так і будь - яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь - якій формі або з будь - якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
Будь - яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
Жодні міркування будь - якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2 - 3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько - російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно із статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно - правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії Російської Федерації на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно - політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади та Збройних Сил Російської Федерації (далі - ЗС РФ) виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Своїх злочинних цілей представники влади і ЗС РФ вирішили досягти зокрема шляхом створення і фінансування терористичної організації на території України.
Так, 07 квітня 2014 року на початку війни на сході України так званий «верховный совет днр» на частині території Донецької області проголосив створення так званої «донецкой народной республики» під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених представників влади рф та зс рф, яка за її ознаками є терористичною організацією (далі - «днр»). Координація діяльності цієї терористичної організації, як і її фінансове, матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється невстановленими на цей час представниками влади та ЗС РФ, окремими іноземними громадянами, а також окремими суб'єктами господарської діяльності та громадянами України, лояльно налаштованими до ідей та діяльності «днр».
Указана терористична організація має: конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв'язки; чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організацій; а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов'язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.
Так, представниками самопроголошеної «днр», які контролюються окупаційною адміністрацією Російської Федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські (т.зв. «органи державної влади днр») та силові органи.
На учасників органів силового блоку покладено обов'язки підтримки збройної агресії Російської Федерації та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, зокрема шляхом:
- систематичної організації та здійснення актів застосування збройної сили проти держави України в особі Збройних Сил України, інших військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, зокрема ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню їх службових обов'язків, обстрілів населених пунктів тощо;
- створення не передбачених законом озброєних підрозділів та участь у їх діяльності;
- вербування нових учасників до складу силового блоку «днр» та організація їх у групи, навчання, озброєння та керівництво їхніми діями;
- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об'єктів на території Донецької області з метою їх виводу з-під контролю органів державної влади України та їх включення до самопроголошеного псевдодержавного утворення «днр»;
- захоплення чи заволодіння у інший спосіб зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами з метою оснащення незаконних збройних формувань, які вчиняють дії, направлені на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- координації та узгодження своїх дій з діями регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням;
- блокування виконання правоохоронними органами та підрозділами Збройних Сил України передбачених Конституцією та законодавством України функцій на тимчасово окупованій території України;
- силового подолання опору цивільного населення окупаційній адміністрації шляхом фізичної розправи та незаконного позбавлення волі;
- силової підтримки учасників органів політичного та управлінського блоку незаконних утворень «днр», захопленні, укріпленні та охороні зайнятих ними будівель та споруд.
Водночас на учасників органів політичного блоку покладено обов'язки підтримки збройної агресії Російської Федерації та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом:
- створення та участі в діяльності окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях Донецької області;
- видачі нормативно-правових актів від імені окупаційної адміністрації Російської Федерації та самопроголошених органів державної влади «днр»;
- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності псевдодержавного утворення «днр» з метою схиляння їх до участі у вказаній організації, приховування факту збройної агресії Російської Федерації проти України, отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
- організації збору, отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників організації та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також її розподілу;
- налагодження взаємодії з незаконним псевдодержавним утворенням «днр» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на насильницьку зміну конституційного ладу України;
- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;
- координації та узгодження своїх дій з радниками та інструкторами російської федерації з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням та вчинення умисних дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітації, висвітлення діяльності «днр», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції і заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях та формування думки серед населення про законність власних дій;
- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам силового блоку «днр» для забезпечення їх протиправної діяльності тощо.
При цьому кожний учасник органів політичного та силового блоків «днр» (у т.ч. які долучалися в подальшому до їх складу) усвідомлював, що головним їх завданням є підтримка збройної агресії Російської Федерації та зміна меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.
На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.
Враховуючи викладене, так звана «донецька народна республіка» є стійким об'єднанням невизначеної кількості осіб (більше трьох), яка створена з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому відповідно до абз. 19 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичною організацією.
При цьому терористична діяльність охоплює зокрема організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у них (ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).
07.04.2014 за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО) із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань, яка тривала до 30 квітня 2018 року. У подальшому наказом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 30.04.2018 № 116/2018 розпочато проведення операції Об'єднаних сил.
З квітня 2014 року учасники терористичної організації «днр», реалізуючи злочинний умисел представників влади рф і зс рф щодо досягнення зазначених завдань, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади і місцевого самоврядування, зокрема щодо визнання легітимності діяльності «днр» та влади її керівників, здійснюють захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів інфраструктури на території Донецької області, акти застосування збройної сили проти держави України, чинять збройний опір військовослужбовцям Збройних Сил України та правоохоронним органам України, задіяним у відновленні територіальної цілісності України та забезпеченні правопорядку, вчиняються інші злочини.
Як наслідок, частина території Донецької області опинилась під контролем представників терористичної організації «днр» та відповідно до постанови Верховної Ради України № 254-VIII від 17.03.2015 «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», постанови Верховної Ради України № 252-VIII від 17.03.2015 «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування», Закону України від 18.01.2018 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» набула статусу тимчасово окупованої території.
Чисельні злочини, вчинені представниками терористичної організації «днр» або за їх участі знайшли своє відображення у зверненнях Верховної Ради України до міжнародних організацій та іноземних держав щодо визнання «днр» терористичною організацією. Зокрема, у Зверненні ВРУ до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року за № 129-VIII, та Зверненні до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав-членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому Постановою ВРУ від 14.01.2015 за № 106-VIII, Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтриманого Російською Федерацією міжнародного тероризму» від 22.07.2014 за № 1597-VII, Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 за № 337-VIII, Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України» від 22.07.2014 за № 1596-VII, Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організації «днр» та «днр», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 за № 145-VIIІ.
Факт створення «днр» за підтримки та під контролем Російської Федерації визнано Резолюцією ПАРЕ від 12.10.2016. При цьому в Резолюції зазначено, що «днр» та всі її «установи» не мають будь-якої легітимності у відповідності з українським або міжнародним правом.
Утримання частини території Донецької області, взятої під контроль шляхом насильницьких злочинних дій, та досягнення завдання щодо зміни меж території та державного кордону України в спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, потребує залучення, розміщення та використання значних активів будь-якого роду, зокрема людських та матеріальних, тобто забезпечення функціонування на цій території так званої «правоохоронної системи».
Вказане в свою чергу та намагання досягти однієї з цілей, а саме створення в очах міжнародної спільноти та місцевих мешканців образу «днр» як легітимного державного утворення, що має власні органи державної влади та місцевого самоврядування, надання легітимності процесу здійснення правоохоронних функцій, призвело до прийняття представниками окупаційної адміністрації рішення щодо створення та функціонування окремих так званих «установ політичного та силового блоків «днр».
Для вирішення окремих питань, покладених на «політичний блок», указом №17-4 т.зв. «Совета Министров днр» 17.07.2014 року терористичною організацією «днр» створено не передбачене законодавством України так зване «Міністерство внутрішніх справ», яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Горького, буд. 61.
У невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше січня 2020 року ОСОБА_5 перебуваючи на посаді «старшого інспектора організаційно-аналітичного відділу Міграційної служби Міністерства внутрішніх справ днр», діючи умисно, з ідеологічних мотивів, використовуючи надані представниками терористичної організації «днр» повноваження, вчиняв дії, спрямовані на забезпечення реалізації функцій, покладених на вищевказане «міністерство». Зокрема, на вказаній посаді ОСОБА_5 , через засоби масової інформації висвітлював діяльність «днр» та пропагував роботу «мвс днр» з метою формування думки серед населення і світової спільноти як про законність власних дій, так і про легітимність створення та діяльності «днр».
Таким чином, у період часу з січня 2020 року по невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді «старшого інспектора організаційно-аналітичного відділу Міграційної служби Міністерства внутрішніх справ днр» перебуваючи у будівлі за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Горького, буд. 61, брав участь у терористичній організації «днр».
Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку Народну Республіку» та «Луганську Народну Республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
У подальшому Збройними силами Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації і ЗС Російської Федерації, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по цивільному населенню, також військовими формуваннями Російської Федерації здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, затвердженого Законом України № 2102 - IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє і по нині.
Внаслідок розв'язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24 лютого 2022 року збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Згідно з ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
Згідно переліку затвердженого наказом № 376 від 28 лютого 2025 року Міністерства розвитку громад та територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», Донецький район Донецької області, у тому числі і населений пункт Донецьк тимчасово окупований Російською Федерацією з 07.04.2014.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порушення вимог ст. 1, 2, 17 Конституції України, добровільно зайняв посаду в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.
Окупаційною адміністрацією Донецької області, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 12.01.2023 «Министерство внутренних дел по Донецкой Народной Республике», як територіальний підрозділ, інтегрована до загальної системи Міністерства внутрішніх справ рф.
Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 11.07.2023 року, ОСОБА_5 , діючи умисно, керуючись ідеологічними мотивами, перебуваючи у тимчасово окупованому місті Донецьк, добровільно обійняв посаду (мовою оригіналу) «заместителя начальника управления по вопросам миграции» у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території (мовою оригіналу) «Министерство внутренних дел по Донецкой Народной Республике».
Згідно матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_5 постійно перебуває на тимчасово окупованій території м. Донецька Донецької області, повертатися на підконтрольну Україні територію не планує.
Згідно відомостей РСЦ ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській областях, АРК та м. Севастополі, ОСОБА_5 належить на праві приватної власності автомобіль CHEVROLET LACETTI, номерний знак НОМЕР_1 , vin-код НОМЕР_2 .
Також, згідно витягу з реєстру Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №434674265 від 09.07.2025 на праві спільної часткової власності, ОСОБА_5 належить квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомості - 1041059514101).
У поданому клопотанні слідчим зазначено, що за таких обставин, зазначене майно підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 7 ст. 111-1 КК України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), підлягає арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
На підставі викладеного, слідчий просив накласти арешт майно підозрюваного ОСОБА_5 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та проводити розгляд клопотання в порядку ч. 2 ст. 172 КПК України без участі власника цього майна.
Слідчий у судове засідання по розгляду клопотання не з'явився, про час та місце його розгляду повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд клопотання про арешт майна за його відсутності, на задоволенні наполягав, неприбуття слідчого в судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
З метою забезпечення арешту майна, клопотання розглядається без повідомлення підозрюваного.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання за відсутності осіб, що не з'явилися.
Вивчивши матеріали клопотання та долучені до клопотання матеріали, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Встановлено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за № 22025050000000704 від 27.06.2025 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 7 ст. 111-1 КК України.
У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, воєнним станом в Україні, захопленням м. Донецьк Донецької області та проведенням бойових дій, беручи до уваги те, що існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України та обґрунтовану неможливість вручити повістку про виклик особи, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, в газеті «Урядовий кур'єр», яка є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора опубліковано повістку про виклик підозрюваної на 15.09.2025, 16.09.2025, 17.09.2025, за зазначеною в повістці адресою для проведення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні №22025050000000704.
Жодного разу у призначений час ОСОБА_5 у призначене місце не з'явився, про неможливість та причини неприбуття не повідомив.
Враховуючи наведені вище обставини, слідчим, за погодженням з прокурором відділу Донецької обласної прокуратури, 11.09.2025, з дотриманням вимог ст. ст. 31, 111, 135, 278, 481 КПК України, щодо ОСОБА_5 складено повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України. Відповідно до вимог ст. ст. 135, 276-278 КПК України, 11.09.2025 повідомлення про підозру ОСОБА_5 опубліковано в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора.
Таким чином, 11.09.2025 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 набув статусу підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Постановою слідчого від 24.09.2025 на підставі ст. 281 КПК України, ОСОБА_5 оголошено в розшук.
Постановою прокурора відділу Донецької обласної прокуратури 17.10.2025 кримінальне провадження №22025050000000954 об'єднане до кримінального правопорушення, відомості щодо якого 27.06.2025 внесені до ЄРДР за №220250000000704.
22.10.2025, з дотриманням вимог ст. ст. 31, 111, 135, 278, 279, 481 КПК України, щодо ОСОБА_5 складено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлення про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 7 ст. 111-1 КК України. Відповідно до вимог ст. ст. 135, 276-278 КПК України, 22.10.2025 вказане повідомлення опубліковано в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора разом з повісткою про виклик останнього на 27.10.2025 для вручення. Також, повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру вручено захиснику ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 .
Однак, 27.10.2025 ОСОБА_5 за викликом не з'явився, про причини неявки не повідомив.
Доведено, що відповідно до відомостей з ТСЦ №1452 РСЦ ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській областях, АРК та м. Севастополі, ОСОБА_5 належить на праві приватної власності автомобіль CHEVROLET LACETTI, номерний знак НОМЕР_1 , vin-код НОМЕР_2 .
Також доведено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №434674265 від 09.07.2025 ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності належить частка квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомості - 1041059514101).
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України).
У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).
Вказана норма передбачає можливість накладення арешту на майно підозрюваного щодо якого здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
За положеннями ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Санкція ч.7 ст. 111-1 КК України, за якою зокрема підозрюється ОСОБА_5 , окрім іншого передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Санкція ч. 1 ст. 258-3 КК України, за якою зокрема підозрюється ОСОБА_5 , окрім іншого передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Окрім того, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна суд повинен враховувати розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу). У положеннях пункту 4 цієї ж статті йдеться про те, що у разі задоволення клопотання слідчий суд, застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна, суд зобов'язаний застосовувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Отже, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, за наявності усіх підстав для арешту майна, слідчий суддя прийшов до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, шляхом накладення арешту на зазначене в клопотанні майно.
Керуючись ст. ст.117, 170-173 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання - задовольнити.
Накласти арешт у кримінальному провадженні № 22025050000000704, внесеному до ЄРДР 27.06.2025, на майно підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 7 ст. 111-1 КК України, - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), а саме: автомобіль CHEVROLET LACETTI, номерний знак НОМЕР_1 , vin-код НОМЕР_2 ; частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомості - 1041059514101).
Роз'яснити, що відповідно до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1