344/14298/24
2/465/53/25
Іменем України
(заочне)
07.10.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.,
з участю секретаря судових засідань Венгринюк О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник позивача звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування заявлених вимог вказує, що 24.06.2019 року між ПАТ «Ідея Банк», ОСОБА_1 та ТОВ «Нью Файненс Сервіс» був укладений договір кредиту та страхування №262.00106.005399014, що є змішаним договором відповідно до ст.628 ЦК України та поєднує в собі елементи кредитного договору та договору страхування.
Відповідно до пунктів 3.2, 3.4 вказаного договору позичальник акцептував публічну пропозицію банку про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі - ДКБОФО), що з моменту його акцептування є невід'ємною складовою Договору кредиту та страхування. Таким чином, обидва дані договори у сукупності визначають правове регулювання та регламентують взаємовідносини банку та позичальника в рамках кредитних правовідносин, про що зазначено у п.6 Кредитного договору. Згідно з п.9.1. ДКБОФО банк надає позичальнику споживчий кредит на підставі цього Договору та Договору кредиту, укладеного з позичальником. Умови Договору кредиту в сукупності з умовами цього Договору визначають цілісні умови кредитування позичальника, передбачені Законом України «Про споживче кредитування». У разі виявлення суперечностей між нормами Договору кредиту та цього Договору застосовуються норми Договору кредиту.
Відповідно до п.9.27 ДКБОФО цей Договір в частині споживчого кредиту є укладеним з дня прийняття позичальником пропозиції щодо укладення даного Договору, підписання позичальником Договору кредиту та діє протягом строку кредитування, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків за Договором кредиту та даним Договором.
Договір кредиту та страхування був підписаний позичальником власноручно. Від імені банку договір був підписний з використанням аналогу власноручного підпису уповноваженої особи банку та відтиску печатки банку, відтворених за допомогою технічного пристрою відповідно до п.13.3 публічної пропозиції АТ «Ідея Банк» про приєднання до ДКБОФО в редакції, що діяла з 08.04.2019 року до 15.07.2019 року. Страховий агент, підписуючи Договір кредиту та страхування, діяв від імені ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна Страхування життя" також ж з використанням аналогу власноручного підпису уповноваженої особи та відтиску печатки, відтворених за допомогою технічного пристрою.
Відповідно до п.1.7 Кредитного договору банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на власні потреби в сумі 41171,00 гривень, включаючи витрати на страховий платіж в сумі 5370,13 грн., а позичальник відповідно до п. 9.9 та п. 9.14.2 ДКБОФО зобов'язується повернути кредит разом з процентами до дня/числа кожного місяця, згідно з Графіком.
У пунктах 1.4 та 1.6 Кредитного договору сторони погодили, що строк кредитування становить 6 місяців і датою повернення кредиту є 24.12.2019 року.
Згідно з п.1.3 Кредитного договору позичальник за користування кредитом сплачує банку річну змінювану процентну ставку, яка на день укладення Кредитного договору становила 15,00% річних і в подальшому не змінювалась.
Відповідно до п.9.12, 9.13 ДКБОФО нарахування процентів здійснюється два рази на місяць за методом «факт/факт». Базою для нарахування процентів є неповернена сума кредиту.
Відповідно до п.1.6 Кредитного договору повернення заборгованості за договором здійснюється відповідно до Графіку, що міститься у Додатку №1 до Кредитного договору.
Договір кредиту та страхування є змішаним і у розділі 2 містяться умови щодо страхування, відповідно до яких позичальник уклав з ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна Страхування життя" договір добровільного страхування життя. Розмір страхового внеску за цим договором страхування становить 5370,13 гривень. Вигодонабувачем за цим договором страхування є банк.
За умовами Кредитного договору, а саме п.1.7, та відповідно до п.9.31 ДКБОФО позичальник доручає, а банк бере на себе зобов'язання сплатити за рахунок наданого кредиту та від імені позичальника страховий платіж за таким договором страхування в день надання кредиту.
У пункті 3.12 Кредитного договору сторони погодили, що банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок.
Після укладення Кредитного договору банк свої зобов'язання виконав і перерахував на банківський поточний рахунок позичальника грошові кошти в сумі 41171,00 гривень, з яких також за рахунок суми кредиту сплатив на користь ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна Страхування життя" страховий платіж від імені позичальника в сумі 5370,13 гривень, що підтверджується випискою з транзитного рахунку позичальника, а також відповідними ордерами- розпорядженнями на перерахування коштів.
У подальшому позичальник виконав свої зобов'язання з повернення суми кредиту разом з процентними платежами лише частково. Згідно виписки по рахунку позичальника за весь строк з моменту укладення Кредитного договору і до моменту звернення з цим позовом позичальник сплатив банку лише 2005,27 гривень. Останній платіж проведено 31.07.2019 року. Строк, на який було надано кредит за Договором, сплив 24.12.2019 року. Після закінчення строку кредиту кредитор не здійснював нарахування процентів за користування кредитними коштами, не нараховував штрафні санкції та комісії.
У зв'язку із зазначеним станом на 24.12.2019 року сформувалася наступна заборгованість позичальника перед банком за Договором: заборгованість за основним боргом в сумі 39924,46 гривень; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 18903,67 гривень, що разом становить 58828,13 гривень.
16.11.2023 року між АТ «Ідея Банк» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» (фактор) був укладений договір факторингу №16/11-23.
Також клієнт і фактор підписали всі додатки до договору факторингу, зокрема і друкований Реєстр боржників. Таким чином, фактор набув право вимоги до боржників за первинними договорами, серед яких і право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z62.00106.005399014 від 24.06.2019 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» (клієнт) 29.12.2023 року уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (фактор) договір факторингу №29/12-23.
Відповідно до умов договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023 року ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників за первинними договорами.
Відповідно до Додатку №2 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного договору факторингу, серед інших, до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло і право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 262.00106.005399014 від 24.06.2019 року.
ОСОБА_1 , прострочивши узгоджені строки платежів за кредитним договором №262.00106.005399014 від 24.06.2019 року, порушив зобов'язання і має нести відповідальність щодо сплати на користь ТОВ «Санфорд Капітал» суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Беручи до уваги приписи п.18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України поточний кредитор має право правомірно нарахувати і вимагати сплати індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми за період, починаючи з наступного дня з дати закінчення строку дії кредитного договору - 25.12.2019 року, і до 23.02.2022 року включно.
Таким чином, додатково до суми боргу та процентів, що були нараховані протягом строку дії кредитного договору, відповідно до його умов ОСОБА_1 має також сплатити інфляційні втрати в сумі 11107,58 гривень та три проценти річних в сумі 3829,46 гривень.
Зважаючи на викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 73 765 грн. 17 коп., сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 7 200 грн.
Ухвалою судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.08.2024 року вказану цивільну справу передано до Франківського районного суду м. Львова для розгляду за підсудністю.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 30.12.2024 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судові засідання не з'являвся, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, відзиву, а також будь - яких клопотань на адресу суду не направляв.
Як вбачається із відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 719206 від 02.08.2024 року, зареєстрованим місцем проживання відповідачів є: АДРЕСА_1 . На вказану адресу відповідачу скеровувалися повістки про виклик в судові засідання, однак, такі повернуті на адресу суду із зазначенням «адресат відсутній», що відповідно до положень ст.128 ЦПК України вважається врученням таких повісток відповідачу.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що слід згідно ст.280 ЦПК України проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Наявних у справі матеріалів про права та обов'язки сторін достатньо для її розгляду у відсутності відповідача.
У відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України).
Судом встановлено, що 24.06.2019 року між ПАТ «Ідея Банк», ОСОБА_1 та ТОВ «Нью Файненс Сервіс» був укладений договір кредиту та страхування №262.00106.005399014. Згідно з п.9.1. Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі - ДКБОФО) банк надає позичальнику споживчий кредит на підставі цього Договору та Договору кредиту, укладеного з позичальником.
Відповідно до п.1.7 Кредитного договору банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на власні потреби в сумі 41171,00 гривень, включаючи витрати на страховий платіж в сумі 5370,13 грн., а позичальник відповідно до п. 9.9 та п. 9.14.2 ДКБОФО зобов'язується повернути кредит разом з процентами до дня/числа кожного місяця, згідно з графіком.
У пунктах 1.4 та 1.6 Кредитного договору сторони погодили, що строк кредитування становить 6 місяців і датою повернення кредиту є 24.12.2019 року.
Згідно з п.1.3 Кредитного договору позичальник за користування кредитом сплачує банку річну змінювану процентну ставку, яка на день укладення кредитного договору становила 15,00% річних і в подальшому не змінювалась.
Відповідно до п.3 договору нанесенням власноручного підпису під цим Договором позичальник:
-погоджується з тим, що ДКБОФО, Тарифи га Паспорт споживчого кредиту є невід'ємними складовими цього Договору та зобов'язується виконувати їх умови;
-підтверджує, що ознайомлений з ДКБОФО і Тарифами, в тому числі з паперовими версіями розміщеними у відділенні Банку або Кредитного посередника, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Окрім того, позичальник беззастережно погоджується з тим, що банк має право в односторонньому порядку вимагати дострокового повернення кредиту відповідно до ДКБОФО;
-акцептує Публічну пропозицію про приєднання до ДКБОФО АТ "Ідея Банк", яка розміщена на офіційному веб-сайті банку www ideabank ua;
-підтверджує і засвідчує, що вся інформація та/або документи, надані ним банку є повною та достовірною у всіх відношеннях і він зобов'язується повідомляти банк про будь-які зміни в цій інформації, що можуть статися, не пізніше, ніж через 3 банківських дні від настання таких змін.
У пункті 3.12. Кредитного договору сторони погодили, що банк відкриває позивальнику банківський поточний рахунок.
Згідно з п.4 договору сторони дійшли згоди про те, що в Додатку №1, що є невід'ємною частиною Договору, зрозуміло та доступно викладено: детальний розпис складових загальної вартості кредиту та реальної процентної відсоткової ставки; графік платежів з поверненням кредиту, сплати процентів за його користування; сум комісійної винагороди та інших платежів за договором.
Відповідно до п.6 договору всі відносини між позичальником та банком, що не врегульовані Договором, регулюються ДКБОФО, який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом, додатково до тих, що вказані в Договорі, і є невід'ємною частиною Договору, чинна редакція якого розміщена на сайті банку: www ideabank.ua.
Сторони обумовили, що Договір набуває чинності в частині споживчого кредиту з моменту списання коштів з позичкового рахунку для виконання п.1.7 (п.8 договору).
Відповідно до Додатку №1 до договору кредиту №262.00106.005399014 від 24.06.2019 року «Паспорт споживчого кредиту», який підписаний Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , сторони погодили дати платежів, плату за обслуговування кредитної заборгованості, кількість днів у розрахунковому періоді, суму платежу за розрахунковий період, погашення суми кредиту, погашення процентів за користування кредитом, інші послуги банку, реальну річну процентну ставку, загальну вартість кредиту.
АТ «Ідея Банк» свої зобов'язання за договором кредиту та страхування №262.00106.005399014 виконав, надавши відповідачу кредитні кошти в сумі 41 171 грн., що підтверджується ордерами-розпорядженнями №1 та №2 від 24.06.2019 року про видачу кредиту.
При цьому, відповідно до п.1.7 договору банк надає кредит позичальнику для власних потреб шляхом переказу коштів в розмірі 41171 грн. на рахунок № НОМЕР_1 позичальника, який відкритий в АТ "Ідея Банк", та позичальник доручає банку оплатити страховий внесок за рахунок кредиту в розмірі 5370,13 грн. згідно з умовами Договору добровільного страхування життя, укладеного відповідно до п.2 цього Договору. Спосіб оплати визначено наступний - переказ коштів на рахунок ПрАТ «Страхова Компанія «ПЗУ Україна Страхування Життя» в АТ «Ідея Банк» через транзитний рахунок, відкритий в АТ «Ідея Банк».
Згідно довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №262.00106.005399014 від 24.06.2019 року, яка видана АТ «Ідея Банк», заборгованість останнього станом на 16.11.2023 року становить 64 114 грн. 67 коп., яка складається із: заборгованості за основним боргом - 39924,46 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 18903,67 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями - 5286,54 грн.
Судом також встановлено, що16.11.2023 року між АТ «Ідея Банк» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» (фактор) був укладений договір факторингу №16/11-23. Згідно додатку до вказаного договору фактор набув право вимоги до боржників за первинними договорами, серед яких і право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z62.00106.005399014 від 24.06.2019 року.
29.12.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (фактор) укладено договір факторингу №29/12-23. Відповідно до умов договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023 року ТОВ «Санфорд Каптіал» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників за первинними Договорами. Відповідно до Додатку №2 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного договору факторингу, серед інших, до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло і право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 262.00106.005399014 від 24.06.2019 року.
Приписами пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Приписами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до приписів частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Нормою статті 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з положеннями частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).
За змістом частини 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до положень частини 1 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частина 1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник, у даному випадку відповідач, вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, який встановлений договором чи законом.
Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, а якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, зокрема, у цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 ЦК України). При цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).
Тобто, за змістом цього положення несприятливі умови для нового кредитора пов'язуються із виконанням боржником обов'язку первісному кредитору, а не у звільненні останнього від такого обов'язку в цілому. Однак, відповідач не надав до суду доказів належного виконання ним свого обов'язку первісному кредитору АТ «Ідея Банк», як і наступним кредиторам у його грошовому зобов'язанні - ТОВ «ФК «Сонаті» та ТОВ «Санфорд Капітал» (позивач у справі).
З огляду на викладене суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази підтверджують укладення між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 договору кредиту, отримання відповідачем кредитних грошових коштів та їх неповернення як правонаступнику АТ «Ідея Банк» - ТзОВ «Санфорд Капітал», так і первісному кредитору, тобто невиконання відповідачем умов укладеного договору, у зв'язку з цим позивач вправі вимагати захисту своїх прав в судовому порядку шляхом стягнення із боржника фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати процентів.
Враховуючи вищенаведене, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до переконання, що вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 64 114 грн. 67 коп. у зв'язку із невиконанням відповідачем ОСОБА_1 умов договору №262.00106.005399014 від 24.06.2019 року підлягають до задоволення.
Крім того, відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року в справі №444/9519/12 та від 04.02.2020 року в справі №912/1120/16, після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зокрема, як вбачається із наявного у справі розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних від суми боргу, відповідачу ОСОБА_1 , який прострочив узгоджені строки платежів за Кредитним договором №262.00106.005399014 від 24.06.2019, нараховані штрафні санкції в порядку статті 625 ЦК України за період із 25.12.2019 року по 23.02.2022 року, а тому, останній повинен сплатити суму боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, де інфляційні втрати розраховані в сумі 11 107 грн. 58 коп. та три проценти річних - у розмірі 3829,46 грн.
При цьому, відповідачем ОСОБА_1 не надано до суду доказів, які спростовували би наданий розрахунок заборгованості перед позивачем ТОВ «Санфорд Капітал», як новим кредитором у грошовому зобов'язанні, а також не доведено належними доказами відсутність такої заборгованості перед позивачем чи попередніми кредиторами (АТ «Ідея Банк» і ТОВ «ФК «Сонаті»).
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн., а тому, у зв'язку із задоволенням позову, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст.141 ЦПК України.
Щодо вимоги позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір про надання правничої допомоги № 1/04 від 01.04.2024 року, укладений між ТОВ «Санфорд Капітал» та АО «Альянс ДЛС»; акт приймання - передачі послуг з правничої допомоги від 10.06.2024 року, відповідно до якого позивачу надано послуги із проведення юридичного аналізу, складання та подання позовної заяви на загальну суму 7200 грн.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 7200 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованість за кредитним договором № Z62.00106.005399014 від 24.06.2019 року в загальному розмірі 73 765 (сімдесят три тисячі сімсот шістдесят п'ять) грн. 17 коп., яка включає в себе: заборгованість за основним боргом в розмірі 39 924 (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн. 46 коп.; заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 18 903 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот три) грн. 67 коп.; інфляційні втрати в розмірі 11 107 (одинадцять тисяч сто сім) грн. 58 коп.; три проценти річних в розмірі 3 829 (три тисячі вісімсот двадцять дев'ять) грн. 46 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» витрати на правову допомогу в розмірі 7200 (сім тисяч двісті) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал», м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Суддя Величко О.В.