Справа № 464/4541/24
пр.№ 2/464/556/25
29.10.2025 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова у складі судді Тімченко О.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, з участі представників сторін: позивача - адвоката Магировського Т.А., відповідача - адвоката Антонюк О.О.,
Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова з позовною заявою в порядку цивільного судочинства, в якій просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 85000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 3 446 665 грн, покликаючись на невиконання взятих на себе зобов'язань.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено суддю Тімченко О.В.
Суддя ухвалою від 26 липня 2025 року позов було прийнято до розгляду з відкриттям провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначенням у підготовче засідання.
Суддя ухвалою від 26 липня 2025 року задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на все майно, що належить відповідачу, у межах ціни позову - суми заборгованості в розмірі 85000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 3 446 665 грн.
Відповідачем подано відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, що ніколи з позивачем договір позики не укладав та жодних розписок не надавав, а подані позивачем документи є недостовірними.
Позивач скористався правом відповіді на відзив, а відповідач - заперечення.
Суд ухвалою від 21 липня 2025 року, постановленою судом без оформлення окремого документа і зазначеною у протоколі судового засідання, відмовив відповідачу у клопотанні про призначенні комплексної почеркознавчої та технічної судової експертизи за безпідставністю.
Суд ухвалою від 21 липня 2025 року, постановленою судом без оформлення окремого документа і зазначеною у протоколі судового засідання, закрив підготовче провадження та призначив до судового розгляду по суті.
Під час судового розгляду справи у судовому засіданні:
представник позивача надав пояснення у підтримання обставин, викладених у позові, та просить позов задоволити. Ствердив, що: надано усі докази, що б підтверджували заборгованість відповідача за позикою, розписку від 2011 року позивачем втрачено, не зміг пояснити чи спростувати з наданням доказів призначення платежу «допомога рідним» у довідці АТ «КРЕДОБАНК» від 10 жовтня 2024 року.
представник відповідача проти позову заперечила та просить у такому відмовити за безпідставністю, адже між сторонами не виникали договірні відносини позики та докази таких відсутні.
Порядок здійснення цивільного судочинства встановлений ЦПК України, за яким суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях (ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України).
За позицією Верховного Суду у справі № 607/16163/19 (постанова від 27 січня 2021 року) обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог.
У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст.ст.1047, 1049 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21 виснував, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача коштів за договором позики, які ним не повернуто в повному обсязі.
Відповідачем заперечено факт укладення такого договору позики, так як з 2002 року проживає та працює за кордоном, потреби у коштах не було, розписок (до ознайомлення зі справою) не бачив, не підписував та не друкував, вважає їх підробленими.
Відповідно до наданої суду фотокопії розписки, датованої 17 січня 2011 року, відповідач підтвердив, що позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США, які вона перерахувала на його ім'я згідно з квитанцією від 11 грудня 2009 року; позику зобов'язався повернути на першу вимогу, але не пізніше 11 грудня 2015 року.
Як регламентовано ст.95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Представником позивача у суді стверджено, що позивач втратила оригінал розписки від 17 січня 2011 року, написаної від імені відповідача, відтак надати такий суду не можуть.
З урахуванням викладеного суд позбавлений можливості безпосередньо дослідити вказаний борговий документ, що відсутній у позивача, тому не бере до уваги наявну в матеріалах справи копію розписки від 17 січня 2011 року.
Довідка АТ «КРЕДОБАНК» № 158-23057/24 від 10 жовтня 2024 року про те, що станом на 11 грудня 2009 року було здійснено операцію на суму 100 000 доларів США, за яким платником є позивач, а відповідач - одержувач, не може виступати належним доказом факту позики, адже у призначенні платежу зазначено «допомога рідним». Таке зазначення платежу не узгоджується із суттю відносин позики.
Позивачем також долучено копію розписки від 15 червня 2016 року (оригінал оглянуто у суді), за змістом якої відповідач підтвердив, що позичив у позивача грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США, які вона перерахувала на його ім'я згідно з банківською квитанцією від 11 грудня 2009 року. 24 червня 2016 року ним повернуто 15 000 доларів США, залишок боргу становить 85 000 доларів США. Позику зобов'язується повернути не пізніше 11 грудня 2022 року.
Аналізуючи вказаний письмовий доказ, який ґрунтується на непідтверджених фактах минулих подій, суд приходить до висновку, що такий достеменно не свідчить про отримання відповідачем грошових коштів від позивача, як і не підтверджує існування між сторонами саме боргового зобов'язання.
До того ж указаний документ не може достеменно підтверджувати повернення коштів позичальником, адже у ст.545 ЦК України закріплено положення, що, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Тобто, саме позивач як кредитор повинен був підтвердити повернення коштів, чого судом не встановлено.
Інших доказів позивачем, який користується професійною правничою допомогою, не надано.
З огляду на викладене у своїй сукупності позивачем з наданням переконливих доказів не доведено, а судом не встановлено існування між сторонами у справі правовідносин за договором позики, виходячи із дійсного змісту та достовірності документів, на підставі яких доказується факт укладення договору позики і його умов.
З урахуванням принципів диспозитивності та змагальності цивільного процесу, розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі поданих учасниками доказів, Суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, які б підлягали судовому захисту, що зумовлює відмову у позові. Суд погоджується із слушними аргументами сторони відповідача, аргументи позивача зводяться до власного тлумачення обставин справи та чинного законодавства. У матеріалах справи відсутні відомості, які б спростовували даний висновок рішення суду та беззастережно доводили протилежне.
Відмова в задоволенні позову із зазначених підстав не позбавляє позивача можливості в подальшому звернутися до суду із вимогами про повернення безпідставно набутого/збереженого майна, як це передбачено ст.ст.1212, 1213 ЦК України.
У даній справі судом надано відповіді на доречні аргументи сторін, здатні вплинути на вирішення спору (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 910/6322/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 990/135/22).
У зв'язку з відмовою в позові судові витрати до відшкодування позивачу не підлягають (ст.141 ЦПК України).
У відповідності до положень ч.9 та ч.10 ст.158 ЦПК України, у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, вжиті заходи забезпечення позову згідно з ухвалою від 26 липня 2024 року зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням, після чого підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Відмовити в задоволенні позову.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 26 липня 2024 року, після набрання законної сили рішенням суду.
Судові витрати позивача залишити по понесеним.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Рішення набирає законної сили в порядкуст.273 ЦПК України.
Інформація про учасників справи:
позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Повне рішення складено 29 жовтня 2025 року.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО