79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
24.10.2025 Справа № 914/2572/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Український струм», м. Київ
до відповідача: Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр», с. Виннички, Львівська область
про стягнення 60 554,52 грн
Суддя Наталія Мороз
За участю секретаря с/з Олександри Псярук
Представники:
Від позивача: І. Тітов
Від відповідача: не з'явився
Суть спору:
В провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа № 914/2572/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український струм» до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» про стягнення 60 554,52 грн.
Ухвалою суду від 27.08.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 08.09.2025 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Український струм» від 03.09.2025 про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції.
16.09.2025 розгляд справи по суті відкладено на 24.10.2025, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.
В судове засідання 24.10.2025 позивач з'явився в режимі відеоконференції, дав пояснення по суті справи. Позов просить задоволити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
24.10.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання, в якому останній просить суд розглянути справу по суті без участі представника відповідача та відмовити в задоволенні позовних вимог. Однак вказане клопотання надійшло до суду після закінчення судового засідання, у зв'язку з чим не могло бути розглянуте під час його проведення.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем, як споживачем, умов договору про постачання електричної енергії споживачу в частині повної та своєчасної оплати за поставлену позивачем електричну енергію.
Враховуючи наведене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Український струм» звернулось до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача 56 590,15 грн основного боргу, 2 886,10 грн інфляційних втрат, 1 078,27 грн 3% річних та 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позиція відповідача.
Відповідач зазначає, що за договором № 2204/1105 від 26.09.2024 Центр легеневого здоров'я повністю сплатив узгоджену суму 2 088 428,10 грн, що підтверджується актом звірки, а тому заборгованість відсутня.
Заявлена позивачем до стягнення сума виходить за межі укладеного договору, а відтак останній не може бути підставою для позовних вимог. Посилаючись на ст. ст. 48, 49 Бюджетного кодексу України зазначив, що оплата комунальним підприємством можлива лише в межах бюджетних зобов'язань, визначених договором; оплата понад встановлену суму суперечить законодавству та є неможливою.
Крім того, зазначив, що після повного виконання умов договору підстав для додаткового стягнення вартості електричної енергії немає, оскільки відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії, у разі припинення дії договору подальше постачання має здійснювати постачальник «останньої надії».
У зв'язку з наведеним, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, в позові просить відмовити.
Обставини справи.
Одним із видів діяльності позивача є торгівля електроенергією (КВЕД 35.14).
26.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український струм» (позивач, за договором - постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» (відповідач, за договором - споживач) укладено договір № 2204/1105 про постачання електричної енергії споживачу.
У відповідності до умов казаного договору, постачальник продає електричну енергію код за ДК 021:201509310000-5 - Електрична енергія, споживачу для забезпечення потреб споживача, а споживач сплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п.1.1). Обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу електричної енергії (п.1.2). Початком постачання електричної енергії споживачу є дата зазначена в листі та/або повідомленні про дату початку постачання (п.2.1). Обсяг закупівлі електричної енергії (товару) складає 330000 кВт/год (п.2.4). Обсяг проданої споживачу електроенергії визначається ОСР та підтверджується шляхом підписання сторонами до 10 числа місяця наступного за розрахунковим відповідного акту купівлі-продажу електричної енергії/ акту приймання-передачі електричної енергії/ акту прийняття-передавання товарної продукції (п.2.6). На дату укладення договору ціна складових 1 кВт. Год становить 6, 32856996 грн 1 кВт (п.4.2). Загальна вартість даного договору становить 2 088 428,10 грн в тому числі ПДВ 20% 348 071,35 грн (п.4.3). Оплата рахунку постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк не раніше 10 робочих днів з моменту підписання сторонами акту купівлі-продажу електричної енергії/ акту приймання-передачі електричної енергії (п.4.8). Цей договір набирає чинності з дня укладення договору про закупівлю та діє до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.12.1).
26.09.2025 споживачем підписано заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу.
В подальшому між позивачем та відповідачем було укладено ряд додаткових угод до договору, якими сторони змінювали ціну (вартість) електричної енергії за договором, строк його дії.
Зокрема, додатковою угодою № 1 від 15.11.2024, сторони визначили ціну у жовтні 2024 року на рівні 6,327938 грн за 1 Квт.год з ПДВ.
Додатковою угодою № 2 від 23.12.2024, сторони визначили ціну у грудні 2024 року на рівні 8,105686 грн. за 1 Квт.год. з ПДВ
Додатковою угодою № 3 від 30.12.2024, пункт 12.1 договору викладено в наступній редакції: «Цей договір набирає чинності з дня укладення договору про закупівлю та діє в частині постачання електричної енергії до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків до 31.01.2025 та в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором».
29.01.2025 сторонами укладено додаткову угоду № 4 до договору № 2204/1105 про постачання електричної енергії споживачу.
На виконання взятих на себе за договором зобов'язань позивач поставив відповідачу електричну енергію на загальну суму 2145 018,25 грн (за жовтень 2024 - 562 989,56 грн; листопад 2024 - 753 465,47 грн; грудень 2024 - 828 563,22 грн (остаточна ціна за грудень визначена на підставі ціни, узгодженої сторонами у додатковій угоді № 2), що підтверджується підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін актами № УСБП-003271 від 31.10.2024, № УСБП-003686 від 30.11.2024 та № УСБП-003802 від 31.12.2024 (в матеріалах справи).
Однак, відповідачем оплачено спожиту електричну енергію лише частково - на загальну суму 2 088 428,10 грн, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість в розмірі 56 590,15 грн.
Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 56 590,15 грн основного боргу, 2 886,10 грн інфляційних втрат, 1 078,27 грн 3% річних та судових витрат.
Оцінка суду.
Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В даному випадку, між сторонами виникло господарське зобов'язання на підставі договору № 2204/1105 від 26.09.2024.
Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом п. 8 ч. 1 ст. 46 ЗУ «Про ринок електричної енергії», оператор системи розподілу забезпечує комерційний облік відповідно до цього Закону, правил ринку та кодексу комерційного обліку, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Згідно з ст. 56 ЗУ "Про ринок електричної енергії", умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.
У відповідності до ст. 57 вказаного Закону, електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ) якими врегульовано взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем.
Згідно з п. 1.2.7 ПРРЕЕ, постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу та укладається в установленому цими Правилами порядку.
За змістом п. 3.1.1 ПРРЕЕ, постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами.
Згідно з п. 3.1.7 ПРРЕЕ, договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.
Відповідно до п. 4.1 та п. 4.2 ПРРЕЕ, розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів. Послуги з розподілу або передачі електричної енергії оплачуються відповідно до умов договору споживача з електропостачальником або споживачем, або електропостачальником на зазначений у відповідних договорах поточний рахунок оператора системи.
Згідно з п. 4.12 ПРРЕЕ, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.
Пунктом 5.5.5 ПРРЕЕ передбачено обов'язки споживача електричної енергії, зокрема сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору; здійснювати оплату рахунків, виставлених на підставі актів про порушення цих Правил та умов договору.
Положеннями ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, на виконання умов договору про постачання електричної енергії споживачу № 2204/1105 ТзОВ «Український струм» за період жовтень-грудень 2024 року поставлено КНП ЛОР «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» електричну енергію на загальну суму 2145018,25 грн. Проте, споживачем лише частково оплачено вартість використаної електричної енергії, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість в розмірі 56 590,15 грн.
Покликання відповідача на те, що заявлена позивачем до стягнення сума виходить за межі укладеного договору, а відтак, останній не може бути підставою для позовних вимог суд оцінює критично з огляду на положення ч. 3 ст. 670 ЦК України, у відповідності до яких якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін. Крім того, суд зазначає, що поставка електричної енергії здійснювалася в межах дії договору, який є обов'язковим для виконання сторонами. Споживши електричну енергію відповідач не сплатив в повному обсязі за товар та не припинив власне електроспоживання відповідно до умов договору та Правил РРЕЕ.
Таким чином, беручи до уваги, що факт надання послуг відповідачем не спростовано, докази незгоди з вказаними в платіжних документах даними стосовно обсягу розподіленої електроенергії в матеріалах справи відсутні, відтак, позовна вимога про стягнення основного боргу в розмірі 56 590,15 грн підлягає до задоволення. Доказів зворотнього суду не надано.
Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі наведеного, позивачем нараховано відповідачу 2 886,10 грн інфляційних втрат та 1 078,27 грн 3% річних, у відповідності до розрахунку позовних вимог, долученого до позовної заяви та за вказані в ньому періоди.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до чинного законодавства (у межах заявлених позивачем періодів) за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» платформи «LIGA:ZAKON» онлайн ресурсу «ІПС:LIGA360», суд встановив, що такі обраховані вірно і підлягають стягненню.
Верховний Суд ненодноразово наголошував на необхідності застосування судами категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Верховний Суд зазначив, що стандарт доказування "вірогідність доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають до задоволення.
Таким чином, станом на день прийняття рішення, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору та порушенням строків оплати за отриманий товар - підтверджена матеріалами справи та становить 56 590,15 грн основного боргу, 2 886,10 грн інфляційних втрат та 1 078,27 грн 3% річних. Доказів зворотнього суду не надано.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладеного між сторонами договору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.
Судові витрати.
Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд також звертає увагу позивача, що нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України "Про судовий збір".
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 3028 гривень.
Згідно з ч.3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
В даному випадку, за подання до господарського суду через систему «Електронний суд» позову майнового характеру позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено 3 028,00 грн судового збору, згідно платіжного документа № 3316 від 21.08.2025.
Судом встановлено, що позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України судового збору у розмірі 605,60 грн (у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом).
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача також 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частинами 1, 3 ст. 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Зазначеним положенням Конституції України кореспондує ст. 16 ГПК України, нормами якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Виходячи з аналізу положень ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
На підтвердження надання професійної правничої допомоги у справі № 914/2572/25 позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги № 19/08/25 від 19.08.2025, укладений між ТзОВ «Український струм» та адвокатом фізичною особою-підприємцем Тітовим Ігорем Сергійовичем; додатком № 1 до договору № 19/08/25 про надання правничої допомоги від 19.08.2025; звітом про надані послуги на 19.08.2025 на суму 20 000,00 грн; детальним описом наданих юридичних послуг на 19.08.2025 на суму 20 000,00 грн; актом № 1 наданих послуг, у відповідності до якого, загальна вартість наданих послуг склала 20 000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що вважає розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20000,00 грн завищеним та необґрунтованим, оскільки, на його думку, при визначенні гонорару необхідно враховувати складність справи, кваліфікацію та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта, а також витрачений адвокатом час.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оцінивши надані докази та доводи сторін, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн є обґрунтованою, реальною та розумною, відповідає складності справи, обсягу наданих послуг і часу, витраченому адвокатом на їх виконання, а відтак підлягає задоволенню в повному обсязі.
Заперечення відповідача щодо розміру заявлених позивачем витрат суд до уваги не приймає, оскільки зазначені витрати підтверджені належними та допустимими доказами, були необхідними для забезпечення ефективного захисту прав та інтересів позивача. Враховуючи, що спір у даній справі виник з вини відповідача, тому витрати на професійну правничу допомогу покладаються на останнього.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 124, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» (81150, Львівська обл., с. Виннички, вул. Медична, 2, ідентифікаційний код 01998147) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український струм» (01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 18/7, ідентифікаційний код 44378553) - 56 590,15 грн основного боргу, 2 886,10 грн інфляційних втрат, 1 078,27 грн 3% річних, 2 422,40 грн судового збору та 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення складено 29.10.2025
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.