29 жовтня 2025 року м. Харків Справа № 917/750/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В. , суддя Хачатрян В.С.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВК АГРО СЕРВІС» (вх.№1769П/1-43) на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.07.2025 (суддя Д.М. Сірош, повний текст складено 21.07.2025) у справі №917/750/25
за позовом Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, м. Лубни, Полтавська область,
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВК АГРО СЕРВІС» с. Щербані, Полтавська область,
про стягнення безпідставно збережених коштів,
Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК АГРО СЕРВІС", про стягнення 99 337,12 грн за період з 01.02.2023 по 31.03.2025 за користування земельною ділянкою площею 0,1964 га, кадастровий номер 5322881101:01:002:0122 за адресою: Полтавська область, Лубенський район, село Вовчик, вул. Іларіона Сухомлина, 1 без правовстановлюючих документів.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.07.2025 по справі №917/750/25 позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК АГРО СЕРВІС" на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області безпідставно збережені кошти у розмірі 99 337,12 грн за період з 01.02.2023 по 31.03.2025 за користування земельною ділянкою площею 0,1964 га, кадастровий номер 5322881101:01:002:0122 за адресою: Полтавська область, Лубенський район, село Вовчик, вул. Іларіона Сухомлина, 1 та 3028,00 грн судового збору.
В обґрунтування вказаного рішення суд першої інстанції зазначив наступне:
- внаслідок порушення відповідачем земельного законодавства, а саме користування землею без належним чином оформленого права, розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 0,1964 га, кадастровий номер 5322881101:01:002:0122, відповідно до розрахунку позивача за період з 01.02.2023 по 31.03.2025 становлять 99 337,12 грн; відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди землі, фактично збільшив свої доходи, а Лубенська міська рада Лубенського району Полтавської області втратила належне їй майно (кошти від орендної плати за землю);
- витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, зазначена нормативна грошова оцінка не є предметом позовних вимог та не оскаржувалась відповідачем.
До Східного апеляційного господарського суду 11.08.2025 в системі "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю “ВК АГРО СЕРВІС» надійшла апеляційна скарга, в якій заявник просить суд:
1. Скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 21 липня 2025 року у справі №917/750/25, та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
2. Стягнути з УПРАВЛІННЯ З ПИТАНЬ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ТА ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ЛУБЕНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (Місцезнаходження: 37500, м. Лубни, вул. Я. Мудрого, 33, Ідентифікаційний код юридичної особи: 37504366) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ВК АГРО СЕРВІС» (Ідентифікаційний код юридичної особи: 44778330, місцезнаходження: 38750, Полтавська обл., с. Щербані, вулиця Центральна буд. 44) 3633 грн 60 коп. витрат на оплату судового збору.
В обґрунтування своєї правової позиції апелянт зазначає, що, як вбачається з доданого до апеляційної скарги Викопіювання з містобудівної документації «Генеральний план з планом зонування с. Вовчик Лубенського району Полтавської області», затвердженого рішенням п'ятдесятої сесії восьмого скликання Лубенської міської ради від 13.02.2025 року «Про затвердження Генерального плану с. Вовчик», спірна земельна ділянка має цільове призначення: території для розміщення сільськогосподарських будівель і дворів і зміною функціонального використання; отже, з 13 лютого 2025 року розрахунок нормативно-грошової оцінки здійснений позивачем та встановлений судом 1 інстанції не може бути вірним, оскільки цільове призначення спірної земельної ділянки у березні 2025 року не відповідало тому, про яке зазначав позивач.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2025 справу №917/750/25 передано на розгляд суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В., суддя Хачатрян В.С.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.08.2025 у справі №917/750/25 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВК АГРО СЕРВІС» на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.07.2025 у справі №917/750/25 залишено без руху, оскільки апелянтом в порушення п.2 ч.3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України до скарги не було додано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Після усунення заявником недоліків скарги, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, витребувано з суду першої інстанції матеріали даної справи; позивачу встановлено строк 15 днів з моменту вручення вказаної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу. З урахуванням ціни позову, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
02.09.2025, тобто в межах установленого судом строку, позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обґрунтування відзиву позивач зазначає наступне:
- у пункті 47 Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 № 926 зазначено, що розроблення містобудівної документації вважається завершеним і містобудівна документація на місцевому рівні вважається чинною не раніше моменту внесення відповідних даних до Реєстру містобудівної документації Містобудівного кадастру на державному рівні та Державного земельного кадастру; на момент подання позову до суду зміни до Державного земельного кадастру не вносилися;
- згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності, крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, отже, за умови незмінності інших технічних показників земельної ділянки визначення актуального розміру нормативно грошової оцінки земельної ділянки проводиться шляхом її індексації на 1 січня поточного року;
- розрахунок суми безпідставно збережених коштів зроблений на підставі витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки відповідно до Положення про порядок визначення розмірів плати за землю при укладенні договорів на користування землею у Лубенській територіальній громаді, затвердженого рішенням Лубенської міської ради від 17.10.2024, яке є чинним.
З матеріалів справи вбачається, що сторони належним чином повідомленні про відкриття апеляційного провадження та розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від учасників справи до суду не надходило.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила таке.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК АГРО СЕРВІС" перебуває нежиле виробниче приміщення площею 501 кв.м, за адресою: Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Вовчик, вул. Іларіона Сухомлина, 1 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна згідно акту приймання - передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК АГРО СЕРВІС" від 31.01.2023.
Зазначений об'єкт нерухомості знаходяться на сформованій земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,1964 га, кадастровий номер 5322881101:01:002:0122 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується апелянтом, відповідач звернувся до Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області із заявою від 24.04.2024 № 3-2404/24 про укладення договору оренди землі на зазначену ділянку. Рішенням Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області від 30.05.2024 надано земельну ділянку в оренду строком на 10 років, однак відповідач договір не уклав та продовжує користуватися земельною ділянкою без правових підстав.
У період з 01.02.2023 по 31.03.2025 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, плату за користування землею не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалася для розміщення об'єкту нерухомого майна, що знаходився у його власності.
Зазначене стало підставою для звернення Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради до господарського суду з позовом у даній справі.
Позивач просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі 99 337,12 грн за період з 01.02.2023 по 31.03.2025 за користування земельною ділянкою площею 0,1964 га, кадастровий номер 5322881101:01:002:0122.
В обґрунтування розрахунку вказаної суми позивач посилався на Витяги з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за відповідні періоди (які додано до позовної заяви).
А саме, відповідно до Витягу № НВ-5300785912023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок з датою формування 09.10.2023, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 678 640,56 грн, відповідно до Витягу № НВ-5300472272024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок з датою формування 20.05.2024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 7132 46,24 грн, відповідно до Витягу № НВ-9950491142025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок з датою формування 04.03.2025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 281 141,25 грн.
Оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду позов задоволено - з наведених вище підстав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент набуття відповідачем права власності на нерухоме майно), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також права постійного користування та оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Саме на землекористувача покладається обов'язок вчинення певних дій, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України “Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується апелянтом, відповідач використовував земельну ділянку без належним чином оформленого права, плату за користування землею не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об'єктів нерухомого майна, що перебувають у його власності.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно з статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Отже, як правильно зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні із посиланням на вищенаведені норми чинного законодавства, а також на відповідні вимоги Податкового кодексу України та інших нормативно-правових актів, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки використовував ділянку та зберіг кошти, які мав сплатити за користування нею, і зобов'язаний повернути ці кошти позивачеві на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
За змістом апеляційної скарги, заявник, не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, наводить єдиний аргумент, а саме, те, що, відповідно до Викопіювання з містобудівної документації «Генеральний план з планом зонування с. Вовчик Лубенського району Полтавської області», затвердженого рішенням п'ятдесятої сесії восьмого скликання Лубенської міської ради від 13.02.2025 року «Про затвердження Генерального плану с. Вовчик», спірна земельна ділянка має цільове призначення: території для розміщення сільськогосподарських будівель і дворів і зміною функціонального використання; отже, з 13 лютого 2025 року розрахунок нормативно-грошової оцінки здійснений позивачем та встановлений судом 1 інстанції не може бути вірним, оскільки цільове призначення спірної земельної ділянки у березні 2025 року не відповідало тому, про яке зазначав позивач.
На підтвердження наведених аргументів заявником до скарги додано Витяг із містобудівної документації (на 3 арк.), надісланий Відділом містобудування і архітектури виконавчого комітету Лубенської міської ради у відповідь на адвокатський запит представника відповідача, адвоката Вовк С.С., супровідним листом від 21.05.2025.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у запереченнях щодо розгляду заяви в порядку спрощеного провадження (поданих до суду першої інстанції через систему «Електронний суд» 12.05.2025) зазначив про те, що відповідний Витяг, який, на думку відповідача, має значення для правильного вирішення спору, буде подано після отримання відповіді на адвокатський запит. Проте до прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення від 21.07.2025 цей доказ подано не було. Відзиву на позовну заяву відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи №917/750/25, також не надав.
Згідно із вищенаведеними приписами ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення визначають обов'язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об'єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20, від 24.06.2025 у справі № 906/781/24).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16) У постанові Верховного Суду від 24.07.2024 у справі № 646/857/18, викладено висновки, відповідно до яких випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними: 1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; 2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду; 3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; 4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо); 5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Як вбачається з апеляційної скарги ТОВ “ВК АГРО СЕРВІС», заявником не наведено обґрунтування щодо неможливості подання до суду першої інстанції (до прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення від 21.07.2025) доказу, який було направлено у відповідь на адвокатський запит представника відповідача іще у травні 2025 року.
Зазначене унеможливлює врахування цього доказу в даному апеляційному провадженні, оскільки прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов'язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності. Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.04.2024 у справі № 903/877/20.
Щодо тверджень заявника скарги про безпідставне, на його думку, врахування місцевим господарським судом розрахунку позовних вимог, здійсненого позивачем на підставі відповідної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.
Як правильно зазначено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Отже, за умови незмінності інших технічних показників земельної ділянки визначення актуального розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки проводиться шляхом її індексації на 1 січня поточного року.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд правомірно визнав витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який у постанові від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 зазначив, що чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Як правильно вказав місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, зазначена нормативна грошова оцінка не є предметом позовних вимог та не оскаржувалась відповідачем.
Окрім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач слушно зауважив, що розрахунок суми безпідставно збережених коштів зроблений на підставі витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки відповідно до Положення про порядок визначення розмірів плати за землю при укладенні договорів на користування землею у Лубенській територіальній громаді, затвердженого рішенням Лубенської міської ради від 17.10.2024, яке є чинним; на момент подання позову до суду зміни до Державного земельного кадастру не вносилися.
Відповідач також не надав контррозрахунку, з якого вбачалося б, що сума коштів, розрахована за період після 13.02.2025 виходячи з того цільового призначення, про яке стверджує ТОВ “ВК АГРО СЕРВІС», була б меншою за суму, яку просив стягнути позивач за цей період.
Стосовно інших періодів нарахування сум безпідставно збережених коштів (до 13.02.2025), як вбачається з апеляційної скарги, заявником не наведено жодних заперечень, однак у скарзі відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю - що, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про немотивованість вимог апелянта та суперечливість його правової позиції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при перегляді рішення суду в даній справі та не є підставою для його скасування.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, і що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВК АГРО СЕРВІС» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 21.07.2025 у справі №917/750/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов
Суддя В.С. Хачатрян