24 жовтня 2025 року м. Харків Справа № 922/394/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.,
без виклику учасників справи,
розглянувши у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського "Харківський авіаційний інститут", м. Харків (вх. № 994 Х/2),
на рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 (повний текст складено 08.04.2025) у справі № 922/394/25 (суддя Буракова А.М.),
за позовом Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського "Харківський авіаційний інститут", м. Харків,
до Фізичної особи - підприємця Триняк Віталія Юрійовича, м. Харків,
про стягнення 92745,68грн,
У лютому 2025 року Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського "Харківський авіаційний інститут" (далі - НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ") звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Триняк Віталія Юрійовича (далі - ФОП Триняк В.Ю.) про стягнення заборгованості за договором про відшкодування податку на землю №1 від 02.08.2017 за період січень 2022 року - лютий 2022 року, січень 2023 року - березень 2024 року у загальній сумі 92745,68грн, з яких: основний борг у розмірі 76573,83грн; інфляційні нарахування у розмірі 12754,66грн; 3% річних у розмірі 3417,19грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про відшкодування податку на землю №1 від 02.08.2017 в частині повного та своєчасного здійснення відшкодування податку за земельну ділянку, закріплену за позивачем на праві оперативного управління, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Вадима Манька (колишня назва вул. Чкалова), 32-А, та на якій розміщена нежитлова будівля літ. "Б-1", загальною площею 216,4 кв.м., яка належить на праві власності відповідачу.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 у справі №922/394/25 позов задоволено частково.
Стягнуто з ФОП Триняк В.Ю. на користь НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" борг за договором №1 від 02.08.2017 про відшкодування податку на землю за період січень 2022 року - лютий 2022 року у розмірі 1950,86грн; інфляційні нарахування у розмірі 895,61грн; 3% річних у розмірі 168,56грн та 78,73грн судового збору.
В решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за умовами укладеного договору про відшкодування податку на землю №1 від 02.08.2017 (з урахуванням додаткових угод до договору) сторони чітко визначили строк його дії до 31.12.2022. При цьому, встановивши відсутність в матеріалах справи доказів пролонгації вказаного договору на підставі укадених додаткових та закінчення дії договору саме 31.12.2022, суд зазначив про відсутність підстав для нарахування відповідачеві суми боргу за період січень 2023 року - березень 2024 року у розмірі 68780,10грн.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення суми боргу за період січень 2022 року - лютий 2022 року у загальному розмірі 7793,76грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення на суму 1950,86грн - відповідно до погодженого сторонами у договорі розміру, обґрунтовуючи такі висновки тим, що позивачем не було проінформовано відповідача про зміну розміру податку на землю (п.2.1. договору) та між сторонами не було узгоджено іншої вартості відшкодування податку на землю, ніж той, що визначений сторонами у п.4.1. договору. За наведених обставин, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у загальному розмірі 1950,86грн, які розраховано виходячи з розміру 1% грошової оцінки земельної ділянки, що на рік складає 11705,16грн, на місяць 975,43грн.
Разом з цим, суд відхилив доводи позивача про те, що нормативна грошова оцінка одиниці площі земельної ділянки по вул. Вадима Манька, 32-А, має розраховуватися відповідно до постанови КМУ від 03.11.2021 №1147 "Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок", а саме, шляхом арифметичного множення базової вартості 1м2 та локальних коефіцієнтів на загальну площу земельної ділянки, зазначивши при цьому про відсутність у справі доказів проведення позивачем нормативної грошової оцінки спірної земельної.
При цьому, встановивши обставини неналежного виконання відповідачем обов'язків за договором в частині сплати основного боргу у розмірі 1950,86грн та здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань у розмірі 895,61грн та 3 % річних у розмірі 168,56грн.
Не погодившись з ухваленим рішенням, позивач - НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 у справі №922/394/25 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення по суті.
Апелянт не погоджується з висновками суду щодо помилкового розрахунку суми відшкодування земельного податку у спірний період та зазначає, що з моменту набуття (16.09.2016) відповідачем статусу власника нежитлової будівлі літ. "Б-1", загальною площею 216,4 кв.м за адресою м. Харків, вул. Вадима Манька 32-А, яка розташована на земельній ділянці, закріпленій за Університетом, у позивача як постійного землекористувача виник обов'язок сплачувати земельний податок, який фактично було сплачено у спірний період. Отже, в даному випадку предметом спору є відшкодування відповідачем фактично сплаченого Університетом земельного податку до державного бюджету, а не правомірність нарахування суми податку у взаємовідносинах між податковим органом і Університетом.
Скаржник також не погоджується з висновками суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором за період січень 2023 року - березень 2024 року у розмірі 68780,10грн, які мотивовані відсутністю доказів продовження строку дії договору. За твердженням скаржника, на виконання умов договору №1 від 02.08.2017 відповідач прийняв на себе зобов'язання сплачувати Університету за користування земельною ділянкою у встановленому розмірі. При цьому, умови договору визначають підстави та момент припинення цього договору саме після виконання відповідачем зобов'язання з оформлення права користування земельною ділянкою, який було покладено на покупця за договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 16.09.2016. Однак, всупереч свого обов'язку відповідачем не було оформлено належним чином право користування земельною ділянкою у період з 2016 до 2024 року, що свідчить про бездіяльність відповідача, внаслідок якої на Університет було покладено обов'язок сплачувати земельний податок за фактичне користування земельною ділянкою відповідачем.
З урахуванням приписів п. 282.1.4 ст. 282 Податкового кодексу України, Університет звільнений від сплати земельного податку за користування земельною ділянкою, але враховуючи вимоги п. 284.3 ст. 284 цього Кодексу, якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території. Тобто, з огляду на невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оформлення права користування земельною ділянкою, Університет зобов'язаний сплачувати податок за землю за відповідача як власника об'єкту нерухомості, розташованого на такій земельній ділянці.
Отже, апелянт вважає, що саме внаслідок через невиконання відповідачем свого обов'язку щодо переоформлення права користування земельною ділянкою, станом на 31.12.2024 він має заборгованість перед Університетом зі сплати відшкодування податку за землю у розмірі 76573,83грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Гетьман Р.А., суддя Крестьянінов О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 у справі №922/394/25; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 у справі №922/394/25 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господсрького процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.
09.05.2025 до Східного апеляційного господарського суду від ФОП Триняк В.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги позивача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Узагальнена позиція відповідача зводить до наступного:
- оскільки у справі відсутні докази проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та інформування відповідача про зміну розміру компенсації, тому позивачем належним чином не доведено розміру земельного податку та суму заборгованості за договором;
- відповідач ще до 2022 року неодноразово звертався до відповідних органів з метою переоформлення права користування земельною ділянкою, однак отримував відмови через те, що позивач не визначив межі відповідної земельної ділянки та не отримав кадастровий номер (земельна ділянка була сформована не раніше 2023 року); у свою чергу, відсутність кадастрового номеру та встановлених меж земельної ділянки унеможливлювали відповідні дії з боку відповідача;
- інформація про сплату позивачем земельного податку стосується періоду з 01.01.2024 по 01.01.2025, тоді як спірна заборгованість виникла за 2023 рік, а у першій половині 2024 році обов'язок сплати податку у позивача зник взагалі.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2025, у зв'язку з відпусткою судді Гетьмана Р.А. для розгляду даної справи сформовано такий склад колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.
Відповідно до п. 14 ст. 32 ГПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
Як свідчать матеріали справи, про розгляд справи у письмовому провадженні сторони повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронних листів у підсистемі "Електронний суд".
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 2 ст. 273 ГПК України.
Згідно ч. 13 ст. 8 та ч. 8 ст. 252 ГПК України, у разі здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами, досліджує докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, судове засідання не проводиться.
За положеннями ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що ціна позову у даній справі (92745,68грн) є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд апеляційної інстанції розглядає дану справу за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якого із учасників справи про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Східного апеляційного господарського суду не надходили.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.05.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ФОП Триняк В.Ю. було укладено договір № 1303 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації (група А) - нежитлова будівля літ. "Б-1" загальною площею 216,4 кв.м., що знаходиться на балансі Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського "Харківський авіаційний інститут" та орендується ФОП Триняк В.Ю., за адресою: 61070, м. Харків, вул. Чкалова, 32-А.
05.06.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ФОП Триняк В.Ю. було складено акт № 993 прийому-передачі об'єкта малої приватизації (група А) - нежитлова будівля літ. "Б-1" загальною площею 216,4 кв.м., що знаходиться на балансі Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського "Харківський авіаційний інститут" та орендується ФОП Триняк В.Ю., за адресою: АДРЕСА_1 .
19.09.2016 між Триняк В'ячеславом Юрійовичем (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі (реєстр. №2055), за умовами якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність 1/2 частки нежитлової будівлі літ. "Б-1" загальною площею 216,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Чкалова, 32-А (п. 1 договору).
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 68417946 від 19.09.2016, відповідач - ФОП Триняк В.Ю. набув право власності на нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 216,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Чкалова, 32-А, на підставі договору купівлі-продажу №2055 від 19.09.2016 та договору купівлі-продажу №2044 від 16.09.2016.
У подальшому, 02.08.2017 між НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" (сторона 1), який на праві оперативного управління володіє земельною ділянкою за адресою: м. Харків, вул. Чкалова, 32-А, та ФОП Триняк В.Ю. (сторона 2), який є власником нежитлової будівлі літ. "Б-1" загальною площею 216,4 кв.м., що розташована на вищезазначеній земельній ділянці (сторона 2) було укладено договір №1 про відшкодування податку на землю (далі - договір №1), за умовами якого Університет надав у тимчасове користування відповідачу земельну ділянку, загальною площею 543,16 кв.м., для розміщення нежитлової будівлі літ. "Б-1", загальною площею 216,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Чкалова, 32-А (п. 1.1. договору №1).
Відповідно до умов додаткової угоди № 2/1 від 11.01.2022 до договору № 1 було уточнено площу вищезазначеної земельної ділянки, а саме: 508,703 кв.м.
Пунктом 2.1. договору №1 передбачено, що позивач зобов'язується інформувати відповідача про зміну розміру податку на землю.
Згідно п. 4.1. договору №1 вартість відшкодування податку на землю відповідачем встановлюється у розмірі одного відсотка грошової оцінки земельної ділянки, та складає на рік - 11705,16 грн., на місяць - 975,43 грн.
Умовами договору №1 від 02.08.2017, з урахуванням додаткових угод до нього №1 від 30.03.2018, № 2 від 13.01.2021 та №2/1 від 11.01.2022 передбачено, що цей правочин було укладено між сторонами зі строком дії з 02.08.2017 до 31.12.2022.
Станом на момент укладення договору №1 земельна ділянка площею 0,7145 га, на якій розташована, зокрема, зазначена нежитлова будівля, належала Університету на праві постійного користування землею на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 26.12.2001 серії І-ХР № 003158, зареєстровано за № 968.
26.01.2022 між сторонами було складено і підписано акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2020 до 26.01.2022, яким зафіксовано заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати відшкодування податку за землю у розмірі 87299,78грн (з урахуванням перерахунку площі земельної ділянки за період з 01.09.2021 по 31.12.2021).
Звертаючись до господарського суду першої інстанції з позовом у даній справі, позивач зазначає, що у 2023 році відповідач сплатив частину поточної заборгованості за договором (платежі від 31.05.2023, від 01.06.2023, від 30.10.2023), але решту боргу відмовився сплачувати, мотивуючі це воєнним станом, звільненням від обов'язку сплачувати земельний податок під час війни. Станом на 31.12.2024 відповідач має заборгованість перед позивачем зі сплати відшкодування податку за землю у розмірі 76573,83грн.
З метою вирішення спірного питання щодо звільнення від обов'язку сплати земельного податку позивач звернувся з листом від 06.03.2024 № 38-29/251 до ГУ ДПС України у Харківській області з проханням надати консультацію щодо сплати земельного податку за ділянки, розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії.
У зв'язку зі зверненням позивача ГУ ДПС України у Харківській області було надано Індивідуальну податкову консультацію від 19.04.2024, в якій зазначено, що:
- з 01.03.2022 до 31.12.2022 Університетом не нараховується і не сплачується податок за об'єкти оподаткування, розташовані на територіях активних бойових дій або на територіях, тимчасово окупованих рф, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або на територіях, тимчасово окупованих рф, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих території України від 22.12.2022 №309 (із змінами та доповненнями);
- починаючи з 01.01.2023 виникає (поновлюється) обов'язок зі справляння податку за земельну ділянку на території Харківської міської територіальної громади.
На підставі зазначеної Індивідуальної податкової консультації в Університеті було видано розпорядження №33 від 21.05.2024 про проведення перерахунків коштів за нарахування податку на землю по орендарям, з якими діяли договори "Про відшкодування балансоутримувачу податку на землю". Відповідно до рішення 25 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 30.04.2024 №564/24 "Про пільги з місцевих податків", яким встановлено ставку земельного податку у розмірі 0%, в Університеті було видано розпорядження №36 від 27.05.2024 про ненарахування податку на землю за період з 01.04.2024 до 30.06.2024.
Позивач зазначає, що починаючи з 01.04.2024 Університет припинив сплачувати податок за земельну ділянку, на якій розташовано нежитлова будівля відповідача, та після цієї дати не має підстав вимагати від відповідача відшкодування податку за землю.
Водночас, Університ, як постійний користувач земельної ділянки, сплатив 76573,83грн в якості податку на землю, на якій розташована нежитлова будівля ФОП Триняк В.Ю. Станом на 31.12.2024 боргів зі сплати податку за землю позивач не має, що підтверджується довідкою про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, та витягом з інформаційно-комунікаційної системи ДПС щодо стану розрахунків платника. З урахуванням роз'яснень Індивідуальної податкової консультації від 19.04.2024 та вивільнення від обов'язку сплати податку за земельну ділянку з 01.04.2024, у відповідача залишилась заборгованість за договором №1 за період січень 2022 року - лютий 2022 року, січень 2023 року - березень 2024 року у загальній сумі 76573,83грн.
Посилаючись на те, що відповідач своєю бездіяльністю щодо нездійснення розрахунків за сплачений податок за землю порушив вимоги договору та приписи чинного законодавства, внаслідок чого Університет не отримав кошти в сумі 76573,86грн, позивач вважає порушеним своє суб'єктивне право на відшкодування сплаченого податку.
У зв'язку з наведеним позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №1 від 02.08.2017 в сумі 76573,83грн.
Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Харківської області 03.04.2025 ухвалено оскаржуване рішення у справі №922/394/25, яким позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача борг за договором №1 від 02.08.2017 про відшкодування податку на землю за період січень 2022 року - лютий 2022 року у розмірі 1950,86грн; інфляційні нарахування у розмірі 895,61грн; 3% річних у розмірі 168,56грн та 78,73грн судового збору; в решті позову відмовлено.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
В силу ч.ч. 1. 4 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною 7 ст. 179 ГК України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваного договору, встановити фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, не виконує належним чином свої зобов'язання за укладеним між сторонами договором про відшкодування податку на землю №1 від 02.08.2017, а тому повинен відшкодувати Університету за період січень 2022 року - лютий 2022 року, січень 2023 року - березень 2024 року понесені ним витрати зі сплати земельного податку у розмірі 76573,83грн, а також сплатити інфляційні втрати в сумі 12754,66грн та 3% річних в сумі 3417,19грн.
Досліджуючи правову природу договорів про відшкодування земельного податку, Верховний Суд у постанові від 27.08.2019 у справі №804/5226/16 сформулював правовий висновок про те, що відносини з користування земельною ділянкою (її частиною), належної позивачу на праві постійного користування, які виникли на підставі договорів про компенсацію земельного податку, не мають істотних ознак орендних відносин, зазначених у ст. 6 Закону України "Про оренду землі", тим більше відносин постійного землекористування, а є так званими "зобов'язальними правовідносинами" (користування земельними ділянками без надання відповідного титулу на основі дозволу на використання ділянки).
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відновідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Як передбачено ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗК України).
З досліджених судом матеріалів справ вбачається, що постійним землекористувачем земельної діляник площею 0,7145 га за адресою: м. Харків, вул. Вадима Манька (колишня назва вул. Чкалова), 32-А, є позивач - НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ", що підтверджується наявним у матеріалах справи Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 26.12.2001 серії І-ХР № 003158, зареєстровано за № 968.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Подактового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно дефініції, наведеної у п.п. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до п.п. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст.269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
У відповідності до ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Враховуючи, що землекористувачем вищевказаної земельної ділянки є НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ", тому саме на позивача покладений обов'язок сплачувати земельний податок у встановленому законодавством порядку.
Судова колегія зазначає, що оскільки саме позивач є постійним землекористувачем та суб'єктом, який є платником такого податку, тому він може вимагати компенсацію відповідних сум, в тому числі у договірному порядку.
Як вже вказувалося раніше, між НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" та ФОП Триняк В.Ю. було укладено договір про відшкодування податку на землю №1 від 02.08.2017, за умовами якого позивач надав у тимчасове користування відповідача земельну ділянку загальною площею 543,16 кв.м., для розміщення нежитлової будівлі літ. "Б-1", загальною площею 216,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Чкалова, 32-А (п. 1.1. договору), а відповідач, в свою чергу, зобов'язався відшкодувати позивачу вартість податку на землю.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст. 525 - 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або невизначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Дослідженими судом матеріалами справи підтверджується, що договір про відшкодування податку на землю №1 від 02.08.2017 (з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 30.03.2018, № 2 від 13.01.2021 та №2/1 від 11.01.2022, якими продовжувався строк його дії) було укладено між сторонами зі строком з 02.08.2017 до 31.12.2022.
При цьому судом з'ясовано, що розір земельного податку, який що підлягає компенсації відповідача було узгоджено між сторонами у розмірі 1% гроової оцінки земельної ділянки, який склдає на рік 11705,16грн, на місяць 975,43грн (п. 4.1. договору).
Також, суд звертає увагу, що сторонами не узгоджувалося будь-якого іншого розміру грошових зобов'язань відповідача перед позивачем за спірні періоди.
Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві Університет просить стягнути з ФОП Триняк В.Ю. заборгованість за договором про відшкодування податку на землю №1 від 02.08.2017, зокрема, за період січень 2022 року - лютий 2022 року у загальному розмірі 7793,76грн.
При визначенні розміру податку за землю, який підлягає стягненню з відповідача, позивач застосував не погоджену у сторонами щомісячну вартість, а здійснив обрахунок шляхом арифметичного помноження базової вартості 1 кв.м земель м. Харкова, з урахуванням коефіцієнтів, визначених рішенням Харківської міської ради від 27.02.2019 № 1474/19.
Аналізуючи наданий позивачем розрахунок розміру відкодування податку за землю, апеляційним господарський суд виходить з наступного.
Положеннями п. 289.1 ст. 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою.
Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором.
Водночас обов'язковість врахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру земельного податку встановлена законом (абз. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель").
Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір земельного податку.
Зазначене відповідає положенням ч. 2 ст. 632 ЦК України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Як встановлено судом з матеріалів справи, витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 за період з 2020 року по 07.05.2024 позивачем не отримувався та в матеріалах справи відсутній.
У зв'язку з наведеним, позивач розрахував нормативну грошову оцінку земельної ділянки шляхом множення базової вартості 1м2, коефіцієнту функціональності, коефіцієнту зональності та коефіцієнту індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 №1147 "Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок".
Відповідач, у свою чергу, не заперечує того, що він є власником нерухомого майна і відповідно користувалася земельною ділянкою, на якій воно розташоване, у спірний період з 01.01.2021 по 31.12.2021 за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою. При цьому наголошує на тому, що ним вчинялися активні дії щодо оформлення орендних правовідносин, однак отримувалися відмови компетентних органів через відсутність сформованої позивачем земельної ділянки (відсутній кадастровий номер).
Колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Верховний Суд неоднаразово викладав правовий висновок про те, що відповідно до положень чинного законодавства не вбачається можливість зазначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж оформлення у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (див. постанови Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 08.07.2021 у справі № 905/979/20).
Подібні за змістом правові висновки про те, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель викладено Верховним Судом у постановах від 04.03.2021 у справі №922/3463/19, від 08.07.2021 у справі №905/979/20.
Згідно правового висновку, викладеного у п.п. 7.19, 7.25, 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
У постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо певні обставини можуть підтверджуватися тільки конкретно визначеними законодавством доказами, то такі докази слід вважати допустимими. Якщо обставини, які входять до предмета доказування, можуть бути підтверджені або спростовані доказами безвідносно до конкретних засобів доказування, то ці докази вважаються належними.
З огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.
Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження відомостей щодо нормативної грошової оцінки одного квадратного метра спірної земельної ділянки (який містив у т.ч. коефіцієнти функціональності, зональності, індексації) із загального фонду земель міста Харкова, на підставі яких здійснено розрахунок земельного подакту, як і не надано доказів на підтвердження прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення щодо ставок земельного податку саме щодо спірної земельної ділянки, необхідних для розрахунку заявленої до стягнення суми.
Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що підтверджують розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Вадима Манька, 32-А, у період січень - лютий 2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив розрахунок земельного податку не відповідно до умов укладеного між сторонами договору, а саме на підставі рішення Харківської міської ради від 18.12.2019 №1908/19 "Про затвердження порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2018" за формулою: базова вартість одного квадратного метра землі м. Харкова з у рахуванням застосованих коефіцієнтів індексації * площу спірної земельної ділянки.
Разом з тим, матеріали справи не містять й рішення органу місцевого самоврядування про розробку та затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова.
Як вбачається з відкритих джерел, а саме офіційного сайту Харківської міської ради (https://www.city.kharkiv.ua/) та реєстру актів Харківської міської ради рішенням 25 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 27.02.2019 № 1474/19 затверджена Технічна документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018. Відповідно до пункту 2 цього рішення нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2018 застосовується з 01.01.2020.
Втім, колегія суддів зазначає, що Технічна документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018, якою визначено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова, не міститься у відкритому доступі.
Водночас, формула, яка покладена в основу здійсненого позивачем розрахунку не містить обґрунтування ним обраної ставки земельного податку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції про помилковість здійсненого позивачем розрахунку вартості відшкодування податку на землю у розмірі 3846,77грн за січень 2022 року та у розмірі 3946,99грн за лютий 2022 року, загалом - 7793,76грн, з урахуванням самостійного обчислення ним нормативної грошової оцінки одиниці площі земельної ділянки по вул. Вадима Манька, 32-А.
Як вже вказувалося раніше, пунктом 4.1. договору передбачено, що вартість відшкодування податку на землю відповідачем встановлюється у розмірі одного відсотка грошової оцінки земельної ділянки, та складає на рік - 11705,16грн, на місяць - 975,43грн.
Апеляційним господарським судом встанволено, що у договорі про відшкодування податку на землю № 1 від 02.08.2017 сторони чітко визначили розмір вартості відшкодування відповідачем податку на землю в сумі 975,43грн на місяць.
За умовами пункту 2.1. договору сторони погодили, що позивач зобов'язується інформувати відповідача про зміну розміру податку на землю.
Доказів на підтвердження виконання позивачем вищенаведеної умови договору та інформування відповідача про зміну (збільшення) розміру податку за землю в матеріалах справи відсутні та Університетом зазачені обставини не спростовуються.
При цьому, у пункті 6.2. сторони погодили, що зміни або доповнення до цього договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх надання на розгляд іншою стороною.
Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Колегією суддів встановлено, що у справі відсутні будь-які докази на підтвердження звернення позивача з пропозицією до відповідача щодо внесення зміни до договору в частині зміни земельного податку або ж спонукання до укладення додаткової угоди щодо збільшення розміру в судовому порядку.
Між сторонами у справі не укладено додаткової угоди щодо зміни розміру земельного податку.
При цьому колегія суддів враховує, що НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ", як постійний землекористувач спірної земельної ділянки, не був позбавлентй права та можливості здійснити дії щодо формування земельної ділянки, а саме, внести відомості про неї до Державного земельного кадастру.
При цьому, судова колегія зазначає, що можливість визначення розміру земельного податку залежить від наявності витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку, зважаючи, що об'єктом оцінки є земельні ділянки із визначено площею, межами, місцем розташування, зареєстровані у Державному земельному кадастрів.
Проте, у матеріалах справи відсутній витяг з технічної документації нормативної грошової оцінки земель щодо земельної ділянки по вул. Вадима Манька, 32-А у м. Харкові.
Натомість позивачем розрахунки заборгованості з земельного податку здійснені шляхом арифметичного помноження базової вартості 1 кв.м земель міста Харкова, з урахуванням коефіцієнтів, визначених рішеннями Харківської міської ради.
Однак, визначення позивачем нормативної грошової оцінки земель міста Харкова не є нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки у розумінні Податкового кодексу України.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням умов договору №1 щодо вартості відшкодування відповідачем позивачу податку на землю в сумі 975,43грн на місяць та відсутність в матеріалах справи доказів узгодження між сторонами іншої суми відшкодування податку на землю на місяць, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості за договором №1 від 02.08.2017 за період січень 2022 року - лютий 2022 року у загальному розмірі 1950,86грн.
Що стосується доводів апеляційної скарги позивача про те, що відповідачем всупереч свого обов'язку не було оформлено право користування земельною ділянкою у період з 2016 до 2024 року, що свідчить про його бездіяльність, внаслідок якої на Університет було покладено обов'язок сплачувати земельний податок за фактичне користування земельною ділянкою відповідачем, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, на якій розташоване придбане відповідачем нерухоме майно, належить до державної форми власності, її власником є Держава в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, а позивач є постійним користувачем земельної ділянки і це право існує на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою (а.с. 13 т. 1).
Між тим, ст. 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, а тому за встановлених судом обставин, до відповідача у зв'язку з придбанням нерухомого майна не може перейти право землекористування на аналогічних підставах, яким користується позивач відповідно до Державного акту.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування; земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (ч.ч. 2, 5 ст. 116 ЗК України).
За змістом ст.ст. 122 та 123 ЗК України (в редакції, чинній на час придбання відповідачем нерухомого майна) вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Згідно з нормами ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 123 ЗК України).
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений ст. 123 ЗК України.
Відповідно до абз. 1 ч. 2, абз. 1 ч. 3 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Цією ж статтею ЗК України передбачено, що надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого, зокрема, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки в користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу (абз. 3-5 ч. 1 ст. 123 ЗК України).
За змістом наведених вище положень законодавства фізичній чи юридичній особі надано право на одержання земельної ділянки у користування, однак розглянути це питання та прийняти відповідне рішення зобов'язаний відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі №40/3 та підтримана сталою практикою Верховного Суду, зокрема в постанові від 07.02.2023 у справі №50/155 (910/4978/21).
При цьому, колегія суддів враховує, що поділ земельної ділянки є процедурою створення земельних ділянок як окремих об'єктів зі складу однієї існуючої земельної ділянки, що вже сформована як об'єкт цивільного права.
Так, положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1). Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок (ч. 2). Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4 ст. 79-1 вказаного Кодексу).
У частині 6 вказаної статті визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Отже, реалізація відповідачем права на отримання частини земельної ділянки, що необхідна для обслуговування його об'єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Університету, має здійснюватися у наведеному встановленому законом порядку з дотриманням відповідної процедури, зокрема, шляхом звернення до відповідного органу виконавчої влади.
Між тим, за своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним (див. постанову Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 922/1473/21).
Однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою, визначеною у ст. 141 ЗК України є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Здійснюючи оцінку вказаних вище норм матеріального права, Верховний Суд у постанові від 07.06.2022 у справі №922/1473/21 виснував, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави, передбаченою п. "а" ч.1 ст. 141 ЗК України відбувається за відповідною заявою землекористувача, а подальше набуття у власність чи користування земельної ділянки, відповідно до приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України, можливе лише після припинення права користування в порядку, визначеному законом.
Таким чином, відповідач мав можливістю реалізувати своє право на отримання земельної ділянки в користування та оформлення орендних правовідносин виключно після формування земельної ділянки як об'єкту цивільних прав та її реєстрації у Державному земельному кадастрі, що мало здійснюватися за погодженням та за ініціативою постійного землекористувача, тобто позивача як заінтересованої сторони.
Колегія суддів зазанчає, що оскільки земельна ділянка була сформована лише у березні 2024 року та саме НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" як постійний землекористувач є уповноваженою особою на ініціювання відповідного формування, зокрема, для передачі земельної ділянки в оренду відповідачу, тому останній не міг оформити право користування земельної діялнкою у спірний період, адже земельна ділянка не була об'єктом цивільних прав, а відтак і не могла бути об'єктом оренди.
Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача у зв'язку боргу за договором за період січень 2023 року - березень 2024 року у розмірі 68780,10грн, колегія суддів враховує наступне.
Як встановлено судом, договір про відшкодування податку на землю №1 від 02.08.2017 з урахуванням додаткових угод до нього №1 від 30.03.2018, №2 від 13.01.2021 та №2/1 від 11.01.2022 було укладено між сторонами зі строком з 02.08.2017 до 31.12.2022.
При цьому будь-яких доказів на підтвердження продовження договірних правовідносин між сторонами після 31.12.2022 або ж звернення позивача до відповідача із пропозицією про їх продовження чидо суду про укладення додаткової угоди в судовому порядку - матеріали справи не містять і сторонами таких доказів не надано.
Натомість, встановлені судом обставини систематичного укладення між сторонами додаткових угод (кожного року) свідчать про реалізацію сторонами свого волевиявлення на продовження таких договірних правовідносин саме до 31.12.2022.
Пунктом 6.3. договору №1 передбачено, що чинність цього договору припиняється внаслідок:
- достроково за взаємною згодою сторін;
- в інших випадках, передбачених чинним законодавством України;
- у випадку оформлення самостійного права на вищевказану земельну ділянку.
При цьому, у пункті 6.2. договору сторони погодили, що зміни або доповнення до цього договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх надання на розгляд іншою стороною.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно з ст. 599 ЦК України такою умовою є виконання, проведене належним чином.
Отже, закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним або виконано неналежним чином, тобто не до умов договору.
Водночас, колегія суддів зазначає, що закінчення строку дії договору про відшкодування податку на землю №1 від 02.08.2017 та відсутність укладених між сторонами додаткових угод про продовження його дій після 31.12.2022 не припиняє зобов'язання відповідача, яке не виконано до цієї дати, однак не створює нового зобов'язання по нарахуванню податку за землю після закінчення строку дії договору.
Тобто, після закінчення строку дії договору 31.12.2022 за відповідачем залишається невиконане грошове зобов'язання до цієї дати, при цьому фактичне закінчення строку дії такого правочину не породжує нового зобов'язання.
Посилання позивача на те, що єдиною підставою для припинення чинності укладеного між сторонами договору є саме обставини оформлення відповідачем права на вищевказану земельну ділянку відповідно до п.6.3 договору, колегія суддів не приймає до уваги, враховуючи наступне.
Судова колегія зазначає, що укладеним між сторонами договором №1 від 02.08.2017 не передбачено обов'язку відповідача оформлювати правовідносини з оренди земельної ділянки (це передбачено договором-купівлі продажу нерухомого майна), натомість, оформлення права користування є лише однією з підстав для припинення договору №1.
Як встанволено апеляційним судом, можливість оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою була напряму пов'язана з діями самого позивача, який сформував земельну ділянку лише у 2024 році.
Разом з цим, починаючи з 2018 року сторони кожного укладали додаткові угоди і в такий спосіб визнали існування підстав для продовження строку виконання зобов'язань за договором. Укладаючи додаткові угоди, відповідач погодився з продовженням договору - ще на один рік бути зобов'язаним відшкодувати позивачу податок за землю. У той же час, позивач, враховуючи строковість укладення договору про відшкодування податку за землю, не здійснював дії, спрямовані на формування земельної ділянки для оформлення відповідачем права користування. Зворотнього в ході апеляційного перегляду справи позивачем не підтверджено.
Колегія суддів зазначає, що встановлені судом обставин закінчення строку дії договору 31.12.2022 є підставою для відмови в позові про стягнення боргу за договором за період січень 2023 року - березень 2024 року у розмірі 68780,10грн, оскільки подальше нарахування відповідачу податку за землю за договором, строк дії якого закінчився і не був продовжений за згодою сторін, є неможливим.
Водночас наведені обставини можуть бути підставою для покладення на користувача земельної ділянки, що використовувалася для обслуговування об'єкта нерухомості, зобов'язання з повернення позивачу, як постійному землекористувачу, сплачених ним грошових коштів у формі земельного податку за користування цією земельною ділянкою, як безпідставно збережених відповідно до ст.1212 ЦК України.
Колегія суддів відхиляє посилання позивача на положення п. 284.3 ст. 284 ПК України, яким унормовано, що якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.
Як вже зазначалося, відносини з користування земельною ділянкою, належної позивачу на праві постійного користування, які виникли на підставі договорів про компенсацію земельного податку, не мають істотних ознак орендних відносин, а є так званими "зобов'язальними правовідносинами" (див. постанову Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №804/5226/16).
Отже, укладений між сторонами договір про відшкодування податку на землю №1 від 02.08.2017 не вважається договором оренди землі, а також не засвідчує фактичну передачу позивачем земельної ділянки в користування відповідачу.
Разом з тим, оскільки НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" не приймало рішення про надання частини належної йому на праві постійного користування земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Вадима Манька, 32-А, в користування (в оренду) ФОП Триняк В.Ю., і останній користувався земельною ділянкою без оформлення права оренди (тобто без достатніх правових підстав), а лише за укладеним між сторонами договором мав компенсувати позивачу сплачений земельний податок, відтак до позивача (якому надано пільги щодо сплати земельного податку) не підлягали застосуванню приписи п. 284.3 ст. 284 ПК України щодо обов'язку сплачувати земельний податок на загальних підставах.
Оскільки сторони не врегулювали спірні правовідносини за договором про відшкодування податку на землю №1 від 02.08.2017 після 31.12.2022, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обов'язку сплачувати (відшкодовувати) земельний податок за договором у відповідача не виникло.
Таким чином, оскільки позивач не надав доказів, які підтверджують виникнення у ФОП Триняк В.Ю. обов'язку відшкодувати НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" земельний податок за земельну ділянку після закінчення договору 31.12.2022, і сторони не укладали додаткові угоди про продовження строку його дії, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку у за період січень 2023 року - березень 2024 року у розмірі 68780,10грн є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.
Наведені обставини свідчать про необґрунтованість наданого позивачем розрахунку суми, яка, на його думку, підлягає відшкодуванню відповідачем.
З огляду на наведене, враховуючи відсутність доказів продовження дії укладеного між сторонами договору про відшкодування земельного податку після 31.12.2022 та інших домовленостей щодо розміру, порядку нарахування та строків сплати відповідних компенсаційних платежів, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та відшкодування відповідачем податку на землю за період січень 2022 року - лютий 2022 року у розмірі 1950,86 грн.
В решті вимоги позивача задоволенню не підлягають з огляду на відсутність у відповідача правових підстав для компенсації позивачу витрат на сплату земельного податку, нарахованих після 31.12.2022.
Доводи апеляційної скарги позивача наведених висновків суду не спростовують та фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.
Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 у справі №922/394/25 слід залишити без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського "Харківський авіаційний інститут" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 у справі №922/394/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 у справі №922/394/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза