Справа № 545/3431/24
Провадження № 2/545/175/25
"28" жовтня 2025 р. м. Полтава
Полтавський районний суд Полтавської області у складі
головуючого судді Зуб Т.О.,
за участі: секретаря судового засідання Пінчук З.І.,
представника позивача- ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу, -
ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 21.07.2021 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, у відповідності до якого відповідач отримав від позивача 20000,00 доларів США, які зобов'язувався повернути до 21.01.2023 року, про що склав та підписав відповідну розписку.
Станом на час звернення до суду з відповідним позовом вищевказану суму заборгованості ОСОБА_2 повернуто не було.
Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг у в сумі 20000,00 доларів США та понесені судові витрати.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 04.09.2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
03.10.2024 року відповідач ОСОБА_2 на адресу суду надіслав відзив на позов, у кому зазначив, що заперечує факт складання ним боргової розписки та отримання грошових коштів, а матеріали позову не містять відповідних доказів (а.с. 49-52).
23.10.2024 року представник позивача надав відповідь на відзив, у якому зазначив, що факт передачі грошових коштів у розмірі 20000,00 доларів США підтверджується складеною власноруч ОСОБА_2 розпискою (а.с. 54-56).
01.11.2024 року відповідач ОСОБА_2 надав заперечення, у яких зазначив, що вимоги ОСОБА_3 є неправомірними та безпідставними. Заперечив факт написання ним боргової розписки та отримання грошових коштів (а.с. 66-69).
Ухвалою суду від 19.11.2025 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою суду від 06.01.2025 року призначена судова почеркознавча експертиза.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Караулов О.О. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з викладених підстав.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та зазначив, що якщо він і складав розписку та ставив у ній підпис, то грошові кошти від позивача не отримував.
Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, прийшов до наступного висновку.
У відповідності до частини 1 та частини 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст.1047 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Із норм ст.1051 ЦК України слідує, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
У свою чергу, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
На підставі частин 1-3 статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність оригіналу боргової розписки в кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Відповідно до ч.1, ч. 5 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, досліджуючи боргові розписки, суд для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України повинен виявити справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.
Саме такий правовий висновок про застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, які згідно зі ст. 360-7ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.
Зокрема, як убачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи № 6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі №753/11670/17 від 11.06.2021 року).
Судом встановлено, що 21.07.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, у відповідності до якого відповідач отримав від позивача 20000,00 доларів США, які зобов'язувався повернути до 21.01.2023 року (а.с. 70).
Отже, між сторонами виникли позикові правовідносини. Даний договір є договором позики, укладений у відповідній письмовій формі; складена позичальником розписка є одночасно і підтвердженням укладення договору позики та письмовою формою договору, і підтвердженням умов договору щодо розміру позики і строку повернення, і також підтвердженням отримання позичальником грошових коштів за договором позики у вказаному розмірі. Договір позики є реальним, і з даного договору для позичальника виникли грошові зобов'язання по поверненню позичених коштів у строки, встановлені договором, і відповідно для нього виникли передумови для негативних наслідків, передбачених законом на випадок невиконання грошових зобов'язань чи неналежного їх виконання.
Після спливу терміну виконання грошового зобов'язання ОСОБА_2 не виконав свого обов'язку щодо повернення боргу, чим порушив взяті на себе зобов'язання.
11.07.2024 року ОСОБА_3 , надіслав на адресу ОСОБА_2 письмову претензію з вимогою повернути борг протягом десяти днів (а.с. 8, 9, 10), яка була отримана останнім особисто 20.07.2024 року (а.с. 11).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.
Факт одержання грошей ОСОБА_2 підтверджується розпискою, власноруч написаною відповідачем в момент передачі йому суми позики. Станом па день подачі позовної заяви ОСОБА_2 не віддав борг, чим порушив виконання свого зобов'язання.
Висновком експерта № СЕ-19/117-25/3204-ПЧ від 09.05.2025 року підтверджено, рукописний текст розписки та підпис у ній виконаний особисто ОСОБА_2 (а.с. 118-126).
Суд приймає до уваги, що оригінал розписки на момент подачі позову знаходився ОСОБА_3 , що свідчить про неповернення відповідачем позики, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження № 61-33891св18.
Частиною другою статті 533 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якими зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Тобто виконання зобов'язання в гривнях з урахуванням еквівалента іноземної валюти можливе лише в разі якщо сторони узгодили це у договорі.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Вказана правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 537/6309/16-ц (провадження № 61-43424св18) та від 26 лютого 2020 року у справі № 357/5634/18-ц (провадження № 61-11515св19).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14-ц зазначила, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
Таким чином, при визначенні зобов'язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов'язання і в резолютивній частині рішення зазначає саме розмір іноземної валюти, що підлягає стягненню.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду також відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц., та зазначила, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Враховуючи встановлені вище фактичні обставини справи та зазначені норми закону, та оскільки було доведено факт укладення між сторонами договору позики, та відповідно факту існування боргового зобов'язання, тому суд приходить до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості у валюті, визначеній договором позики від 21.07.2021 року, тобто, у розмірі 20000,00 доларів США.
Щодо розподілу судових витрат суд прийшов до наступного.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову- на відповідача; у разі відмови в позові- на позивача.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Оскільки ОСОБА_3 має пільги по оплаті судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», як особа з інвалідністю ІІ групи (а.с. 12), то з ОСОБА_2 на корить держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8198,52 грн. (з розрахунку: 20000,00 доларів США*40,9926 грн. (курс гривні до долара США станом на дату звернення до суду з позовом (09.08.2024р.)/100%).
Крім того, позивачем були понесені витрати по оплаті судової почеркознавчої експертизи № СЕ-19/117-25/3204-ПЧ від 09.05.2025 року у розмірі 14326,20 грн., яка була проведена НДЕКЦ ГУНП в Полтавській області (а.с. 100), які також підлягають стягненню на його користь з ОСОБА_2 .
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 89, 137, 141, 247, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу- задовольнити.
Стягнути з стягнути з ОСОБА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_1 , на корить ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , борг в сумі 20000,00 (двадцять тисяч) доларів США.
Стягнути з стягнути з ОСОБА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_1 , на корить ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати по оплаті судової почеркознавчої експертизи № СЕ-19/117-25/3204-ПЧ від 09.05.2025 року у розмірі 14326 (чотирнадцять тисяч триста двадцять шість) грн. 20 коп.
Стягнути з стягнути з ОСОБА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_1 , на корить держави судовий збір у розмірі 8198 (вісім тисяч сто дев'яносто вісім) грн. 52 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Т. О. Зуб