22 жовтня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 676/507/24
Провадження № 11-кп/820/574/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:
доповідача-судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, спільно подану апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 , на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2025, у кримінальному провадженні № 12023242000001701 від 30 жовтня 2023, по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст. 153, ч. 6 ст. 152 КК України,
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, українця, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , з базовою загальною середньою освітою, який одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, працює вантажником у Кам'янець-Подільському КП «Спецкомунтранс», зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі статті 89 КК України вважається таким, що судимості не має,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 153, частиною 6 статті 152 КК України, та призначено йому покарання у виді довічного позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обчислюється з 31.10.2023. Зарахувати до строку відбування покарання строк тримання під вартою.
Запобіжний захід, застосований до обвинуваченого ОСОБА_7 , у виді тримання під вартою, продовжено до дня набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати загальною сумою 29136 (двадцять дев'ять тисяч сто тридцять шість) грн. 96 коп.
Арешт, накладений на підставі ухвали Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 03.11.2023 у справі №676/7509/23, провадження №1-кс/676/1870/23 скасувано.
Речові докази за постановою слідчого від 31.10.2023, які передані на зберігання до камери зберігання речових доказів Кам'янець-Подільського РУП ГУНП у Хмельницькій області на підставі квитанції (порядковий номер 6239) - знищено.
Включено інформацію про ОСОБА_7 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Відповідно до вироку суду, орієнтовно в середині липня 2023 року близько 15 год. (більш точної дати в ході досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_7 , перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , де проживає спільною сім'єю із своєю малолітньою донькою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та будучи особою, яка повинна займатись її вихованням, достовірно знаючи, що вона є особою, яка не досягла чотирнадцяти років, користуючись її безпорадним станом, оскільки остання внаслідок малолітнього віку, не в повній мірі, могла розуміти значення дій, які скоюють стосовно неї, порушуючи її нормальний психічний та соціальний розвиток, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на насильницькі дії сексуального характеру, не пов'язані із проникненням в тіло своєю малолітньої доньки ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка не досягла чотирнадцяти років, з якою він перебуває в сімейних відносинах, з метою задоволення власної статевої пристрасті, порушуючи статеву недоторканість потерпілої, зайшов у кімнату вказаної квартири, в якій знаходилась остання, після чого, використовуючи свою значну фізичну перевагу та вчиняючи психологічний тиск, у зв'язку з чим остання не могла чинити йому активний опір, діючи всупереч її волі, умисно, протиправно, вчинив щодо останньої насильницькі дії сексуального характеру (сексуальне насильство), а саме торкання до її грудей та статевих органів (геніталій) поверх одягу, в який була одягнена потерпіла.
Вказаними діями ОСОБА_7 порушив права потерпілої на статеву недоторканість і нормальний фізичний, психічний та соціальний розвиток дитини, шо гарантується статтею 52 Конституції України, згідно з якою будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом, та статтею 10 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності.
Крім того, ОСОБА_7 будучи особою, яка вчинила злочин, передбачений частиною 4 статті 153 КК України, проживаючи спільно із своєю малолітньою донькою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , достовірно знаючи, що вона є особою, яка не досягла чотирнадцяти років, користуючись її безпорадним станом, оскільки остання, внаслідок малолітнього віку, не в повній мірі могла розуміти значення дій, які скоюють стосовно неї та не могла чинити опір ОСОБА_7 , порушуючи її нормальний психічний та соціальний розвиток, з метою задоволення своєї статевої пристрасті та отримання сексуального задоволення, прийняв рішення на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням своїх геніталій (статевого члена) у тіло малолітньої потерпілої ОСОБА_9 без її добровільної згоди, з якою він перебуває у сімейних відносинах.
Так ОСОБА_7 , будучи особою, яка вчинила злочин, передбачений частиною 4 статті 153 КК України, 17 жовтня 2023 року близько 20 год., перебуваючи разом із своєю малолітньою донькою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем їх спільного проживання в приміщенні квартири АДРЕСА_2 , реалізовуючи свій злочин умисел, направлений на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло своєю малолітньої доньки ОСОБА_9 , яка не досягла чотирнадцяти років, з якою він перебуває у сімейних відносинах, з метою задоволення власної статевої пристрасті, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки у суспільстві, нехтуючи правом особи на статеву свободу та статеву недоторканість, зайшов у ванну кімнату, у якій знаходилась остання, після чого, ігноруючи її волю, із застосуванням сили, що виразилось у нанесенні умисного удару своєю рукою по обличчю останньої, вчинив торкання руками її грудей поверх одягу, в який була одягнена ОСОБА_9 , в ході якого вона втекла на кухню, де прилягла на ліжко.
В подальшому, ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло своєї малолітньої доньки ОСОБА_9 , яка не досягла чотирнадцяти років, з якою він перебуває у сімейних відносинах, з метою задоволення власної статевої пристрасті, підійшов до ОСОБА_9 , яка лежала на ліжку, та користуючись її безпорадним станом в силу її малолітнього віку, відсутності специфічного життєвого досвіду (зокрема, в інтимних питаннях), рівня інтелектуального розвитку та індивідуальних особливостей, використовуючи свою значну фізичну перевагу та вчиняючи психологічний тиск, у зв'язку з чим остання не могла чинити йому активний опір, достовірно знаючи про малолітній вік потерпілої ОСОБА_9 , можливість настання тяжких наслідків у вигляді психологічних травм, ігноруючи її волю, умисно, продовжуючи торкання своїми руками її грудей та статевих органів, оголивши свої та потерпілої геніталії (статеві органи), шляхом притискання вагою власного тіла ліг на неї на ліжку, де перебуваючи у положенні лежачи, вчинив із малолітньою, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, дії сексуального характеру, які полягали у вагінальному проникненні в її тіло з використанням геніталій (статевого члена), таким чином її зґвалтував.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_7 і захисник ОСОБА_8 подали спільну апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати вирок, в частині засудження ОСОБА_7 , за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 153 Кримінального кодексу України (по епізоду за липень 2023), та постановити, в цій частині, свою ухвалу, якою закрити відносно останнього дане кримінальне провадження, на підставі ст. 417 Кримінального процесуального кодексу України, за відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
За вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 152 Кримінального кодексу України (по епізоду за 17 жовтня 2023), вирок суду змінити, перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч. 6 на ч. 4 ст. 152 КК України, та призначити останньому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 152 цього Кодексу
Сторона захисту вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим, так як викладені у ньому висновки суду щодо наявності вини ОСОБА_7 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, частково, не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення і не були підтверджені дослідженими у суді доказами, що призвело до неправильної кваліфікації дій обвинуваченого та його незаконного засудження, в результаті неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність..
Апелянти звертають увагу на неконкретність висунутого обвинувачення за епізодом ( липень 2023), в частині дати (часу) скоєння кримінального правопорушення, яке місцевий суд визнав доведеним та поклав в основу обвинувального вироку, відсутність твердження в обвинувальному акті щодо конкретної дати скоєння кримінального правопорушення, що позбавляє обвинуваченого можливості реалізації гарантованого йому законом права на захист.
Сторона захисту зауважує, що під час допиту 20.11.2023 слідчим суддею, потерпіла ОСОБА_9 чітко та самостійно не повідомляла про будь-які дії сексуального характеру, вчинені щодо неї обвинуваченим в липні 2023, такого роду відомості стверджувались потерпілою на запитання прокурора, які частково містили відповіді, при проведенні прямого допиту потерпілої, що заборонено кримінальним процесуальним законодавством. При цьому, відповіді потерпілої не містили чітких відомостей про дату та час вчинення протиправних дій, а також їх характер. Разом з тим, апелянти зауважують, що згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 798 від 15.11.2023 року психічний стан потерпілої ОСОБА_9 , відповідно до її віку, не дозволяв та не дозволяє розуміти характер і значення вчинених відносно неї дій.
Апелянти вважають, що покази, які були надані потерпілою в судовому засіданні 20.11.2023, зокрема щодо обвинувачення за ч. 4 ст. 153 КК України (епізод за липень 2023), є недопустимі та не можуть бути покладені в основу вироку суду.
Таким чином, сторона захисту стверджує, що місцевим судом невірно кваліфіковано дії ОСОБА_7 та неправильно застосовано норму закону про кримінальну відповідальність, а відповідно і призначено покарання, яке за своєю суворістю не відповідає вчиненому кримінальному правопорушенню, передбаченому ч. 4 ст. 152 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , на підтримку доводів апеляційної скарги, думку прокурорів, які вважають вирок суду законним та вмотивованим, вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що в задоволенні поданої апеляційної скарги слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 епізод вчинення злочину від 17 жовтня 2023 стосовно потерпілої ОСОБА_9 не оскаржують, лише не погоджуються з кваліфікацією дій обвинуваченого за ч.6 ст.152 КК України, з наведених вище підстав, а тому фактичні обставини вчинення ОСОБА_7 цього злочину колегією суддів не перевіряється.
Згідно з приписами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону місцевим судом було дотримано в повній мірі.
Висновки суду першої інстанції про доведеність висунутого обвинувачення, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, та про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 153, ч. 6 ст. 152 КК України, колегія суддів вважає обґрунтованими, оскільки вони відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються зібраними, перевіреними та належно оціненими судом першої інстанції доказами.
Відповідно до ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, дослідивши докази у кримінальному провадженні з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, оцінив їх з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку і дійшов обґрунтованих висновків про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів за обставин, зазначених у вироку, з чим погоджується і колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 153 КК України, спростовуються сукупністю зібраних, безпосередньо досліджених та оцінених у відповідності до вимог ст. 94 КПК України доказів, а саме:
- показаннями свідка ОСОБА_10 - матері малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , яка в суді першої інстанції пояснила, що пізно дізналася, що чоловік вчиняє сексуальне насильство над донькою, так як нічого не підозрювала. Коли вона була в Польщі, дітей залишала в селі у матері, зідзвонювалася з ними. Їй відомо, що чоловік забирав дітей, на декілька днів, в місто. 17 жовтня вона подзвонила до доньки, додзвонилася з третього разу, голос у доньки був такий, ніби вона плакала. На її питання донька сказала, що не може говорити, тому вона ставила їй запитання, а та відповідала «так» або «ні». Так з'ясувала, що батько чіплявся до дитини, торкався. Вони домовились, що все з'ясують, коли вона приїде. Коли вона приїхала, то разом з донькою пішли до гінеколога. Огляд проводився за її відсутності, бо донька соромилася. Зі слів лікаря дізналася про всі ці жахіття. Дитина пояснювала, що спочатку не розуміла, що то неправильно, думала, що так має бути, а коли подорослішала, то соромилася зізнатися і боялася, що їй не повірять. З чоловіком, останнім часом, вона мала напружені стосунки, той був запальний. Вона боялася піти від нього, бо він погрожував, що вчинить щось страшне і йому на це байдуже. Під час спільного життя мали місце випадки психологічного насильства, декілька разів було сексуальне насильство, бо «він чоловік і має на це право». Донька побоювалася батька, тому коли вона була в Польщі, дитина не хотіла їхати до міста і ходити до школи, тобто жити з батьком. Зі слів доньки, такі дії батька почалися до досягнення нею восьми років. До Польщі вона їздила у липні 2023 року, діти тоді були в селі, у бабусі. Протягом літа батько забирав дітей до себе на тиждень, декілька днів. За півроку до поїздки донька сказала їй, що батько чіплявся і торкався її грудей. З чоловіком з цього приводу вона тоді не поговорила, бо він був нервовий, вона боялася агресії з боку чоловіка до себе і дітей. Донька боялася його завжди, просила розлучитися. Коли він дзвонив, донька мовчала, не хотіла говорити. Зараз у дитини тяжкий психологічний стан, на фоні якого розвинувся псоріаз. Вважає, що донька не могла наговорювати на батька, знаючи, що вони мають виїхати до Польщі, тому не було жодної причини обманювати. Вважає, що чоловік міг таке вчинити;
- показаннями свідка неповнолітньої ОСОБА_11 , у присутності матері ОСОБА_12 , згідно з якими, весною 2023 року ОСОБА_13 розказала їй, що батько домагався її в сексуальному плані, поки мати була на роботі, а брат в іншій кімнаті. Також вона розказала, що батько домагався її з садочка і до 5 класу, ліз до грудей, були статеві акти, але вона не розказувала мамі, бо боялася і не знала, як та відреагує. Вважає, що про це не можна мовчати, тому рекомендувала ОСОБА_14 розказати все мамі. І ОСОБА_14 розказала. Потім вони ще розмовляли з цього приводу, коли вже повідомили поліцію. Коли ОСОБА_14 розказувала все це, була дуже засмучена. Вона їй вірить;
- показаннями свідка ОСОБА_15 , яка підтвердила, що здійснює діяльність як волонтер-психолог громадської організації. Приблизно пів року/рік тому з поліції її попросили поговорити з дівчинкою щодо зґвалтування батьком, бо з психологом ОСОБА_16 дитина не хотіла говорити, закрилась. Це була 12-річна ОСОБА_14 , яка зізналася, що батько з дев'яти років приставав до неї, як до жінки, торкався інтимних місць, а останні два роки ґвалтував; вона боялася розказати матері, бо по телебаченню бачила, що підліткам не вірять; в ніч, перед приїздом матері, батько знову її зґвалтував, вона не витримала і все розказала матері, яка відвела її до гінеколога. Дівчинка була закрита, боялася батька, не довіряє дорослим. Також дівчинка розказала, що батько ґвалтував її у відсутності матері, чинив на неї тиск. Спілкування з дівчинкою було вільне;
- показаннями свідка лікаря ОСОБА_17 , яка пояснила, що працює дитячим гінекологом. 30.10.2023 їй зателефонував лікар акушер-гінеколог ОСОБА_18 , який хотів направити матір з дівчинкою, та повідомив, що дівчинка має стосунки з батьком. Після цього прийшли мама з дівчинкою. Дівчинка мовчала, дивилася в підлогу, не відповідала на запитання. Вона запитала маму з медичних питань, після чого мама вийшла з кабінету. Дитина розказала, що статеве життя має, але лише з батьком, інших партнерів не мала, розуміє, що таке секс, що дії батька почалися давно, ще коли вона ходила до садочка; такі дії батько вчиняв неодноразово; вона боялася розказати, бо батько або погрожував, або давав гроші; про таку ситуацію знала її подружка; останній раз таке відбулося близько двох тижнів тому, перед приїздом матері; з матір'ю відносини нормальні, але боялася їй розказати. З дозволу матері вона провела огляд дитини - дівчинка розвинута нормально, органи в нормі. Крім того, під час останнього контакту батько вдарив дівчинку, від чого під оком був синець. Дитина була схвильована, знервована, закрита. Після огляду вона повідомила керівництво, в тому числі Жіночої консультації. Також за протоколом було повідомлено поліцію та Службу у справах дітей. За станом дівчинки, у неї було багато статевих актів вагінальних, з проникненням. Вважає, що дитина говорила правду;
- показаннями свідка-лікаря ОСОБА_18 , який підтвердив, що ОСОБА_10 його запитала, кому може показати дитину щодо якої є підозра, що вона має стосунки з чоловіком. Він повідомив, що є дитячий гінеколог і направив до цього лікаря. Дитину він не бачив;
Колегія суддів вважає показання цих свідків такими, що не викликають сумніву у їх достовірності для встановлення вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих злочинів, оскільки вони є послідовними, не протирічливими.
Потерпіла ОСОБА_9 в судовому засіданні не допитувалась на підставі відповідної заяви матері, яка не надала дозволу на повторний допит доньки, посилаючись, що її вже було допитано в суді, а також що на теперішній час вона перебуває за межами України - в Республіці Польща, де навчається у школі.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що в спосіб, який відповідає чинним процесуальним нормам законодавства, ОСОБА_9 , із залученням спеціально підготовленими для цих цілей особами (слідчий, психолог), вислухана на стадії досудового розслідування, та саме через посередника практичного психолога донесла свої думки до суду. Тому якомога менша кількість опитувань, які б були вкрай необхідні для цілей кримінального провадження, забезпечення унеможливлення посилення вже отриманої дитиною травми шляхом надання повторних пояснень, на думку суду, відповідає найкращим інтересам дитини, а тому доводи апелянтів, що результатами здійсненого досудового розслідування та судового розгляду не вдалось перевірити, чи достовірними є встановлені зі слів потерпілої відомості про вчинення обвинуваченим відносно останньої протиправних дій сексуального характеру (по епізоду за липні 2023 року), чи дійсно такі мали місце по відношенню до потерпілої з боку ОСОБА_7 , та допит потерпілої на цій стадії досудового розслідування, з огляду на подальше збільшення обсягу обвинувачення, призвів в подальшому до порушення права ОСОБА_7 на захист в цілому та конкретно права на повноцінний перехресний допит потерпілої, є необґрунтованим і не можна вважати порушеним право на захист обвинуваченого ОСОБА_7 на, що є посилання в апеляційні скарзі.
Будучи допитаним в суді першої інстанції ОСОБА_7 не заперечив факт зґвалтування своєї малолітньої доньки ОСОБА_9 17.10.2023 та те, що в липні 2023 забирав дітей від бабусі на 10 днів.
З показань свідка ОСОБА_10 слідує, що донька їй повідомила, що у цей період батько чіплявся і торкався її грудей.
Крім того, об'єктивно винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 153 КК України підтверджується наступними доказами, а саме, даними:
-висновку №798 від 15.11.2023 судово-психіатричної експертизи ОСОБА_9 відповідно до якого остання будь-яким психічним захворюванням, недоумством не страждає, не страждала таким і на момент вчинення злочину; психічний стан малолітньої ОСОБА_9 відповідно до її віку не дозволяв та не дозволяє розуміти характер і значення вчинених відносно неї дій; малолітня ОСОБА_9 має такі індивідуально-психологічні особливості: середній рівень комунікабельності, деяку інторовертованість, емоційну лабільність, вразливість, образливість, риси нерішучості, середню наполегливість при виконанні завдань, ще недостатньо сформовану мотиваційну сферу, нестійкий рівень самооцінки, нестійке коло інтересів, товариськість, потребу у спілкуванні з однолітками; з урахуванням її емоційного стану, індивідуально-психологічних особливостей та рівня розумового розвитку здатна правильно сприймати лише зовнішні обставини, що мають значення у кримінальному провадженні, і давати про них відповідні показання; не схильна до фантазування та навіювання, перекручування фактів об'єктивної дійсності і може вірно сприймати лише зовнішні факти об'єктивної дійсності;
-висновку №3233/23-26/49/24-26 від 15.01.2023 за результатом проведення судової психологічної експертизи за відеозаписом допиту ОСОБА_9 30.10.2023 з якого вбачається, що комунікативна діяльність ОСОБА_9 , в ході її допиту, проведеного 30.10.2023 із застосуванням відеозапису, характеризується наявністю стійких проявів індивідуально-психологічних особливостей: контактна, неагресивна, поводиться адекватно ситуації слідчої дії, схильна до співпраці, пояснення надає без примусу, говорить переконливо, без сумніву, не плутається в показаннях, логічно вибудовуючи і відтворюючи картину того, про що ставилось питання. Загальний порівняльний аналіз мови та поведінки неповнолітньої потерпілої ОСОБА_10 в ході її допиту свідчить про наявність у неї відчуття тривоги, сорому, страху, безпорадності в моменти, коли слідчий просить розкрити подробиці та відтворити дрібниці протиправних дій по відношенню до неї. Відхилення від базового типу поведінки неповнолітньої ОСОБА_9 , а також зміна її мовленнєвого стилю викладання інформації, в тому числі більшої кількості пауз (пояснюється тим, що вона поверталась до травматичних подій, які доводиться переживати з новою силою), що оцінювались тільки в контексті «цілісної моделі поведінки» та здійснювались саме на моментах, коли «нейтральна зона» розмови перейшла в основну тему опитування. Під час з'ясування значимих питань за ОСОБА_9 зміна в її поведінці, вона відчувала почуття тривоги, розгубленості, пригніченості і знаходилась в стані психологічної напруги. В поведінкових та емоційних проявах ОСОБА_9 , у ході допиту 30.10.2023, виявлено ознаки, які вказують на наявність пережитих нею образ та болю, завданих її батьком, що виразилось у зберіганні напруги, страху, почуття приниження, патологічним фіксуванням на спогадах про психотравмуючу ситуацію та почутті незахищеності. Ознак, які вказували б на наявність явного або прихованого психологічного тиску, відкритих або прихованих погроз до ОСОБА_9 з боку учасників слідчої дії та сторонніх осіб не виявлено. Виявлено ознаки, які сигналізують про достовірність наданої нею інформації, пояснення про здійснення відносно неї дій сексуального характеру зі сторони її батька відповідають критеріям психологічної достовірності. При цьому вона демонструє переживання, які характерні поведінці дитини, що пережила дії насильницького та сексуального характеру.
Вищезазначені, досліджені безпосередньо судом першої інстанції докази, суд апеляційної інстанції вважає належними, допустимими та в сукупності достатніми для встановлення існування обставин, що підлягали доказуванню у кримінальному провадженні, та які у своїй сукупності вказують на умисний характер дій обвинуваченого і відтворюють обставини вчинених ОСОБА_7 злочинів та його винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а його дії правильно кваліфіковані за частиною 4 статті 153 КК України як вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов'язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство), вчинення таких діянь щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди (за епізодом у липні 2023 року).
В даному випадку доведено вчинення ОСОБА_7 насильницьких дій сексуального характеру, не пов'язаних із проникненням в тіло ОСОБА_9 , без добровільної згоди останньої, та вчинення таких діянь щодо особи, з якою обвинувачений перебував у сімейних відносинах, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, що в подальшому переросло у дії сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло ОСОБА_9 з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої.
Тому, колегія суддів зазначає, що вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування), щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, вчинені особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 4 ст. 153 КК України вірно кваліфіковано саме за ч. 6 ст. 152 КК України (за епізодом 17.10.2023).
Щодо тверджень захисника обвинуваченого стосовно того, що вирок суду першої інстанції побудований на недопустимих доказах, через порушення вимог КПК України, то такі доводи свого підтвердження під час апеляційного розгляду не знайшли. Зокрема, такі ж вимоги стороною захисту було заявлено і в суді першої інстанції, на що судом надана детальна та об'єктива оцінка. Порушень вимог кримінального процесуального законодавства при збиранні доказів, на яких побудовано обвинувачення, і які суд першої інстанції визнав допустимими, дослідив та дав їм належну оцінку, апеляційним судом не встановлено.
Колегія суддів вважає необґрунтованою позицію сторони захисту про те, що докази, надані стороною обвинувачення, є неналежними та недопустимими, і як наслідок, є підставою для закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 обвинуваченого за частиною 4 статті 153 КК України та зміни кваліфікації вчиненого з частини 6 статті 152 КК України на частину 4 статті 152 КК України.
Докази, зібрані в ході досудового розслідування кримінального провадження та досліджені під час судового розгляду, на підтвердження винуватості ОСОБА_7 , є належними та допустимими, отримані в порядку, передбаченому КПК України, та у своїй сукупності підтверджують його вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
Доводи апелянтів, про необхідність скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження в частині обвинувачення за ч. 4 ст. 153 КК України, через відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, а також про перекваліфікацію дій за епізодом від 17 жовтня 2023 року з ч. 6 ст. 152 КК України на ч. 4 цієї статті, є безпідставними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів повністю підтверджується сукупністю належних, допустимих і достовірних доказів, досліджених судом першої інстанції в повному обсязі та оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК України. Показання свідків є послідовними, логічними, узгоджуються з іншими доказами висновками судово-медичної та психологічної експертиз, протоколами огляду місця події та речових доказів.
Доводи сторони захисту про відсутність складу злочину за епізодом липня 2023 року спростовуються наявними у справі доказами, які свідчать, що дії обвинуваченого мали примусовий характер, були спрямовані на задоволення статевої пристрасті із застосуванням фізичного насильства та використанням безпорадного стану потерпілої, що повністю відповідає ознакам злочину, передбаченого ч. 4 ст. 153 КК України.
Тому відсутні підстави для перекваліфікації дій ОСОБА_7 за епізодом від 17 жовтня 2023 року з ч. 6 на ч. 4 ст. 152 КК України, оскільки судом встановлено, що він вчинив зґвалтування своєї доньки ОСОБА_9 , яка не досягла 14 років, незалежно від її добровільної згоди після вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 153 КК України.
Отже, вирок суду першої інстанції постановлено з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального законодавства, на підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження доказів. Доводи апеляційної скарги спрямовані на переоцінку доказів без наведення нових обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість вироку, а тому не підлягають задоволенню.
Доводи апелянтів щодо некоректності викладення обвинувачення за епізодом липня 2023 року, в частині дати та часу вчинення кримінального правопорушення, а також твердження про порушення права обвинуваченого на захист у зв'язку з відсутністю конкретної дати в обвинувальному акті, є безпідставним.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в обвинувальному акті чітко зазначено період, у межах якого обвинувачений ОСОБА_7 вчинив інкриміновані йому дії, із посиланням на місце, обставини, спосіб та потерпілу особу. Згідно з практикою Верховного Суду, відсутність в обвинувальному акті точної календарної дати не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, якщо з контексту обвинувачення можливо чітко визначити часові межі події злочину, що забезпечує належну реалізацію права на захист.
Сторона захисту мала можливість знати, в якому саме періоді й за яких обставин відбулося кримінальне правопорушення, брати участь у дослідженні відповідних доказів, надавати пояснення та докази на спростування обвинувачення. Отже, відсутність конкретної календарної дати не вплинула на розуміння суті пред'явленого обвинувачення та не порушила права ОСОБА_7 на захист, гарантованого ст. 20, 42 КПК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги з цього приводу є надуманими та спрямовані виключно на формальне оскарження обвинувального акту без обґрунтованих підстав, що не може бути підставою для скасування вироку суду першої інстанції.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянтів про нечітке формулювання обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 153 КК України (по епізоду за липень 2023 року), в частині дати його скоєння, та що в обвинуваченого була лише одна можливість довести свою невинуватість у даній частині звинувачення - пройшовши дослідження на поліграфі, відповідаючи на запитання, що стосуються подій липня 2023 року, оскільки такий допит не передбачено КПК, відповідно не є обов'язковим.
Доводи апелянтів про відсутність у показаннях потерпілої ОСОБА_9 чітких відомостей щодо дій сексуального характеру, вчинених обвинуваченим ОСОБА_7 у липні 2023 року, а також посилання на недопустимість питань прокурора та психічний стан потерпілої, є безпідставними та не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
Щодо посилання сторони захисту на висновок судово-психіатричної експертизи №798 від 15.11.2023 року, то його зміст неправильно тлумачиться апелянтом. Експертиза не містить висновку про неможливість потерпілої усвідомлювати характер чи значення дій, учинених щодо неї, навпаки, експерти встановили, що психічний стан потерпілої відповідає її віку, вона здатна правильно сприймати обставини подій та давати правдиві показання.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав показання потерпілої достовірними, такими, що узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема з висновками судово-медичної експертизи, показаннями свідків, матеріалами огляду місця події та іншими доказами. Твердження апелянта про недопустимість цих доказів або відсутність у показаннях потерпілої даних про факт злочину є безпідставними та спрямовані лише на формальне підваження доказів сторони обвинувачення.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а вирок постановлено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та на підставі належних і допустимих доказів.
Доводи поданої апеляційної скарги на заперечення винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень були предметом ретельної перевірки судом першої інстанції та знайшли належну оцінку у вироку.
Зважаючи на вищевикладене, твердження сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноти судового розгляду та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до положень ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Частиною 1 ст. 87 КПК України передбачено, що обов'язковою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання. Із системного аналізу норм кримінального процесуального закону вбачається, що вчинення з цією метою стороною обвинувачення дій, які істотно порушують права і основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.
Разом з тим, Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що положення ст. 87 КПК України можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку істотного (фундаментального) порушення прав і свобод людини, гарантованих у документах, що згадані у цій статті (постанови: від 28.01.2020 у справі №359/7743/17; від 12.112019 у справі №236/863/17; від 08.10.2019 у справі №639/8329/14-к). Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку висновки наведені у вироку суду першої інстанції щодо належності та достовірності доказів не спростовуються доводами апеляційної скарги захисника.
Судом першої інстанції враховано поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 під час розгляду справи, який первісно вину у вчиненому не визнав, у подальшому вину визнав частково і хоча зазначав, що шкодує про вчинене, однак вказане не може безумовно свідчити про його щире каяття як обставину, що пом'якшує покарання. Так, розкаяння передбачає, крім визнання особою факту скоєння злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини в скоєному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинне виражатись у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, бажанні виправити наслідки скоєного. Факт щирого каяття особи в скоєнні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Натомість, ОСОБА_7 мав мету довести свою непричетність до вчинення злочинів відносно своєї доньки, заявляючи необґрунтовані клопотання про призначення йому психологічних експертиз та отримання дозволу до інформації оператора мобільного стільникового зв'язку.
Також врахована позиція представників потерпілої особи про призначення ОСОБА_7 найбільш суворого покарання, передбаченого санкцією частини 6 статті 152 КК України.
При розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанції не встановлено обставин, що пом'якшують покарання. При цьому обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 є вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
При призначенні покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції обґрунтовано врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до статті 12 КК України є тяжким та особливо тяжким злочинами; дані про особу обвинуваченого, який на обліках і лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, за місцем роботи - позитивно, що він раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Не дивлячись на те, що судимості погашені, судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_7 вчинялись умисні насильницькі злочини, що потерпілою за частиною 1 статті 125 КК України було його дружина ОСОБА_10 , яка в подальшому відмовилась від підтримання обвинувачення, що у сукупності свідчить про схильність до вчинення злочинів та підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_7 . Крім того, підвищена суспільна небезпечність обвинуваченого обумовлена тим, що він посягнув на статеву свободу та статеву недоторканність малолітньої потерпілої, яка є його донькою, тривалість протиправних відносин сексуального характеру, що незважаючи на прохання дитини припинити такі дії, продовжував вчиняти протиправні, злочинні дії, переслідуючи мету задоволення власної статевої пристрасті, своїми діями принизив її гідність і честь, спричинив фізичні і душевні страждання, що у подальшому спровокувало захворювання шкіри як реакцію організму на негативні події та тривалу стресову ситуацію.
З урахуванням зазначеного, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, а також того, що обвинувачений ОСОБА_7 , як особа, становить підвищену небезпеку для суспільства, колегія суддів приходить до висновку про неможливість призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, а тому погоджується з призначеним судом першої інстанції покаранням, в межах санкцій інкримінованих йому злочинів за частиною 4 статті 153 КК України у виді позбавлення волі, а за ч.6 ст. 152 КК України у виді довічного позбавлення волі.
Обґрунтованим колегія суддів вважає і висновок суду першої інстанції про призначення ОСОБА_7 покарання в межах встановлених санкціями інкримінованих злочинів та остаточного покарання, на підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, у виді довічного позбавлення волі, з урахуванням конкретних обставин даної справи, тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, сукупності даних про особу обвинуваченого, оскільки саме таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, а також домірне скоєному.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не виявлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів і вимог поданої апеляційної скарги і не знаходить підстав для скасування вироку, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2025 стосовно ОСОБА_7 залишити без змін, а спільно подану апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, в той же строк, з дня отримання копії судового рішення
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3