Справа № 752/20142/25 суддя в І-й інстанції Вдовиченко О.О.
Провадження № 33/824/5027/2025 суддя в ІІ-й інстанції Фінагеєв В.О.
Категорія: ч. 1 ст.173 КУпАП
Іменем України
20 жовтня 2025 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Фінагеєв В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу поліції Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві рядового поліції ОСОБА_4 та начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_1 на окрему ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року, -
Окремою ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року встановлені судом обставини доведено до відома Начальника Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, Начальника ГУНП у м. Києві та Голови Національної поліції України з метою вжиття відповідних заходів реагування.
На дану ухвалу дільничний офіцер поліції ОСОБА_4. та начальник ГУ НП у м. Києві ОСОБА_1. подали апеляційні скарги, у яких просять скасувати окрему ухвалу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги дільничний офіцер поліції ОСОБА_4. зазначає, що не погоджується з висновком суду щодо порушення ним вимог Закону України «Про Національну поліцію», Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших нормативно-правових актів під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173 КУпАП щодо ОСОБА_2 . Висновок суду в частині того, що поліція не зобов'язана реагувати на звернення, оскільки воно є анонімним, є помилковим. Дільничний офіцер поліції не вбачає у своїх діях під час складання адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_2 жодних порушень, на його думку він діяв відповідно до вимог законодавства. 01 серпня 2025 року по «Спецлінії 102» невідомий громадянин звернувся з повідомленням про вчинення адміністративного правопорушення, а саме, «порушення тиші» та просив відреагувати на повідомлені обставини. Прибувши на місце події поліцейські виявили розважальний заклад, який працював у комендантську годину та його відвідувачі вчиняти хуліганській дії. На місці події поліцейськими відібрано заяву від громадянки ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення. За вказаною подією на підставі заяви внесено відомості до ЄРДР від 01 серпня 2025 року за № 1202510501000634 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України. Стосовно ОСОБА_2 жодні неправомірні чи протиправні дії не вчинялись, у протоколі про адміністративне правопорушення він зазначив, що скарг, зауважень на дії працівників поліції він не має. Слова ОСОБА_2 про вчинення відносно нього протиправних дій не відповідають дійсності та не підтверджуються жодними доказами.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги начальник ГУ НП у м. Києві ОСОБА_1. зазначає, що не погоджується з висновком суду щодо порушення працівниками поліції вимог Закону України «Про Національну поліцію», Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших нормативно-правових актів під час складання протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 173 КУпАП щодо ОСОБА_2 . Висновок суду в частині того, що поліція не зобов'язана реагувати на звернення, оскільки воно є анонімним, є помилковим. Твердження ОСОБА_2 про вчинення відносно нього протиправних дій не відповідають дійсності та не підтверджуються жодними доказами.
Заслухавши пояснення дільничного офіцера поліції ОСОБА_4., ОСОБА_2., перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_1. без задоволення та задоволення апеляційної скарги дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу поліції Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві рядового поліції ОСОБА_4., виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є, зокрема, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить спеціальних норм, що передбачають можливість постановлення окремої ухвали судом, як і постановлення судом ухвал взагалі.
Постановляючи оскаржувану ухвалу місцевий суд керувався ст. 245 КУпАП, відповідно до якої завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Зазначена норма не містить вказівки на право суду виносити окремі ухвали у зв'язку з виявленням порушень закону зі сторони органу, який склав протокол про адміністративне правопорушення.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності (п.53 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), заява №17283/02); п.19 рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine), заява №48068/06), а Конституційний суд України у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11 жовтня 2011 року (справа № 10-рп/2011) аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним».
В постанові від 14 червня 2021 року у справі № 686/9636/18 Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду виснувала про те, що: «Обов'язок, за наявності на те підстав, звертати увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів, або виявленні порушення прав громадян та інші порушення закону, допущені при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом, покладався КПК 1960 року на суд шляхом винесення окремої ухвали чи постанови.
Невичерпний перелік підстав для винесення такого виду судових рішень, безпосередня функція яких слугувала ефективним засобом дотримання законності та забезпечення судом захисту прав і свобод людини, визначався статтями 23-2, 380, 400-2 КПК 1960 року.
Діючий КПК не урегульовує питання постановлення такого виду судових рішень, як то окрема ухвала чи постанова, які би надавали можливість суду звертатися до державних органів, посадових чи службових осіб з метою належного реагування на встановлені у ході судового розгляду порушення закону, прав і основоположних свобод людини органом досудового розслідування чи судом нижчестоящої інстанції. …
За загальним правилом, аналогія закону це правовий інструмент, який застосовується для заповнення прогалин у законодавстві, коли певну ситуацію не врегульовано конкретною нормою закону. Це робиться шляхом застосування до цієї ситуації норми, що регулює подібні суспільні відносини. Основна мета - забезпечити, щоб будь-яка справа мала правову основу для вирішення.
Аналогія права: застосовується, коли відсутня не лише конкретна норма, а й подібна. У цьому випадку суд або інший правозастосувач вирішує справу, ґрунтуючись на загальних засадах і принципах права.
З зазначеного можна дійти висновку, що зазначений механізм може бути застосований судом виключно щодо питань, які не можуть залишатись не вирішеними, оскільки їх вирішення гарантовано Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, іншими законами України, тощо, однак КУпАП не містить законодавчого механізму такого вирішення.
Зі змісту оскаржуваної ухвали не вбачається, що вона постановлена щодо питань, які не можуть бути залишені не вирішеними в межах провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Постановляючи окрему ухвалу місцевий суд виходив з того, що складання протоколів про адміністративні правопорушення та подальше адміністративне затримання відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173 КУпАП працівниками Голосіївського УП ГУНП у м. Києві відбулось із грубим порушенням вимог нормативно-правових актів. Під час розгляду вказаної адміністративної справи судом встановлено, що відповідно до рапорту, 01 серпня 2025 року отримано заяву та зареєстровано ЄО за № 48623 від 01 серпня 2025 року, згідно з яким 01 серпня 2025 року о 22:31 год. за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 21, нічний заклад - голосно лунає музика в день жалоби. В ході відпрацювання даної події виявлено хуліганські дії; заявник: тел. НОМЕР_1 (анонімне). При цьому, відповідно до п. 22, 41 Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затвердженому наказом МВС України від 15.11.2017 №930, у разі якщо заявник не називає свого прізвища, імені, по батькові, звернення реєструється як анонімне і розгляду не підлягає. Анонімні звернення відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян» розгляду не підлягають (крім анонімних повідомлень про порушення Закону України «Про запобігання корупції»). Анонімні звернення після реєстрації доводяться до відома керівників органів (підрозділів) поліції для врахування під час здійснення покладених на них завдань і функцій. Крім того, під час судового розгляду ОСОБА_2 заявив про недозволені методи відносно нього зі сторони працівників поліції під час перебування в управління поліції, так, у нього забрали мобільний телефон, який досі не віддали, усю ніч знущались, наприклад фотографували та замість голови ставили зображення петушиних голів, нецензурно лаялись та ображали, чинили тиск задля написання потрібних працівникам поліції пояснень, крім того його вдарили, доступу до води не було, на ранок всіх відвезли в ТЦК. Також, адміністративне затримання тривало значний час, який перевищує законодавчо встановлені строки, оскільки, відповідно до статті 263 КУпАП, адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години. Вказані дії працівників поліції не відповідають вимогам Закону України «Про національну поліцію», КУпАП та іншим нормативно-правовим актам.
Встановивши зазначені порушення закону, місцевий суд не послався на жоден доказ, який би був ним досліджений в порядку, встановленому КУпАП, та надавав суду можливість стверджувати, що зазначені ним порушення є встановленими.
Так, відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, КУпАП не покладає на суд обов'язку та не наділяє правом здійснювати перевірку діяльності особи, що склала протокол про адміністративне правопорушення, на предмет дотримання вимог законодавства за межами вирішення питань, які підлягають з'ясуванню під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Суд зберігаючи безсторонність та об'єктивність, повинен був надати оцінку зібраним у справі доказам з точки зору їх належності, допустимості та достатності і, у зв'язку з цим вирішити питання, чи доводиться вина особи, що притягується до адміністративної відповідальності, у вчиненні правопорушення, що ставиться йому в вину за стандартом доказування «поза розумним сумнівом» чи ні.
Надаючи оцінку реагуванню поліції на звернення громадян та законності затримання особи в порядку КУпАП, місцевий суд ніяким чином не обґрунтував свого рішення, не зазначив доказів, які б ним були дослідженні та вказували на незаконність дій поліції, та по суті вийшов за межі наданих йому законом повноважень, а саме, за межі питань, які підлягали встановленню судом при розгляді справи про адміністративне правопорушення (ст. 280 КУпАП).
У відповідності до вимог ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити:
найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;
дату розгляду справи;
відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;
опис обставин, установлених під час розгляду справи;
зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;
прийняте у справі рішення.
Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.
Постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу.
Зазначена норма закону не містить положень про вирішення судом питань законності діяльності особи, що склала протокол про адміністративне правопорушення, в частині розгляду повідомлень громадян чи адміністративного затримання.
При цьому, суд не звернув уваги, що повідомлення про злочин чи про вчинення адміністративного правопорушення має відмінності від повідомлення в порядку Закону України «Про звернення громадян», а відтак надає поліції право реагувати на них, в тому числі і з метою досягнення завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення в частині запобігання вчиненню правопорушення та виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
За змістом ст. 267 КУпАП адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду. Оскарження заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення не зупиняє їх виконання.
З матеріалів справи не вбачається, що адміністративне затримання оскаржувалось ОСОБА_2 і що розгляд зазначеної скарги у встановленому порядку визначено судді Вдовиченко О.О.
Відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про прокуратуру», прокурор, серед іншого, здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян в органах та установах, шляхом проведення регулярних перевірок, а також у зв'язку з необхідністю належного реагування на відомості про можливі порушення законодавства, що містяться у скаргах, зверненнях чи будь-яких інших джерелах. У межах реалізації зазначеної функції прокурор має право залучати відповідних спеціалістів. Прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно (за відсутності відповідного судового рішення, рішення адміністративного органу або іншого передбаченого законом документа чи після закінчення передбаченого законом або таким рішенням строку) перебуває у місці тримання затриманих, попереднього ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі, установі для виконання заходів примусового характеру, інших місцях, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті.
Отже, питання законності адміністративного затримання не перебувало в межах повноважень суду та не потребувало вирішення з застосуванням правового механізму аналогії закону, оскільки було врегульовано як КУпАП, так іншими Законами України.
Зазначене узгоджується з приписами ч. 2 ст. 246 КУпАП, відповідно до якої порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Встановлюючи порушення закону в частині, що відносно ОСОБА_2 були застосовані недозволені методи зі сторони працівників поліції під час перебування в управління поліції, у нього забрали мобільний телефон, який досі не віддали, усю ніч знущались, наприклад фотографували та замість голови ставили зображення петушиних голів, нецензурно лаялись та ображали, чинили тиск задля написання потрібних працівникам поліції пояснень, його вдарили, доступу до води не було, на ранок відвезли в ТЦК, суд не звернув уваги, що жодного доказу зазначеним обставинам матеріали справи не містять.
При цьому, норми КУпАП не дають право суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує особа, яка притягується до адміністративної відповідальності. Такі обставини потрібно доказувати в межах визначеної законом процедури так, аби реалізувати стандарт доказування «поза розумним сумнівом», щодо осіб, які допустили дії, про які вказує ОСОБА_2 .
З огляду на обставини, про які зазначав ОСОБА_2 , вони мають перевірятися в порядку визначеному КПК України, а відтак, перебувають за межами визначених КУпАП України повноважень місцевого суду.
Отже, доводи апеляційної скарги дільничного офіцера поліції ОСОБА_4. знайшли своє підтвердження, що має наслідком задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали.
Разом із тим, апеляційна скарга начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_1. задоволена бути не може, оскільки за загальним правилом, окрема ухвала може бути оскаржена лише особами, яких вона стосується.
У даному випадку, суд не встановлював порушення вимог закону зі сторони ОСОБА_1 , як начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві, що тягне за собою відсутність у нього права на апеляційне оскарження судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 1, 7, 245, 280, 282, 294 КУпАП, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві Шумейка Дмитра Олександровича залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу поліції Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві рядового поліції ОСОБА_4 задовольнити.
Окрему ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року скасувати.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення виготовлене 27 жовтня 2025 року.
Суддя В.О. Фінагеєв