27 жовтня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 755/22274/24
номер провадження №22-ц/824/12081/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року /суддя Гончарук В.П./
за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову
у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» про забезпечення позову, в якій заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу з 01.03.2025 нараховувати на особистий рахунок квартиронаймача ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , будь-які суми до укладення договору найму житла з позивачем.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» про забезпечення позову - відмовлено. /а.с. 19-20/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що при вирішенні питання забезпечення позову судом першої інстанції не застосовані вимоги ч. 2 ст. 149 ЦПК України, не враховано в повній мірі право позивача на достовірну інформацію, право на житло згідно позовних вимог та відповідно не досліджено недобросовісну діяльність відповідача, яка спрямована на знецінення ефективності або навіть на неможливість виконання можливого рішення суду. Наголошував на тому, що щомісячна фальсифікація реальних поточних показань електролічильника, встановлення яких є предметом позову, може призвести до незворотніх змін. Реальне та ефективне виконання судового рішення може не відбутися внаслідок недобросовісної діяльності відповідача. Отже, вимоги забезпечення позову заявлено у взаємозв'язку з позовними вимогами та предметом позову.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, представник відповідача просив розглядати справу за їх відсутності, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу з 01.03.2025 нараховувати на особистий рахунок квартиронаймача ОСОБА_2 № НОМЕР_2, яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , будь-які суми до укладення договору найму житла з позивачем.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Пунктами 1-10 ч. 1, ч. 2 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд дійшов обґрунтованого висновку, що заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки заявником не зазначено, а судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення може будь яким чином утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Доводи апеляційної скарги, в яких апелянт посилається на неврахування судом ч. 2 ст. 149 ЦПК України, є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини заяви, оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходом забезпечення та предметом позову, а також імовірності утруднення виконання рішення. Суд вірно зазначив, що заявником не доведено реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, а лише висловлено припущення про можливу «недобросовісну діяльність» відповідача.
Доводи апелянта про нібито «щомісячну фальсифікацію реальних поточних показань електролічильника» та «незворотні зміни» також є безпідставними, оскільки не підтверджені жодними доказами (ст. 81 ЦПК України). Заява про забезпечення позову не містить конкретних фактів чи доказів, які б свідчили про те, що нарахування комунальних платежів на особовий рахунок померлої особи (до укладення договору найму з позивачем) будь-яким чином унеможливить чи ускладнить виконання рішення по основному позову про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, зважаючи на право позивача щодо проведення звірок по розрахункам.
Доводи апелянта про порушення права на достовірну інформацію та права на житло не мають зв'язку з предметом забезпечення позову. Заборона нарахування платежів на особовий рахунок померлої особи не є заходом, передбаченим ст. 150 ЦПК України. Така заборона фактично перешкоджала б нормальній господарській діяльності комунального підприємства.
Доводи апелянта про нібито «знецінення ефективності виконання рішення суду» є припущеннями, не підкріпленими доказами реальної загрози (ч. 3 ст. 149 ЦПК України). Суд першої інстанції вірно врахував, що заходи забезпечення позову мають бути пропорційними та не порушувати баланс інтересів сторін, а також інтереси третіх осіб, зокрема інших мешканців будинку, які залежать від безперебійного надання комунальних послуг.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: