27 жовтня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 757/47001/24-ц
номер провадження 22-ц/824/10352/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду
цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року /суддя Ільєва Т.Г./
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів, -
10.10.2024 до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 , згідно вимог якої просить суд стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 342000 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. /а.с. 114-122/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, задовольнивши вимоги позову.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вказував, що позов заявлено не про визнання договору недійсним, а про видачу (стягнення) коштів, що обліковуються на банківському рахунку. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК позовна давність не поширюється на вимогу до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. При цьому, відносини, які виникають з договорів банківського вкладу і з договорів банківського рахунку, є подібними. У судовій практиці положення про договір банківського вкладу застосовують до відносин, що виникають із договорів банківського рахунку. Отже, при застосуванні п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК допустимим є ширше тлумачення поняття «вклад». Тому позовна давність не поширюється як на вимоги про видачу вкладу, внесеного до банку на підставі договору банківського вкладу, так і про видачу коштів, що обліковуються на банківському рахунку особи на підставі договору банківського рахунку. Однак суд першої інстанції не звернув увагу не зазначені обставини та дійшов помилкового висновку, що у задоволені позову слід відмовити, оскільки позовна заява про видачу (стягнення) коштів, що обліковуються на банківському рахунку позивача, подана з пропуском трирічного строку позовної давності. Окремо наголошував на тому, що ОСОБА_1 звернулась до AT КБ «Приватбанк» з вимогою про виплату з рахунку належних їй 342000 грн - 22.07.2024 року. Раніше з такими вимогами не зверталась. Отже, саме з цього моменту позивачка довідалась про порушення свого права та особу, яке це право порушила. Крім того, те, що кошти від продажу належної позивачці квартири були зараховані на рахунок № НОМЕР_2 у ПриватБанку встановлено також рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2021 року у справі №904/5868/18 (904/4964/20), яке набрало законну силу 22.06.2022 року. Отже, саме з моменту набранням рішенням законної сили, ОСОБА_1 достеменно довідалась, що належні їй кошти від продажу квартири надійшли на рахунок, на що вона не уповноважувала банк.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, апелянт просив розглядати справу за його відсутності, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню з відмовою у позові з інших підстав.
Судом встановлено, що 09.09.2014 між ОСОБА_1 (у зв'язку із укладенням шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ключове Рішення" укладено договір купівлі-продажу квартири .
У відповідності до пункту 2.2. договору продаж квартири вчинено за суму 342000,00 грн., які будуть сплачені покупцем продавцю протягом десяти банківських днів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок НОМЕР_3 МФО 30299 ОКПО 14360570 для подальшого зарахування ОСОБА_1 (податковий номер - НОМЕР_1 ), згідно офіційного курсу банку в день зарахування коштів на рахунок.
Договір вважається укладеним з моменту нотаріального посвідчення (пункт 6.4. Договору).
Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Пентелюк Тетяною Любомирівною та зареєстрований в реєстрі за №1580.
На виконання умов пункту 2.2. договору, купівлі-продажу квартири від 09.09.2014, Товариством з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" 12.09.2017 здійснено перерахування грошових коштів на рахунок банку отримувача AT КБ "ПриватБанк" НОМЕР_4 у розмірі 342 000,00 грн. для подальшого зарахування ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 09.09.2014, що підтверджується платіжним дорученням №E0912U0214 від 12.09.2014.
Окрім цього, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2011, яке набрало законної сили, встановлено, що меморіальними ордерами за №1 від 12.09.2014, грошові кошти в сумі 342000,00 грн. (26 409,10 доларів США) були зараховані на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 .
В свою чергу, громадянкою ОСОБА_1 15.09.2014 підписано заяву, за змістом якої останньою підтверджено отримання грошових коштів в сумі 342 000,00 грн. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове Рішення" шляхом перерахування на відповідний рахунок AT КБ "ПриватБанк", як повний розрахунок за квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Пентелюк Т.Л. 09.09.2014 за реєстром №1580.
Також, позивачем вищевказаною заявою підтверджено відсутність до Товариства з відповідальністю "Ключове Рішення" будь-яких претензій матеріального та фінансового характеру, які б стосувалися виконання ним умов про розрахунок згідно договору купівлі-продажу квартири.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що з огляду на встановлені фактичні обставини справи, умови договору та положення статті 651 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки з платіжного доручення №E0912U0214 від 12.09.2014 про перерахування грошових коштів в розмірі 342000,00 грн. на поточний рахунок НОМЕР_3 з призначенням платежу "для подальшого перерахування ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 09.09.2014", меморіальних ордерів за №1 від 12.09.2014 про зарахування на поточний рахунок позивача грошових коштів в сумі 342000,00 грн. (26 409,10 доларів США) та нотаріально посвідченої заяви від 15.09.2014 випливає факт розрахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" за придбане на умовах договору купівлі-продажу квартири майно - квартири за номером АДРЕСА_2 , що складається з трьох житлових кімнат.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався ст. 257 ЦК України про те, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; ст. 261 ЦК України про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; ст. 266 ЦК України про те, що з закінченням строку позовної давності до основної вимоги вважається, що минув також строк позовної давності до додаткової вимоги; ст. 267 ЦК України про те, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем її прав, оскільки встановлено факт перерахування та зарахування коштів на рахунок позивачки у 2014 році, а також підписання нею заяви про отримання коштів та відсутність претензій 15.09.2014, що свідчить про те, що вона знала про зарахування коштів ще у 2014 році; крім того, вимоги про стягнення коштів заявлені з пропуском загального трирічного строку позовної давності, який почав перебіг з моменту, коли позивачка довідалася або могла довідатися про порушення свого права (з 2014 року), а матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про зупинення, перерву чи підстави для поновлення строку позовної давності; з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності, сплив такого строку є підставою для відмови у позові, оскільки позов подано у 2024 році, тобто через 10 років після подій 2014 року, без обґрунтованих причин для поновлення строку.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, одночасно посилався на відсутність порушення права позивача (факт зарахування коштів у 2014 році та підписання заяви про отримання) і на сплив позовної давності (ст.ст. 257, 261, 266, 267 ЦК України). Такий підхід є процесуально неправильним та логічно суперечливим, оскільки суд не може одночасно встановлювати відсутність зобов'язання і застосовувати наслідки спливу позовної давності (ст. 267 ЦК).
Щодо доводів апелянта про незастосування позовної давності (п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК - вимоги вкладника про видачу вкладу/коштів з рахунку) - вони є правильними, оскільки спірні кошти набули статусу вкладу на вимогу з моменту надходження на транзитний рахунок з призначенням «для подальшого зарахування ОСОБА_1 » (аналогія ст. 1058 ЦК, практика ВС у постановах від 13.12.2010 № 3-58г10, від 14.03.2011 № 3-13гс11). Проте, апеляційний суд відмовляє у позові з інших підстав.
По суті перерахунку коштів, що підтверджується доказами, поданими самою позивачкою, згідно з меморіальними ордерами /а.с. 24, 25, 26/:
12.09.2014 ТОВ «Ключове Рішення» перерахувало 342 000 грн на рахунок № НОМЕР_3 АТ КБ «ПриватБанк»;
кошти конвертовано в USD 26 409,10 у зв'язку з чим змінено рахунок зарахування, перераховані з призначенням платежу « ОСОБА_1 » /а.с. 26/.
За ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Самостійна конвертація валюти без розпорядження клієнта порушує цей обов'язок банку.
За ч. 2 ст. 1066 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом на оголошених банком умовах, що відповідають закону, але не має права вчиняти операції, не передбачені розпорядженням клієнта чи договором.
Будь-які докази про те, що банк діяв всупереч волі ОСОБА_1 , конвертуючи кошти у валюту USD, у зв'язку з чим відбулась зміна рахунку, матеріали справи не містять, як і відсутні докази того, що станом на момент звернення з позовом кошти не зняті з рахунку або утримуються банком, зважаючи також і на те, що події відбувались у 2014 році, а з позовом про повернення коштів позивачка звертається через 10 років.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності, оскільки позивачкою не доведено факту порушення відповідачем її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року - скасувати, відмовивши у задоволенні позову з підстав, викладених у постанові.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: