Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/16264/2025
м. Київ Справа № 761/45700/24
23 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський центр розвитку туризму» - Оніщук Оксани Григорівни на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року, постановлену під головуванням судді Левицької Т.В. у цивільній справі за позовом Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський центр розвитку туризму» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -
У грудні 2024 року представник Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський центр розвитку туризму» звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 по справі № 910/14013/23 позовні вимоги комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський міський туристично-інформаційний центр» задоволено частково.
Стягнуто з комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський міський туристично- інформаційний центр» на користь комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість у розмірі 222 509,83 грн, 3% річних у розмірі 12 235,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 68 317,39 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 4 545,94 грн, мінімальні витрати виконавчого провадження в розмірі 300 грн. та 30 760,89 грн виконавчого збору.
Посаду директора у період з 09.12.2020 по 24.04.2023, відповідно до розпорядження від 08.12.2020 № 791 «Про виконання обов'язків директора комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський міський туристично-інформаційний центр», займав відповідач ОСОБА_1 .
Наказом від 18.04.2023 № 20-ОС «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » відповідач звільнений 24.04.2023 за угодою сторін.
Вказує на те, що як вбачається з рішення господарського суду від 14.11.2023 заборгованість перед «Київтеплоенерго» за постачання теплової енергії утворилась в період виконання обов'язків директором підприємства ОСОБА_1.
Права та посадові обов'язки Директора також врегульовані Статутом комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням Представника Президента України в місті Києві від 15.06.1992 № 474 (в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.03.2012 № 355, до переліку яких належить: вирішення питань діяльності Підприємства в межах своєї компетенції, передбаченої чинним законодавством та Статутом; несе персональну відповідальність за виконання завдань, визначених Статутом та контрактом; забезпечує достовірність бухгалтерського обліку та статистичної звітності; забезпечує дотримання фінансової дисципліни; забезпечує ефективне використання та охорону майна, закріпленого за Підприємством; представляє інтереси Підприємства у його відносинах з юридичними особами та громадянами, укладає договори, видає доручення; вступає від імені Підприємства в договірні відносини з юридичними та фізичними особами з питань, пов'язаних з діяльністю Підприємства; має право першого підпису; розпоряджається майном та коштами Підприємства відповідно до чинного законодавства України та Статуту; самостійно вирішує питання діяльності Підприємства в межах компетенції, передбаченої чинним законодавством та Статутом, у тому числі директор зобов'язаний забезпечити недопущення заборгованості по Підприємству та інше.
Вважає, що ОСОБА_1 зобов'язаний був виконувати вимоги Статуту у тому числі, п.п. 3.2.1., 3.2.2., 6.1., 6.4.1., 6.4.4., 6.4.5., 6.4.7., 6.4.8., 6.4.10., 6.4.12., 6.4.13. та вимоги чинного законодавства України.
Вказує на те, що невиконання та неналежне виконання Директором покладених на нього Статутом та вимогами чинного законодавства обов'язків, у тому числі щодо керівництва Підприємством, призвели до виникненні даної заборгованості та завдання шкоди Підприємству у вигляді 3% річних у розмірі 12235,74 грн, інфляційних втрат у розмірі 68317,39 грн, витрат зі сплати судового збору у сумі 4545,94 грн та витрат зі сплати виконавчого збору 300,00 грн та 30760,89 грн.
З огляду на вище викладене просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача 116 159,96 грн., у тому числі 3% річних у розмірі 12 235,74 грн., інфляційні втрати у розмірі 68 317,39 грн., витрати зі сплати судового збору у сумі 4 545,94 грн. та витрати зі сплати виконавчого збору 300 грн. та 30 760,89 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року закрито провадження у справі за позовом Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський центр розвитку туризму» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Дата складання повного тексту ухвали зазначена 22 серпня 2025 року.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року, було оприлюднено в реєстрі 25 серпня 2025 року.
Не погоджуючись з ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року, 01 вересня 2025 року представник позивача Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський центр розвитку туризму» - Оніщук О.Г. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а.
Вказує на те, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Звертає увагу на те, що позивач звернувся до суду до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником в порядку зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування, .
Позов заявлений у зв'язку з тим, що на підставі рішення Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 по справі № 910/14013/23 Позивачем додатково відшкодовано 3% річних у розмірі 12 235,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 68 317,39 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 4 545,94 грн.
Вважає, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції у порушення вимог чинного законодавства дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі стосується дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи - керівника юридичної особи, в той час, як у розглядуваній справі підставами відшкодування шкоди є регресі вимоги підприємства до відповідача.
Тобто, предметом розгляду даної справи є відшкодування шкоди в порядку регресу, яка заподіяна позивачу внаслідок ухвалення судового рішення про стягнення із підприємства штрафних санкцій у вигляді: 3% річних у розмірі 12 235,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 68 317,39 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 4 545,94 грн., саме за період виконання трудових обов'язків відповідачем.
Отже, відшкодування в порядку регресу шкоди працівником відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до господарського суду.
02 жовтня 2025 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він зазначав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, оскільки вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. З огляду на вище викладене просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
В судове засідання з'явився представник Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський центр розвитку туризму» адвокат Левченкова О.А., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 адвокат Науменко С.В. в судовому засіденні проти доводів апеляційної скарги заперечував та просил ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закриваючи провадження у даній справі суд першої інстанції посилався на те, що заявлені Комунальним некомерційним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський центр розвитку туризму» позовні вимоги до ОСОБА_1 , як особи, яка виконувала у період часу з 09.12.2020 по 24.04.2023 року обов'язки директора зазначеного підприємства, відносяться до юрисдикції господарських судів. Враховуючи вищевикладене, позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України»).
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
Наведене дає підстави для висновку, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною першою статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду постає два питання: чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним у розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток, або стягнення збитків, може бути покладені лише на працівників, що є посадовими особами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (касаційне провадження № 11-720апп18) викладений правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства.
Суд першої інстанції встановив, що позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, зазначивши підставу ст. 130-131 КЗпП України.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції у порушення вказаних положень законодавства дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі стосується дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень, як посадової особи, оскільки предметом розгляду у цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу на підставі КЗпП України.
Згідно вимог ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Аналізуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський центр розвитку туризму» - Оніщук О.Г. підлягає задоволенню, а ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргупредставника позивача Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київський центр розвитку туризму» - Оніщук Оксани Григорівни задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року
Головуючий: Судді: