Справа № 757/22866/24-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8491/2025
22 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Ганжалі С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України, представництва Держави України - Міністерства юстиції України, треті особи: Верховний Суд в особі суддів Сакари Наталії Юріївни, Білоконь Олени Валеріївни, Осіяна Олексія Миколайовича, про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року, ухваленого під головуванням судді Новака Р.В.,-
встановив:
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.
Позивач просив стягнути шляхом списання Державною казначейською службою коштів з державного бюджету України відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 200 000 грн 00 коп. завданої порушеннями судами прав і свобод позивача, які гарантовані Конституцією України і Конвенцією про захист прав людини та основних свобод.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право ОСОБА_1 на касаційне оскарження у справі № 607/9107/23 за його позовом до ВАТ «Тернопільобленерго» про захист прав споживачів було обмежено.
ОСОБА_1 вважає, що йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 1 200 000 грн 00 коп.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року у задоволенні названого позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На адресу Київського апеляційного суду від представника Міністерства юстиції України надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без їх участі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Верховного Суду просив розгляд справи провести без їх участі.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про його час і місце повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог та відсутності доказів на підтвердження завдання діями відповідача моральної шкоди ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що у 2023 році ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовною заявою до ВАТ «Тернопільобленерго» про захист прав споживачів, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2023 року у задоволенні названого позову відмовлено.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду від 15 листопада 2023 року залишенобез змін.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2023 року та на постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 березня 2024 року.
Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначив, що внаслідок позбавлення суддями Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, Тернопільського апеляційного суду та Верховного Суду прав позивача на розгляд цивільної справи в розумні строки неупередженим та безстороннім судом та на доступ до суду касаційної інстанції, Державою Україна йому завдано моральної шкоди у розмірі 1 200 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У ст. 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи
ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому на потерпілого покладається обов'язок доведення факту неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками.
Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 зазначив що йому завдано морально шкоди внаслідок позбавлення суддями Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, Тернопільського апеляційного суду та Верховного Суду прав позивача на розгляд цивільної справи в розумні строки неупередженим та безстороннім судом та на доступ до суду касаційної інстанції.
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено відсутність належних і допустимих доказів вчинення відповідачем відносно ОСОБА_1 неправомірних дій, які знаходяться у прямому причинному зв'язку із завданням останньому моральної шкоди.
Сам по собі факт постановлення Верховним Судом ухвали від 24 квітня 2024 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2023 року та на постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 березня 2024 року не свідчить про незаконність дій відповідача та заподіяння позивачу моральної шкоди.
Відтак, ОСОБА_1 не доведено складу цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави перед особою за завдані збитки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що між судом й учасниками справи виникають процесуальні правовідносини, зокрема щодо розгляду та вирішення справ і реалізації процесуальних прав та обов'язків. Проте оскарження діянь суддів (судів), вчинених у цих правовідносинах, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17).
Враховуючи недоведеність посилання ОСОБА_1 на те, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , колегія судді відхиляє, оскільки позивачем не доведено усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого можна встановити факт завдання моральної шкоди внаслідок незаконних дій відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 06 лютого 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 28 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко