Справа № 761/39649/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7783/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
15 жовтня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №22024000000000661 від 22.07.2024 року,
за участю:
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року частково задоволено клопотання слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБУ ОСОБА_8 , погоджене з прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №22024000000000661 від 22.07.2024 року.
Накладено арешт на речі, вилучені під час обшуку приміщення - службового кабінету НОМЕР_5, яким користується ОСОБА_6 та який розташований за адресою: АДРЕСА_1 :
- мобільний телефон Iphone X, s/n НОМЕР_1 IMEI НОМЕР_2 із сім-картою оператора Vodafone UA у білому захисному чохлі.
В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2025 року у справі №761/39649/25, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора в частині арешту мобільного телефону Iphone X, s/n НОМЕР_1 IMEI НОМЕР_2 із сім-картою оператора Vodafone UA у білому захисному чохлі.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого та накладаючи арешт на майно, не врахував, що орган досудового розслідування у розумінні ст. 132 КПК не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, зокрема щодо необхідності збереження речових доказів, а також не звернув увагу, що у своєму клопотанні орган досудового розслідування не надав оцінку правовим підставам арешту майна, достатності доказів необхідності забезпечення збереження речових доказів, можливому розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову, наслідкам арешту майна для інших осіб.
Сторона захисту вважає, що клопотання про арешт є необґрунтованим, а викладені в ньому та повідомленні про підозру ОСОБА_6 від 15.09.2025 року обставини не відповідають дійсності.
Своє клопотання вона мотивує тим, що 15.09.2025 року вказані речі оглянуті та постановою слідчого визнані речовими доказами у КП, оскільки на них містяться відомості, які можуть бути використані, як докази фактів та обставин, що встановлюються в ході кримінального провадження.
Як зазначає слідча у своєму клопотанні, з матеріалів досудового розслідування вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вищевказані речі, що вилучені в ході проведення обшуку, відповідають критеріям, зазначеним у п.п.1, 2, 3 ч.2 ст. 167 КПК України, та мають суттєве значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
При цьому у клопотанні слідчого про арешт майна від 16 вересня 2025 року не вказано, що належне ОСОБА_6 майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі є предметами, які були об'єктом кримінально-протиправних дій, грошима, цінностями чи іншими речами, набутими кримінально протиправним шляхом, або отримано ним внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У даному випадку вилучене під час обшуку майно не відповідає жодному з вищезазначених критеріїв, що підтверджується тим, що вилучений телефон, набутий ОСОБА_6 після інкримінованих подій і є новим.
Як видно із пред'явленої підозри, закінченим злочин є 31.01.2025 року.
Вилучений 15.09.2025 року під час обшуку телефон з?явився у користуванні ОСОБА_6 вже після січня 2025 року, а також і після проведеного обшуку 13 травня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25.04.2025 року.
Також адвокат зазначає, що 13.05.2025 року у ОСОБА_6 , який мав статус свідка у кримінальному провадженні, вже був вилучений телефон під час обшуку.
Таким чином новий телефон жодним чином не міг бути використаний у зв?язку з обставинами вчинення злочину, оскільки з?явився у користуванні ОСОБА_6 вже після закінчення злочину (31.01.2025 року), а також після вже проведеного обшуку 13.05.2025 року. Крім того у слідства вже є доступ до цього мобільного телефону, який був у користуванні ОСОБА_6 на момент, що підлягає перевірці в межах КП, так як телефон не повернутий ОСОБА_6 .
Орган досудового розслідування у клопотанні від 16.09.2025 року на надав жодної оцінки правової підстави для арешту майна, а саме телефону та закордонного паспорту на ім?я ОСОБА_6 , достатності доказів необхідності забезпечення збереження цих речових доказів, можливого розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову, наслідки арешту майна для інших осіб. Об?єктивних підстав вважати, що нерухоме майно перебуває у власності ОСОБА_6 , виступало знаряддям вчинення кримінального правопорушення та набуто в результаті вчинення кримінального правопорушення, тобто є доказом злочину і відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, та віднесене саме до знаряддя вчинення кримінального правопорушення або ж містить на собі ознаки вчиненого кримінального правопорушення, або ж відповідні сліди, - немає.
Таким чином, орган досудового розслідування не встановив та не довів доказами розмір суми, які підозрюваний ОСОБА_6 мав нібито намір отримати від ОСОБА_10 з метою особистого збагачення та передачі іншим.
Крім того, представник власника майна зазначає, що підозра ОСОБА_6 є необгрунтованою.
Також вказує, що постанова слідчого про визнання речовими доказами є необґрунтованою, не містить достатніх підстав визначених ст. 98 КПК України, та не містить доказів того, що вилучені об?єкти є знаряддям злочину, містять на собі його сліди, або мають доказову цінність для кримінального провадження.
В судове засідання не з'явились власник майна та прокурор, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна та прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024000000000661 від 22.07.2024 за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 3 ст. 369-2 КК України.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що відповідно до Статуту Сумського державного університету, затвердженого Наказом МОН України №1564 від 26.12.23, (далі - Університет) Університет є багатогалузевим (класичним) закладом вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.
Згідно із приміткою 1 до статті 364 Кримінального кодексу України службовими особами у статтях 364, 368, 368-5, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_6 на підставі наказу №1406-I по Сумському державному університету від 01.09.2016 року переведений на посаду директора навчально-наукового інституту права у зв'язку з обранням за конкурсом. Відповідно до умов контракту та типової посадової інструкції здійснення працівником університету діяльності на посаді директора навчально-наукового інституту/декана факультету на ОСОБА_6 серед іншого, покладені наступні обов'язки: додержуватися вимог чинного законодавства, загальнодержавної та внутрішньо університетської нормативної бази, зокрема Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», Кодексу корпоративної культури Сумського державного університету, даної посадової інструкції, наказів та розпоряджень вищих посадових осіб;
- керувати навчальною, методичною, науковою, міжнародною, виховною, організаційною роботою та усіма іншими напрямами діяльності інституту;
- формувати контингент осіб, які навчаються в інституті, а саме:
- організовувати роботу відбіркової комісії інституту, контролювати дотримання правил прийому вступній компанії за спеціальностями інституту, розробляти план та організовувати профорієнтаційну роботу серед абітурієнтів з України та за кордоном за напрямами підготовки, спеціальностями (спеціалізаціями) інституту;
- дбати про розвиток та збереження матеріальної бази інституту, забезпечувати оптимальне використання коштів, які відповідно до нормативної бази університету надходять на субрахунки інституту та його структурних підрозділів;
- організовувати роботу з акредитації освітніх програм та ліцензування спеціальностей інституту;
- відповідати за кадрову політику в інституті, очолювати конкурсну комісію інституту;
- контролювати дотримання всіма факультетами, кафедрами та іншими підрозділами інституту штатно-фінансової дисципліни;
- здійснювати інші повноваження, передбачені внутрішньо університетською нормативною базою.
Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час, проте не пізніше серпня 2024 року, у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на створення протиправного механізму отримання неправомірної вигоди від аспірантів СумДУ за захист такими особами дисертацій, шляхом створення штучних перешкод для допуску до попереднього захисту робіт аспірантів СумДУ, недопущення до захисту дисертацій аспірантів СумДУ, впливу на членів апробаційної ради та спеціалізованої вченої ради СумДУ. Користуючись своїм службовим становищем та розгалуженим колом зв?язків із числа співробітників СумДУ, ОСОБА_6 залучив до вказаної протиправної діяльності доцента кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки, на якого покладені додаткові посадові обов'язки заступника директора з наукової роботи Навчально-наукового інституту права СумДУ ОСОБА_10 , поклавши на останню комунікацію та взаємодію із аспірантами СумДУ стосовно безперешкодного захисту останніми дисертацій, підготовку пакету документів на захист таких осіб, безпосередньо отримання грошових коштів за вищевказану протиправну діяльність від аспірантів СумДУ з метою подальшої передачі частини вказаної неправомірної вигоди ОСОБА_6 .
Згідно типової посадової інструкції здійснення працівником університету діяльності на посаді заступника директора з наукової роботи навчально-наукового інституту/декана факультету на ОСОБА_10 , як особу, на яку покладено обов'язки заступника директора інституту з наукової роботи Навчально-наукового інституту права Сумського державного університету, які серед іншого полягали в наступному:
- додержуватися вимог чинного законодавства, загальнодержавної та внутрішньо університетської нормативної бази, зокрема Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», Кодексу корпоративної культури Сумського державного університету, даної посадової інструкції, наказів та розпоряджень вищих посадових осіб;
- брати участь у розробці стратегії розвитку наукової діяльності факультету;
- брати участь у поточному та перспективному плануванні наукової діяльності факультету;
- організовувати науково-дослідну роботу на факультеті та підготовку науково педагогічних і наукових кадрів;
- забезпечувати обговорення результатів наукових досліджень здобувачів наукових ступенів факультету;
- брати участь у складання перспективного плану роботи з кадрового забезпечення діяльності факультету та контролювати його виконання;
- відповідати за реалізацію на факультеті цільової комплексної програми «Організація наукової роботи студентів в органічному поєднанні з навчальним процесом», зокрема відповідати за формування груп наукового резерву для доаспірантської підготовки;
- організовувати роботу зі щорічної атестації аспірантів і докторантів та затвердження тематики дисертаційних робіт;
- організовувати залучення студентів до наукових досліджень, їх участь у конференціях, конкурсах, виконанні науково-дослідної роботи з оплатою праці;
- організовувати міжнародну наукову та науково-дослідну діяльність, у тому числі направлену на отримання науковими колективами та окремими вченими міжнародних наукових грантів;
- надавати професорсько-викладацькому складу, науковим співробітникам, аспірантам і студентам факультету організаційну, методичну та консультаційну допомогу щодо підготовки до публікації результатів наукових досліджень шляхом публікації відповідних матеріалів у виданнях, які індексуються науковометричними базами даних Scopus та Web of Science;
- брати участь в організації наукових конференцій, які проводяться структурними підрозділами факультету;
- організовувати роботу із впровадження результатів наукових досліджень і розробок на підставі укладених договорів із замовниками;
- контролювати питання виконання професорсько-викладацьким складом контрактних зобов'язань щодо керування науковою роботою студентів та формалізованої участі у виконанні науково-дослідних робіт;
- здійснювати прийом студентів наукових питань.
Таким чином, ОСОБА_10 , працюючи на посаді доцента кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки з покладенням на останню додаткових посадових обов'язків заступника директора з наукової роботи Навчально-наукового інституту права СумДУ, є службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями.
З метою реалізацію попередньо розробленого злочинного плану та пособництві в одержанні службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням наданої їй службового становища, поєднаному з вимаганням, шляхом впливу на членів апробаційної ради СумДУ, членів спеціалізованої вченої ради СумДУ, а також співробітників СумДУ, усунення штучно створених перешкод для успішного захисту аспірантами СумДУ дисертацій, поклав на ОСОБА_10 обов'язки наукового керівника ОСОБА_11 .
Окрім того, на ОСОБА_10 , як на наукового керівника дисертації ОСОБА_11 , покладено наступні обов'язки: наукове керівництво за науковою роботою аспіранта (ад'юнкта) над дисертацією, проведенням його власного наукового дослідження, надання консультації щодо змісту і методології наукових досліджень аспіранта (ад'юнкта), контролю за виконанням індивідуального плану наукової роботи і відповідає перед вченою радою закладу за належне та своєчасне виконання обов?язків наукового керівника.
Так, ОСОБА_10 , усвідомлюючи можливість законного підготовлення аспірантом ОСОБА_11 дисертації, законного погодження дисертації, виступаючи її науковим керівником та будучи відповідальною за допущення дисертації ОСОБА_11 до захисту перед разовою спеціалізованою вченою радою закладу вищої освіти, діючи умисно та на виконання вказівок ОСОБА_6 , з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення та використовуючи надані їй повноваження заступника директора з наукової роботи Навчально-наукового інституту права Сумського державного університету та керівника дисертації, одержала від ОСОБА_11 неправомірну вигоду у сумі 6 000 доларів США за усунення штучних перешкод в успішному захисті ОСОБА_11 дисертації.
20.09.2024 о 16 год. 12 хв. ОСОБА_11 , маючи намір отримати від наукового керівника ОСОБА_10 рекомендації необхідної навчальної, наукової, довідкової літератури, методичні рекомендації для захисту дисертації прибула до останньої на територію навчального корпусу СумДУ за адресою: м. Суми, вул. Миколи Сумцова, 2, де в ході спілкування ОСОБА_10 , діючи за попередньо розробленим планом ОСОБА_6 та безпосередньо виконуючи його вказівки, висунула незаконну вимогу ОСОБА_11 у передачі їй неправомірної вигоди у сумі 6 000 доларів США задля усунення перешкод в успішному захисті останньою дисертації шляхом надання позитивного висновку щодо дисертації останньої, написання та публікації відповідних матеріалів у виданнях, які індексуються науковометричними базами даних Scopus та Web of Science, підшукування опонентів та рецензентів для захисту дисертації, організації роботи спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти та подальшого сприяння надання вказаною радою позитивного висновку стосовно захисту дисертації ОСОБА_11 , розробки та написання т.зв. «сценарію» захисту дисертації та доведення його до членів спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти та безпосередньо до ОСОБА_11 , також повідомивши при цьому, що у разі ненадання вказаної неправомірної вигоди остання не зможе захистити дисертаційну роботу та здобути науковий ступінь доктора філософії через створення ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , членами апробаційної ради та спеціалізованої вченої ради вищого закладу освіти, а також службовими особами СумДУ штучних перешкод для захисту дисертаційної роботи ОСОБА_11
ОСОБА_11 , почувши дану вимогу, розуміючи її протиправність та реальну можливість ОСОБА_10 створити штучні перешкоди для недопущення до захисту останньої, повідомила 23.09.2025 правоохоронні органи про вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення.
Надалі, у відповідності до вимог ОСОБА_10 , яка діяла на виконання спільного із ОСОБА_6 попередньо розробленого плану, 21.01.2025 близько 14 год. 00 хв. ОСОБА_11 , перебуваючи поблизу службового кабінету НОМЕР_6 адміністративної будівлі СумДУ за адресою: АДРЕСА_1 , передала ОСОБА_10 , а остання отримала частину суми неправомірної вигоди в розмірі 3 500 доларів США (що згідно курсу Національного Банку України становило 147 542, 85 гривень).
В подальшому, у відповідності до вимог ОСОБА_10 31.01.2025 близько 13 год. 45 хв., ОСОБА_11 , перебуваючи поблизу службового кабінету КЗ-206 адміністративної будівлі СумДУ за адресою: АДРЕСА_1 передала ОСОБА_10 , яка діяла на виконання спільного із ОСОБА_6 попередньо розробленого плану, а остання отримала частину суми неправомірної вигоди в розмірі 2 500 доларів США (згідно курсу Національного Банку України становило 104 560,5 гривень) за безперешкодний захист дисертаційної роботи та здобуття наукового ступеню кандидата юридичних наук.
Так, за наведених вище обставин та у зв'язку з наявністю достатніх доказів, зібраних у ході досудового розслідування, 15.09.2025 громадянину України ОСОБА_6 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 368 КК України.
15.09.2025 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05.09.2025 року № 761/37122/25 проведено обшук приміщення - службового кабінету НОМЕР_7, яким користується ОСОБА_6 та який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В ході обшуку приміщення - службового кабінету НОМЕР_7, яким користується ОСОБА_6 та який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , серед іншого виявлено та вилучено, а саме:
- мобільний телефон Iphone X, s/n НОМЕР_1 IMEI НОМЕР_3 із сім-картою оператора Vodafone UA у білому захисному чохлі;
- закордонний паспорт на ім?я ОСОБА_12 НОМЕР_4 .
15.09.2025 року вказані речі оглянуті та постановою слідчого визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки на них містяться відомості, які можуть бути використані як докази фактів та обставин, що встановлюються в ході кримінального провадження.
28.09.2025 року (клопотання датоване 16.09.2025) слідчий в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБУ ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернулась до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, в якому просила накласти арешт на наступні речі, вилучені під час обшуку приміщення - службового кабінету НОМЕР_7, яким користується ОСОБА_6 та який розташований за адресою: АДРЕСА_1 :
- мобільний телефон Iphone X, s/n НОМЕР_1 IMEI НОМЕР_2 із сім-картою оператора VodafoneUA у білому захисному чохлі;
- закордонний паспорт на ім'я ОСОБА_13 НОМЕР_4 .
Клопотання слідчий мотивувала тим, що завданням арешту майна є запобігання його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (п. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України).
Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Пунктом 1 частини 2 ст. 170 КПК України передбачено арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З матеріалів досудового розслідування вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вищевказані речі, що вилучені в ході проведення обшуку, відповідають критеріям, зазначеним у п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 167 КПК України, та мають суттєве значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року частково задоволено клопотання слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБУ ОСОБА_8 , погоджене з прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №22024000000000661 від 22.07.2024 року.
Накладено арешт на речі, вилучені під час обшуку приміщення - службового кабінету НОМЕР_5, яким користується ОСОБА_6 та який розташований за адресою: АДРЕСА_1 :
- мобільний телефон Iphone X, s/n НОМЕР_1 IMEI НОМЕР_2 із сім-картою оператора Vodafone UA у білому захисному чохлі.
В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя зазначив, що зазначене в клопотанні майно, а саме мобільний телефон, підпадає під ознаки речових доказів, оскільки воно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення, та містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
В той же час вилучений - закордонний паспорт на ім'я ОСОБА_13 НОМЕР_4 , не має жодного відношення до розслідуваного кримінального провадження, а відтак підстави для його арешту відсутні.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до положень статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів апеляційної скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Твердження апелянта про непричетність ОСОБА_6 до кримінального правопорушення, та необгрунтованості підозри, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно може містити інформацію, яка може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому зазначене майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Твердження апелянта про те, що арештоване майно, а саме мобільний телефон Iphone X, s/n НОМЕР_1 IMEI НОМЕР_2 із сім-картою оператора Vodafone UA у білому захисному чохліне відповідає критеріям ст. 98 КПК України, є безпідставними, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучене при обшуку майно могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення, або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що постанова від 15.09.2025 року про визнання майна речовими доказами не містить належного обґрунтування, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна, а саме мобільного телефону Iphone X, s/n НОМЕР_1 IMEI НОМЕР_2 із сім-картою оператора Vodafone UA у білому захисному чохліознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення та містить інформацію, яка має значення для встановлення фактів та обставин, що з'ясовуються під час кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, та те, що при попередньому проведенні обшуку у останнього вже вилучався телефон, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4