Справа № 759/22287/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7743/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
14 жовтня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які діють в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Малополовецьке Фастівського району Київської області, громадянина України, раніше не судимого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_9 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року задоволено клопотання слідчого Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_10 , погоджене прокурором Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_9 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, а саме до 22.11.2025 року включно, без визначення розміру застави, з утриманням його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, що за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які діють в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , подали апеляційні скарги.
Захисник ОСОБА_6 просив ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 24.09.2025 року, якою застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави змінити, визначити ОСОБА_8 розмір застави у межах ч.5 ст. 182 КПК України на розсуд суду.
В обгрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що вважає оскаржувану ухвалу слідчого судді в частині невизначення розміру застави необґрунтованою та незаконною з наступних підстав.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, серед іншого, зазначено про те, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого зокрема статтею 407 КК України.
Відтак не визначення розміру застави відносно ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні є правом, а не обов'язком слідчого судді.
Відмовляючи у визначенні розміру застави слідчий суддя в оскаржуваному рішенні обмежився посиланням на наведені норми закону, без зазначення підстав та обставин, передбачених ст.ст. 177 та 178 КПК України, за наявності яких він дійшов висновку про неможливість визначення розміру застави.
Крім цього, надаючи оцінку наявності ризиків, які дають підстави для застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у цьому кримінальному провадженні, слідчим суддею зазначено про те, що ОСОБА_8 добровільно наміру повертатися на службу не має.
Однак такі висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам провадження.
Так, в матеріалах клопотання слідчого, наданого слідчому судді, наявний протокол допиту підозрюваного від 24.09.2025 року, який містить показання ОСОБА_8 , відповідно до яких він стверджує про те, що від подальшого проходження військової служби не відмовляється та в подальшому звернеться до прокурора з відповідним клопотанням.
Зазначений намір щодо подальшого проходження військової служби ОСОБА_8 підтвердив і під час судового засідання з розгляду клопотання слідчого.
Також, поза увагою слідчого судді залишились обставини, що відповідно до ст. 178 КПК України враховуються при обранні запобіжного заходу, а саме те, що ОСОБА_8 раніше не судимий та взагалі вперше у його житті притягується до кримінальної відповідальності, обставини, викладені в повідомленій підозрі, ним не заперечуються, запобіжний захід до нього застосовується вперше і одразу найсуворіший з передбачених процесуальним законом, має постійне місце проживання у АДРЕСА_2 , де проживає разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_11 .
Апелянт вважає, що наведені обставини свідчать про можливість визначення ОСОБА_8 розміру застави у межах, визначених ч. 5 ст. 182 КПК України, як альтернативного запобіжного заходу.
Захисник ОСОБА_7 у поданій скарзі просив ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 24.09.2025 року, якою у кримінальному провадженні №62025140110003005 від 12.08.2025 (справа №759/22287/25) щодо підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 22.11.2025 року включно, без визначення розміру застави - скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 , погодженого прокурором Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_9 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 - задовольнити частково, та застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 22.11.2025 року включно, з визначенням застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., та у разі внесення застави покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора;
- повідомляти слідчого, прокурора про зміну свого місця проживання та роботи.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала була постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, є необґрунтованою та незаконною, а тому підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першої цієї статті.
Однак, незважаючи на вказані вимоги, спочатку слідчий при зверненні до суду зі своїм клопотанням, а потім і слідчий суддя під час його розгляду та вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, цих вимог кримінального процесуального закону не дотрималися, що перешкодило слідчому судді ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, з огляду на таке.
В обґрунтування існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий у своєму клопотанні стверджував про те, що ОСОБА_8 , знаючи про тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання судом винним, начебто може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду.
Разом з цим, викладу інших обставин, на підставі яких слідчий дійшов висновку про існування цього ризику, а також і доказів існування цих обставин, клопотання слідчого не містить. Так, стверджуючи про існування цього ризику сторона, обвинувачення не вказує, чи є у ОСОБА_8 нерухомість закордоном або в інших регіонах України; чи є у нього паспорт громадянина України для виїзду закордон; який розмір його доходів, що давало б підстави вважати, що ОСОБА_8 зможе певний час мешкати не за місцем свого постійного проживання; який характер та стійкість його соціальних та сімейних зв?язків тощо.
Наявність вказаних обставин слідчим у своєму клопотанні жодним чином доведена не була, однак це було залишено поза своєю увагою слідчим суддею, який дійшов помилкового висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого, не врахувавши заперечень сторони захисту щодо неспроможності доводів сторони обвинувачення щодо начебто існування зазначеного процесуального ризику.
В обґрунтування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України, слідчий у своєму клопотанні стверджує, що ОСОБА_8 може впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, обґрунтовуючи це тим, що підозрюваний та свідки є військовослужбовцями, які проходять службу в одній військовій частині і будуть взаємодіяти між собою.
Загалом, такі доводи слідчого ОСОБА_10 щодо існування ризику впливу ОСОБА_8 на свідків мають виключно гіпотетичний характер. Звертаючись до суду з цим клопотанням, слідчий не надав будь-яких доказів існування такого ризику. Більше того, у клопотанні слідчого навіть не наведено, хто ж саме є свідками у цьому кримінальному провадженні. При цьому, якщо припустити, що слідчий відніс до свідків військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 (як вбачається зі змісту клопотання), які проходять військову службу взагалі поза межами м. Києва та Київської області, твердження про існування цього ризику є взагалі абсурдним. На переконання сторони захисту, стверджуючи про існування такого ризику, сторона обвинувачення не довела, що у ОСОБА_8 є реальна можливість здійснювати вплив на таких свідків, а також не зазначала, у якій взагалі формі цей вплив ОСОБА_8 міг би потенційно здійснюватися.
Наявність цих обставин існування такого ризику слідчим у своєму клопотанні не доведена, доказів на підтвердження існування таких обставин слідчим до клопотання не надано, а тому посилання сторони обвинувачення на існування цього ризику є повністю безпідставними та надуманими, що є неприпустимим з точки зору вимог кримінального процесуального закону в частині обов'язку доведення стороною обвинувачення існування обставин, які дають підстави стверджувати про існування ризиків та є необхідними для застосування запобіжного заходу, тим більше такого суворого як тримання під вартою. Проте, слідчий суддя не врахував заперечень сторони захисту щодо неспроможності доводів слідчого та прокурора в частині існування вищезазначеного процесуального ризику.
В обґрунтування нібито існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий ОСОБА_12 вказує, що підозрюваний ОСОБА_8 , усвідомлюючи тяжкість покарання, що йому загрожує, у подальшому може знову вчинити інше кримінальне правопорушення, у разі переховування ним від органу досудового розслідування та суду. Також, як стверджує слідчий у клопотанні, у разі не обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваний може перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, посилаючись на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні наразі ще триває.
Разом з цим, такі доводи слідчого є повністю надуманими, мають виключно гіпотетичний характер та не підтверджені жодними доказами, що є абсолютно неприпустимим з огляду на вимоги, що встановлені у ч. 5 ст. 132, п. 5 ч. 1 ст. 184 КПК України. Цілком очевидним є те, що з метою посилення своєї процесуальної позиції, за відсутності будь-яких доказів існування обставин, які б виправдовували тримання ОСОБА_8 під вартою, сторона обвинувачення у своєму клопотанні вдалася до шаблонних формулювань та цитувань положень КПК України, не підкріплюючи свої твердження відповідними фактичними даними, як того вимагають приписи кримінального процесуального закону.
Між тим, слідчий у клопотанні не зазначає, яким чином ОСОБА_8 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати кримінальному провадженню, якщо, наприклад, буде перебувати під дією іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, наприклад у вигляді застави.
При цьому, у клопотанні слідчий не навів належним чином обґрунтування необхідності тримання ОСОБА_8 під вартою з урахуванням рішень ЄСПЛ. Більше того, це клопотання слідчого має ознаки формалізму, у ньому містяться лише посилання на норми кримінального процесуального закону, однак без достатнього обґрунтування та підтвердження належними та допустимими доказами тих обставин, на які слідчий посилається у своєму клопотанні.
Окрім того, слід вказати, що така кваліфікація дій підозрюваного не тягне за собою автоматичне визнання його вини у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, оскільки до винесення вироку особа вважається не винуватою, а тому сам лише розмір санкції статті, по якій підозрюється ОСОБА_8 , не є достатнім чинником для його тримання під вартою.
Таким чином, беручи до уваги викладене, слідчим суддею під час розгляду клопотання про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення, а відтак в силу вимог п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.
Також, адвокат звертає увагу суду на те, що слідчий суддя належним чином не обґрунтував в оскаржуваній ухвалі свої висновки про неможливість внесення застави для ОСОБА_8 .
Так, дійсно, згідно ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Тобто, можливість не визначати розмір застави у даній категорії кримінальних проваджень є правом, а не обов'язком суду. Однак, у разі неможливості визначення розміру застави слідчий суддя мав би належним чином обґрунтувати свої висновки, врахувавши обставини кримінального провадження, особу підозрюваного, доведеність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і т.д.
Слід зазначити, що ОСОБА_8 до призову на військову службу та затримання постійно проживав та працював у м. Києві, до кримінальної відповідальності раніше не притягався, чого слідчим суддею не було враховано.
Тобто, у даному випадку можливість обрання альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави було б необхідним та достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, які на нього можуть бути покладені судом.
Водночас, неможливість визначення розміру застави слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі належним чином не обґрунтована, а тому, на переконання захисту, при постановленні цієї ухвали з боку слідчого судді мали місце істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Таким чином, апелянт вважає, що оскаржувана ухвала була постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, всупереч вимог ст.ст. 2, 9, ст.ст. 176-178, ст.ст. 183, 193, 194, 196 КПК України, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відтак, сторона захисту вважає, що зазначена ухвала підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції з постановленням нової ухвали, якою за можливе визначити ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розміру, достатньому для забезпечення виконання ОСОБА_8 обов'язків, передбачених цим Кодексом, а саме у межах 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 60 560,00 грн., зобов'язавши ОСОБА_8 виконувати процесуальні обов'язки, визначені частиною п'ятою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України.
14.10.2025 року на адресу Київського апеляційного суду від захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких він зазначив, що вважає ризик, передбачений п.3 ч.1 ст. 177 КПК України, недоведеним та необґрунтованим, оскільки слідчим не було долучено до клопотання копій протоколів допитів свідків. Більше того у самому клопотанні слідчим не наведено переліку таких свідків, а тому взагалі невідомо, хто ж саме з осіб є свідками у даному кримінальному провадженні, чи допитувались які небудь свідки та чи будуть допитані взагалі.
В обґрунтування існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий у своєму клопотанні стверджував про те, що ОСОБА_8 , знаючи про тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання судом винним, начебто може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду.
Разом з цим, викладу інших обставин, на підставі яких слідчий дійшов висновку про існування цього ризику, а також і доказів існування цих обставин, клопотання слідчого не містить. Так, стверджуючи про існування цього ризику сторона обвинувачення не вказує, чи є у ОСОБА_8 нерухомість закордоном або в інших регіонах України; чи є нього паспорт громадянина України для виїзду закордон; який розмір його доходів, що давало б підстави вважати, що ОСОБА_8 зможе певний час мешкати не за місцем свого постійного проживання; який характер та стійкість його соціальних та сімейних зв'язків тощо.
Додатково слід зазначити, що у ОСОБА_8 відсутній паспорт громадянина України для виїзду за кордон та біометричний паспорт (ID картка). За наявності існуючих у державі обмежень для виїзду чоловіків за кордон, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_8 безперешкодно може залишити територію України.
Окрім того, нівелювати ризик можливого переховування ОСОБА_8 від органів досудового розслідування та суду можна було б шляхом надання йому можливості внести заставу та покласти, наприклад, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України процесуальні обов'язки, як-то прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю (п. 1 ч. 5 ст. 194 КПК) та/або заборонити відлучатися за межі м. Києва без дозволу слідчого, прокурора (п. 2 ч. 5 ст. 194 КПК).
Адвокат у доповненнях до скарги також зазначає, що ОСОБА_8 має намір укласти шлюб з громадянкою ОСОБА_13 , у зв'язку з чим ними була складена відповідна спільна заява та отримано дозвіл слідчого на укладення шлюбу (копії документів додаються). Безумовно, що у разі укладення ОСОБА_8 шлюбу, зазначені обставини свідчать і про міцність його соціальних зв'язків. Також, ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності раніше не притягався, чого слідчим суддею не було враховано. Тобто, у даному випадку можливість обрання альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави було б необхідним та достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, які на нього можуть бути покладені судом.
Слід звернути увагу і на те, що ОСОБА_8 з дитинства має хронічні захворювання, а саме: артеріальна гіпертензія; синдром вегетативної дисфункції; пролапсус мітрального клапану І ст. з мінімальною мітральною недостатністю; хронічний холецистит в фазі неповної ремісії; ДЖВШ. МСД: дифузний зоб 0-1 ст. Наявність цих захворювань зумовлює необхідність прийому ОСОБА_8 медикаментів та спостереження у профільних лікарів (кардіолога, ендокринолога, гастроентеролога).
Безумовно, що подальше утримання в умовах слідчого ізолятора без належної медичної допомоги спричинить погіршення стану здоров'я ОСОБА_8 . Відтак, на думку сторони захисту, обрання щодо ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави (тобто надання йому можливості внести заставу) та покладення на нього процесуальних обов'язків у повній мірі забезпечило б дотримання ОСОБА_8 належної процесуальної поведінки та жодним чином не зашкодило б дієвості цього кримінального провадження.
Водночас, неможливість визначення розміру застави слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі належним чином не обґрунтована, а тому на переконання сторони захисту, при постановленні цієї ухвали з боку слідчого судді мали місце істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали вимоги апеляційних скарг та просили їх задовольнити з наведених у них підстав, пояснення прокурора ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисників не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів провадження, вимогами ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Вимоги ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовій обов'язок і військову службу» зобов'язують кожного захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
Згідно з указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про ввелення воєнного стану в Україні» із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжено та який діє по теперішній час.
07.05.2025 року ОСОБА_8 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» призваний на військову службу під час мобілізації до лав Збройних Сил України - ІНФОРМАЦІЯ_2 та зарахований до складу військової частини НОМЕР_1 .
В подальшому, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.05.2025 року №132 солдата призваного по мобілізації ОСОБА_8 зараховано до списку особового складу військової частини та на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта навчального взводу.
Солдат ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 по мобілізації, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, не допускати негідних вчинків, у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Однак, солдат ОСОБА_8 в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_8 , будучи курсантом начального взводу частини, в порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16,127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, в умовах воєнного стану, 17.05.2025 року приблизно о 10 год. 00 хв. самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 , розташованої за адресою АДРЕСА_3 .
В подальшому військовослужбовець ОСОБА_8 проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби до 24.09.2025 року, тобто до моменту його затримання в порядку ст. 208 КПК України працівниками Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, чим було закінчено вказаний триваючий злочин.
У вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, обґрунтовано підозрюється ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Малополовецьке Фастівського району Київської області, громадянин України, раніше не судимий, адреса реєстрації та фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 .
24.09.2025 року о 07 год. 37 хв. ОСОБА_8 затримано у порядку ст. 208 КПК України.
24.09.2025 року ОСОБА_8 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
24.09.2025 року слідчий Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_10 , за погодженням з прокурором Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
В клопотанні слідчий посилався на те, що підозрюваний ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Підозра ОСОБА_8 вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, обґрунтовується зібраними під час досудового розслідування доказами, зокрема:
- актом службового розслідування;
- протоколом затримання у порядку ст. 208 КПК України;
- іншими матеріалами кримінального провадження.
Також слідчий послався на те, що оскільки у даному кримінальному провадженні наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, є необхідність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам останнього: знищувати та приховувати речі, документи які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків вчиненого ним злочину; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Підставою застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, згідно ч. 2 ст. 177, ст. 194 КІК України, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому за погодженням з прокурором звернутися з клопотанням до суду про обрання запобіжного заходу у зв'язку з тим, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та знаючи про тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його судом винним, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, тим самим може вчинити ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому необхідно врахувати те, що ОСОБА_8 переховувався від органів досудового розслідування у зв'язку з тим, що проходить службу у Збройних Силах України, тобто являється військовослужбовцем, перебуває у задовільному стані здоров'я, до військової частини самостійно не прибув, та перебуває поза межами частини, добровільно повертатись на службу наміру не має.
Згідно довідки військово-лікарської комісії від 29.04.2025 року ОСОБА_8 здоровий та придатний, усвідомлюючи, що в країні введено воєнний стан, перебував на службі з 07.05.2025 по 17.05.2025 року, тобто 10 діб, після чого скоїв тяжкий злочин.
Наявність ризику незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні підтверджується тим, що підозрюваний та свідки у кримінальному провадженні є військовослужбовцями, які проходять службу в одній військовій частині і будуть взаємодіяти між собою.
Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме: усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України.
Наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, обґрунтовується тим, що ОСОБА_8 , усвідомлюючи тяжкість покарання, що йому загрожує, у подальшому може знову вчинити інше кримінальне правопорушення, у разі переховування ним від органу досудового розслідування та/або суду, а тому наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, аналізуючи зібрані в сукупності докази, слідчий у клопотанні зазначав, що менш суворі запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт, не зможуть забезпечити уникнення зазначених ризиків та виконання покладених на підозрюваного обов'язків, у зв'язку з чим є достатні підстави для застосування такого виняткового запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року задоволено клопотання слідчого Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_10 , погоджене прокурором Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону ОСОБА_9 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб, а саме до 22.11.2025 року включно, без визначення розміру застави, з утриманням його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, що за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками слідчого судді, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_8 , як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя з'ясував, що наведені у ньому дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Зокрема, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, а саме: актом службового розслідування; протоколом затримання у порядку ст. 208 КПК України; іншими матеріалами кримінального провадження.
Вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення доведена у клопотанні та сумнівів не викликає.
Як вбачається з ухвали слідчого судді, журналу судового засідання, на основі наданих слідчим матеріалів, які обґрунтовують клопотання, слідчий суддя дослідив клопотання і матеріали, які його обґрунтовують, та правильно встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю доказів, які приведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах.
Враховуючи, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, встановлювати конкретну кваліфікацію діяння, за яке особа має нести кримінальну відповідальність, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого докази, у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Також, як того вимагає закон, слідчий суддя, встановив наявність достатніх підстав вважати, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається слідчий у клопотанні, доведені, з огляду на додані до клопотання докази.
На переконання колегії суддів, з урахуванням наявних у справі матеріалів, вищевказані висновки слідчого судді є правильними.
Зокрема, оцінюючи доведеність наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від органів досудового розслідування та/або суду), колегія суддів виходить із того, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та знаючи про тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його судом винним, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, тим самим може вчинити ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому необхідно врахувати те, що ОСОБА_8 переховувався від органів досудового розслідування у зв'язку з тим, що проходить службу у Збройних Силах України, тобто являється військовослужбовцем, перебуває у задовільному стані здоров'я, до військової частини самостійно не прибув, та перебуває поза межами частини, добровільно наміру повертатись на службу не має.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (ризик незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні), вбачається із того, що підозрюваний та свідки у кримінальному провадженні є військовослужбовцями, які проходять службу в одній військовій частині і будуть взаємодіяти між собою.
Наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України (перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином), обґрунтовується тим, що оскільки досудове розслідування триває, на даний час не виконані всі слідчі та процесуальн дії, спрямовані на отримання та перевірку доказів, а тому ОСОБА_8 перебуваючи на волі, може вчиняти ряд дій для того щоб уникнути кримінальної відповідальності.
Таким чином, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , його наслідки, характер та обставини інкримінованих йому дій, вік підозрюваного, його стан здоров'я, місце проживання та інші обставини, що характеризують особу підозрюваного, дані про соціальні зв'язки та спосіб життя, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_8 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим відносно ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення та його наслідками, є обґрунтованим, а тому підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого та застосування щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, станом на час розгляду клопотання, колегія суддів не вбачає.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 , ніж тримання під вартою, колегією суддів під час перегляду оскаржуваної ухвали не встановлено.
На переконання колегії суддів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованих підозрюваному кримінальних правопорушень, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 та запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, на переконання колегії суддів, слідчий суддя врахував положення частини 4 статті 183 КПК України, а саме те, що підозрюваний вчинив злочин, передбачений ст. 407 під час дії на території України воєнного стану, та обґрунтовано не визначив розмір застави відносно підозрюваного ОСОБА_8 .
Доводи апеляційних скарг захисників про те, що слідчий суддя безпідставно не застосував щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави не заслуговують на увагу, оскільки згідно вимог кримінального процесуального закону слідчий суддя у даному випадку мав право не застосовувати до підозрюваного заставу, як альтернативу запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою, який обгрунтовано визначено судом, зважаючи на доведеність обґрунтованості підозри, доведеність наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та зважаючи на доведеність слідчим у клопотанні та прокурором у суді недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого зокрема ст. 407 КК України.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані та долучені до нього матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 зазначеного кримінального правопорушення.
Такий висновок слідчого судді ґрунтується на доданих слідчим до клопотання матеріалах. Останні містять дані, які вказують на причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої, затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, оцінки належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Твердження апелянта про недоведеність органом досудового розслідування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Так, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Посилання апелянта на належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також на те, що підозрюваний раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки та хронічні захворювання, а також має постійне місце проживання у АДРЕСА_2 , не спростовують висновки суду про те, що ОСОБА_8 може вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України, та не є достатньою підставою для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу або застави.
Всі інші обставини, на які посилалась сторона захисту під час апеляційного розгляду, не є безумовними підставами для скасування оскаржуваного рішення та висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які діють в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4