Унікальний номер справи 759/12913/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14054/2025
Головуючий у суді першої інстанції М. Ф. Сенько
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
08 жовтня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
учасники справи
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1
заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду у м. Києві
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу особи, яка не брала участь у справі ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Сенька М.Ф., в примішенні Святошинського районного суду м. Києва,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити факт проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з грудня 2015 року по день смерті (загибелі) ОСОБА_4 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_4 , та встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_5 по день його смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_5 . Заінтересованими особами вказала ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління Пенсійного фонду у м. Києві.
В обгрунтування заявлених вимог зазначила, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 від 17.03.2023, виданим Київським відділом реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №100 від 17.04.2023, старший лейтенант ОСОБА_4 , призваний по мобілізації, командир 3 механізованого взводу 8 механізованої бригади роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 , його смерть пов'язана із захистом Батьківщини.
У зв'язку із загибеллю ОСОБА_4 , заявник звернулася до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 року № 2011-XII.
Проте, за висновком начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 13/3882/с від 09.05.2024, членів сім'ї, батьків, утриманців, які мають право на одержання грошової допомоги за загиблим не встановлено. ОСОБА_1 у висновку зазначена колишньою дружиною ОСОБА_4 .
Заявник вказувала, що встановлення даного факту необхідно їй для отримання вказаної одноразової грошової допомоги та для оформлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Довести запитувані факти можливо лише в судовому порядку.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2015 року і по день смерті (загибелі) ОСОБА_4 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_4 по день його смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Повернуто ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 211,20 грн, що сплачений відповідно до платіжної інструкції 0.0.3715761648.1 від 19.06.2024.
Не погоджуючись із рішенням суду особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 (яка є рідною сестрою загиблого ОСОБА_4 ) подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не встановив чи є інші особи, заінтересовані у вирішенні даної справи та не перевірив чи впливатиме встановлений факт на права, обов'язки та інтереси цих осіб.
Також суд першої інстанції не надав належної оцінки документам доданим до заяви щодо наявності спору про право у цій справі, не звернув увагу на те, що довідка №100 від 17.04.2023 видана на ім'я сестри загиблого ОСОБА_2 .
Апелянт вказує, що суд встановив факти, що впливатимуть на інтереси інших осіб і такий спір може вирішуватися лише у порядку позовного провадження. Крім того ОСОБА_2 заперечує проти встановленого судом факту проживання ОСОБА_1 із загиблим ОСОБА_4 , та вказує, що такий факт повністю спростовується рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року у справі № 752/4089/24, яким встановлено факт спільного проживання ОСОБА_4 із сестрою ОСОБА_2 у період з 2014 року по день його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_5 . також апенлят вказує про недостовірність тверджень заявниці щодо її перебування на утриманні загиблого ОСОБА_4 .
Зокрема ОСОБА_2 вказує, що 12.06.2025 при зверненні до ІНФОРМАЦІЯ_7 вона дізналась, що з 25.02.2025 здійснюються виплати ОСОБА_1 на підставі рішення суду від 14.10.2024, що є несправедливим, оскільки ОСОБА_1 після розірвання шлюбу з її братом не проживала з ним однією сім'єю та не перебувала на його утриманні.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити на підставі викладених в ній доводів.
Заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 заперечували проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, рішення суду вважають законним та обгрунтованим. Посилались на те, що суд своїм рішенням не вирішив питання про права та обов'язки апелянта, а тому просили суд закрити апеляційне провадження.
Інші учасники судового розгляду у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду невідомі. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від заінтересованих осіб не надходило.
З метою дотримання процесуальних строків, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності осіб, які не з'явилися у судове засідання, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно пункту 8 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Конституційний Суд України в Рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_13 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 1 статті 6 та статтею 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «… суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 227/2835/16-ц.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, аякщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Зазначене у повній мірі узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц.
Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , як особи, яка не брала участь у цій справі, є з'ясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішив суд оскаржуваним рішенням питання про її права, інтереси та (або) обов'язки.
Так, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування на утриманні загиблого ОСОБА_4 , ОСОБА_1 посилалася на те, що у період з 22.04.2015 по 04.12.2015 вона з ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано під тиском близьких родичів. Розірвання шлюбу носило формальний характер та було пов'язане із прийняттям спадщищи після смерті ОСОБА_7 .
Також заявниця вказувала на те, що після розірвання шлюбу сторони продовжили проживати разом як чоловік та дружина без шлюбу однією сім'єю та вона перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_4 , оскільки має ряд захворювань та є особою з інвалідністю ІІ групи.
Заявник вказувала, що встановлення факту її проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу в період з грудня 2015 року по день його смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_5 , та факту її перебування на утриманні ОСОБА_4 станом на день його смерті, необхідно їй для отримання вказаної одноразової грошової допомоги та для оформлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 року № 2011-XII.
У ході розгляду заяви ОСОБА_1 суд, на підставі наданих заявницею доказів, дійшов висновку про її доведеність та обгрунтованість, у зв'язку із чим задовольнив заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Із матеріалів справи вбачається, що з 25.02.2025 ОСОБА_1 здійснюються виплати на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14.10.2024 у справі № 759/12931/24.
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10.12.2024 у справі №752/4089/24 встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , загиблого ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 2014 року по день його загибелі.
10.06.2025 ОСОБА_2 , яка є рідною сестрою загиблого ОСОБА_4 стало відомо про те, що в ІНФОРМАЦІЯ_7 за отриманням грошової допомоги звернулась ОСОБА_1 , яка є колишньою дружиною її брата ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 . Апелянт стверджує, що після розлучення ОСОБА_1 з її братом не проживала, вона не знаходилась на його утриманні, оскільки отримувала свою пенсію, а брат постійно проживав з нею (апелянтом), що встановлено рішенням суду.
Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другоїстатті 293 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав доведеним факт її проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 захищаючи Батьківщину.
Разом з тим, суд першої інстанції не встановив, чи є інші особи, заінтересовані у вирішенні даної справи, та не перевірив чи впливатиме встановленння факту проживання заявниці із загиблим її колишнім чоловіком однією сім'єю без шлюбу та її перебування на утриманні загиблого ОСОБА_4 до день його смерті на інтереси інших осіб.
Під час перегляду справи апеляційним судом з'ясовано, що встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з грудня 2015 року по день смерті (загибелі) ОСОБА_4 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_4 , та факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_4 по день його смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_5 , впливає на інтерес інших осіб, а саме його рідної сестри ОСОБА_2 . Так, ОСОБА_2 категорично стверджує, що після розлучення її брат постійно проживав з нею, він не проживав після розлучення з ОСОБА_1 , вона не перебувала на його утриманні. Для неї ця обставина є дуже важливою оскільки вона є рідною сестрою свого загиблого брата і вона не бажає, щоб ОСОБА_1 незаконно використовувала його смерть у своїх корисних інтересах.
Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що розгляд цієї справи без участі в справі у відповідному процесуальному статусі особи, яка є рідною сестрою загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , тобто незалучення ОСОБА_2 до участі у справі, порушило її інтерес, як рідної сестри загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про можливість розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження, оскаржуване ОСОБА_2 як особою, яка не брала участі у справі, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2024 року підлягає скасуванню, оскільки воно зачепляє інтерес апелянта с питання щодо проживання її загиблого брата з заявником, як чоловіка та жінки без шлюбу. Фактично між апелянтом і заявником виник спір щодо такого факту, а відповідно такийц спір належить вирішувати в позовному провадженні, а не в окремому провадженні.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши наявність інших осіб, які заінтересовані у вирішенні даної справи, перевіривши чи впливатимуть встановлені факти на спадкові права і обов'язки цих осіб, колегія суддів дійшла висновку про те, що встановлення факту проживання ОСОБА_1 із загиблим ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу та переребування заявниці на його утриманні впливає на інтерес його рідної сестри.
Таким чином апеляційна скарга особи, яка не брала участі у справі підлягає задоволенню, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14.10.2024 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, з навдених вище підстав.
При цьому суд зауважує, що ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав, які вважає порушеними, не визнаними чи оспореними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та у порядку, який визначено ЦПК України, тобто у позовному провадженні.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно ч. 13ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки особу, як подала заяву про встановлення юридичного факту звільнено від сплати судового збору як особу з інвалідністю ІІ групи, апеляційний суд судові витрати ОСОБА_2 по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги компенсує останній за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у розмірі 1 816,80 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участь у справі ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення залишити без розгляду.
Компенсувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок, сплачений 27.06.2025 за квитанцією ID 5471-0511-5800-5616.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 24 жовтня 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна