Номер провадження: 22-ц/813/330/25
Справа № 522/21540/17
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.
Доповідач Карташов О. Ю.
03.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої дії адвокат Крайнюков Максим Миколайович
на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2022 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права особистої приватної власності
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю.
26 червня 2018 року позивачем подано заяву про зміну предмету позову про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права особистої приватної власності.
В обґрунтування позову зазначено, що з травня 2012 року сторони почали проживати разом однією сім'єю. Протягом періоду спільного проживання з травня 2012 року по 09 лютого 2013 року сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувались один про одного. При цьому, будь-яких інших зареєстрованих шлюбах сторони не перебували, а відтак між ними склались усталені відносини, що притаманні подружжю.
Як зазначає позивач, 06 червня 2012 року сторони придбали автомобіль марки Toyota Land Cruiser 150, білого кольору, 2012 року випуску на підставі договору купівлі-продажу № И/4899, укладеним між ТОВ «Виробничо-технічне підприємство «Інжпроект», як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем та 27 червня 2012 року зазначений автомобіль було зареєстровано на ім'я відповідача. Як зазначає позивач, таким чином, оскільки автомобіль був набутий сторонами протягом періоду проживання однією сім'єю, він є об'єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача та підлягає поділу між ними.
09 лютого 2013 року сторони зареєстрували шлюб.
14 лютого 2014 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі, за особисті кошти позивача на ім'я відповідачки було набуто квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 205, укладеного між ОСОБА_4 , як продавцем та відповідачем, як покупцем та 14 лютого 2014 року право власності на зазначену квартиру було зареєстровано на ім'я відповідача.
Позивач вважає, що зазначена квартира має бути визнаною його особистою приватною власністю, оскільки була набута за особисті приватні кошти позивача, отримані як дохід від особистого приватного майна, набутого до шлюбу.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з травня 2012 року до 09 лютого 2013 року; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки Toyota Land Cruiser 150, білого кольору, 2012 року випуску; в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за відповідачем право особистої приватної власності на автомобіля Toyota Land Cruiser 150, білого кольору, 2012 року випуску; визнати за позивачем право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2022 року ухвалено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права особистої приватної власності - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 (громадянином Республіки Філліпіни, ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на тимчасове проживання в Україні: НОМЕР_1 , видана 09 вересня 2016 року ГУ ДМС України в Одеській області, РНОКПП НОМЕР_2 ) право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , що складається з 2 (двох) житлових кімнат, загальною площею 91, 9 кв.м та житловою площею 26, 9 кв.м.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якої дії адвокат Крайнюков Максим Миколайович, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2022 року у справі № 522/21540/17 в частині визнання за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з двох житлових кімнат, загальною площею 91,9 кв.м житловою площею 26,9 кв.м.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлової квартири АДРЕСА_1 , яка є майном спільної сумісної власності подружжя, набутої за час шлюбу.
В іншій частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2022 року у справі № 522/21540/17 залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2022 року не відповідає нормам матеріального та процесуального права а також фактичним обставинам справи в частині визнання права власності на спірну житлову квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 .
Висновки суду, що стороною відповідача не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували обставини щодо набуття спірної квартири за особисті кошти позивача ОСОБА_1 , не відповідає фактичним обставинам.
Судом першої інстанції були не прийняті до уваги докази, щодо наявності доходу для придбання житлової квартири, де вбачається, що батько відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_6 відчужив майно у 2011 році на загальну суму 1 570 000 грн, які в подальшому передав дочці для набуття спірної квартири.
Крім того, нерухоме майно, житлова квартира АДРЕСА_1 , є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки воно придбане під час шлюбу за договорами купівлі-продажу, у встановленому законом порядку за письмовим погодженням одного з подружжя, без вказання обставин, що це майно придбавається за особисті кошти когось із подружжя.
При поділі спільного майна подружжя в даному спорі, застосовується принцип рівності і придбана квартира резюмується як спільне сумісне майно подружжя.
Рух справи
18.01.2023 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Крайнюков Максим Миколайович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2022 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права особистої приватної власності.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського апеляційного суду від 18.01.2023 року, для розгляду апеляційної скарги визначено склад суду, а саме: головуючий суддя: ОСОБА_7 , судді учасники колегії: Орловська Н.В., Пузанова Л.В.
01.02.2023 року до Приморського районного суду м. Одеси було направлено запит, про направлення матеріалів цивільної справи № 522/21540/17 до апеляційного суду, для розгляду.
09.02.2023 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшли матеріали справи № 522/21540/17.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 55/0/15-23 від 16.02.2023 року суддя ОСОБА_7 звільнена у відставку з посади судді.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2023 року, головуючим суддею по справі визначено Воронцову Л.П.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.04.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Крайнюков Максим Миколайович залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.04.2023 року за апеляційною скаргою адвоката Дюі Олександри Олексіївни, в інтересах якої діє адвокат Крайнюков Максим Миколайович, поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.05.2023 року визнано підготовку справи до апеляційного розгляду закінченою, справу призначено до розгляду.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 567/0/15-23 від 30.05.2023 (зі змінами, відповідно до рішення № 872/0/15-23 від 31.05.2023 року) дострокове припинено відрядження судді ОСОБА_8 , та її відраховано зі штату Одеського апеляційного суду.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2023 року, головуючим суддею по справі визначено Карташова О.Ю.
Відповідно до розпорядження № 6225 від 21.06.2023 року, здійснено заміну суддів учасників колегії, оскільки судді Пузанова Л.В., Орловська Н.В. відраховані зі штату Одеського апеляційного суду, у зв'язку з достроковим припиненням відрядження.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2023 року, до складу учасників колегії по справі визначено суддів Стахову Н.В., Коновалову В.А.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 2518/0/15-24 від 20.08.2024 року суддю Стахову Н.В. звільнено, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2024 року суддю Стахову Н.В. замінено на суддю Кострицького В.В.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Пінчук О.Г. просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Зазначив, що під час розгляду справи судом, позивач скористався своїм правом на спростування презумпції спільності майна, обґрунтувавши та надавши докази придбання квартири за його особисті кошти, дивіденди отримані як дохід від особистого приватного майна, набутого до шлюбу.
Суд приняв до уваги інформацію з ДФС України, у відповідності до якої відповідачка за перше півріччя 2012 року мала загальний дохід в розмірі 15869 гривень 04 копійки, а з липня 2012 року та до січня 2014 року відповідачка доходу не мала і не могла мати власних коштів на придбання квартири. Жодних доказів на спростування цих фактів, які могли б бути враховані судом, стороною відповідача не подано.
Апеляційна скарга є необґрунтованою. Натомість суд першої інстанції постановив законне та обґрунтоване рішення в частині визнання квартири особистою приватною власністю позивача.
Пояснення учасників справи
У судовому засіданні, представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Крайнюков М.М. надав усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримав, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині є помилковим, а також прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лепіхіна О.П. у судовому засіданні в режимі відеоконференції, надала пояснення, в яких зазначила, що суд першої інстанції правомірно вирішив цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Скаржник оскаржує рішення суду в частині задоволених позивних вимог, а саме в частині визнання за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , що складається з 2 (двох) житлових кімнат, загальною площею 91,9 кв.м та житловою площею 26,9 кв.м.
Виходячи із засад диспозитивності, апеляційний суд не перевіряє рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог:
про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю;
про визнання спільною сумісною власністю автомобіля марки Toyota Land Cruiser 150, білого кольору, 2012 року випуску та в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнання за відповідачем право особистої приватної власності на автомобіля та відповідно за позивачем право особистої приватної власності на автомобіля.
Щодо позовних вимог про визнання права особистої приватної власності.
Так, відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Статтею 368 Цивільного кодексу України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до статті 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18)).
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Тобто, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Судом встановлено, що 09 лютого 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_9 уклали шлюб, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_3 . ОСОБА_9 після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_10 ».
За час спільного проживання позивачем та відповідачкою набуто у власність житлову квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2014 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
З пункту 6 зазначеного договору купівлі-продажу від 14 лютого 2014 року вбачається, що з поміж іншого, але не виключно: «Цей договір вчинений за згодою чоловіка покупця, ОСОБА_11 , викладеної у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено Бураковою О.І., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу від 14 лютого 2014 року за реєстровим № 204, що призначена для зберігання в справах нотаріуса, зміст якої доведено до відома Покупця».
Вирішуючи спір, місцевий суд виходив з того, що 03 червня 2005 року ОСОБА_1 набув частку в статутному капіталі юридичної особи, суб'єкта господарювання, зареєстрованої за правом Республіки Філіппіни «Snapsnax Ventures, Inc.» у розмірі 50 %.
10 січня 2014 року Радою директорів Товариства було прийнято рішення щодо виплати дивідендів учасникам Товариства за рахунок нерозподіленого прибутку Товариства за 2013 рік та у відповідності до зазначеного Рішення від 10 січня 2014 року позивачу підлягали виплаті дивіденди у вигляді грошових коштів у розмірі 198 000 доларів США.
Відповідно до заяви на здійснення грошового переказу 03 лютого 2014 року Товариство здійснило переказ грошових коштів у розмірі 180 000 доларів США з банківського рахунку Товариства № 095-2-09500618-8 на банківський рахунок позивача № НОМЕР_4 .
В той же день грошові кошти у розмірі 180 018 доларів США були списані з рахунку позивача на банківський рахунок відповідача № НОМЕР_5 у АТ КБ «ПриватБанк» та в подальшому 14 лютого 2014 року грошові кошти були зняті з відповідного рахунку та витрачені на придбання спірної квартири.
Таким чином, за встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що частка в статутному капіталі юридичної особи, суб'єкта господарювання, зареєстрованої за правом Республіки Філіппіни «Snapsnax Ventures, Inc.» у розмірі 50 %, яку ОСОБА_1 набув 03 червня 2005 року, є його особистою приватною власністю, оскільки була набута позивачем до початку проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу та до моменту реєстрації шлюбу з відповідачем.
Дивіденди, отримані одним з подружжя, є його особистим майном, і якщо він використовує їх для придбання майна, це майно також належить йому особисто.
Отже, грошові кошти у розмірі 179 975 доларів США (180 018 доларів США за врахуванням комісії), що надійшли 03 лютого 2014 року на банківський рахунок відповідача, належали позивачу на праві особистої приватної власності, як дивіденди, виплачені Товариством позивачу на виконання Рішення Ради директорів від 10 січня 2014 року і саме ці грошові кошти витрачені на придбання квартири АДРЕСА_1 .
При цьому, судом врахована інформація з ДФС України, у відповідності до якої відповідачка за перше півріччя 2012 року мала загальний дохід в розмірі 15 869 гривень 04 копійки, а з липня 2012 року та до січня 2014 року відповідачка доходу не мала, яка не спростована відповідачем.
За таких обставин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивач спростував презумпцію спільності майна подружжя та надав суду належні та допустимі докази того, що квартира придбана за його особисті приватні кошти, а отже спірна квартира має бути визнана особистою приватною власністю позивача, оскільки набута за його особисті кошти, отримані як дохід від особистого майна, набутого до шлюбу, а відтак, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої дії адвокат Крайнюков Максим Миколайович, залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький