Справа № 211/428/25
Провадження № 2/211/945/25
іменем України
28 жовтня 2025 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Юзефовича І.Ю.
за участю секретаря судового засідання Андрійченко А.Ю.
представника позивача Пахомова В.В.
представника відповідача Мачихіна Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» м. Київ про стягнення авансу (передплати),
встановив:
14 січня 2025 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Шемет І.О., звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (далі - ТОВ «ВІН ФІНАНС») про стягнення авансу (передплати), у якому просив стягнути з відповідача 11000 доларів США, що станом на 09.01.2025 року становить 464530грн та судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.04.2022 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду про завдаток. На виконання цієї угоди позивач передала представнику відповідача ОСОБА_2 кошти у розмірі 5500 доларів США у якості передплати за придбання квартири АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу квартири було заплановано укласти до 22.06.2022, але правочин не було здійснено. Враховуючи, що умови угоди про завдаток передбачали його повернення у подвійному розмірі, позивачем було направлено відповідачу претензію про повернення 11000 доларів США, однак відповідач гроші не повернув, що зумовлює необхідність звернутись до суду із зазначеним позовом.
Ухвалою суду від 07 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху.
10 лютого 2025 року недоліки усунуто.
Ухвалою суду від 27 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.
01 квітня 2025 року представником відповідача було подано відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог він заперечував у повному обсязі. Вважає, що позовна заява не обґрунтованою, обставини викладені в позовній заяві не в повному обсязі, позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. У своїй позовній заяві позивач зазначає, що 22.04.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Довіра та гарантія» - нова назва ТОВ «ВІН ФІНАНС», було укладено угоду про завдаток. Зазначене не відповідає дійсності, оскільки із доданого «Соглашение о задатке» (мов. оригіналу) від 22.04.2022 вбачається наступне:
- що «Соглашение о задатке» від 22.04.2022 укладено між фізичною особою ОСОБА_2 , а не ТОВ «ВІН ФІНАНС»;
- до позовної заяви додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, з якого вбачається що власником квартири АДРЕСА_1 з 26.11.2020 року є ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» ЄДРПОУ 38750239, а не Калінін О.Л.;
- щодо довіреності б/н від 10.05.2025 відповідач зазначає, що вказана довіреність в електронному журналі реєстрацій довіреностей ТОВ «ВІН ФІНАНС» не зареєстровано. Позивач посвідчив, що вона «згідно з оригіналом»;
- окрім цього з аналізу документів, вбачається, що «Соглашение о задатке» було укладено 22.04.2022 р., а довіреність начебто видана ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» датується пізніше, 10.05.2022 (пізніше ніж «соглашение о задатке»);
- ТОВ «ВІН ФІНАНС» не видавало ніяких довіреностей на укладення «Соглашение о задатке» фізичній особі Калініну О.Л. та на її рахунок не надходило 5500 дол. США;
- до позовної заяви не надано доказів направлення про сплату 5500,00 дол. США ТОВ «ВІН ФІНАНС».
У зв'язку з вищевикладеним, позивачем не надано ніяких обґрунтованих доказів щодо отримання 5500,00 дол. США ТОВ «ВІН ФІНАНС». Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження позовних вимог, та обставин, викладених у позові. Крім того, представником відповідача в поданому відзиві міститься клопотання про витребування доказів.
02 квітня 2025 року представником позивача - адвокатом Гореліковим М.М. подано клопотання про виклик та допит свідка.
Ухвалою суду від 02 квітня 2025 року відмовлено представнику відповідача адвокату Лівак Іванні Миколаївні в задоволенні заяви про витребування доказів.
Ухвалою суду від 02 квітня 2025 року підготовче провадження закрито та призначено до судового розгляду по суті, клопотання представника позивача про виклик та допит свідка ОСОБА_3 задоволено.
У судове засідання позивач не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Пахомов В.В. цивільний позов підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав зазначених у відзиві.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_1 є її матір'ю, про продаж квартири дізнались через онлайн-платформу ОЛХ, завдаток в сумі 5500 дол. США передала ОСОБА_2 .
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються позовні вимоги, встановив такі обставини.
За приписами статті 15 ЦК України та ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Судом встановлено, що 22.04.2022 між ОСОБА_1 , як майбутнім Покупцем з одного боку, та ОСОБА_2 , як представником Продавця ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», з іншого боку, було укладено угоду про завдаток, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 завдаток у розмірі 5500 доларів США в рахунок сплатити за об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).
У відповідності до вказаної угоди сторони домовились, що дана угода про завдаток діє з моменту підписання і 3 місяця до 22.06.2022.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.12.2020 №235023721, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (а.с.7).
Згідно з довіреністю від 10.05.2022 ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» уповноважило Калініна О.Л. на представництво інтересів товариства у судових установах, ДВС, місцевих радах, виконавчих та розпорядчих органах, правоохоронних та податкових органах, слідчих органах, органах прокуратури, а також в інших державних органах з правами, наданими позивачу, відповідачу, третій особі чи іншій особі, що бере участь у справі. У переліку прав передбачено право підписувати договори завдатку, попередні договори купівлі-продажу, договори про намір, отримувати завдатки та аванси від імені довірителя (а.с.8).
На день звернення до суду відомостей про укладання договору купівлі-продажу квартири між сторонами не надано.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів (п.2 ч.2 ст.16 ЦК України). Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписи ст.203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладено протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу.
Згідно ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотаріального посвідчення договору (внесення змін до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крім випадків, якщо відповідно до закону такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України). Аналіз змісту договору завдатку від 22.04.2022, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дає підстави для висновку, що він містить зобов'язання сторін про укладення у визначений ними час договору купівлі-продажу в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором, також сторони обумовили предмет майбутнього договору купівлі-продажу, його ціну та інші істотні умови основного договору, в тому числі і умову про зобов'язання укласти основний договір. Утім, цей попередній договір не був посвідчений нотаріально.
Крім того, відповідно договору завдатку укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 22 квітня 2022 року, яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 завдаток в розмірі 5500 доларів США в рахунок оплати за об'єкт нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , підписано сторонами 22 квітня 2022 року. Однак, як вбачається з копії довіреності від 10.05.2022 року виданої директором ТОВ «Довіра та гарантія» Лукашом О.А., на підставі якої уповноважує Калініна О.Л. бути представником у справах, які стосуються об'єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . В матеріалах справи відсутні відомості що на час складення між сторонами договору завдатку, а саме 22 квітня 2022 року, Калінін О.Л. мав довіреність та повноваження від ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на укладення «Соглашения о задатке» від 22.04.2022.
Таким чином, підписаний сторонами попередній договір, в розумінні ст.635 ЦК України, є неукладений, оскільки сторонами не дотримано обов'язкової нотаріальної форми для договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладення якого сторони обумовили в майбутньому.
Викладене узгоджується з правовим висновком Вищого господарського суду України, викладеним у постанові від 18.07.2017 по справі № 17-05/5026/275/2012.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18) вказано, що «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки в контексті даної справи стороною позивача обрано невірний спосіб захисту прав, який не призведе до реального відновлення порушених прав позивача в майбутньому.
Згідно ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» м. Київ про стягнення авансу (передплати) - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О.Юзефович