Справа № 536/1411/24 Номер провадження 22-ц/814/3420/25Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський О. О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
27 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»
на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19 травня 2025 року, ухвалене суддею Колотієвським О. О., повний текст рішення складений - дата не вказана
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
31.05.2024 ТОВ «Бізнес позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованість за договором №437363-КС-003 про надання кредиту від 10.11.2023 у розмірі 323 727,20 грн, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 75 000 грн; суми прострочених платежів по процентах - 238 477,20 грн; суми прострочених платежів за комісією - 10 250 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» сплачений судовий збір у розмірі 3 884,73 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 10.11.2023 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір №437363-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес позика» 10.11.2023 направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №437363-КС-003 про надання кредиту на умовах, визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-7812, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено. Таким чином, 10.11.2023 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №437363-КС-003 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 75 000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,15012667 процентів за кожен день користування кредитом. ТОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти у розмірі 75 000,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (котру позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням). Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у боржника станом на 26.05.2024 утворилася заборгованість за договором №437363-КС-003 про надання кредиту у розмірі 323 727,20 грн, що складається з: - суми прострочених платежів по тілу кредиту - 75 000,00 грн; - суми прострочених платежів по процентах - 238 477,20 грн; - суми прострочених платежів за комісією - 10 250,00 грн.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 жовтня 2024 року узадоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач надав до суду паперову копію електронного доказу анкету клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи позивача), в якому відповідач вказала свій номер банківського рахунку (банківської картки для перерахування коштів, який зазначений у вищевказаних виписках з її карткового рахунку та у довідках ТОВ «ФК «Елаєнс» про здійснення переказів. Однак вказані довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» про здійснення переказів не містять необхідної для належної, у розумінні вказаних вимог ст. 31 Закону України «Про платіжні послуги» та Закону України «Про бухгалтерський облік», інформації для верифікації власника вказаних коштів інформації, зокрема номер рахунку, який належить ТОВ «Бізпозика», що має доводити кредитор на підтвердження виконання своїх зобов'язань за кредитним договором. У вищевказаних виписках з карткового рахунку відповідача також відсутня інформація про те, що вона отримала на свій рахунок грошові кошти саме від позивача. Так, згідно виписки по рахунку відповідача, інформація збігається із зазначеною у позові суми кредиту, але надходження грошових коштів від позивача не підтверджено. У вказаних банківських виписках з карткового рахунку відсутня інформація про те, що вказані грошові суми були перераховані саме позивачем ТОВ «Бізпозика», яке згідно діючому порядку не має можливості користуватися банківською карткою для управління відповідним банківським рахунком. У справі відсутні відповідні докази про належність позивачу вказаного платіжного інструменту, платіжної картки, який використовується лише фізичними особами, що сторони домовились про такий порядок отримання кредитних коштів, а наданий позивачем до справи текст кредитного договору з додатками таких умов для перерахування кредитних коштів не передбачає. Розрахунок заборгованості наданий позивач є аналітичним та одностороннім, а не є первинним документом та не узгоджується з наявними у вказаних банківських виписках ані за сумами, ані за датами зарахування кредитних грошових коштів, як про це заявлено у позові, а тому є неналежним та недостатнім для підтвердження наявності та розміру заборгованості за кредитним договором. При недоведеності цих обставин позичальник позбавлений можливості аргументовано заперечувати проти висунутих проти нього вимог про стягнення заборгованості, а суду, відповідно до наведених у справі аргументів сторін, перевірити розрахунки позивача. Виходячи з наведеного вище, суд першої інстанції визнав, що позивач не довів порушення його права, тому у задоволенні позову слід відмовити.
В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес позика», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо відсутності доказів видачі кредитних коштів відповідачу.З метою підтвердження факту видачу кредитних коштів за кредитним договором позивачем було додано до позовної заяви платіжні доручення у вигляді 3 довідок, сформованих 29.05.2024 ТОВ «ФК «Елаєнс», з яких вбачається, що 01.08.2021 позичальнику на його картку № НОМЕР_2 було здійснено перерахування кредиту трьома платежами - по 25 000,00 грн кожен, всього на суму 75 000,00 грн, що відповідає п.2.1 кредитного договору. Вищевказані довідки були надані позивачу на підтвердження успішності проведених операцій ТОВ «ФК «Елаєнс», що надає посередницькі послуги ТОВ «Бізнес позика» з кредитування клієнтів за допомогою платіжної системи «Fondy». ТОВ «ФК «Елаєнс» надає посередницькі послуги на підставі договору №41084239_14/12/17 про надання послуг з переказу грошових коштiв (переказ на картку) від 14.12.2017. Крім того, всупереч помилковим висновкам суду першої інстанції, надані разом з позовної заявою довідки (платіжні інструкції) як докази перерахування кредитних коштів є належним, допустимим та достатнім доказом перерахування кредитних коштів оскільки є документами первинної бухгалтерської документації, які повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів України). Судом першої інстанції не було належним чином досліджено та помилково не взято до уваги дані докази та ту обставину, що кредитні кошти отримані саме у дату укладення кредитного договору і у розмірі, що встановлений п.1 кредитного договору, а також дата перерахування коштів та суми перерахування відповідає довідці, сформованій ТОВ «Платежі Онлайн» як технологічним оператором платіжних послуг, при цьому зі сторони відповідача не було надано жодного доказу на спростування факту видачі йому кредитних коштів. На виконання ухвали суду про витребування доказів, АТ «ПУМБ» надало до суду відповідь вих. №KHO-07.8.5/3058БТ від 10.03.2025, з якої вбачається, що АТ «ПУМБ» на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) була випущена банківська платіжна картка НОМЕР_2 до рахунку НОМЕР_4 у гривні. Крім того, разом із відповіддю було надано виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 , з якої вбачається, що 10.11.2023 об 11 год 48 хв на рахунок НОМЕР_4 було зараховано три перекази у розмірі по 25 000,00 грн кожен. При цьому, суми зарахування, дата операції та час зарахування відповідають умовам кредитного договору, довідкам (платіжним дорученням ТОВ «ФК «Елаєнс») та візуальній формі послідовності дій. Таким чином, в матеріалах справи наявні належні, повні та допустимі докази отримання відповідачем кредитних коштів від позивача, що свідчить про факт укладення кредитного договору у відповідності до ч.2 ст. 1046 ЦК України. До позовної заяви була додана візуальна форма послідовності дій клієнта щодо укладення кредитного договору, у якій детально відображені всі дії ТОВ «Бізнес Позика» та відповідача щодо укладення кредитного договору в електронній формі у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Ця візуальна форма послідовності дій клієнта щодо укладення кредитного договору була посвідчена директором ТОВ «Бізнес Позика» Гайворонською М.М. Отже, візуальна форма послідовності дій клієнта, що була додана до позовної заяви є належним та допустим доказом у даній справі, який відображає реквізити електронного документа, які були нанесені клієнтом у в якій послідовності і в який час. Отже, кредитний договір було підписано клієнтом одноразовим ідентифікатором UA-7812, про що свідчить також відмітка на кредитному договорі. При цьому жодних доказів на спростування цього факту відповідачем не було надано. Під час укладення кредитного договору сторони погодились укласти кредитний договір з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» (що зазначено на самому початку кредитного договору). Кредитний договір укладений між позивачем та відповідачем не є договором приєднання (у розуміння ст. 634 Цивільного кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи, на кредитному договорі, так і додаткові угоди містять відмітки про накладення кваліфікованого електронного підпису зі сторони кредитора та електронного підпису одноразовим ідентифікатором зі сторони позичальника. Відповідно до вищевикладеного, примірники електронного кредитного договору, акцепту та оферти на його укладення, надані позивачем до суду, є їх оригіналами, й будь-які інші варіанти вищезазначених документів у позивача відсутні та не можуть бути надані до суду. При цьому, оригінали вищезазначених документів були збережені в первісному та незмінному вигляді. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №437363-КС-003 позичальника, ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснила часткову оплату за договором №437363-КС-003, а саме два платежі на загальну суму 2 000,00 грн. Відповідні довідки про зарахування платежів були надані представником позивача разом із додатковими поясненнями і містяться в матеріалах справи. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. У даному випадку дійсність договору про надання кредиту №437363-КС-003 від 10.11.2023 не спростована жодним рішенням суду про визнання правочину недійсним, а тому договір про надання кредиту №437363-КС-003 від 10.11.2023 вважається таким, що укладений, а отже створює права та обов'язки для його сторін
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання апеляційного суду 27.10.2025 не з'явилися учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 16.09.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі до їх електронних кабінетів та поштовим зв'язком у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 233-235), які були доставлені до електронних кабінетів. Згідно рекомендованого повідомлення судова повістка на ім'я ОСОБА_1 повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 29.07.2025 (про призначення справи до апеляційного розглядуна 27.10.2025 о 10-40 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. 23.10.2025 до апеляційного суду згідно поштового відправлення надійшли письмові пояснення відповідача ОСОБА_1 , в яких вона просить врахувати її відзив на позов, поданий суду першої інстанції, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що надані позивачем на підтвердження укладення кредитного договору та додаткових угод до нього їх паперові копії містять інформацію про те, що зі сторони позивача вони підписані кваліфікованим електронним підписом представника, а позичальник - відповідач підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який складається з набору літер та цифр (а.с. 18-35).
Разом з тим, позивач не надав до справи належних і допустимих доказів, які надають можливість верифікувати (перевірити) інформацію про отримання відповідачем вказаного електронного підпису, факт його накладання (використання) при підписанні у вказаному у позові порядку обміну електронними повідомленнями, з відповідною ідентифікацією, як це визначено у ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Так, цілісність електронного документа як ознака його достовірності визначається як доказ того, що документ повний за складом та не підлягав неавторизованим змінам. Цілісність електронного документа забезпечується, зокрема дотриманням законного порядку його підписання, який передбачає, що останній підписант накладає свій цифровий підпис, який його належним чином ідентифікує.
Позивач не надав до суду відповідних доказів, що підписаний від імені позичальника електронний підпис належить саме відповідачу. Відповідного договору чи іншого документа, який підтверджував надсилання та отримання позичальником вказаного електронного підпису на номер телефона позичальника у СМС повідомленні, як зазначено у позові та у візуальній формі послідовності дій клієнта, після його верифікації та ідентифікації, матеріали справи не містять. Вказана візуальна форма послідовності дій клієнта за своїм змістом є документом, який містить інформацію про послідовність дій Товариства та клієнта в ІТС. Але, у справі відсутні відповідні докази про те, що цей порядок був узгоджений з позичальником та виконувався (дотримувався) сторонами при укладенні кредитного договору, а тому суд не вважає його є належним і допустимим доказом укладення кредитного договору та додатків до нього (а.с. 40-49).
Вказані у письмових копіях договору кредиту з додатковими угодами до нього одноразові електронні ідентифікатори за відсутності верифікації та ідентифікації позичальника при їх отриманні та підписанні не є достовірними та достатніми доказами підписання та укладання цих договорів відповідачкою у електронній формі відповідно до визначеного у нормах ст.ст. 11, 12 згаданого Закону порядку.
Тому надані позивачем вищевказані паперові копії електронних доказів кредитного договору з доповненнями, які містять інформацію про їх підписання електронним підписом - одноразового ідентифікатором - не можна вважати достовірними та достатніми у розумінні ст. 78 ЦПК України для того, щоб з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, дійти висновку про підписання та укладення договорів кредиту, які зазначені у позові.
Однак, надані позивачем довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» про здійснення переказів не є належними та допустимими доказами перерахунку кредитних коштів від кредитора до позичальника, оскільки вони не відповідають вимогам до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (а.с. 38-39).
За умовами наявних у справі у паперовій формі копій електронного кредитного договору з доповненнями кредитор надає позичальнику грошові кошти, тому відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України він зобов'язаний довести належними бухгалтерськими документами: виписками з банківського рахунку, відповідним меморіальним ордером тощо, що він перерахував обумовлені договором грошові кошти позичальнику.
Надані позивачем на підтвердження перерахування кредитних коштів позичальника, довідки ТОВ ФК Елаєнс» про здійснення переказів не є платіжним інструментом у розумінні вищевказаних норм Закону, а тому не є належним документом, що підтверджують надання платіжних послуг.
Належними та допустимими у даному випадку є банківські виписки з клієнтських рахунків позивача, які є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту, про що вказано у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2017 №75.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, ч. 6 ст. 82 ЦПК України (див. з цього приводу правові висновки, які були висловлені у постанові ВС від 03.10.2019 у справі №826/15560/15).
Виходячи з наведеного, законне та обґрунтоване встановлення обставин справи судом в межах предмету доказування можливе якщо воно ґрунтується на доказах, які відповідають вказаним критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що забезпечує повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи.
У контексті змісту вказаних норм цивільного процесуального права, доведеність має випливати зі співіснування достатньо сильних, чітких та взаємоузгоджених умовиводів або такого характеру неспростованих презумпцій, які в межах предмету спору розподіляють між сторонами тягар доказування відповідних фактів та у світлі спірних правовідносин мають юридичне значення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.)
Отже, встановленою слід вважати ту обставину, яка доведена стороною у змагальному процесі з такою достовірністю, яка дозволяє сторонньому незацікавленому спостерігачу виходячи з таких загальних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, та застосовуючи баланс ймовірностей обґрунтовано стверджувати про їх реальне, об'єктивне існування.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження реальності певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (див з цього приводу правові висновки, які були висловлені щодо стандарту доказування у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18; від 29.08.2018 у справі №909/105/15; від 29.08.2018 у справі №910/23428/17; від 31.01.2018 у справі №910/8763/17).
Суд не може взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №922/51/20, від 14.12.2021 у справі №910/17662/19).
Згідно до вказаної норми ст. 100 ЦПК України надані до суду електронні докази мають відповідати вимогам законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» щодо електронних підписів.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 №851-IV в ред. на день виникнення спірних правовідносин у листопаді 2021 лютому 2022:
Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.
Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.
У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом (ст.11 вказаного Закону України №851-IV).
Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису (ст. 12 вказаного Закону України №851-IV).
Так, відповідно до визначених у ч. 3 ст. 9 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» повноважень Національний Банк України у Положенні про застосування електронного підпису та електронної печатки (затв. Постановою Правління Національного банку України 14.08.2017 №78 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.02.2019 №42), яке було чинним на день виникнення спірних правовідносин, встановив, що: створення та зберігання електронних документів у банківській системі здійснюється із забезпеченням можливості перевірки їх цілісності та справжності (п. 7); електронний підпис (ЕП) має юридичну силу незалежно від технологій, що застосовуються для створення ЕП, якщо відповідає таким умовам: 1) електронні дані, що використовуються для створення ЕП, є унікальними та однозначно пов'язані із підписувачем і не пов'язані з жодною іншою особою; 2) ЕП дає змогу однозначно ідентифікувати підписувача; 3) технологія застосування ЕП забезпечує підписувачу під час підписування контроль електронних даних, які підписуються, та електронних даних, які використовуються для створення ЕП; 4) під час перевірки відповідно до затвердженого в банку порядку не виявлено будь-яких змін в електронному документі; 5) під час перевірки відповідно до затвердженого в банку порядку не виявлено будь-яких змін ЕП після підписання електронного документа (п. 8); використання простого ЕП здійснюється на підставі договору міжбанком і клієнтом, який укладається в письмовій формі (у вигляді паперового документа з власноручними підписами сторін або як електронний документ і з кваліфікованим ЕП) після проведення ідентифікації та верифікації клієнта відповідно до вимог законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Договір має містити умови та порядок (процедуру) визнання суб'єктами електронної взаємодії правочинів у вигляді електронних документів із використанням удосконаленого ЕП, удосконаленої електронної печатки або простого ЕП відповідно (п. 14); простий ЕП має забезпечувати однозначну ідентифікацію особи підписувача (п. 30); доведення цілісності електронних даних із створеним простим ЕП може забезпечуватися засобами інформаційної системи, у якій здійснюється створення, оброблення, зберігання електронних документів (п. 31).
При цьому відповідно до змісту ч. 2 ст. 15 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» такий засіб електронної ідентифікації як некваліфікований (простий) електронний підпис одноразовий ідентифікатор, який складається з набору літер та цифр, - має низький та обмежений рівень довіри. Колегія суддів звертає увагу, що суду для належної верифікації такого електронного підпису важливо перевірити порядок його отримання, який має достовірно ідентифікувати підписанта, - та порядок його накладання, який має виключати його використання іншими особами.
Доведення цілісності електронних документів із створеним простим ЕП може забезпечуватися засобами інформаційної телекомунікаційної системи позивача, у якій здійснюється створення, оброблення, зберігання електронних документів згідно до визначеного у ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», але відповідних доказів з цього приводу до суду позивачем також не було надано.
Про необхідність таких доказів при укладення договорів кредиту в електронній формі також зазначено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №561/77/19 (провадження №61-20799 св 19).
Аналогічні правові висновки були висловлені щодо паперових копій електронних доказів у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 (справа №910/1162/19) та від 19.01.2022 (справа №202/2965/21).
Відповідно до ч. 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися похідні від них - зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Лише у разі доведення факту укладення договору кредиту у електронній формі та виконання кредитором свого обов'язку перерахувати кредитні кошти позичальнику згідно умов договору - у позичальника з'являється процесуальний обв'язок спростування цих обставин. Інший підхід до розподілу тягаря доказування (відповідно до концепції «негативного доказу»), порушує принцип змагальності, який передбачений у нормі 12 ЦПК України. Розрахунок заборгованості, складений позивачем (первісним кредитором), є не документом первинного бухгалтерського обліку, а - одностороннім арифметичним розрахунком сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій позивача (первісного кредитора). Такий висновок щодо недостатності такого доказу для підтвердження наявності та розміру заборгованості був висловлений у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Пунктом 52 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04.07.2018 передбачено, що первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, зазначених у пункті 51 Розділу 3, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.
Крім того, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (див. з цього приводу правові висновки, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у аналогічній процесуальній ситуації у справі №161/5267/20 (провадження №61-14015св20), які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України також є застосованими у даній справі).
Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, - у разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів. Таку правову позицію було висловлено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 в справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 в справі №200/5647/18. Надана позивачем квитанція за сплату№104277636 від 21.08.2021 не містить інформації про перерахування з банківського рахунку кредитора на рахунок позичальника кредитних коштів, яка передбачена для відповідних бухгалтерських документів, якими підтверджується відповідна платіжна операція, а тому не береться до уваги.
Згідно до ч. 1 статті 27 Закону України «Про платіжні послуги» №1591-IX від 30.06.2021 усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п'яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 31 вказаного вище Закону України після ініціювання платіжної інструкції надавач платіжних послуг зобов'язаний надати ініціатору у спосіб, визначений договором, таку інформацію: 1) дату і час отримання платіжної інструкції; 2) дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції надавачем платіжних послуг платника; 3) інформацію про відмову надавача платіжних послуг платника у прийнятті платіжної інструкції до виконання (у разі відмови).
Якщо платіжна операція ініціюється через надавача послуги з ініціювання платіжної операції, надавач послуги з ініціювання платіжної операції негайно після ініціювання платіжної операції зобов'язаний надати платнику та отримувачу (за потреби) таку інформацію: 1) підтвердження про успішне ініціювання платіжної інструкції надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку платника; 2) відомості (посилання на них), які дають змогу платнику та отримувачу ідентифікувати платіжну операцію, а також отримувачу - ідентифікувати платника, та будь-які відомості, що супроводжують платіжну інструкцію; 3) суму платіжної операції ; 4) суму всіх комісійних винагород надавача послуг з ініціювання платіжної операції, які будуть стягнуті з користувача під час виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо).
Надавач послуги з ініціювання платіжної операції також зобов'язаний забезпечити надання відомостей (посилання на них) про платіжну операцію надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника.
Верховний Суд у постанові від 27.03.2020 у справі №703/3063/18 дійшов висновку, що в зв'язку з ненаданням банком доказів розміру кредиту суд позбавлений можливості перевірити розмір нарахованої суми боргу. А тому, з урахуванням такого, розрахунок заборгованості, на який посилається суд в оскаржуваному рішенні, не є належним і достовірним доказом того факту, що відповідач дійсно отримав позику, і відповідно що договір позики є укладеним.
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованості за договором №437363-КС-003 про надання кредиту від 10.11.2023, що становить 323 727,20 грн, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 75 000 грн; суми прострочених платежів по процентах - 238 477,20 грн; суми прострочених платежів за комісією - 10 250 грн.
За результатами перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку відмову у задоволені позовних вимог.
Згідно ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було укладено договір №437363-КС-003 про надання кредиту від 10.11.2023, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зазначений у договорі (а.с. 16-20).
Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані ОСОБА_1 на її номер мобільного телефону.
Так, згідно матеріалів справи встановлено, що договір №437363-КС-003 про надання кредиту від 10.11.2023 підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора UA-7812 з дотриманням ч. ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». При цьому, ОСОБА_1 зазначені персональні дані, номер фінансового телефону, реквізити належного їй платіжного засобу для перерахування коштів: НОМЕР_5 та додано копію паспорту та картки платника податків.
Відповідно умов кредитного договору про надання кредиту визначено, що кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 75 000 грн на засадах строковості, зворотності платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити процентим за користування кредитом та комісію за надання кредиту; строк, на який надається кредит - 24 тижнів; стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15012667, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
На підтвердження отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 75 000 грн, надані довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» від 29.05.2025 про перерахування суми кредиту 75 000 грн на картку № НОМЕР_5 (а.с. 38-39).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 05.12.2024 (а.с. 167) АТ «ПУМБ» надало виписку по рахунку № НОМЕР_4 , банківській платіжній картці № НОМЕР_2 за період з 10.11.2023 по 26.04.2024, яка підтверджує перерахування ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 75 000 грн за договором №437363-КС-003 про надання кредиту від 10.11.2023 (а.с. 184-186).
При цьому, колегія суддів вважає, що пропозиція про укладення кредитного договору, яка розміщена у вільному доступі на Веб-сайті ТОВ «Бізнес позика» https://bizpozyka.com/, є публічною пропозицією (офертою) у розумінні статей 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначає порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання:
1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди;
2) електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом;
3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що договір між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 №437363-КС-003 про надання кредиту від 10.11.2023 є укладеним в електронній формі. При цьому, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
При цьому, колегія суддів враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи підтверджується, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідач ознайомилася і погодилася з умовами договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Кредитодавець виконав своє зобов'язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошти згідно умов кредитного договору.
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 свої обов'язки за договором №437363-КС-003 про надання кредиту від 10.11.2023 не виконала, допустила заборгованість за кредитом, яка згідно наданого позивачем розрахунку становить 323 727,20 грн, із них: 75 000 грн - заборгованість за кредитом (основний борг); 238 477,20 грн - проценти; 10 250 грн - комісія (а.с. 10-11).
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена та погодилася з умовами надання кредиту, на підставі чого 10.11.2023 між сторонами укладено кредитний договір №437363-КС-003, в якому відображені умови надання кредиту, остання з відповідним договором погодилася, про що свідчить її електронний підпис.
На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не зверталася до ТОВ «Бізнес позика» із заявою про надання роз'яснень умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодилася з усіма умовами такого договору.
З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_1 , отримавши від ТОВ «Бізнес позика» кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки, їх не повернула, відсотки у встановленому договором розмірі не сплатила, нею не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, а також відсотків, тому позовні вимоги ТОВ «Бізнес позика» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі, а саме у розмірі 313 477,20 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 75 000 грн; заборгованість за нарахованими відсотками - 238 477,20 грн.
Щодо стягнення заборгованості зі сплати комісії, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до прохальної частини позову ТОВ «Бізнес позика» просить суд стягнути з відповідача також і заборгованість зі сплати комісії у розмірі 10 250 грн.
Згідно п.2.5. договору комісія за надання кредиту: 11 250 грн.
Умовами договору не передбачено, за які саме послуги має сплачуватися вказана комісія.
Згідно правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №755/11648/15-ц, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов'язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов'язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер як споживчого, відтак, і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
Разом з тим, відповідно до частин першої-другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Згідно з частиною 6 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Як вбачається з матеріалів справи, комісія визначена у розмірі 10 250 грн.
Які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику, у договорі не зазначено. Посилання на те, що комісія надається за надання кредиту, є загальним та не уточнює саме вид наданих послуг.
Наявні в матеріалах справи документи взагалі не містять будь-якого опису послуг, за які позивачем встановлена комісія.
Зазначене вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що вказані умови кредитного договору є несправедливими.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач не повідомив позичальника, які саме послуги за вказану плату йому надаються, розмір комісійної винагороди вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, тобто умови кредитного договору в частині розміру комісії за обслуговування кредиту є несправедливими.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд у складі колегії суддів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по комісії у розмірі 10 250 грн.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з матеріалів справи, позивач ТОВ «Бізнес позика» при зверненні до суду першої інстанції з позовом сплатило 3 884,73 грн судового збору (а.с. 9), до суду апеляційної інстанції - 3 633,60 грн (а.с. 218), а всього 7 518,33 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Бізнес позика» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7 280 грн (96,83 % від задоволених позовних вимог).
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - задовольнити.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19 травня 2025 року - скасувати і ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за договором №437363-КС-003 про надання кредиту від 10.11.2023 у розмірі 313 477,20 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 75 000 грн; заборгованість за нарахованими відсотками - 238 477,20 грн та судовий збір у розмірі 7 280 грн , а всього 320 757,20 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи здійснювався у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов