Житомирський апеляційний суд
Справа №296/10882/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-сс/4805/701/25
Категорія ст.422 КПК Доповідач ОСОБА_2
21 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали кримінального провадження №12025060640000972 від 24.09.2025 за апеляційною скаргою прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 26.09.2025,
Зазначеною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Житомирського РУП №2 ГУНП в Житомирській області ОСОБА_10 .
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, що полягає у покладенні на підозрюваного наступних обов'язків:
- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду за першою вимогою;
- не відлучатися за межі Житомирської області без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування будь-яким способом з потерпілими у кримінальному провадженні, коло яких має визначити та повідомити підозрюваному слідчий у кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до органів державної міграційної служби свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Встановлено строк дії обов'язків, покладених на ОСОБА_9 , - до 24.11.2025 (включно).
В задоволенні решти вимог клопотання, відмовлено.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою обрати підозрюваному ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів. При цьому, зазначає, що поряд з наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 , кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.345, ч.2 ст.342 КК України, в кримінальному провадження існують ризики, передбачені п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України. Звертаючи увагу на вже проявлену зухвалість та повну відсутність правосвідомості у ОСОБА_9 , з огляду на його зневажливе ставлення до правоохоронців, вважає, що є усі підстави вважати що вказані ризики дійсно мають місце. Зазначає, що ОСОБА_9 оголошено підозру у вчиненні не одного, а двох кримінальних правопорушень, які він вчинив незалежно один від одного, з розривом у часі. Тобто після вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.345 КК України, відомості про вчинення якого внесено до ЄРДР 24.09.2025 за №12025060640000972, вчинив інше кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.342 КК України, відомості про вчинення якого внесено 25.09.2025 до ЄРДР за №12025060640000976, які 25.09.2025 об'єднані в одне за №12025060640000972, з метою більш повного та ефективного проведення досудового розслідування, та повідомлення про підозру ОСОБА_9 здійснено вже в об'єднаному кримінальному провадженні по двох кваліфікаціях. Крім цього, поведінка ОСОБА_9 як до вчинення кримінальних правопорушень, та поведінка після вчинення першого епізоду за ч.2 ст.345 КК України, а також позиція після повідомлення про підозру, а саме повне невизнання вини усупереч отриманим доказам, в тому числі показам потерпілих правоохоронців, є перешкоджанням кримінальному провадженню, введення суд в оману та спотворенням показів. Також, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя не врахував те, що окрім обґрунтованої підозри та ризиків існує великий ступінь суспільної небезпеки ОСОБА_9 . Наголошує, що хоча формально ОСОБА_9 не судимий, але на розгляді у Богунському районному суді м.Житомира вже перебуває кримінальне провадження за ст.336 КК України, що свідчить про систематичне ігнорування ОСОБА_9 обов'язків перед державою. Наголошує, що у кримінальному провадженні №12025060640000972 йдеться не просто про вчинення кримінальних правопорушень, а про демонстративну непокору правопорядку, відкриту зневагу до функцій держави, і, що найнебезпечніше, готовність до повторення таких дій, це підтверджує той факт, що після вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.345 України, ОСОБА_9 продовжив свою зухвалу, кримінально карану поведінку, та через деякій час вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст.342 КК України. Дії ОСОБА_9 не є побутовим чи ситуативним правопорушенням, а злісна, свідома і демонстративна неповага до органів державної влади, спрямована безпосередньо на осіб, які представляють державу та виконують свої функції із забезпечення правопорядку. Його поведінка свідчить не лише про готовність чинити опір, але й про бажання принизити, зневажити правоохоронну систему як таку. Також, присутність на місці події співробітників СУ ГУНП в Житомирській області, Управління СБУ в Житомирській області, СОГ Житомирського РУП №2 ГУНП в Житомирській області ніяким чином не змогло повпливати на протиправну поведінку ОСОБА_9 , та його незаконні дії були припинені лише після застосування до нього спеціальних засобів. Все це в своїй сукупності підтверджує, що ОСОБА_9 не визнає авторитету правоохоронної і судової системи, ігнорує вимоги закону, веде себе зухвало, демонструє абсолютну зневагу до інституту правосуддя. А це в свою чергу підтверджує високий ступінь Його суспільної небезпеки та неспроможність в добровільному порядку виконувати вимоги законодавства та обов'язки які покладені на нього після повідомлення про підозру. Крім цього, суд не врахував, що злочини, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_9 , окрім того що є правопорушеннями проти авторитету органів державної влади, є ще й насильницькими умисними злочинами, так як поєднані з нанесенням тілесних ушкоджень працівникам правоохоронних органів. Також, в ході розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, ОСОБА_9 не визнав свою вину у повному обсязі, визнає тільки свою участь у вказаній події та певні обставини, проте, не визнає вчинення ним злочинів, однак, дана позиція не підтверджуються, та повністю спростовується доказами які отримані в ході досудового розслідування та додані до клопотання. Вважає, що наведені обставини свідчать про підвищену суспільну небезпеку ОСОБА_9 , а відтак більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання не забезпечить належного виконання останнім своїх процесуальних обов'язків та не зможе запобігти ризикам детально описаним у клопотанні. При цьому, за віком ОСОБА_9 не є особою похилого віку та за станом здоров'я на даний час не потребує стаціонарного лікування.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора на підтримку поданої апеляційної скарги, заперечення підозрюваного та його захисників щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених, ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно ст.2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч.6 ст.22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. В ході судового провадження сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд вправі обрати підозрюваній менш суворий запобіжний захід.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в порядку Глави 18 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування такого запобіжного заходу, або відмови у його задоволенні.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в порядку Глави 18 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування такого запобіжного заходу, або відмови у його задоволенні.
Відповідно до ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий та прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику, зазначеного у клопотанні.
Норми ст.177 КПК України передбачають, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ст.178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінює в сукупності всі обставини, в тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність у підозрюваного постійного місця роботи, репутацію підозрюваного, майновий стан підозрюваного, наявність судимостей, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.
При цьому, ч.1 ст.183 КПК України передбачає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього кодексу.
В свою чергу, у відповідності до ч.1 ст.179 КПК України, особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя, відмовляючи у застосуванні щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обранні запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, з покладанням відповідних обов'язків, дотримався вказаних вимог кримінально-процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів провадження №296/10882/25, в провадженні Житомирського РУП №2 ГУНП в Житомирській області перебуває кримінальне провадження №12025060640000972 від 24.09.2025 за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.345, ч.2 ст.342 КК України.
25.09.2025 у відповідності до вимог ст.ст.276-278 КПК України ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.345, ч.2 ст.342 КК України.
Старший слідчий Житомирського РУП №2 ГУНП в Житомирській області ОСОБА_10 звернувся до відповідного слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_9 . За результатами розгляду цього клопотання, слідчим суддею постановлено оскаржуване рішення.
При вирішенні вказаного клопотання, слідчим суддею встановлено, що докази, надані слідчим, свідчать про існування обґрунтованої підозри в даному кримінальному провадженні, яка дає підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_9 може бути причетний до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.345, ч.2 ст.342 КК України.
Наявні у провадженні докази, також на думку апеляційного суду, вказують на обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованих кримінальних правопорушень, у об'ємі, як того вимагає закон, на момент вирішення питання про застосування запобіжного заходу, виходячи із критеріїв «розумної підозри», тобто наявності фактів і іншої інформації, яка могла б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_9 міг вчинити вище зазначені кримінальні правопорушення
В свою чергу, як вважає апеляційний суд, в даному випадку, слідчим суддею правильно встановлено доведеність прокурором, процесуального ризику можливості підозрюваного ОСОБА_9 переховуватись від органів досудового розслідування чи суду, обумовлений тим, що останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, які є нетяжкими, найсуворіше покарання за одне з ним (ч.2 ст.345 КК) карається обмеженням волі на строк до 5-и років або позбавленням волі на той самий строк.
Відповідно до позиції ЄСПЛ, викладеної в рішенні «W проти Швейцарії» від 26.01.1993, врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Разом із тим, в п. 58 рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови» («Becciev v. Moldova») ЄСПЛ зазначив, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Є доведеним в даному випадку і процесуальний ризик незаконного впливу з боку підозрюваного на відповідних учасників кримінального провадження. При встановленні наявності вказаного ризику, апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників кримінального провадження під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею, крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин ризик впливу на учасників провадження існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілих та дослідження їх судом.
Водночас, що стосується посилань сторони обвинувачення в апеляційній скарзі на наявність в даному провадженні інших процесуальних ризиків передбачених, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає їх безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження у наданих стороною обвинувачення матеріалах.
Апеляційний суд наголошує на тому, що підозрюваний ОСОБА_9 є директором ТОВ «СП САН ДЕКОР» та ПП «Українська дистрибуційна система» (директор цих підприємств, т.1 а.п.198-209), має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 , (що у своїй сукупності свідчить про наявність у ОСОБА_9 міцних соціальних зв'язків, т.1 а.п.210), має виключно позитивні характеристики (т.1 а.п.197), має постійне місце проживання та реєстрації, раніше не судимий.
Таким чином, під час розгляду клопотання слідчий суддя обґрунтовано застосував щодо підозрюваного ОСОБА_9 саме запобіжний захід у вигляді у вигляді особистого зобов'язання, що в сукупності із встановленими конкретними обставинами кримінального провадження (що підтверджено за результатами апеляційного аналізу всіх фактичних обставини в своїй сукупності) в повній мірі відповідає практиці Європейського суду з прав людини та статті 5 Конвенції, положення якої вказують, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
За наведених обставин, а також матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, слід прийти до висновку, що запобіжний захід у вигляді у вигляді особистого зобов'язання є обґрунтованим та зможе повною мірою гарантувати належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі прокурор, на думку суду апеляційної інстанції є непереконливими, оскільки слідчий суддя при розгляді клопотання повно та об'єктивно дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує застосування запобіжних заходів, в тому числі і у вигляді тримання під вартою, при цьому вислухавши та врахувавши пояснення всіх учасників судового розгляду дійшов висновку про необхідність застосування щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання та належним чином мотивував своє рішення.
Знову ж таки, апеляційний суд звертає увагу і на те, що прокурором не надано жодних доказів, які б свідчили про порушення ОСОБА_9 умов обраного йому запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання з моменту його застосування, зокрема, останній з'явився до суду для участі в апеляційному розгляді апеляційної скарги прокурора, в якій ставиться питання про погіршення її становища.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор підтвердила про належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_9 під час досудового розслідування кримінального провадження.
Зазначені обставини свідчать про те, що застосований стосовно ОСОБА_9 слідчим суддею запобіжний захід у вигляді особистої поруки в достатній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного під час проведення досудового розслідування та здатний буде запобігти наявному в кримінальному провадженні ризику.
За таких обставин апеляційний суд не вбачає процесуальних та фактичних підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.
При цьому, апеляційна скарга не містить та прокурором не наведено обставин, які дають підстави для висновків, що з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення та особи підозрюваного, запобіжний захід у виді особистого зобов'язання не зможе запобігти встановленим у кримінальному провадженні ризикам.
Натомість, сама лише тяжкість інкримінованих ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак в даному випадку не може бути достатньою підставою для задоволення апеляційної скарги прокурора з наведених підстав, у тому числі, й найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Разом з цим, належить взяти до уваги, що при виявленні обставин, які будуть свідчити про фактичну неефективність застосованого запобіжного заходу (особиста порука) прокурор разом зі слідчим не позбавлений процесуальної можливості звернутись з відповідним клопотанням до слідчого судді щодо зміни запобіжного заходу на більш суворий.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законне та обґрунтоване рішення, колегією суддів не виявлено.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала слідчого судді є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, не вбачається.
Керуючись ст.ст.376 ч.2, 404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 26.09.2025, якою застосовано до підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, з покладення на підозрюваного відповідних обов'язків, з строком їх дії до 24.11.2025 (включно), - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді