Справа № 594/952/25
Провадження №2/597/649/2025
23 жовтня 2025 року
Борщівський районний суд Тернопільської області
у складі: головуючого Чир П.В.
з участю секретаря Козій Я.Ю.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач, ТОВ «Кошельок» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідача в користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №3022901518-514894 від 11.11.2021 в розмірі 17400 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн, а також витрати на професійну-правничу допомогу у розмірі 10000 грн. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 11.11.2021 між позивачем та відповідачем було укладено договір №3022901518-514894 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Згідно умов договору відповідачу було надано кредит в розмірі 5000 гривень на початковий строк кредитування 20 днів, дисконтна відсоткова ставка становить 2,50 % на добу, базова процентна ставка становить 2,2 % на добу. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надав ОСОБА_1 кредит відповідно до умов кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_1 . Однак відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором - не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість в розмірі 17400 грн, яка складається з: 5000,00 грн - заборгованість за сумою кредиту; 12400 грн - заборгованість за відсотками за користування позикою.
Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2025 року відкрито провадження в даній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
11.08.2025 представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Підодвірний Т.І., подав до суду відповідь на відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі. Вказав, що на підтвердження позовних вимог позивач подав до суду копію договору від 11.11.2021 року № 3022901518-514894. При цьому, приєднаний до матеріалів справи Договір не містять підписів сторін договору. Згідно позовної заяви та копії поданого позивачем договору від 11.11.2021 року № 3022901518-514894, такий укладено в режимі онлайн шляхом заповнення відповідачем в електронній формі анкети-згоди клієнта на сайті позивача. Однак разом із позовом Позивачем не надано жодного доказу, що «відповідач здійснив дії…», а саме: 1) зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця; 2) створив в такій системі особистий кабінет; 3) отримав Пропозицію (оферту) та ознайомився із нею; 4) отримав електронне повідомлення від Кредитодавця із одноразовим ідентифікатором; 5) ввів цей одноразовий ідентифікатор в інформаційно-телекомунікаційній системі (сайті) Кредитодавця; 6) використав одноразовий ідентифікатор для підписання (укладення) Кредитного договору від 11.11.2021 року № 3022901518-514894. Отже, позивачем не надано доказів того, що наявна в матеріалах справи копія договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що вона підписувалася електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа. Тому, наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом (копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору. Таким чином, Позивачем не доведено факту укладення сторонами договору від 11.11.2021 року № 3022901518-514894, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань. Позивачем не додано до позовної заяви жодного доказу, який би свідчив про отримання відповідачем коштів. Проведені позивачем розрахунки заборгованості не відповідають вимогам закону. Відповідно до п.2.1 нібито укладеного договору строк кредитування становить 20 днів, а загальна вартість кредиту становить 7500,00 грн. Щодо витрат позивача на правову допомогу, то такі, не є співмірними із ціною позову та/або значенням справи для сторони, складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Судова справа не є дуже складною для представника позивача, оскільки, як вбачається із наданого останнім акту виконаних робіт, для представника позивача ця справа є типовою. Отже, позивачем не доведено належними доказами, що витрати на правову допомогу, які останній просить стягнути з відповідача понесені саме під час підготовки позовної заяви до відповідача.
01.09.2025 представник відповідача надіслав до суду письмові пояснення, в яких вказав, що відповідач, здійснив дії, які чітко свідчить про його свідомий вибір та волевиявлення на укладання Договору, без цих дій саме з боку відповідача - укладання договору було б неможливе. Тобто без входу відповідача на вебсайт позивача, без отримання відповідачем SMS- повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт до особистого кабінету, без отримання SMS повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, тобто без виконання відповідачем всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, кредитний договір між ним та ТОВ «КОШЕЛЬОК» не був би укладений, тобто сторони не досягли би згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу на банківську картку № НОМЕР_1 . Отже, саме така тривала послідовність дій сторін забезпечила виконання позивачем своїх обов'язків за Договором щодо перерахування грошових коштів за реквізитами, що були зазначені відповідачем. Крім того, за Правилами в процесі верифікації обов'язково проводиться перевірка наявності доступу клієнта до банківської карти, яку зазначив клієнт для отримання кредиту, шляхом блокування. А саме: кредитодавець здійснює блокування наперед невідомої клієнту довільної суми в розмірі від 1 копійки до 2 гривень на зазначеній клієнтом банківській картці, а клієнт має ввести цю суму заблокованих коштів на ІТС кредитодавця під час верифікації( п.5.8 Правил). Саме таким чином було підтверджено наявність доступу відповідача до вказаної ним банківської картки. Крім того, в матеріалах справи наявна копія фото відповідача зі своїм паспортом в руках, яку було зроблено позивачем в процесі його ідентифікації. Крім того, відповідачем не надано суду доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить. Отже, Договір на час вирішення спору є обов'язковим для сторін і правомірним в розумінні статті 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого Договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку. Посилання представника відповідача на неправомірне нарахування процентів поза межами Лояльного строку кредитування необґрунтоване, враховуючи, що до спливу Лояльного періоду у 20 днів ОСОБА_1 не виконав свій обов'язок за Договором та не повернув кредит та навіть не сплатив проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості. Тобто він продовжив користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 110 днів з моменту укладення Договору. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, є законним. Доводи представника відповідача, що у матеріалах справи немає бухгалтерських документів про видачу кредиту не заслуговують на увагу. Щодо доводів про неспівмірність витрат позивача на правову допомогу, то заявлений позивачем розмір адвокатського гонорару не є завищеним і не перевищує середньо-ринковий розмір послуг адвокатів по Київському регіону України. Відповідач не надає на підтвердження своїх заперечень жодних доказів, що могли б спростувати позовні вимоги ТОВ «КОШЕЛЬОК», а наведене відповідачем не відповідає матеріалам справи, являється власними (хибними) припущеннями, що носять виключно інсинуаційний характер та мають на меті уникнення виконання умов кредитного договору.
Представник позивача в зал судового засідання не прибув, у поданій заяві просить розглядати справу без його участі.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Підодвірний Т.І. в судове засідання не прибули.
Дослідивши та оцінивши докази по справі суд встановив такі факти.
Відповідно до договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3022901518-514894 від 11.11.2021, укладеного між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 , відповідачу надано кредит у розмірі 5000.00 грн, строком користування на 20 днів (лояльний період) шляхом переказу на його платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2625 грн, які нараховуються за ставкою 2.50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування (пункти 1.1, 1.3.2, 2.1).
Сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною умовою, в розумінні 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом, але не більше як на 90 днів після закінчення лояльного періоду, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2.2% від суми кредиту за кожен день користування (пункти 3.6, 3.7, 3.8).
На виконання умов укладеного договору, 11.11.2021 року позикодавцем перераховано через платіжну систему «xPay» грошові кошти на банківську картку позичальника ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у розмірі 5000.00 грн, що підтверджується листом ПАТ «МТБ Банк» №06/642-06/235 від 25.06.2025.
Як вбачається з відповіді АТ «Універсал Банк» №БТ/Е-14937 від 08.10.2025, повідомлено, що на ім'я ОСОБА_1 банком емітовано платіжну карту № НОМЕР_1 та відкрито банківський рахунок НОМЕР_2 . Згідно виписки по рух коштів по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 10.11.2021 по 28.02.2022 слідує, що на вказаний рахунок 11.11.2021 зараховано кошти в сумі 5000,00 грн.
Відповідач не повернув своєчасно суму позики, нараховані відсотки за користування позикою, відповідно до умов договору №3022901518-514894 від 11.11.2021.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №3022901518-514894 від 11.11.2021, складеного ТОВ «Кошельок», розмір загальної заборгованості ОСОБА_1 становить 17400 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5000.00 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 12400 грн, за період з 11.11.2021 року по 28.02.2022 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить з наступного.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Відповідач заперечує факт укладення кредитного договору №3022901518-514894 від 11.11.2021 та отримання кредитних коштів в розмірі 5000.00 грн.
Однак, зі змісту кредитного договору №3022901518-514894 від 11.11.2021 слідує, що у ньому міститься персональні дані відповідача, зареєстроване місце проживання, серія номер паспорта, РНОКПП. Вказані персональні дані відповідають дійсності, оскільки відповідач аналогічні зазначив у відповіді на відзив.
До матеріалів справи позивачем додано копію фото відповідача ОСОБА_1 з паспортом, в руках.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що кредитний договір №3022901518-514894 від 11.11.2021 був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, однак позичальник свої зобов'язання не виконав.
Доводи відповідача про те, що з кредитного договору №3022901518-514894 від 11.11.2021 неможливо встановити факт його підписання за допомогою одноразового ідентифікатора, оскільки такий відсутній суд не бере до уваги виходячи з наступного.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Посилання відповідача щодо недоведення позивачем факту укладення кредитного договору суд розцінює як суперечливу поведінку, оскільки останній вважаючи, що у ТОВ «Кошельок» відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитом понад 20 днів після укладення кредитного договору, заперечуючи факт укладення такого договору та отримання кредитних коштів в розмірі 5000.00 грн.
Оскільки судом встановлено, що відповідно до вимог чинного законодавства між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 у встановленому законом порядку укладено електронний кредитний договір №3022901518-514894 від 11.11.2021, внаслідок чого відповідач отримав грошові кошти в сумі 5000.00 грн, що підтверджено інформацією та випискою про рух коштів, наданою АТ Універсал Банк тому існують правові підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками.
Визначаючи розмір стягнення з відповідача відсотків в розмірі 12400 грн позивач обґрунтовував вказаний розрахунок посиланням саме на погоджений між сторонами п.п.3.6, 3.7, 3.8 кредитного договору, за якими строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 календарних днів. З наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процентів річних, що становить 2.2 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Проте, суд не може погодитися з аргументами позивача щодо нарахування процентів за кредитним договором відповідно до п.п.3.6, 3.7, 3.8 з таких підстав.
Суд звертає увагу на те, що заявлений ОСОБА_1 строк користування кредитом складає 20 календарних дні з дня надання кредиту. При цьому, відсотки за користування кредитом ТОВ «Кошельок» нараховані позичальнику, виходячи зі строку кредитування з 11.11.2021 року по 28.02.2022.
З матеріалів справи встановлено, що укладаючи з ТОВ «Кошельок» кредитний договір шляхом приєднання (акцепту оферти) відповідач ОСОБА_1 скористався належною первісному кредитору інформаційно-телекомунікаційною системою, де йому надано можливість самостійно обрати «суму кредиту», «термін» (строк кредитування) згідно з Алгоритмом дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Кошельок» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору.
У пункті 2.1 договору встановлено, що кредит надається на 20 днів від дати отримання кредиту позичальником (Лояльний період). Проценти нараховуються за ставка 2.50 в день від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.3.2 договору).
Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом Лояльного періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів.
Згідно умов графіку платежів кредитного договору №3022901518-514894 від 11.11.2021 вбачається, що грошові кошти надано ОСОБА_1 на період з 11.11.2021 по 30.11.2021, сума кредиту - 5000.00 грн, відсотки - 2500 грн., загальна вартість кредиту - 7500 грн.
Згідно умов паспорта споживчого кредиту від 11.11.2021 року вбачається, що сума кредиту - 5000.00 грн, строк кредитування - 20 днів.
В той же час згідно із п.3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії користування редитом (продовження загального строку дії Договору).
Судом встановлено, що відсутні докази, які свідчать по вчинення відповідачем дій, передбачених пунктом 2.2 договору (оплати протягом «Лояльного періоду» (20-денного) всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом), тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про продовження строку кредитних правовідносин із позичальником.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, поданого позивачем згідно умов кредитного договору, при визначенні Лояльного періоду у 20 днів, проценти, нараховані позивачем в період строку дії договору після спливу 20 днів, у декілька разів (два і більше) перевищили заборгованість за наданим кредитом.
Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.
Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.
Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору №3022901518-514894 від 11.11.2021 щодо строку його дії - 20 календарних днів згідно пункту 2.1 чи 110 календарних днів (20 днів Лояльний період + 90 днів продовження строку згідно 212 ЦК України) згідно пункту 3.6. та процентної ставки, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження №61-8829сво21) зазначено, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).
Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17).
Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з строку кредитування (пункт 3.7 кредитного договору) та процентної ставки (пункт 3.8 кредитного договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.
Крім того, зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку дії кредитного договору.
В цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статі 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
Враховуючи наведене, суд виходить з того, що починаючи з 01.12.2021 в ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати проценти за кредитним договором №3022901518-514894 від 11.11.2021.
Суд звертає увагу на те, що невиконання зобов'язань або неналежне виконання договірних зобов'язань у зв'язку із незабезпеченням виконання договірних зобов'язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні частини першої статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначений між сторонами згідно кредитного договору, зокрема, 20 календарних днів та 2.50 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним.
Суд приходить до переконання, що п.3.6 договору прямо суперечить п.2.1, паспорту споживчого кредиту, графіку погашення кредиту та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.
У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, 3% річних та інфляційних витрат в порядку, встановленому частиною другою статті 625 ЦК України, як наслідку прострочення споживачем ОСОБА_1 виконання грошового зобов'язання за кредитним договором від, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому статтею 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.
Суд вважає, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом, нарахованих виключно у період з 11.11.2021 по 30.11.2021 в межах двадцятиденного строку за ставкою 2.50% в день від суми кредиту, що всього становить 2500 грн (125 грн х 20), в зв'язку із чим відсутні підстави для стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом у заявленій позивачем сумі 12400 грн.
Отже загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, становить 7500 грн, що складається із наступного: 5000.00 грн - розмір заборгованості за тілом кредиту; 2500 грн - розмір заборгованості за відсотками.
Щодо вирішення питання судових витрат.
Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частина 1 ст. 141 ЦПК України визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача на користь позивачасудовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1044,14 грн (2422,40 грн х 7500 грн : 17400 грн).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Проаналізувавши надані позивачем докази про понесені витрати за надану професійну правничу допомогу, враховуючи принцип пропорційності розподілу судових витрат розміру задоволених позовних вимог, (вимоги позовної заяви задоволено на 43,10 %), суд вважає, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 4310 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції (10000 грн./100х43,10).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (ЄДРПОУ 40842831) заборгованість за кредитним договором №3022901518-514894 від 11 листопада 2021 року в сумі 7500 (сім тисяч п'ятсот) грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 1044,14 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4310 грн.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано позивачем протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 28 жовтня 2025 року.
Головуючий Чир П.В.