Справа № 240/20890/24
Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Н.М.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
28 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (відповідач-2), в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області, яка виявилася у неприйнятті рішення за зверненням ОСОБА_1 від 19.09.2024 року №190924 та невиплаті йому в рівній частці з рідним братом ОСОБА_2 , а саме 0,5 частки житлової субсидії, яка увійшла до складу спадщини згідно рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22.09.2021 року по справі № 286/2149/21, на яку ОСОБА_1 має право власності згідно висновку суду, викладеного у мотивувальній частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 240/19649/22 від 23.12.2022 року;
-зобов'язати Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області прийняти рішення за зверненням ОСОБА_1 від 19.09.2024 року № 190924 та виплатити йому в рівній частці з рідним братом ОСОБА_2 , тобто 0,5 частки житлової субсидії, яка увійшла до складу спадщини згідно рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22.09.2021 року по справі № 286/2149/21 та на яку позивач має право власності згідно висновку суду, викладеного у мотивувальній частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 240/19649/22 від 23 грудня 2022 року, у повній відповідності до статей 4 і 15 Закону України "Про звернення громадян", статей 9, 40 і 41 Конституції України, а також правомірних "законних" очікувань закріплених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка виявилася у неприйнятті рішення за зверненням ОСОБА_1 від 19.09.2024 року № 190924 та невиплаті йому в рівній частці з рідним братом ОСОБА_2 , тобто 0,5 частки житлової субсидії, яка увійшла до складу спадщини згідно рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22.09.2021 року по справі № 286/2149/21 та на яку ОСОБА_1 має право власності згідно висновку суду, викладеного у мотивувальній частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 240/19649/22 від 23.12.2022 року;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняти рішення за зверненням ОСОБА_1 від 19.09.2024 року № 190924 та виплатити йому в рівній частці з рідним братом ОСОБА_2 , тобто 0,5 частки житлової субсидії, яка увійшла до складу спадщини згідно рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22.09.2021 року по справі № 286/2149/21 та на яку ОСОБА_1 має право власності згідно висновку суду, викладеного у мотивувальній частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 240/19649/22 від 23.12.2022 року.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року закрито провадження в адміністративній справі, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України.
Не погодившись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до прийняття неправильного судового рішення.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що за приписами ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, із наступних підстав.
Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями наведеними в пунктах 1,2 та 7 частини першої статті 4 КАС України:
-адміністративна справа-переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
-публічно-правовий спір-спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
-суб'єкт владних повноважень-орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду (ч.3 ст.19 КАС України).
Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
За висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) зазначено, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 821/772/18, від 05.06.2019 у справі № 806/1640/17, від 27.11.2019 у справі № 923/236/19 від 20.11.2019 у справі №815/4031/15 та у постановах Верховного Суду від 27.05. 2021 у справі № 826/5713/17, від 16.02. 2021 у справі № 415/1461/16-а, від 26.05.2021 у справі №813/2806/17.
Поряд з цим, відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції посилаючись на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 03.04.2019 року у справі №808/1346/18 дійшов висновку, що спори, предметом яких є майнова вимога позивача щодо визнання, зокрема, в порядку спадкування, права власності на грошові кошти, мають приватно-правовий характер і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
В той же час, як свідчить зміст позовної заяви ОСОБА_1 останній оскаржує протиправну бездіяльність відповідачів, яка на його думку, полягає у неприйнятті рішення за його зверненням про виплату субсидії, яка увійшла до складу спадщини. При цьому, позивач вважає, що при розгляді його звернення відповідачем порушено строки, визначені ст.7 Закону України "Про звернення громадян", а також не наведено належного обгрунтування при наданні відмови на звернення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний спір містить виключно ознаки приватно-правового.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
ЄСПЛ у рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France») зазначив, що право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (заява № 23805/94, параграф 36). У справі «Зубак проти Хорватії» ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи щодо доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
Пункт 1 статті 6 Конвенції втілює «право на суд», за яким право на доступ до суду (тобто право ініціювати провадження у національних судах) становить лише один з його аспектів. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (зокрема, рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France), параграф 36; від 28 лютого 2008 року у справі «Церква села Сосулівка проти України», заява № 37878/02, параграф 50).
Як свідчить позиція Європейського Суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За встановлених обставин ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі підлягає скасуванню, як така, що винесена з порушенням норм процесуального права, а справа підлягає поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 238, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.