28.10.25
22-ц/812/1940/25
Провадження № 22-ц/812/1940/25 Суддя першої інстанції Луста С.А.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
28 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа № 470/442/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Шурмі Є.М.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
представниці позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачки - ОСОБА_3 ,
представниці відповідачки - Грінченко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_2 , на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2025 року, повне судове рішення складено 25 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Лусти С.А., в залі судового засідання в с-ще Березнегувате, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей Березнегуватської селищної ради про визначення місяця проживання дитини з батьком,
16 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (яка змінила прізвище під час розгляду справи на ОСОБА_5 ) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей Березнегуватської селищної ради про визначення місяця проживання дитини з батьком.
Позов обґрунтовано тим, що 21 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб.
Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після фактичного розірвання шлюбних відносин дитина залишилась проживати з батьком - ОСОБА_1 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де для дитини створені всі належні умови для проживання, навчання та розвитку.
Позивач проходить службу в підрозділах цивільного захисту з 07 жовтня 2019 року на посаді пожежного-рятувальника 9 державної пожежно-рятувальної частини 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Миколаївській області з 01 липня 2021 року по теперішній час. За місцем роботи характеризується позитивно.
На даний час проживання малолітнього сина з батьком буде відповідати інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи та позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком.
Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2025 року в задоволені позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що як позивачем так і відповідачкою створено належні матеріально-побутові умови для проживання дитини, вони обидва офіційно працевлаштовані, мають стабільний дохід для утримання дитини, однак в ході судового розгляду встановлено, що до дня розгляду справи по суті між сторонами непорозумінь чи спорів стосовно місця проживання дитини не виникало, дитина проживає то з матір'ю то з батьком за їх взаємною домовленістю, місце проживання дитини зареєстроване за місцем проживання батька, а тому спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини на час розгляду справи судом не вбачається, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в судовому засіданні позивач надавав суду пояснення, що метою визначення місця проживання дитини з батьком є його небажання того, що відповідачка разом із їх спільним сином може покинути територію України і виїхати до Польщі, де проживає її родина і куди давно вона раніше мала бажання поїхати, або ж виїхати за межі Миколаївської області до чоловіка, з яким вже тривалий час перебуває у стосунках, і він, як батько, буде позбавлений можливості піклуватися про сина, бачити його. У разі виникнення обставин, необхідних для виїзду дитини за межі населеного пункту, пов'язану з діями країни-агресора, він сам, або організація, де він працює, забезпечить виїзд і безпечне проживання дитини з матір'ю на території України, і він не буде позбавлений права піклуватися і бачитися з дитиною.
В судовому засіданні першої інстанції відповідачка не заперечувала проти задоволення позову однак такою позицією вона ввела суд в оману, оскільки 16 вересня 2025 року відбулось засідання у Службі у справах дітей Березнегуватської селищної ради з приводу визначення місця проживання дитини з відповідачкою.
ОСОБА_3 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_7 , надала відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві відповідачка зазначала, що погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що позивач та відповідачка з грудня 2019 року перебували у шлюбі, який рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 05 червня 2025 року було розірвано. Вказане підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого Березнегуватським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 21 грудня 2019 року та копією рішення Березнегуватського районного суду від 05 червня 2025 року.
Після розірвання шлюбу відповідачка змінила шлюбне прізвище « ОСОБА_8 » на дошлюбне « ОСОБА_5 », що вбачається з копії її паспорту № НОМЕР_1 , виданого 21 липня 2025 року органом 4819.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Березнегуватським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 11 серпня 2020 року.
Позивач зареєстрований та фактично проживає у будинку батька по АДРЕСА_1 та разом з ним за вказаною адресою зареєстрований його син ОСОБА_6 , що вбачається з витягів з реєстрації територіальної громади від 05 вересня та 20 грудня 2023 року та витягу з Державного реєстру речових прав від 24 листопада 2023 року.
Позивач є учасником бойових дій та на даний час проходить службу на посаді пожежного-рятувальника 9 державної пожежно-рятувальної частини 3 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС в Миколаївській області, де характеризується позитивно. Вказане підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 30 травня 2024 року, копією довідки від 12 травня 2025 року та копією службової характеристики від 09 травня 2025 року.
Відповідачка проживає разом з бабусею в будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно висновку Служби у справах дітей Березнегуватської селищної ради від 17 червня 2025 року вважається доцільним визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . Вказаний висновок мотивований тим, що відповідачка не заперечувала проти визначення місця проживання дитини разом з батьком, при тому, що за місцем її проживання також створені всі умови для проживання та виховання дитини, а позивач побоюється, що матір може вивезти дитину за кордон без його згоди.
У частинах 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить із такого.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно частини 1 та 2 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
За частинами 2 та 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно зі статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до приписів статті 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частин 5, 6 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, зазначено, що вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Отже, при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статі 3 Конвенції про права дитини.
Таким чином, аналіз зазначених норм закону вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дітей має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені частини 2 статті 161 СК України.
Судами встановлено, що за час перебування сторін у шлюбі, народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мати дитини ОСОБА_3 добровільно змінила місце свого проживання, малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Березнегуватської селищної ради про визначення місця проживання дитини від 17 червня 2025 року № 1653/06-18 орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .
При цьому висновок органу опіки та піклування обґрунтований тим, що малолітня дитина постійно проживає разом із батьком, який займається її вихованням та утриманням, працює, має стабільний дохід та можливість створити всі умови для фізичного, духовного та розумового розвитку дитини. Свої вимоги батько дитини пояснив тим, що у нього існують побоювання, що мати вивезе дитину за кордон без його дозволу. Мати дитини повідомила, що не заперечує, щоб малолітній син проживав разом з батьком.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв цей висновок до уваги, оскільки висновок органу опіки та піклування викликає обґрунтовані сумніви у його правильності та об'єктивності, оскільки він складений на підставі лише пояснень обох батьків, та підтверджено належні умови проживання дитини як у батька, так і у матері Проте, у висновку не наведено підстав та аргументів, які саме інтереси малолітньої дитини враховано при визначені його проживання з батьком.
Таким чином, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання сина разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини 1 статті 4 ЦПК України, частини 1 статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідачка не вчиняла.
При цьому слід зазначити, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з сином, а навпаки встановлено, що дитина відвідує місце проживання матері та проводить з нею певний час.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини на час розгляду справи судом не вбачається» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені.
Беззаперечне визнання відповідачкою позову по цій справі, її процесуальна поведінка під час судового розгляду, а також встановлені судом обставини, свідчать про те, що сторони між собою дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, а тому суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним і таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.
Доводи апеляційної скарги про те, що підставою для звернення позивача до суду було побоювання того, що відповідачка разом із їх спільним сином може покинути територію України і виїхати до Польщі, і він, як батько, буде позбавлений можливості піклуватися про сина, бачити його є неприйнятними, оскільки такі обставини є припущеннями позивача без підтвердження цих обставин відповідними доказами. Між тим, доказування відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аргументи скарги щодо введення відповідачкою суду в обману з приводу відсутності заперечень проти позовних вимог з огляду на те, що за зверненням останньої 16 вересня 2025 року відбулось засідання у Службі у справах дітей Березнегуватської селищної ради з приводу визначення місця проживання дитини з відповідачкою, не заслуговують на увагу, оскільки такі обставини сталися після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Тобто ці обставини на час розгляду справи суду першої інстанції стороною позивача не повідомлялися, відповідних доказів на їх підтвердження суду не надавалося та оцінка цих обставин судом першої інстанції не надавалась.
Між тим, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції в суді апеляційної інстанції не приймаються я і не розглядаються (частини 1, 6 статті 367 ЦПК України).
Висновки суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
У силу положень частини 3 статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком.
Згідно з пунктом 1 частиною 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокаткою Кузьміних І.М., без задоволення, а рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2025 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін, розподіл судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2025 року.