28.10.25
22-ц/812/1886/25
Справа №490/4656/25
Провадження № 22-ц/812/1886/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
28 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
Державної казначейської служби України
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Саламатіним О.В., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 30 квітня 2025 року інспектором сектору реагування патрульної поліції Вознесенського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області капітаном поліції Мізецьким Миколою Васильовичем складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 316497 відповідно до якого ОСОБА_1 30 квітня 2025року 22 год. 15хв. в м. Вознесенськ по вул. Київська, 24 керував автомобілем RENAULT Kango номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запахом алкоголю з порожнини рота, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою алкотестеру Драгер, а також у найближчому медичному закладові охорони здоров'я Вознесенській ЦРЛ відмовився. Інспектор поліції вважав, що у діях позивача наявне порушення п.2.5 Правил дорожнього руху, за що ч.1 ст.130 КУпАП передбачена юридична відповідальність
Постановою від 27 травня 2025 року у справі № 473/2406/25, яка набрала законної сили 09 червня 2025 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області закрив адміністративну справу про притягнення до адміністративної відповідальності позивача у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Суд у справі №473/2406/25 встановив, що на відеозапису, доданому до протоколу не видно чи рухається автомобіль в якому знаходився ОСОБА_1 . Сам позивач постійно стверджує, що автомобіль не рухався і вимагає від працівників поліції доказів того, що він керував транспортним засобом.
Також, при перегляді відеозапису, встановлено, що ОСОБА_1 на питання працівника поліції чи буде він проходити медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою алкотестеру Драгер чи поїде в медичний заклад о 22:20:09 висловив бажання їхати в медичний заклад для проходження медичного огляду. На що працівник поліції о 22:20:19 каже: «Без питань» та іде. Після чого другий працівник поліції о 22:21:08 пропонує пройти ОСОБА_1 освідування за допомогою алкотестеру, але ОСОБА_1 мотивуючи тим, що він не керував транспортним засобом, відмовляється. Суд звертає увагу на те, що в подальшому ніхто з працівників поліції, незважаючи на згоду ОСОБА_1 пройти медичний огляд у лікарні, не пропонує йому їхати до медичного закладу. Отже, при перегляді відеозапису, встановлено, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Зазначає, що незважаючи на згоду ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі працівники поліції не доставили останнього в медичний заклад, що є грубим порушення ст. 266 КУпАП.
Крім того, суд звертає увагу, що на відеозаписі о 22:42:45 ОСОБА_1 на питання працівника поліції чи буде він підписувати протокол за ст.130 КУпАП пояснив, що підписувати протокол він відмовляється. На запитання ОСОБА_1 : «За що на нього складають протокол?», працівник поліції відповів «За те, що керував у стані алкогольного сп'яніння». Проте, протокол відносно ОСОБА_1 складається за відмову від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не оголошується і він не знайомиться з його змістом. Більш того, о 22:56:12 ОСОБА_1 вимагає у працівників надати йому копію протоколу, але працівники поліції відмовляються це зробити мотивуючи тим, що він відмовився його підписувати і зазначають, що копія протоколу прийде йому поштою. Дані про направлення протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку в матеріалах доданих до протоколу відсутні.
За змістом статті 256 КУпАП, якщо протокол про адміністративне правопорушення складається у присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, то особа має безумовне право ознайомитися зі змістом протоколу, а також зі своїми правами, передбаченими статтею 268 КУпАП.
Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 був складений працівниками поліції на місці. Проте працівники поліції не тільки не ознайомили ОСОБА_1 зі змістом протоколу, але й відмовились надавати копію протоколу, мотивуючи це тим, що він відмовився підписувати протокол про адміністративне правопорушення. Хоча вимоги статей 254, 256, 259, 260 КУпАП категорично обумовлюють обов'язкову присутність особи при складенні відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення (у разі коли таку особу було встановлено) та ознайомлення особи зі змістом протоколу.
Зазначає, що постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області встановлено, що дії вказаних посадових осіб під час складання протоколу про адміністративне правопорушення мають протиправний характер, оскільки всупереч вимог статей 254, 256,259,260 КУпАП працівники поліції склали протокол про адміністративне правопорушення за його відсутності, не ознайомили з його змістом, не надали можливість внести свої зауваження до нього та не надали відповідну копію; працівники поліції повідомляли, що складають протокол про адміністративне правопорушення за керування позивачем транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, однак склали такий процесуальний документ за інших обставин, а саме за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку; спочатку запропонували позивачу пройти медичний огляд у медичному закладові, на що він погоджується, але потім не скерувавши останнього, складають протокол, що він відмовився від такого огляду.
Окрім цього зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №316497, оформлений 30 квітня 2025 року щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП є протоколом, який складений з порушенням вимог ст.256 КУпАП та інших відомчих інструкцій.
Зауважує, що закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулось через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону, та внаслідок протиправних дій працівників поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.
Внаслідок цього позивач був вимушений звернутися за професійною правничою допомогою до адвоката Бойченко Г.А. для захисту та відстоювання своїх прав у Вознесенському міськрайонному суді Миколаївської області при розглядові відносно нього справи №473/2406/25 про адміністративне правопорушення, що передбачене ст.130 КУпАП , що завдало позивачу матеріальної шкоди у розмірі 10 000 грн. у якості сплати адвокату гонорару.
Вказане підтверджується договором про надання правничої допомоги від 07 травня 2025року, відповідно до якого розмір гонорару є фіксованим та становить 10 000 грн, квитанцією до прибуткового касового ордеру №1 від 07 травня 2025року, відповідно до якого позивачем сплачено адвокатом за договором гонорар у сумі 10 000 грн, детальним описом виконаних робіт згідно договору про надання правничої допомоги, складеного 25 травня 2025року та актом виконаних робіт згідно договору про надання правничої допомоги складеного 25 травня 2025 року.
Окрім цього позивач поніс моральну шкоду, яка виразилася у моральних (душевних) стражданнях, що були викликані незаконними діями з боку правоохоронних органів під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв, а також вимушеними діями щодо доведення у суді відсутності в його діях правопорушення та з метою порушеного права.
Поряд з цим у позивача погіршилися стосунки з його дружиною та керівництвом по роботі, які вважали позивача винним у скоєнні адміністративного правопорушення. З часу складання протоколу про адміністративні правопорушення, яким є 30 квітня 2025року до вступу постанови Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, тобто на протязі 40 днів позивач знаходився у напруженому психологічному стані.
Внаслідок цього позивачу завдана моральна шкода, яку він може оцінити в грошовому еквіваленті як 50 000 грн.
Враховуючи вищенаведене, позивач просив суд стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 10 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України в якості відшкодування моральної шкоди 1000 грн, в якості відшкодування матеріальної шкоди 10000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Суд першої інстанції зазначав, що в постанові Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27.05.2025 року по справі №473/2406/25 зазначено, що " ... незважаючи на згоду ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі працівники поліції не доставили останнього в медичний заклад, що є грубим порушення ст. 266 КУпАП."; "... працівники поліції не тільки не ознайомили ОСОБА_1 зі змістом протоколу, але й відмовились надавати копію протоколу, мотивуючи це тим, що він відмовився підписувати протокол про адміністративне правопорушення. Хоча вимоги статей 254, 256, 259, 260 КУпАП категорично обумовлюють обов'язкову присутність особи при складенні відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення (у разі коли таку особу було встановлено) та ознайомлення особи зі змістом протоколу."
Таким чином, судом встановлено наявність протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
В той же час наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов'язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вважав безумовним та доведеним, що при складанні стосовно позивача працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення, з урахуванням встановлених постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27.05.2025 року по справі №473/2406/25 порушень з боку працівників поліції та у зв'язку з необхідністю участі в судовому процесі з розгляду справи про адміністративне правопорушення, позивач дійсно відчув певні негативні емоції - зазнав моральної шкоди, яка перебуває у причинному зв'язку з діями працівників поліції.
Натомість, позивачем не доведено погіршення стосунків з його дружиною та керівництвом по роботі через те, що вважає себе винним у скоєнні адміністративного правопорушення та зазнанням позивачем, у зв'язку з цим моральної шкоди.
А тому, враховуючи глибину та тривалість моральних страждань позивача, виходячи із засад розумності і справедливості, суд прийшов до висновку, що відшкодування останньому моральної шкоди у сумі 1000 грн, є достатньою компенсацією спричинених моральних страждань, ці кошти підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.
Щодо стягнення матеріальної шкоди в сумі 10000 грн, понесеної позивачем як витрати на професійну правову допомогу під час розгляду Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області справи №473/2406/25 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, то судом встановлено, що позивач звертався за професійною правничою допомогою до адвоката Бойченко Г.А. для захисту та відстоювання своїх прав у Вознесенському міськрайонному суді Миколаївської області при розглядові відносно нього справи №473/2406/25 про адміністративне правопорушення, що передбачене ст.130 КУпАП, що завдало позивачу матеріальної шкоди у розмірі 10000 грн, що складається зі сплати адвокату гонорару. Вказане підтверджується договором про надання правничої допомоги від 07 травня 2025 року, відповідно до якого розмір гонорару є фіксованим та становить 10000 грн, квитанцією до прибуткового касового ордеру №1 від 07.05.2025 року, відповідно до якого позивачем сплачено адвокатом за договором гонорар у сумі 10000 грн, детальним описом виконаних робіт згідно договору про надання правничої допомоги, складеного 25 травня 2025 року та актом виконаних робіт згідно договору про надання правничої допомоги складеного 25 травня 2025 року.
Так, у відповідності з положеннями частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Оскільки чинним КУпАП не передбачено відшкодування витрат на правову допомогу у разі закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, суд вважає понесені позивачем витрати на правову допомогу у справі №473/2406/25 матеріальною шкодою, яка підлягає відшкодуванню в межах розгляду даної справи.
Щодо питання про стягнення на користь позивача суми понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн суд першої інстанції зробив висновок, що справа №490/4656/25 відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, представник позивача не приймав участь в судових засіданнях, а тому на переконання суду, сума витрат на професійну правову допомогу в справі №473/2406/25 та в справі №490/4656/25 не може бути однаковою та свідчить про формальний підхід представника позивача при формуванні суми витрат на професійну правову допомог.
Суд наголосив, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, тому прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення суми стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу до 4000 грн, оскільки вважав, що вона буде об'єктивно відповідати вимогам співмірності.
При цьому, відхилив аргументи представниці Державної казначейської служби України щодо необхідності стягнення судового збору та витрат на правову допомогу з державного органу, що заподіяв шкоду, оскільки статтею 56 Конституції України з Держави передбачено стягнення лише шкоди.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України вказує, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, судом неповно з'ясовані та не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Так, вказували, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зазначали, що на пояснення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди зазначено, що позивач поніс моральну шкоду, яка виразилася у моральних (душевних) стражданнях, у позивача погіршилися стосунки з його дружиною та керівництвом по роботі.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею свої повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до цієї статті обов'язковому доказуванню у судових справах підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не інших обставин. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.
Вважли, що стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 грн є необґрунтованим та недоведеним. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою, на думку позивача, шкодою.
Щодо відшкодування та визначення розміру матеріальної шкоди, то зазначали, що витрати на правову допомогу не є тотожними реальним збиткам. За своєю природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Згідно зі статтею 143 КАС України питання щодо судових витрат вирішується адміністративним судом у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, вважали, що у разі задоволення позовних вимог судовий збір та витрати на правову допомогу підлягають стягненню з державного органу, що заподіяв шкоду, оскільки статтею 56 Конституції України з Держави передбачено стягнення лише шкоди.
У відзиві Головне управління національної поліції в Миколаївській області просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Позивач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі.
Позивач та відповідач Головне управління національної поліції в Миколаївській області погодилися з висновками суду першої інстанції, правом на подачу апеляційної скарги не скористалися.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції встановив факт наявності моральної шкоди, що завдана позивачу при складанні стосовно позивача працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення, з урахуванням встановлених Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27.05.2025 року по справі №473/2406/25 порушень з боку працівників поліції та у зв'язку з необхідністю участі в судовому процесі з розгляду справи про адміністративне правопорушення, позивач дійсно відчув певні негативні емоції - зазнав моральної шкоди, яка перебуває у причинному зв'язку з діями працівників поліції.
Враховуючи глибину та тривалість моральних страждань позивача, виходячи із засад розумності і справедливості, суд прийшов до висновку, що відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 1000 грн, є достатньою компенсацією спричинених моральних страждань, ці кошти підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.
Крім того, понесені позивачем витрати на правову допомогу у справі №473/2406/25 є матеріальною шкодою, були вимушено понесені позивачем для поновлення ним своїх порушених прав, їх розмір підтверджується належними доказам, за такого суд вважав, що ці витрати у розмірі 10000грн підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 30 квітня 2025 року інспектором сектору реагування патрульної поліції Вознесенського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області капітаном поліції Мізецьким М.В. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 316497 відповідно до якого ОСОБА_1 30.04.2025 р. о 22 год. 15хв. у м. Вознесенськ по вул. Київська, 24, керував автомобілем RENAULT Kango номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запахом алкоголю з порожнини рота, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою алкотестеру Драгер, а також у найближчому медичному закладові охорони здоров'я Вознесенській ЦРЛ відмовився. Інспектор поліції вважав, що у діях позивача наявне порушення п.2.5 Правил дорожнього руху, за що ч.1 ст.130 КУпАП передбачена юридична відповідальність.
Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 травня 2025 року у справі №473/2406/25, яка набрала законної сили 09 червня 2025 року, закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
У постанові Вознесенського міськрайонного суду від 27 травня 2025 року по справі №473/2406/25 зазначено, що " ... незважаючи на згоду ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі працівники поліції не доставили останнього в медичний заклад, що є грубим порушення ст. 266 КУпАП."; "... працівники поліції не тільки не ознайомили ОСОБА_1 зі змістом протоколу, але й відмовились надавати копію протоколу, мотивуючи це тим, що він відмовився підписувати протокол про адміністративне правопорушення. Хоча вимоги статей 254, 256, 259, 260 КУпАП категорично обумовлюють обов'язкову присутність особи при складенні відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення (у разі коли таку особу було встановлено) та ознайомлення особи зі змістом протоколу."
Зважаючи на викладене, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області постановою від 27 травня 2025 року провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , передбачене ч.1 ст.130 КУпАП закрито у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення в повній мірі відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №925/556/21.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі №712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Верховний Суд у постанові від 22 червня 2023 року у справі №752/5417/19 зробив висновок, що протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Велика палата Верховного Суду у справі №335/6977/22, постанова від 22.01.2025 року аналізуючи питання чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування моральної шкоди особі, стосовно якої складено протокол зробила наступні висновки.
На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно містять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.
Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов'язані з розглядом такого протоколу судом.
Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за статтею 130 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).
Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16).
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначав, що постановою Вознесенського міськрайонного суду від 27.05.2025 року по справі №473/2406/25 встановлено, що дії поліцейських під час складання протоколу про адміністративне правопорушення мають протиправний характер, оскільки: в супереч вимог ст. 254, 256, 259, 260 КУпАП працівники поліції склали протокол про адміністративне правопорушення за його відсутності, не ознайомили з його змістом, не надали можливість внести свої зауваження до нього та не надали відповідну копію; повідомляють, що складають протокол про адміністративне правопорушення за керування позивачем транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, однак складають такий процесуальний документ за інших обставин, а саме за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку; запропонували позивачу пройти медичний огляд у медичному закладові, на що він погоджується, але потім не скерувавши останнього, складають протокол, що він відмовився від такого огляду.
Крім того, на думку позивача протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №316497, оформлений 30.04.2025р. щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП є протоколом, який складений з порушенням вимог ст. 256 КУпАП та інших відомчих інструкцій, оскільки поліцейський лише на неодноразові вимоги ОСОБА_1 роз'яснив останньому лише частину прав, передбачених ст.268 КУпАП, а саме: права на користування перекладачем та належну правову допомогу. Тобто не роз'яснив його права давати пояснення, подавати докази та заявляти клопотання. Крім цього, у вказаному протоколові відсутня інформація про роз'яснення позивачу прав, передбачених статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України.
Судом встановлено, що в постанові Вознесенського міськрайонного суду від 27.05.2025 року по справі №473/2406/25 зазначено, що "...незважаючи на згоду ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі працівники поліції не доставили останнього в медичний заклад, що є грубим порушення ст. 266 КУпАП."; "...працівники поліції не тільки не ознайомили ОСОБА_1 зі змістом протоколу, але й відмовились надавати копію протоколу, мотивуючи це тим, що він відмовився підписувати протокол про адміністративне правопорушення. Хоча вимоги статей 254, 256, 259, 260 КУпАП категорично обумовлюють обов'язкову присутність особи при складанні відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення (у разі коли таку особу було встановлено) та ознайомлення особи зі змістом протоколу."
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції вірно врахував, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції виснував, що постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27.05.2025 року по справі №473/2406/25 встановлено наявність протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, у зв'язку з цим дійшов вірного висновку про доведеність позивачем протиправних дій посадової особи (інспектора), що є необхідною передумовою для покладення деліктної відповідальності на державу за статтею 1174 ЦК України.
Оскільки до спірних правовідносин не застосовуються положення спеціального законодавства (Закону № 266/94-ВР та ст. 1176 ЦК України), обов'язок доведення факту заподіяння моральних страждань та причинного зв'язку між протиправною дією посадової особи і шкодою покладається саме на позивача.
За обставин цієї справи позивач працівниками поліції був притягнутий до адміністративної відповідальності незаконно із накладенням адміністративного стягнення та за відсутності в діях позивача складу правопорушення.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
Колегія суддів враховує те, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодилася колегія суддів, що внаслідок протиправних дій інспектора сектору реагування патрульної поліції Вознесенського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області, при складанні стосовно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, позивач зазнав психологічного напруження, переживань, розчарувань, був змушений доводити свою невинуватість в судовому порядку, витрачаючи на це свій час та кошти, у зв'язку з чим зазнавав незручностей, що свідчить про завдання йому моральної шкоди.
Розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен проводити до її безпідставного збагачення.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.
Враховуючи обставини справи, характер та обсяг моральних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок неправомірного притягнення його до адміністративної відповідальності, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн. Позивач погодився з рішенням суду в цій частині, в апеляційному порядку його не оскаржив.
Фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на не доведенні позивачем факту незаконності дій відповідача та факту заподіяння моральної шкоди.
У частині вимог про відшкодування витрат позивача на надання правової допомоги колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо їх обґрунтованості, зважаючи на те, що в діючому КУпАП не передбачений порядок відшкодування процесуальних витрат або інші види компенсації, понесених особою, яка притягується до адміністративної відповідальності (на правничу допомогу, за проведення експертного дослідження тощо) у разі закриття відносно такої особи провадження у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
У відповідності з положеннями частини 1, пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
При цьому, колегія суддів враховує, що ці витрати є саме матеріальною шкодою та були вимушено понесені позивачем для доведення ним своєї невинуватості у вчиненні правопорушення, за яке його могли притягнути до адміністративної відповідальності.
Враховуючи викладене, колегія судів дійшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про задоволення вимог щодо стягнення компенсації витрат на правничу (правову) допомогу, які фактично понесені позивачем за надану професійну правничу допомогу позивачу з метою захисту його прав у справі про адміністративне правопорушення №473/2406/25.
А відтак, враховуючи відсутність передбаченої процедури відшкодування процесуальних витрат або інші види компенсації, понесених особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, позивач правомірно звернувся з такою вимогою до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина восьма, дев'ята статті 139 ЦПК України).
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі №922/3812/19, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд першої інстанції,оцінюючи співмірність витрат на послуги адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, дійшов вірного висновку про стягнення витрати на правничу допомогу понесених у справі №473/2406/25 у сумі 10 000 грн.
За такого, доводи апеляційної скарги судом відхиляються як такі, що суперечать описаним вище встановленим у справі обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам.
Крім того, апеляційний суд констатує, що посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, про яку йдеться, і що останнім не обґрунтовано розмір цієї шкоди та підстав, які призвели до заподіяння йому моральних страждань, є юридично неспроможними. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 01.07.2010 року в справі «Недайборщ проти Росії» (п. 9.3) зазначено, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.
За установлених обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог є правильними та такими, що підтверджуються належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність вирішення спору.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи до уваги вищевикладене, оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М.Царюк
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2025 року.