28 жовтня 2025 р. Справа № 440/7742/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2025, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, повний текст складено 31.07.25 по справі № 440/7742/25
за позовом ОСОБА_1
до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо обчислення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020; зобов'язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів (1,5% військового збору), а також з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового Кодексу України та пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004; визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо неврахування ОСОБА_1 до грошового забезпечення, з якого розраховується одноразова грошова допомога при звільненні щомісячної індексації різниці грошового забезпечення в сумі 4003,60 грн; зобов'язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної індексації-різниці в сумі 4003,60 грн, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів (1,5% військового збору), а також з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового Кодексу України та пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік та без урахуванням індексації різниці грошового забезпечення. Зобов'язано 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення при звільненні, з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно з п.4 Постанови №704 розміри посадових окладів осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт. Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік» визначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1762,00 грн. У 2020 році прожитковий мінімум, який є розрахунковою величиною в пункті 4 Постанови №704 для обчислення посадових окладів, не змінювався і становить 1762,00 грн. Вказує, що суд першої інстанції при розгляді справи не взяв до уваги факт прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704». Стверджує, що за період 01.01.2020 по 25.08.2020 включно позивачу нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення в розмірі 1707,84 грн. Зауважує, що задоволення позовних вимог позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення при звільненні, з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум призводить до безпідставних видатків з державного бюджету в умовах воєнного стану, як наслідок за таких обставин на відповідача покладається великий фінансовий тягар, що може унеможливити своєчасну виплату грошового забезпечення чинним особам рядового і начальницького складу цивільного захисту відповідача, які проходять службу в умовах воєнного стану. Вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у період з 01.12.2015 по 25.08.2020 у 1 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області.
Представник позивача звернувся до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області із адвокатським запитом від 18.05.2025, в якому просив надати інформацію:
- чи нараховувалася та виплачувалася ОСОБА_1 за період з грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Постанови №1078? Якщо індексація за вказаний період нараховувалась та виплачувалась, то вказати, в якому розмірі (загальному та помісячному);
- чи нараховувалася та виплачувалася ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 25 серпня 2020 року щомісячна індексація-різниця грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078? Якщо індексація за вказаний період нараховувалась та виплачувалась, то вказати, в якому розмірі (загальному та помісячному);
- який розмір прожиткового мінімуму (зазначити суму) використовувався для нарахування посадового окладу та окладу за спеціальним званням ОСОБА_1 у 2020 році?
- інформацію про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 у лютому 2018 року та березні 2018 року із зазначенням всіх його складових в гривнях та відсотках;
- інформацію про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 25 серпня 2020 року із зазначенням всіх його складових в гривнях та відсотках;
- інформацію про всі суми, нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні із зазначенням всіх складових, в тому числі із зазначенням тих сум, що можуть бути не включені до грошового атестату (одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація за невикористані відпустки та ін.).
У відповідь на адвокатський запит від 18.05.2025 листом відповідача №61-25-01.22-1209/61-25.01 від 27.05.2025 представника позивача повідомлено, зокрема, що за період 01.01.2020 по 25.08.2020 ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення в розмірі 1707,84 грн. Зазначено, що згідно з п.4 Постанови №704 розміри посадових окладів осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт. Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік» визначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1762,00 грн. У 2020 році прожитковий мінімум, який є розрахунковою величиною в пункті 4 Постанови №704 для обчислення посадових окладів, не змінювався і становить 1762,00 грн.
Позивач вважає, що відповідач протиправно визначив розмір його одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, та не врахував суму індексації-різниці, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправних дій 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік та без урахуванням індексації різниці грошового забезпечення.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення при звільненні, з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів (1,5% військового збору), а також з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та пункту 2 Порядку №44, суд першої інстанції виходив з дискреційних повноважень відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 р. (далі по тексту - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, п.2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п. 6 постанови № 103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 п. 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Отже, з 29.01.2020 року є нечинною редакція пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Суд апеляційної інстанції вказує, що при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, необхідно врахувати, те що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Приписи пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VIII були чинними, як на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України №704, так і станом після 29.01.2020 та неконституційними не визнавалися.
Приписами Закону України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі по тексту - Закон №2017-III) врегульовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Згідно зі ст.1 Закону №2017-ІІІ, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Відповідно до ст.6 Закону №2017-ІІІ, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Відповідно до п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони №294-IX, №1082-IX, №1928-IX та №2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 - 2023 роки відповідно, не містили.
Колегія суддів зазначає, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-ХІ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту “законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
Враховуючи те, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону №294-IX, у 2021 році - Закону №1082-ІХ, у 2022 році - Закону №1928, у 2023 році - Закону №2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)".
У постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Отже, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, у військовослужбовців виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також, суд враховує, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною штатною посадою.
З викладеного слідує, що одноразова грошова допомога при звільненні має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Доказів такого нарахування відповідачем до суду не надано.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення при звільненні.
З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01.03.2018 по сьогоднішній день є стала величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, є необґрунтованими.
Стосовно посилання скаржника на постанову Кабінету Міністрів України №481, колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року за № 103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704", яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", та внесено зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Проте, зазначені зміни були відсутні на час виникнення спірних правовідносин, не були та не могли бути підставою для відмови позивачу у перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні 25.08.2020.
Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Приписи постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704" мають застосовуватися з моменту набрання чинності даної постанови та не мають зворотної дії в часі.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із пунктом 12 розділу XXVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України 20.07.2018 №623, особам рядового і начальницького складу, які в разі звільнення зі служби цивільного захисту мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються:
для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення;
для осіб рядового і начальницького складу, які на день звільнення зі служби перебували в розпорядженні відповідних начальників органів управління (підрозділів),- посадовий оклад за останньою штатною посадою, оклад за спеціальним званням, установлений на день звільнення зі служби, додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) за останніми штатними посадами.
Спірним у даному випадку є питання урахування у складі грошового забезпечення позивачки у цілях обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні індексації грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Разом з цим, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення позивача для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 26.01.2022 у справі №520/8887/2020.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для включення індексації грошового забезпечення до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що індексація не є складовою грошового забезпечення, а компенсаційною виплатою, що нараховується та виплачується відповідно до Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078, колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку індексація стосується не безпосередньо одноразової допомоги при звільненні, а грошового забезпечення позивача, з якого така допомога розраховується, що і є складовою, зазначеною самим апелянтом.
Посилання апелянта на те, що задоволення позовних вимог позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення при звільненні, з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум призводить до безпідставних видатків з державного бюджету в умовах воєнного стану, як наслідок за таких обставин на відповідача покладається великий фінансовий тягар, що може унеможливити своєчасну виплату грошового забезпечення чинним особам рядового і начальницького складу цивільного захисту відповідача, які проходять службу в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки обмежене фінансування (відсутність фінансового ресурсу) відповідача не впливає на право позивача щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення в належному розмірі.
Стосовно доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У даному випадку, позовні вимоги, які стосуються нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з 25.08.2020 в належному розмірі не обмежені будь-яким строком звернення до суду, тому позивач не пропустив строк звернення.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 по справі № 440/7742/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко