28 жовтня 2025 р. Справа № 520/5468/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, по справі № 520/5468/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління державної казначейської служби у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати дії Головного управління державної казначейської служби у Харківській області, які полягають у поверненні листом від 06.03.2025 за № 04-22-08/1721 його документів про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі № 520/13553/2020 - протиправними;
- зобов'язати Головне управління державної казначейської служби у Харківській області прийняти копію постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі № 520/13553/2020 для її виконання;
- стягнути з Головного управління державної казначейської служби у Харківській області у якості відшкодування позивачу моральної шкоди грошову суму у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального, неповне з'ясування обставин справи, просив суд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що згідно Порядку № 845 у разі якщо стягувач подав не всі необхідні документи для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу, чого не відбулося, б відповідач двічі, одразу повертав документи. Стосовно перелічених судом у оскаржуваному рішенні відомостей, які містяться у виконавчому листі, то такі відомості відповідач міг отримати самостійно, звернувшись до ГУ ПФУ в Харківській області, або до суду, як це передбачене п. 5 Порядку №845.
Відповідач, подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі положень п.3 ч.1ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 апеляційну скаргу задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 по справі № 520/13553/2020 скасовано. Змінено спосіб та порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 по справі № 520/13553/2020 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 по справі № 520/13553/2020 грошову суму у розмірі 128136,69 (сто двадцять вісім тисяч сто тридцять шість гривень) 69 копійок.
ОСОБА_1 04.03.2025 звернувся до Головного управління державної казначейської служби із заявою про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі №520/13553/2020 про зміну способу виконання рішення суду. Разом з заявою позивач подав пакет документів: копію постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі № 520/13553/2020, постанову державного виконавця від 13.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 65144204 з виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/13553/2020 та довідку Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень суду у Харківській області Східного міжрегіонального управляння Міністерства юстиції України від 03.03.2025 № 5615 про втрату виконавчого документа.
Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області за результатами розгляду заяви позивача надало лист №04-22-08/1721, де зазначено, що керуючись положеннями Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 №845, підставою для виконання рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників є оригінали виконавчих документів. Оскільки заявником не подано разом з заявою оригіналу виконавчого листа, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі № 520/13553/2020 повернуто заявнику без виконання.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до Головного управління державної казначейської служби у Харківській області належним чином оформленого виконавчого листа, а тому відповідачем правомірно відмовлено у прийнятті документів позивача для виконання.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі ст. 6 Закону № 1404-VIII у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.
Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами.
Сторонами виконавчого провадження згідно з положеннями ст. 15 Закону № 1404-VIII є стягувач і боржник.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 (далі - Порядок № 845).
Так, пунктом 2 Порядку № 845 встановлено, що безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Пунктом 3 Порядку № 845 визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до п. 6 Порядку № 845, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв'язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім'я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).
Згідно з пп. 1 та 11 п. 9 Порядку № 845, орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли:
виконавчий документ, зокрема, не відповідає вимогам, передбаченим Законом України “Про виконавче провадження»;
наявні інші передбачені законом випадки.
Аналіз наведених норм свідчить, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства. Стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб відповідні документи, передбачені постановою КМУ, зокрема, оригінал виконавчого документа.
Так, матеріалами справи встановлено, що листом від 24.02.2025 позивач звернувся з заявою про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 по справі № 520/13553/2020.
Листом від 26.02.2025 №04-22-10/1471 Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області повернуло без виконання постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 року та роз'яснено, що з метою виконання вищезазначеного рішення суду, необхідно подати до Головного управління, зокрема, оригінал виконавчого листа суду.
Листом від 04.03.2025 позивач повторно звернувся до Головного управління з заявою про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 по справі № 520/13553/2020 та зазначивши про втрату виконавчого документу органами ВДВС.
Листом від 06.03.2025 №04-22-08/1721 Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області повернуло без виконання постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 року та роз'яснило заявнику норми Порядку та Закону України "Про виконавче провадження" та КАСУ, щодо стягнення коштів з боржника, термінів пред'явлення виконавчого документу та видачі дублікату виконавчого документа у разі його втрати і знову запропонувало направити до Головного управління оригінал виконавчого листа з іншими документами.
Враховуючи наведені вище норми, колегія суддів звертає увагу щодо чітко визначеного законом переліку документів необхідних для звернення до органові Казначейства, у разі прийняття рішення про стягнення коштів.
Так, відповідно до вже наведеного вище п.6 Порядку № 845, стягувач подає органові Казначейства, зокрема, оригінал виконавчого документа, що і було відповідачем зазначено в листі від 06.03.2025 №04-22-08/1721.
Колегія суддів вважає помилковими посилання апелянта на те, що рішення про стягнення коштів з будь-кого виконуються на підставі рішень судів, які набрали законної сили, а виконавчі документи є лише похідними документами від судових рішень.
Так, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 373 КАС України).
Виконавчий лист, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами (ч. 3 ст. 373 КАС України).
Зі змісту вказаних норм випливає, що виконання судового рішення здійснюється саме на підставі виконавчого листа або ухвали суду.
В той же час, саме постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 змінено спосіб та порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 по справі № 520/13553/2020.
При цьому, прийнявши рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з правомірності відмови органу казначейства у прийнятті документів позивача для виконання, з огляду на приписи пп. 1 п. 9 Порядку № 845.
Однак, з цими висновками колегія суддів не погоджується, оскільки згідно з пп. 1 п. 9 Порядку № 845, орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ, зокрема, не відповідає вимогам, передбаченим Законом України “Про виконавче провадження", водночас позивачем взагалі не було подано виконавчий документ, що і було підставою для повернення документів.
При цьому, особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI), за приписами якої, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою, стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача.
У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу.
Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, до якого стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається із заявою про виконання рішення суду, а також документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів.
При цьому, у разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача та у разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу.
Повертаючись до обставин справи, колегія суддів зазначає, що повертаючи без виконання постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 року, ГУДКС України в Харківській області послалось на необхідність надати оригінал виконавчого листа разом з іншими документами.
Однак, відповідач при вирішенні питання про повернення без виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 не було дотримано приписи ст. 3 Закону №4901-VI та не надано позивачу місячний строк для усунення недоліків поданих документів.
Отже, колегія суддів доходить до висновку, що повертаючи позивачу подані документи, відповідач діяв не у спосіб передбачений ст. 3 Закону № 4901-VI.
Відповідач під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій на виконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України не довів правомірність своїх дій щодо повернення без виконання ОСОБА_1 заяви від 04.03.2025 про примусове виконання рішення постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 року, а тому позов в частині визнання протиправними дій Головного управління державної казначейської служби у Харківській області, які полягають у поверненні листом від 06.03.2025 за № 04-22-08/1721 його документів про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі № 520/13553/2020 - підлягає задоволенню.
З урахуванням тієї обставини, що позивачем, звернувшись з заявою до Головного управління державної казначейської служби у Харківській області, не було подано всіх необхідних документів, то належним способом захисту буде саме зобов'язання Головне управління державної казначейської служби у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2025 року про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі № 520/13553/2020.
За такого правового регулювання, предмета і підстав позову, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків при вирішенні цього спору.
Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення з Головного управління державної казначейської служби у Харківській області у якості відшкодування позивачу моральної шкоди грошову суму у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень, колегія суддів зазначає таке.
Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.
Положеннями частини першої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Нормами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За змістом статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п.55). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п.56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, с у д, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п.57).
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Вказані правові висновки підтримані також у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №520/7071/21.
Таким чином, моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо. У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.
У свою чергу, визначаючи розмір відшкодування, на що звернула Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі №580/1015/21 дійшов висновку, що судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Тобто сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема, пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв?язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Водночас, аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.
Як встановлено колегією суддів, обґрунтовуючи заподіяння моральної шкоди позивач зазначив, що отримавши повернуті відповідачем документи відчув стрес, оскільки рішення не виконується на протязі чотирьох років, а разом з тим приниження та глибоке відчуття несправедливості.
Належних та достатніх доказів на підтвердження таких тверджень позивачем не надано до суду.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Предметом оскарження у даній справі є, зокрема, повернення Головним управлінням державної казначейської служби у Харківській області листом від 06.03.2025 за № 04-22-08/1721 документів позивача про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі № 520/13553/2020. За результатами судового розгляду такі дії відповідача визнано протиправними, та зобов'язано повторно розглянути заяву позивача.
В ході розгляду справи судом не було підтверджено документально заподіяння позивачу оскаржуваним рішенням моральних переживань, які наскільки були інтенсивними, що могли б сягнути рівня страждань. Будь-яких інших належних обґрунтувань доводами позивача про отримання моральної шкоди, колегією суддів не встановлено.
Виходячи з приведеного та з огляду на відсутність доказів заподіяння позивачу моральних страждань, колегія суддів не вважає достатніми підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 по справі № 520/5468/25 - скасувати.
Прийняти постанову, якою задовольнити частково позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати дії Головного управління державної казначейської служби у Харківській області, які полягають у поверненні листом від 06.03.2025 за № 04-22-08/1721 документів ОСОБА_1 про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі №520/13553/2020 протиправними.
Зобов'язати Головне управління державної казначейської служби у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2025 року про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 по справі №520/13553/2020.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій