27 жовтня 2025 року м. Львівсправа № 380/8910/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» (позивач/ТОВ «СІКЕР») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської митниці (відповідач/митниця), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 15.04.2025 № UA209000/2025/900235/2;
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 17.04.2025 № UA209000/2025/900242/2;
- судові витрати покласти відповідача.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що прийняті Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 15.04.2025 № UA209000/2025/900235/2 та від 17.04.2025 № UA209000/2025/900242/2 (далі - також спірні/оскаржувані рішення) є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки відповідач мав можливість встановити дійсну вартість товару, який переміщувався через державний кордон України, а подані декларантом позивача до митного оформлення документи відповідали вимогам частини другої статті 53 Митного кодексу України (далі - також МК України). Ті розбіжності, на які вказав відповідач в оскаржуваних рішеннях, не впливають на числові значення складових митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товару, який імпортувався, з урахуванням того, що позивач використав відомості, які повністю підтверджені документально. На час витребування від позивача додаткових документів відповідачем не було визначено та не було повідомлено позивача в установленому порядку про наявність хоча однієї із підстав, перелічених у частині третій статті 53 МК України, які могли свідчити про виникнення у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості у зв'язку з чим пов'язується можливість витребування митним органом додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
З огляду на наведене просить адміністративний позов задовольнити повністю.
Також у позовній заяві позивач вказує, що згідно з попереднім розрахунком він понесе витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
19 травня 2025 року позивач подав до суду клопотання, яким просить долучити до матеріалів справи переклади на українську мову товаросупровідних документів, складених іноземною мовою, та включити вартість послуг з перекладу доказів до судових витрат, які покласти на відповідача у разі задоволення позову.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що Львівська митниця встановила невідповідності у поданих позивачем документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Документи, подані позивачем на вимогу митного органу, не усувають виявлені невідповідності, а інших документів не надано. У зв'язку з цим, а також з огляду на відсутність документально підтверджених відомостей про митну вартість, митниця не мала змоги перевірити її достовірність. Як наслідок обґрунтовано було застосовано резервний метод відповідно до статті 64 МК України. Спірні рішення про коригування митної вартості містять усі необхідні реквізити та прийняті з урахуванням норм законодавства. Своєю чергою, обов'язок доведення митної вартості покладається на декларанта, а неповнота поданих документів стала підставою для невизнання заявленої митної вартості. Відповідач підсумовує, що оскаржувані рішення є правомірними, підстави для їх скасування відсутні, з огляду на що в задоволенні поданого позивачем позову просить відмовити повністю.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу відповідач вказує, що заявлена позивачем до відшкодування сума таких витрат не є обґрунтованою та є завищеною у контексті обсягу фактично наданих адвокатом послуг, із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг.
На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій вказує, зокрема, що тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі, чого відповідач не довів. Витрати на професійну правничу допомогу підтверджені позивачем документально та відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 12 травня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін; запропоновано позивачу подати до суду переклад державною мовою тих товаросупровідних документів, які складені іноземною мовою; витребувано у відповідача належно засвідчені копії митних декларацій, які слугували джерелом інформації для коригування митної вартості у спірних рішеннях.
Ухвалою суду від 28 травня 2025 року у задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін відмовлено.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
26.10.2022 між ТОВ «СІКЕР» (покупець) та компанією «ZHEJIANG LINGSHA TECHNOLOGY CO.,LTD», Китай (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт № TTC2208136.
Відповідно до пункту 1.1 Контракту у порядку та на умовах, визначених цим Контрактом, Продавець поставляє та передає у власність Покупця батути а також їх комплектуючі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього Контракту.
Згідно з пунктом 1.2 Контракту Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця.
За змістом пункту 2.1 Контракту постачання Товару, зазначеного у Проформі інвойсах, буде здійснено протягом 120 (сто двадцять) календарних днів після підписання цього контракту повноважними представниками обох сторін.
На виконання Контракту № TTC2208136 від 26.10.2022 згідно з рахунком-проформою № TTC2408246-3 від 28.10.2024 та рахунком-фактурою № TTC2408246-3 від 22.01.2025 ТОВ «СІКЕР» придбало у компанії «ZHEJIANG LINGSHA TECHNOLOGY CO.,LTD» товар загальною вартістю 26461,60 євро.
З метою митного оформлення придбаного товару декларант позивача 15.04.2025 подав до Львівської митниці електронну митну декларацію № 25UA209170032169U0, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов.1 - батути в комплекті в розібраному вигляді).
Одночасно декларант позивача до митного контролю разом з митною декларацією № 25UA209170032169U0 як підставу для застосування основного методу надав такі документи: Зовнішньоекономічний договір (контракт) № TTC2208136 від 26.10.2022; Рахунок-проформу № TTC2408246-3 від 28.10.2024; Рахунок-фактуру № TTC2408246-3 від 22.01.2025; Пакувальний лист № б/н від 22.01.2025; Коносамент № QN25010421 від 31.01.2025; Накладну УМВС № 31516290 від 02.04.2025; Автотранспортну накладну № 0538 від 14.04.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару № 1326 від 29.10.2024; Банківський платіжний документ, що стосується товару № 1403 від 20.02.2025; Рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № LS-4635404 від 02.04.2025; Договір (контракт) про перевезення № 11-06-2019 від 11.06.2019; Копію митної декларації країни відправлення № 310120250519473355 від 24.01.2025.
15.04.2025 митний орган надіслав декларанту позивача електронний запит (повідомлення) митного органу про необхідність подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до статті 53 МК України, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Також у запиті (повідомленні) зазначено про те, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
На вказану вимогу митного органу ТОВ «СІКЕР» надало прайс-лист та інтернет-пропозицію; повідомило, що всі інші документи відповідно до статті 53 МК України вже надані разом з митною декларацією № 25UA209170032169U0 від 15.04.2025, надати інші документи немає змоги; просило прийняти рішення на підставі поданих документів.
За результатами розгляду митної декларації № 25UA209170032169U0 від 15.04.2025 та доданих документів Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 15.04.2025 № UA209000/2025/900235/2, у графі 33 якого «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості», зазначено, зокрема про те, що за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного орану документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, з огляду на таке:
- поставка товару здійснювалась на підставі контракту від 26.10.2022 № ТТС2208136 (далі - Контракт), укладеного між ZHEJIANG LINGSHA TECHNOLOGY CO.,LTD (постачальник) та ТОВ «Сікер» (покупець), згідно з яким постачання товару, зазначеного у проформах-інвойсах, буде здійснено протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів після підписання Контракту повноважними представниками обох сторін (пункт 2.1); загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 2 000 000 USD (пункт 3); Контракт діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього в повному обсязі. Будь-які зміни та доповнення до Контракту дійсні за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. Дійсними та обов'язковими для постачальника продавця та покупця визнаються лише ті зміни та доповнення, які зроблені за взаємною угодою. Під угодою в письмовій формі про зміну або доповнення Контракту розуміються угоди, оформлені у вигляді додаткової угоди та додані до тексту контракту, а також ті, що досягнуті шляхом обміну телеграмами або електронною поштою (пункт 10). Першочергово слід відмітити, що Контракт не містить відомостей щодо повноважного представника постачальника, який з урахуванням умов пунктів 2.1, 10 Контракту має право його укладати. Загалом, при детальнішому вивченні можна дійти висновку, що контракт в принципі не підписаний ніким з боку Продавця, а містить лише відтиск штампу з імітацією рукописних ієрогліфів. Повністю ідентичний штамп ми можемо побачити на інших документах інвойсі, проформі, пакувальному листі;
- відповідно до п. 1.2 Контракту Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця, які до митного оформлення декларантом не надані;
- п.10 Контракту передбачається, що цей контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч. 3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів, враховуючи що такий укладено понад 1 рік назад;
- митна декларація країни експорту від 24.01.2025 № 310120250519473355 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними;
- відповідно до розділу 4 Договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 11.06.2019 № 11-06-2019 клієнт оплачує при перевезенні морським транспортом, платежі за послуги з перевезення вантажу та супутні витрати, пов'язані з таким перевезенням протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку, але до вивозу вантажу з порту. Однак банківські платіжні документи які підтверджують факт оплати таких послуг, декларантом до митного оформлення не надано. Варто зауважити, що згідно з рахунком від 02.04.2025 № LS-4635404 транспортування товару здійснювалось за маршрутом порт Нінбо, Китай - порт Гданськ, Польща - с. Гостинцеве, Україна на заявлених умовах поставки FOB - Нінбо, Китай. При цьому коносамент від 31.01.2025 № QN25010421 підтверджує транспортування товару за маршрутами порт Нінбо, Китай- порт Гданськ, Польща; УМВС накладна від 02.04.2025 № 31516290 за маршрутами порт Глівіце, Польща - с. Мостиська Другі, Україна; CMR від 14.04.2025 № 0538 за маршрутом с. Мостиська Другі, Україна с. Гостинцеве, Україна. Зазначене свідчить про перевезення товару за маршрутом порт Гданськ, Польща - Глівіце, Польща (відстань близько 500 км), а також здійснення навантаження/перевантаження товару у Глівіце, Польща. Таким чином, до митного оформлення не подано транспортний документ від Гданську до Глівіце, а також документи, які підтверджують витрати по навантаженню/розвантаженню товару в Глівіце, що не дає змоги митному органу здійснити перевірку складових митної вартості (навантаження/розвантаження в Глівіце).
Таким чином, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.
Отже, Львівською митницею встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Відповідно до ст. 53 Митного кодексу України декларанту надіслана вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме:
- зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
- якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
- за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
- якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення);
- виписку з бухгалтерської документації;
- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
- копію митної декларації країни відправлення;
- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Декларантом на вимогу митного органу надіслано прайс-лист, інформацію з інтернет видань. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу не надано.
Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.
Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (ст. 63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД № UA209170/2025/22622 від 17.03.2025, де митна вартість товару становить 3,7601 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.
На виконання Контракту № TTC2208136 від 26.10.2022 згідно з рахунком-проформою № TTC2408199-3 від 16.10.2024 та рахунком-фактурою № TTC2408199-3 від 20.12.2024 ТОВ «СІКЕР» придбало у компанії «ZHEJIANG LINGSHA TECHNOLOGY CO.,LTD» товар загальною вартістю 24725,00 євро.
З метою митного оформлення придбаного товару декларант позивача 17.04.2025 подав до Львівської митниці електронну митну декларацію № 25UA209170032770U6, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов.1 - батути в комплекті в розібраному вигляді).
Одночасно декларант позивача до митного контролю разом з митною декларацією № 25UA209170032770U6 як підставу для застосування основного методу, надав такі документи: Зовнішньоекономічний договір (контракт) № TTC2208136 від 26.10.2022; Рахунок-проформу № TTC2408199-3 від 16.10.2024; Рахунок-фактуру № TTC2408199-3 від 20.12.2024; Пакувальний лист б/н від 20.12.2024; Коносамент № UTRUST24121635 від 25.12.2024; Накладну УМВС № 2151507640 від 09.04.2025; Автотранспортну накладну № 1365 від 16.04.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару № 1310 від 18.10.2024; Банківський платіжний документ, що стосується товару № 1390 від 28.01.2025; Рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № LS-4637929 від 11.04.2025; Договір (контракт) про перевезення № 11-06-2019 від 11.06.2019; Копію митної декларації країни відправлення № 310120240514563718 від 21.12.2024.
17.04.2025 митний орган надіслав декларанту позивача електронний запит (повідомлення) митного органу про необхідність подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до статті 53 МК України, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Також у запиті (повідомленні) зазначено про те, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
На вказану вимогу митного органу ТОВ «СІКЕР» надало прайс-лист та інтернет-пропозицію; повідомило, що всі інші документи відповідно до статті 53 МК України вже надані разом з митною декларацією № 25UA209170032770U6 від 17.04.2025, надати інші документи немає змоги; просило прийняти рішення на підставі поданих документів.
За результатами розгляду митної декларації № 25UA209170032770U6 від 17.04.2025 та доданих документів Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 17.04.2025 № UA209000/2025/900242/2, у графі 33 якого «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості», зазначено, зокрема про те, що за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного орану документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. За результатами проведеного опрацювання встановлено:
- поставка товару здійснювалась на підставі контракту від 26.10.2022 за № ТТС2208136 (далі - Контракт), укладеного між ZHEJIANG LINGSHA TECHNOLOGY CO.,LTD (постачальник) та ТОВ «Сікер» (покупець), згідно з яким постачання товару, зазначеного у проформах-інвойсах, буде здійснено протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів після підписання Контракту повноважними представниками обох сторін (пункт 2.1); загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 2 000 000 USD (пункт 3); Контракт діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього в повному обсязі. Будь-які зміни та доповнення до Контракту дійсні за умови, якщо в вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. Дійсними та обов'язковими для постачальника - продавця та покупця визнаються лише ті зміни та доповнення, які зроблені за взаємною угодою. Під угодою в письмовій формі про зміну або доповнення Контракту розуміються угоди, оформлені у вигляді додаткової угоди та додані до тексту контракту, а також ті, що досягнуті шляхом обміну телеграмами або електронною поштою (пункт 10). Першочергово слід відмітити, що Контракт не містить відомостей щодо повноважного представника постачальника, який з урахуванням умов пунктів 2.1, 10 Контракту має право його укладати. Загалом, при детальнішому вивченні можна дійти висновку, що контракт в принципі не підписаний ніким з боку Продавця, а містить лише відтиск штампу з імітацією рукописних ієрогліфів;
- відповідно до п. 1.2 Контракту Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця, які до митного оформлення Декларантом не надано;
- п. 10 Контракту передбачається, що цей Контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч. 3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів, враховуючи що такий укладено понад 1 рік назад;
- митна декларація країни експорту від 21.01.2025 за № 310120240514563718 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними;
- відповідно до розділу 4 Договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 11.06.2019 за № 11-06-2019 клієнт оплачує при перевезенні морським транспортом платежі за послуги з перевезення вантажу та супутні витрати, пов'язані з таким перевезенням, протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку, але до вивозу вантажу з порту. Однак банківські платіжні документи, які підтверджують факт оплати таких послуг, декларантом до митного оформлення не надано. Слід зауважити, що відповідно наданих до митного оформлення товаросупровідних документів транспортування товару здійснювалось за маршрутом порт Нінбо, Китай- порт Гданськ, Польща - с. Мостиська, Україна на заявлених умовах поставки FOB Нінбо, Китай. При цьому коносамент від 25.12.2025 за № UTRUST24121635 підтверджує транспортування товару за маршрутами порт Нінбо, Китай - порт Гданськ, Польща; УМВС накладна від 09.04.2025 за № 2151507640 за маршрутами порт Гдиня, Польща - с. Мостиська Другі, Україна; CMR № 1365 від 16.04.2025 за маршрутом с. Мостиська Другі, Україна - с. Мостиська, Україна. Зазначене свідчить про перевезення товару за маршрутом порт Гданськ, Польща - Гдиня, Польща (відстань близько 35 км), а також здійснення навантаження перевантаження товару у Гдині, Польща. Таким чином, до митного оформлення не подано транспортний документ від Гданську до Гдині, а також документи які підтверджують витрати по навантаженню/розвантаженню товару в Гдині, що не дає змоги митному органу здійснити перевірку складових митної вартості (навантаження/розвантаження в Гдині).
У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Таким чином, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.
Отже, Львівською митницею встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Відповідно до ст. 53 Митного кодексу України декларанту надіслана вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме:
- зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
- якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
- якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення);
- виписку з бухгалтерської документації;
- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
- копію митної декларації країни відправлення;
- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Декларантом на вимогу митного органу надіслано прайс-лист, інформацію інтернет видань, рішення суду, договір. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу не надано.
Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.
Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (ст. 63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI розділ ІІІ. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД № UA209170/2025/22622 від 17.03.2025, де митна вартість товару становить 3,7601 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.
Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, уважаючи їх протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є правомірність прийнятих Львівською митницею рішень про коригування митної вартості товарів від 15.04.2025 № UA209000/2025/900235/2 та від 17.04.2025 № UA209000/2025/900242/2.
Оцінюючи правовідносини, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
МК України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).
Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами першою, другою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За змістом частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п'ята, сьома статті 58 МК України).
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій із митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК України).
Частиною другою статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частина п'ята статті 53 МК України містить норми відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант на письмову вимогу митного органу зобов'язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною першою статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Під час митного оформлення при прийнятті митним органом письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі(частини четверта, п'ята статті 55 МК України).
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частиною другою статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 МК України).
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).
Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.
Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.
Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
Частиною другою статті 55 МК України визначено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Відповідно до статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України №598 від 24 травня 2012 року затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів. В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено, що у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи цей спір, суд ураховує такі висновки Верховного Суду:
- «… органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів» (постанова від 18 грудня 2018 року у справі № 821/110/18)»;
- «… витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України […]. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації» (постанова від 17 липня 2019 року у справі № 809/872/17)»;
- «… у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів» (постанова від 05 березня 2019 року у справі № 815/143/174)»;
- «… рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства» (постанова від 21 грудня 2018 року у справі №815/1670/17). У цій постанові Верховний Суд зазначив, що відсутність в рішеннях обґрунтувань розрахунку скоригованої митної вартості є самостійною підставою для їх скасування».
Оцінюючи аргументи сторін та досліджені письмові докази щодо правомірності рішень про коригування митної вартості товарів в частині обґрунтування сумніву в заявленій декларантом митній вартості, суд ураховує таке.
Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки: основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)»; МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього Кодексу; митний орган має повноваження витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; МК України визначає чіткий перелік обставин, які зумовлюють виникнення обґрунтованого сумніву щодо визначеної декларантом митної вартості товару.
Отже, посадова особа митного органу для прийняття рішення про витребування в декларанта додаткових документів (з метою підтвердження заявленої митної вартості) зобов'язана встановити та чітко викласти обставини, які свідчать про обґрунтованість сумніву щодо вказаної декларантом митної вартості та причини, що унеможливлюють перевірку заявленої митної вартості на підставі наданих декларантом документів.
Водночас посадова особа митного органу повинна витребувати документи, що реально необхідні для перевірки «сумнівних» відомостей, а не вимагати в декларанта надання невичерпного переліку усіх можливих документів. Основним способом реалізації повноважень митного органу в цій ситуації є процедура консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
У цій справі суд встановив, що позивач визначив митну вартість імпортованого товару за ціною договору, яка зазначена в рахунку-проформі № TTC2408246-3 від 28.10.2024 та рахунку-фактурі № TTC2408246-3 від 22.01.2025 (26461,60 євро).
На підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару декларант позивача надав митному органу разом з митною декларацією № 25UA209170032169U0, а надалі - на письмову вимогу митного органу документи, визначені частиною другою статті 53 МК України, а саме: пакувальний лист (Packing list) б/н від 22.01.2025; рахунок-проформу (Proforma invoice) № TTC2408246-3 від 28.10.2024; рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) № TTC2408246-3 від 22.01.2025; коносамент (Bill of lading) № QN25010421 від 31.01.2025; автотранспортну накладну (Road consignment note) № 0538 від 14.04.2025; накладну УМВС № 31516290 від 02.04.2025; банківські платіжні документи, що стосуються товару № 1326 від 29.10.2024 та № 1403 від 20.02.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № LS-4635404 від 02.04.2025; зовнішньоекономічний контракт № TTC2208136 від 26.10.2022; договір (контракт) про перевезення № 11-06-2019 від 11.06.2019; копію митної декларації країни відправлення № 310120250519473355 від 24.01.2025; прайс-лист; інтернет-пропозицію.
Також позивач визначив митну вартість імпортованого товару за ціною договору, яка зазначена в рахунку-проформі № TTC2408199-3 від 16.10.2024 та рахунку-фактурі № TTC2408199-3 від 20.12.2024 (24725,00 євро).
На підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару декларант позивача надав митному органу разом з митною декларацією № 25UA209170032770U6, а надалі - на письмову вимогу митного органу документи, визначені частиною другою статті 53 МК України, а саме: пакувальний лист (Packing list) б/н від 20.12.2024; рахунок-проформу (Proforma invoice) № TTC2408199-3 від 16.10.2024; рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) № TTC2408199-3 від 20.12.2024; коносамент (Bill of lading) № UTRUST24121635 від 25.12.2024; автотранспортну накладну (Road consignment note) № 1365 від 16.04.2025; накладну УМВС № 2151507640 від 09.04.2025; банківські платіжні документи, що стосуються товару № 1310 від 18.10.2024 та № 1390 від 28.01.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № LS-4637929 від 11.04.2025; зовнішньоекономічний контракт № TTC2208136 від 26.10.2022; договір (контракт) про перевезення № 11-06-2019 від 11.06.2019; копію митної декларації країни відправлення № 310120240514563718 від 21.12.2024; прайс-лист; інтернет-пропозицію.
З наведеного суд висновує, що під час митного оформлення імпортованих товарів позивач надав митному органу наявні у нього документи, що визначені частиною другою статті 53 МК України, та перелічені судом вище.
Проте в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості митний орган вказав, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, навівши в оскаржуваних рішеннях відповідні аргументи, що дозволили йому дійти такого висновку.
Оцінюючи аргументи митного органу у цій частині, суд ураховує таке.
Щодо зауваження відповідача про те, що зовнішньоекономічний контракт не містить відомостей щодо повноважного представника постачальника, який має право його укладати, суд зазначає, що на законодавчому рівні не визначено форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Положення про форму зовнішньоекономічних договорів було затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 201 від 06.09.2001, який втратив чинність на підставі наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства № 1275 від 06.07.2020. Тому посилання відповідача на відсутність відомостей про особу, уповноважену на укладання та підписання від імені продавця зовнішньоекономічного договору, як підставу для прийняття рішення про коригування митної вартості, є необґрунтованим.
Водночас документи, які підтверджують повноваження особи представляти компанію, не визначені частинами другою та третьою статті 53 МК України як такі, що обґрунтовують заявлену митну вартість та повинні безумовно чи на вимогу митного органу подаватися до митного контролю. А згідно з частиною п'ятою статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Стосовно аргументу митного органу про те, що у пункті 1.2 зовнішньоекономічного Контракту вказано, що Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця, які до митного оформлення декларантом не надано, суд зазначає таке.
Замовлення до контракту не є первинним документом, який містить інформацію про вартість товару, оскільки у ньому може міститися лише інформація про кількість та асортимент товару, який замовляє покупець. Таке замовлення не матиме жодного значення для числових обчислень митної вартості.
Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) замовлення до зовнішньоекономічного контракту. Більше того у статті 53 МК України визначено перелік документів, що подаються на підтвердження заявленої митної вартості, і серед такого переліку відсутні замовлення чи будь-які інші попередні документи. При цьому, як зазначено вище, згідно з частиною п'ятою статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Суд також зауважує, що декларант позивача до митного оформлення імпортованого товару за митною декларацією № 25UA209170032169U0 подавав рахунок-проформу № TTC2408246-3 від 28.10.2024. Також декларант позивача до митного оформлення імпортованого товару за митною декларацією № 25UA209170032770U6 подавав рахунок-проформу № TTC2408199-3 від 16.10.2024. Ці рахунки-проформи за своєю суттю є попередніми інвойсами та складаються для узгодження ціни, обсягу поставки, тощо і тільки після їх затвердження складається комерційний інвойс. Тому надані до митного оформлення рахунки-проформи, на переконання суду, можна вважати замовленнями.
Стосовно аргументу митного органу щодо дії зовнішньоекономічного контракту суд зазначає таке.
Пунктом 10 «Інші умови» зовнішньоекономічного Контракту № TTC2208136 від 26.10.2022 передбачено, що він набирає чинності з його підписання та діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього в повному обсязі».
У пункті 3 цього ж Контракту «Ціна та загальна вартість» вказано, що загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 2 000 000,00 USD.
Отже, з наведеного слідує, що Контракт № ТТС2208136 від 26.10.2022 є довгостроковим та розрахований на велику кількість поставок до повного виконання та розрахунку між сторонами, що спростовує доводи відповідача у цій частині.
Стосовно аргументів відповідача про те, що митні декларації країни відправлення від 24.01.2025 № 310120250519473355 та від 21.01.2025 за №310120240514563718 не можуть бути взяті до уваги як документи, що підтверджують факт експорту товарів у зв'язку з відсутністю у них дати експорту, що суперечить умовам цієї зовнішньоекономічної операції, суд зазначає, що митна декларація країни відправлення за змістом частини другої статті 53 МК України не є основним документом, який підтверджує митну вартість товарів. Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 53 МК України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. При цьому декларант не впливає на порядок заповнення експортної декларації та подає її митному органу у тому вигляді, в якому отримав від відправника.
Крім того, посадова особа митного органу не навела жодних чинних норм китайського законодавства, які регламентують порядок заповнення експортної митної декларації, і не вказала як саме мала бути заповнена графа «країна призначення» чи зазначена дата експорту, а лише висловила власні сумніви та припущення без належного законодавчого обґрунтування.
Отже, суд зазначає, що надані декларантом позивача експортні митні декларації від 24.01.2025 № 310120250519473355 та від 21.01.2025 № 310120240514563718 у сукупності з іншими документами (коносаментом, рахунками, платіжними документами) підтверджують поставку товарів і відсутність у них відмітки про дату експорту не може бути самостійною підставою для невизнання заявленої митної вартості.
Стосовно зауваження відповідача про ненадання банківських платіжних документів, які підтверджують факт оплати транспортно-експедиторських послуг, суд зазначає таке.
Суд звертає увагу, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Своєю чергою, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови та терміни оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Отже, терміни оплати ніяк не впливають на числові значення митної вартості товару, на що вказав Верховний Суд у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 420/1709/19.
На підтвердження транспортних витрат позивач до митного контролю надав:
- за митною декларацією № 25UA209170032169U0: Коносамент № QN25010421 від 31.01.2025; Накладну УМВС № 31516290 від 02.04.2025; Автотранспортну накладну № 0538 від 14.04.2025; Рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № LS-4635404 від 02.04.2025; Договір (контракт) про перевезення № 11-06-2019 від 11.06.2019; Копію митної декларації країни відправлення № 310120250519473355 від 24.01.2025;
- за митною декларацією № 25UA209170032770U6: Коносамент № UTRUST24121635 від 25.12.2024; Накладну УМВС №2151507640 від 09.04.2025; Автотранспортну накладну № 1365 від 16.04.2025; Рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № LS-4637929 від 11.04.2025; Договір (контракт) про перевезення № 11-06-2019 від 11.06.2019; Копію митної декларації країни відправлення № 310120240514563718 від 21.12.2024.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду досліджував питання доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно з умовами МК України, зокрема у постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 вказано: «Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи)».
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» від 24.05.2012 № 599 для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Отже, позивачем було надано весь пакет товаросупровідних документів, які підтверджують транспортні витрати, відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення».
Суд наголошує, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Водночас відповідач не навів жодних обставин та не надав доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування у позивача додаткових документів, зокрема, що позивач разом з митними деклараціями подав не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, перелік яких визначений частиною другою статті 53 МК України, вніс до митних декларацій недостовірні або неточні відомості або що надані митному органу документи містили розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, чи ознаки підробки.
Суд уважає, що надання позивачем додаткових документів за сформованим відповідачем переліком повинно забезпечувати можливість визначення останнім митної вартості товарів. Адже зі змісту положень пункту 2 частини шостої статті 54, частини другої статті 256 МК України слідує, що виконання вимог митного органу щодо надання додаткових документів виключає можливість відмови у митному оформленні товарів.
Однак з переліку витребуваних відповідачем документів неможливо встановити, недоліки яких з наданих декларантом документів не дозволили погодитися із заявленою ним митною вартістю та як ці недоліки можливо усунути. Тому спотвореним було отримання позивачем вичерпної інформації щодо додаткових документів, надання яких забезпечить митне оформлення товару за визначеною у митних деклараціях вартістю.
З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження позиції митного органу, суд уважає, що позивачем для митного оформлення було надано всі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованих товарів, які містили необхідні числові показники митної вартості, та давали відповідачу підстави для прийняття рішень щодо визнання заявленої митної вартості таких товарів.
Оцінюючи водночас рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд ураховує таке.
Як передбачено пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, з наступними змінами та доповненнями, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 825/648/17 Верховний Суд зазначив наступне: «У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів».
Однак оскаржувані рішення не містить жодних пояснень щодо зроблених контролюючим органом коригувань на обсяги партій ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Суд також ураховує, що відповідач має доступ до цінової бази усіх ввезених на митну територію України товарів та може відібрати за критерієм «код УКТЗЕД» всі митні оформлення за першим методом за певний період та проілюструвати діапазон оформленої митної вартості (від мінімальної до максимальної) ідентичних чи подібних товарів, вказавши обсяг поставок, країну походження тощо. Тому зазначення в оскаржуваних рішеннях лише номеру та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару, без будь-якого обґрунтування її вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про свавільність оскаржених рішень.
Ураховуючи наведені вище мотиви, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтовані, а відповідач не довів їх правомірності в частині визначення митної вартості імпортованого товару, тому такі рішення належить визнати протиправними та скасувати.
Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених обставин справи та викладених правових положень, суд доходить висновку, що відповідачем не дотримано наведених приписів частини другої статті 2 КАС України, а тому прийняті Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 15.04.2025 № UA209000/2025/900235/2 та від 17.04.2025 № UA209000/2025/900242/2 є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до вимог частини першої, пункту 2 частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд враховує таке.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом положень частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до правил абзацу першого частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 10149,20 грн. Ураховуючи задоволення позову судом повністю, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 10149,20 грн сплаченого судового збору.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує таке.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «СІКЕР» витрати за надану правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.
Відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат.
Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.
Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження розміру та реальності понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач подав до суду такі докази:
1. Договір № 1-01/02/22 про надання правової допомоги від 01 лютого 2022 року, укладений між ТОВ «СІКЕР» та Адвокатським об'єднанням «Шокало та партнери».
2. Додаткову угоду № 1-64 від 23.04.2025 до Договору № 1-01/02/22 про надання правової допомоги від 01 лютого 2022 року, за змістом якої розмір гонорару за надання правової допомоги з питань, які зазначені у Додатковій угоді, визначено у фіксованому розмірі - 20000,00 грн як оплата за збір доказів, аналіз судової практики, підготовку позовної заяви, відповіді на відзив та участі у судових засіданнях в суді першої інстанції. Гонорар, визначений Сторонами, сплачується Клієнтом протягом п'яти банківських днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем Адвокатському об'єднанню «Шокало та партнери» вартості послуг за надану правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Щодо цього суд ураховує, що норма статті 134 КАС України передбачає можливість здійснювати розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають сплаті, тобто ще не сплачені стороною.
Правова позиція з цього питання викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, у якій Суд заначив про те, що «КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції».
Водночас принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За змістом частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
У контексті викладеного суд зауважує, що предмет спору у цій справі не є складним, містить лише епізод взаємопов'язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень, зокрема й Верховного Суду, щодо справ у подібних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ.
Тож, ураховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд уважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Указаний висновок Верховного Суду відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Отже, заявлені позивачем до відшкодування 20000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом, та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, конкретних обставин справи та змісту виконаних робіт (наданих послуг), суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 5000,00 грн.
Щодо стягнення судових витрат, пов'язаних із залученням перекладача, суд ураховує таке.
Згідно з частинами п'ятою - восьмою статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд встановив, що з метою доведення своєї правової позиції у справі позивач на виконання вимог ухвали суду від 12 травня 2025 року організував здійснення перекладу доданих до позовної заяви товаросупровідних документів з китайської та англійської мов на українську мову.
На виконання вимог частини п'ятої статті 137 КАС України позивач до суду надав наступні документи, які підтверджують розмір витрат на залучення перекладача:
1. Рахунок-фактуру № 1-14/05/25 від 14 травня 2025, за яким виконавцем є ТОВ «УА.КОНСАЛТИНГ», а замовником ТОВ «СІКЕР». Згідно з цим рахунком-фактурою вартість послуг з перекладу документів з англійської мови на українську мову становить 3000,00 грн.
2. Платіжну інструкцію № 3021 від 16.05.2025 про оплату рахунку-фактури № 1-14/05/25 від 14 травня 2025.
3. Рахунок-фактуру № 68/05/25 від 14.05.2025, за яким виконавцем є Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , а замовником ТОВ «СІКЕР». Згідно з цим рахунком-фактурою вартість послуг з перекладу документів з китайської мови на українську мову становить 1100,00 грн.
4. Платіжну інструкцію № 3013 від 15.05.2025 про оплату рахунку-фактури № 68/05/25 від 14.05.2025.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входять до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як уже зазначено судом вище, переклад документів замовлений позивачем та наданий до суду на вимогу ухвали суду з метою доведення своєї позиції у справі, тобто понесені позивачем витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
Суд зауважує, що жодних клопотань від відповідача про зменшення розміру витрат на оплату послуг перекладача, заявлених позивачем до стягнення, чи зауваження про неспівмірність таких витрат із складністю відповідних послуг, їх обсягом та часом, витраченим на їх надання, до суду не надходило.
Отже, ураховуючи надані позивачем докази реального понесення ним витрат на залучення перекладача, відсутність будь-яких заперечень щодо їх співмірності, вимоги у частині стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці у розмірі 4100,00 грн, підлягають задоволенню повністю.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» (вул. Львівська, 2/101, с. Гостинцеве, Мостиський район, Львівська область) до Львівської митниці (вул. Костюшка, 1, м. Львів, 79000) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 15 квітня 2025 року № UA209000/2025/900235/2.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 17 квітня 2025 року № UA209000/2025/900242/2.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІКЕР» (вул. Львівська, 2/101, с. Гостинцеве, Мостиський район, Львівська область, код ЄДРПОУ 40557114) 10149,20 грн сплаченого судового збору, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 4100,00 грн судових витрат, пов'язаних із залученням перекладача.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 27 жовтня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна